Ася Казанцева розпочала лекцію із вибачень за спілкування російською мовою. Запропонувала проголосувати. Слухачі, більшістю голосів, обрали російську, замість англійської.
Фото: 15х4
Я традиційно починаю свої лекції у Львові з вибачення за те, що говорю російською. Ми обіцяли вам цього разу синхронний переклад, у нас нічого не вийшло. Якщо брати в оренду навушники, то це коштуватиме дорого, а захід - некомерційний. А якщо після кожної моєї фрази робити паузу, щоб перекласти її на українську, то вийде трохи дивно, оскільки більшість тих, хто сюди прийшов, і так мене розуміють. But if you want we can try to switch into English.
Наука поза політикою
Ася зізнається, що не знає, як їй слід ставитися до того, що деякі люди в Україні проти проведення лекцій.
У мене тут явно слабка позиція в переговорах: вони громадяни України, я громадянин ворожої держави, тому за замовчуванням, у будь-якій спірній ситуації, моральна правота за ними.
Журналістка додає, що їй важливо те, що вона бачить інших громадян України, які хочуть приходити на лекції, і приходять.
Ася Казанцева. Фото: 15х4
Чи повинна я позбавляти їх такої можливості з лояльності до України? Як на мене, звучить досить безглуздо.
У своє виправдання можу зазначити, що всі мої лекції в Україні проводяться у співпраці зі спільнотою "15х4" на некомерційній основі: із безкоштовним входом, я не отримую за них гонорарів. У випадку з Україною — це принципова позиція. Ось у мене цієї зими в Києві була лекція, на яку прийшло 700 людей. Якби ми брали гроші за вхід, прийшло б, можливо, 400, але це була б все одно велика сума грошей. Я взяла б свою частину цієї суми, відвезла додому і влила б в російську економіку. Я не планую спонукати громадян України вливати гроші в російську економіку навіть в моїй особі, принаймні до того, як хоч щось зміниться на краще у відносинах наших країн. Якщо це взагалі станеться за мого життя.
"Людина спочатку навчилися бігати,
а після цього вже порозумнішала"
Лекторка піднімає питання чому біг міг допомогти нам порозумнішати. І як це могло статися. У людини є цілий ряд анатомічних особливостей, які добре пояснюються не стільки прямоходінням як таким, скільки схильністю до бігу. Це і розвинені сідничні м'язи, і вузька грудна клітка - для зниження опору повітря - і безволосість, яка в поєднанні з розвиненими потовими залозами допомагає ефективно відводити тепло.
Вона запитала у слухачів, хто, на їхню думку, краще бігає: людина чи кінь. Більшість слухачів відповіли, що кінь.
Коли ми говоримо про короткі дистанції, то краще бігає кінь. Він біжить стрімко. Але якщо кінь біжить в повну силу, то досить швидко втомлюється. Людина біжить не так швидко, але вона може бігти значно довше. Чим довша дистанція, тим більше шансів у людини обігнати коня.
Людина спочатку навчилися бігати, а після цього вже порозумнішала. Можливо, біг певною мірою допоміг нам у цьому. Ася зазначає, що люди, які ведуть більш активний спосіб життя демонструють кращі інтелектуальні здібності.
Навіть година велотренування допомагає людям краще справлятися з різними завданнями, в першу чергу пов'язаними з увагою та робочою пам'яттю. Результати різноманітних тестів на інтелект покращуються навіть після разового тренування. Однак, разове тренування не впливає на довготривалу пам'ять, і в цілому позитивні ефекти від неї тривають недовго.
Спорт покращує кровопостачання
Ви кудись рухаєтеся, швидко йдете, біжите, пливете, їдете на велосипеді, у вас підвищується частота серцевих скорочень і кровопостачання мозку. Чим сильніше ви займаєтеся, тим більше крові надходить в сонну артерію. Але тут є нюанси: загальна сонна артерія розділена на дві гілки. Зовнішня — постачає кров у м'язи та шкіру голови. Внутрішня йде в мозок. Коли ви збільшуєте навантаження, спочатку це призводить до підвищення кровопостачання в обох гілках сонної артерії. Але при високому рівні навантаження, близько 80% від максимуму, кров уже надходить переважно в зовнішню сонну артерію, тому що пріоритетним завданням для організму стає відведення тепла, захист мозку від перегріву. Якщо ми рухаємося на межі своїх можливостей, ніякої користі від цього для мозку немає. У лабораторії це досліджують за допомогою досить трудомістких методів, в тому числі люди займаються у масці, яка потрібна, щоб оцінювати їх рівень споживання кисню. У реальному спортзалі у вас такої маски немає, але можна спиратися на максимальну частоту пульсу.
