Куди більш цікаво обговорити діснеївські тенденції, які зміцнила "Чаклунка".

Першу цеглинка закло «Холодне серце» - історія про двох принцес, одна з яких мала здібності справдешньої Снігової королеви. Пригадуєте фінальну сцену? Ельза оплакує Анну, сестринська любов розтоплює лід - повна ідилія. Ні-ні, мова не про те, що цей епізод - концептуальний брат-близнюк ключової сцени «Чаклунки». Справа в іншому: в обох творах «Діснея» панянки спокійно обійшлися без чоловіків, які їх юниверсумах бувають двох видів: умовно корисні і абсолютно шкідливі.

Втім, в «Холодному серці» цей мотив звучить не так вже явно. Ще складніше його помітити в «Хоробрій», казці про рудоволосу Меріді, яка перетворила маму у ведмедя. Адже, як-ніяк, тут чоловічому персонажу все ж перепав епічний бій - правда, з власною дружиною у звіриному вигляді. Але в «Чаклунці» згаданий мотив просто кидається в очі - і справа, звичайно ж, в першоджерелі. Мова навіть не про старий диснеївський мультик, адже ми задовго до нього знали формулу «Спляча красуня прокинеться від поцілунку прекрасного принца». Принц на місці, здається, він славний хлопець - але від поцілунків його ніякого пуття. І чаклунці Малефисенте знову доводиться справлятися самій.

При цьому три картини - явно недостатньо для того, щоб робити якісь висновки про таку серйозну тенденцію, і вже тим більше - підтримувати або засуджувати. Зрештою, поки що все це непогано лягає в кошик якоїсь Лари Крофт та інших дівчачих героїнь з хлопчачими звичками. Але вже можна констатувати - феміністична акцентуація нині призначена для молодших класів. Така собі «рівність статей для самих маленьких». Однак прикро за симпатичних персонажів чоловічої статі, які опиняються не при справах. Крістофф даремно гнав на допомогу Ганні свого славного оленя Свена, так і чарівний ворон Диаваль, як би ми не хотіли, щоб пасьянс зійшовся саме таким чином, не стане цілувати принцесу - Малефисента такого не казала. Що ж, може, їх час ще прийде.