Класичний розрахунок: 220 мінус вік. Якщо мені 30 років, то мені не потрібно бігати на 190. Можна бігати максимум на 160 або навіть 130. Вам потрібно спокійно бігти по доріжці, зі швидкістю 7 км на годину і не комплексувати, що ви біжите повільніше, ніж всі фітоняшки, тому що вони не читали наукову літературу і не слухали лекцій.
Танцюйте, ходіть пішки, катайтесь на велосипеді
Ставити рекорди не корисно, запевняє Казанцева.
Корисний не так спорт, як фізкультура. Корисно ходити пішки (хоча б 120 хвилин в тиждень ходіння пішки - це прийнятний мінімум. Але краще 150, звичайно. А краще ще більше). Корисніше ходити пішки швидко, танцювати, плавати, їздити на велосипеді.
Професійний спорт інвалідизує, бо це робота на межі можливостей. Стати олімпійським чемпіоном і залишитися здоровою людиною - практично неможливо, додає Ася.
20 хвилин фізичної активності набагато краще, ніж 0. 40 хвилин краще, ніж 20. А 60 хвилин - всього лише трохи краще, ніж 40. А 80 хвилин вже навряд чи краще, ніж 60. Ну і взагалі, якщо ви 12 годин в день ходите пішки, то жити вам коли?
Важлива регулярність. Коли люди перестають займатися спортом і 10 днів пролежують на дивані, то у них погіршується кровопостачання мозку, що потім може відбитись на інтелектуальній діяльності.
Ілюстрація: з особистого архіву Асі Казанцевої (для збільшення натисніть на зображення)
Кардіотренування, мабуть, корисніші, ніж силові, з точки зору розвитку мозку, адже краще сприяють його кровопостачанню.
Ася зазначає: Якщо у вас є бабуся і ви її любите, то навчіть її грати у покемонів.
Теза викликала посмішки серед присутніх в залі.
Якщо вона проти, то хоча б ходіть із нею гуляти. Це найкраще, що ви можете зробити для своєї бабусі.
Вона пояснює, що для молодих людей додаткова фізична активність не катастрофічно важлива, тому що вони в принципі зазвичай досить багато ходять пішки. Цього вже достатньо для підтримки нормальної роботи мозку. А якщо ваша бабуся сидить вдома, то це дуже погано відбивається на її здоров'ї та інтелектуальних здібностях. У людей похилого віку різниця між тими, хто взагалі не рухається і тими, хто рухається хоча б трохи - дуже серйозна. Якщо навіть по 3 години на тиждень повільно йти куди-небудь, зі швидкістю 4 км на годину, то цього достатньо, щоб робоча пам'ять була на третину кращою, ніж у тих, хто ходить 40 хвилин в тиждень, або ж менше.
BDNF, NMDA і асоціації
Спорт не лише покращує кровопостачання мозку, а й сприяє виробленню білка під назвою BDNF, який, у свою чергу, дуже важливий для нейропластичності.
Нейропластічність - здатність нервових клітин протягом життя вирощувати нові синапси, нові зв'язки одне з одним. Це найголовніше, що лежить в основі навчання. Якщо короткочасна пам'ять - це посилення провідності синапсів, то довгострокова - це зростання нових зв'язків між нейронами. Будь-яке навчання анатомічно змінює ваш мозок.
Чим більше BDNF є, тим краще у вас працює пам'ять. Також, BDNF працює з рецепторами NMDA, найголовнішими рецепторами для пам'яті, для формування асоціацій. Вони потрібні для того, аби вибудувати нові синапси між двома групами нейронів, які активувалися одночасно.
Ви, наприклад слухаєте пісню "Yellow Submarine" і бачите свого бойфренда. У вас одночасно активізуються нейрони, які слухають пісню і нейрони, які сприймають бойфренда. Десь між ними є контакт і молекули NMDA. Вони помічають збіг цих подій у часі, і здатні ініціювати утворення більш міцного зв'язку між відповідними групами нейронів. Біологічний сенс приблизно такий: "йди на звуки пісні і знайдеш там бойфренда" - саме цей приклад звучить кумедно, але взагалі здатність формувати подібні асоціації досить корисна для виживання у дикій природі. Побічний ефект полягає в тому, що пісня тепер буде асоціюватися з бойфрендом, навіть після того, як ви розійшлись.
Ілюстрація: з особистого архіву Асі Казанцевої (для збільшення натисніть на зображення)
Науковці до кінця не впевнені, чи можуть у дорослих людей утворюватися нові нервові клітини: довгий час вважалося, що ні, потім - так, а зараз якраз відбувається нова хвиля наукової дискусії. Але нові синапси утворюються точно. А от у випадку гризунів утворення нових нервових клітин добре вивчено. Причому, цікаво, що вони з'являються і виживають найефективніше, якщо тварина, з одного боку, рухається, а з іншого боку, вчиться чомусь новому, живе у збагаченому середовищі. Нові нейрони повинні чимось займатися, їм потрібні завдання для того, щоб вони працювали.
Якщо ваше життя нудне, бідне, "безпросвітне" і вчиться вам немає чому, то яка вам користь від того, що у вас утворювалися нові нейрони? Можливо, вони утворилися і незабаром загинули, тому що ви їх не залучали у якусь діяльність. Але якщо ви створили собі нові нейрони і потрапили у збагачене середовище, то кожен із них знаходить собі справу і зберігається.
Наукпоп - місток між наукою і суспільством
Ася щиро ділиться, що найкраща професійна нагорода для неї - коли люди пишуть їй, що вони все кинули і пішли на біофак.
Там вони, звичайно, зрозуміють, наскільки спрощено я все розповідала і будуть незадоволені. Коли людина займається справжньою наукою її може дратувати популяризація улюбленої галузі знань - вона бачить, як багато деталей і подробиць залишається поза увагою. Але моє завдання полягає не в тому, щоб розповісти усе.
Популяризатори науки не навчають і не пояснюють, а швидше відкривають деяку сферу і сподіваються, що споживачі інформації захочуть дізнатися ще більше.
Казанцева переконана, що популярними стають ті, хто може викликати емоційну реакцію у слухачів. Вона розуміє, що ця реакція неминуче може бути як позитивною, так і негативною.
Як і у будь-якої знаменитості, у мене є хейтери - люди, яких я сильно дратую на емоційному рівні. У моєму випадку це корисно, тому що вони витрачають дуже багато сил на те, щоб вишукувати у мене помилки, так що іноді з такої критики вдається витягнути щось корисне для роботи.
Вона додає, що не пригадує прикладів, щоб її ненавиділи науковці.
Популяризатори будують місток між наукою та суспільством. Це, зрештою, йде на користь вченим: люди починають розуміти, що таке наука і навіщо вона взагалі потрібна. В результаті ставляться до них з більшою повагою.
"Довіряти мені не потрібно.
Довіряти не треба взагалі нікому"
Але хороші популяризатори спираються на джерела
На кожному слайді презентації Асі є посилання на джерело. Зізнається, що в неї є надія, що ті, кого зацікавила тема, перейдуть за посиланням і прочитають вихідну статтю, щоб зрозуміти наскільки адекватно вона переповідає наукові дослідження. І перечитають також інші статті. Аби переконатися, чи обрала вона нові і правдиві дослідження, чи ні.
У наукових журналістів ніколи не виникає проблеми “звідки брати інформацію", оскільки кількість наукових досліджень у світі неймовірно велика, додає Ася. Щороку виходить більше півтора мільйона наукових статей. За її словами, прочитати усі неможливо. Потрібно обирати найбільш якісні та корисні для аудиторії. Проблема полягає не в тому, щоб знайти інформацію, а в тому, щоб обрати, що саме з цього використати.
Робота Асі Казанцевої та інших наукових журналістів, схожа на роботу скульптора. Потрібно вирізати все те, що здається непотрібним та зайвим.
У розмові журналістка зауважила, що усі проблеми нашого суспільства можна звести до того, що ми еволюціонували зовсім не в тих умовах, в яких зараз живемо. Вона пояснила, що на практиці це означає, що ми еволюціонували в умовах, коли у нас не було доступу до наукової інформації.
Дуже довго у нас взагалі не існували науки. Років 200 тому з'явився науковий метод, 20 років тому - Інтернет, який дозволяє зіставити дії з дослідженнями. При цьому, треба було якось жити, а ми, люди, дуже схильні робити висновки на основі свідомо недостатньої інформації. Тому й існують вкрай стійкі стереотипи і міфи, пов'язані з тим, що хтось колись щось випадково помітив.
Ася пожартувала про відчинені вікна в маршрутках.
Хтось колись їхав у маршрутці з відчиненим вікном і після цього застудився. Може й випадково, але він запам'ятав: "ага, маршрутка з відчиненим вікном викликає простуду". Запам'ятав і розповів усім своїм дітям.
Одне із завдань науки - відокремлювати зерна від полови, робити контрольовані дослідження. Тобто посадити 100 людей у маршрутці з відкритими вікнами і 100 людей з закритими і зіставити, хто із них захворіє з більшою ймовірністю. Поки такі дослідження не проведені, говорити нема про що з наукової точки зору, додає вона.
Як вести суперечку
Ася зауважує, що немає істотного значення з ким саме ми сперечаємось
На її думку, важливо знаходити індивідуальний підхід і намагатися відшукати саме ті аргументи, які здадуться правильними. Не всіх людей переконують наукові дослідження, не усі лояльно ставляться до наукових досліджень, але їх може переконати яскравий і конкретний приклад, або ж незвичний поворот теми. Для того, щоб їх знайти, людина повинна бути досить глибоко зануреною в тему.
Експериментальна психологія з нейробіологією вчать нас тому, що індивідуальні відмінності між людьми більш значущі, ніж міжгрупові. Говорити, що старшим людям важче змінити свою думку, ніж молодшим - неправильно, всі люди різні. Тут важливо розуміти, що дві групи можуть відрізнятися одна від одної за будь-якою ознакою, а на підставі приналежності до якоїсь групи неможливо сказати нічого конкретного про окрему взяту людину.
У цьому сенсі важливо, щоб було багато різних популяризаторів науки. Тому що вони працюють з різними жанрами, і є надія, що там, де не вийде в одного, зможе інший.
Ася зазначає, що є сенс намагатися ставати науковими журналістами в Україні. У Росії та в Україні були різні процеси розвитку наукпопу.
Що тут, що там він зник у 90-ті, але в Росії раніше розпочалося активне відродження, причому там це була ініціатива зверху: з'являлися відповідні робочі місця в редакціях, наприклад фонд "Династія" видавав книжки. В Україні ж, ініціатива виходить переважно знизу, найчастіше на волонтерських засадах. Наукпоп розвивається інтенсивно, але на ентузіазмі тих людей, яким це цікаво.
Дивувати і дивуватися
Зараз Ася пише бузкову книгу (третя, після жовтої "Як мозок змушує нас робити дурниці!" і рожевої "В Інтернеті хтось помиляється!"), присвячену мозку. Вона зауважує, що найскладніше - надати книзі лінійної структури. Книга про мозок схожа на сам мозок: все пов'язано з усім.
Якщо все буде добре, я напишу її восени, а вийде вона навесні 2019 року. У більш реалістичній ситуації я напишу її навесні, а вийде вона восени 2019 року. Книжка присвячена тому, як на наших очах зникає прірва між нейробіологією і психологією. Для будь-якого нашого вибору, рішення, емоції, існують конкретні нейронні контури, які за це відповідають. На ці нейронні контури можна впливати у багатьох випадках.
Найголовніша ідея полягає в тому, що мозок можна пізнати і він матеріальний. Так, в ньому відбувається багато складних процесів, але нейробіологія робить фантастичні успіхи, і сьогодні ми знаємо про мозок набагато більше, ніж могли мріяти 10 чи понад 50 років тому.
Ілюстрація: з особистого архіву Асі Казанцевої (для збільшення натисніть на зображення)
Ася каже, що робота дозволяє їй постійно дивуватися.
Найбільше останнім часом мене захопили дослідження вентромедіальної префронтальної кори. Ця зона пов'язана з оцінкою емоційної інформації. З тим, як ми оцінюємо наші моральні вибори, рішення, в контексті тих емоцій, які вони викликають.
Люди з пошкодженням вентромедіальної префронтальної кори приймають багато рішень по-іншому. Вони діють більш утилітарно та оцінюють наслідки, а не наміри.
"Моральна дилема"
Ася наводить приклад, щоб проілюструвати це явище.
Уявіть, що ви прийшли з подругою на хімічний завод. Подруга попросила кави, і ви пішли наливати їй каву. Ви побачили біля кавової машини контейнер з якимось білим порошком із надписом "цукор". Ви взяли цей цукор і поклали у каву подруги. Подруга випила каву і померла, тому що насправді це був не цукор, а отрута, забута на хімічному заводі.
А тепер уявіть іншу ситуацію. Ви з подругою на екскурсії на хімічному заводі. Ви пішли купувати їй каву і побачили контейнер з надписом "токсично, небезпечна отрута". Але ваша подруга вам набридла, і ви вирішили її отруїти, поклавши дві ложки цієї отрути. Вона випила кави, але не померла, тому що надпис був переплутаний і в контейнері насправді був цукор. Наскільки прийнятною є ваша поведінка в цій ситуації?
Всі звичайні люди говорять, що у першій ситуації героїня не дуже винна, а в другій сильно винна, хоча у неї і не вийшло вбити подругу. А люди з пошкодженням вентромедіальної префронтальної кори не сприймають цю логіку. Вони переконані, що у першій ситуації дівчина є більш винною. Адже в другій ситуації подруга залишилася жива, відповідно, усе в порядку. Вони оцінюють ситуацію лише за фактичним підсумком і сліпі до моральних тонкощів, які очевидні для звичайної людини.
Це одна з численних історій про зв'язок нейробіології з психологією, про те, що є конкретні зони мозку, які роблять нас тими, ким ми є.
