Цьогорічний захід справді можна вважати найважливішою подією року в економічному житті не лише Західного регіону, а й усієї України. Список запрошених гостей та учасників засвідчив, що форум став потужним національним та міжнародним "майданчиком", що проводиться для конкретного обговорення важливих проблем, а найголовніше – пошуку шляхів їх вирішення. Учасники часто говорили про те, що неймовірно важливо, саме в умовах фактичної війни на Сході, проводити такі Форуми. В першу чергу на панельних дискусіях бізнесмени з європейських країн та України зробили акцент на питаннях конкурентоздатності нашої держави на міжнародному ринку, проблемах "несприятливого" інвестиційного клімату, недосконалості українського законодавства для ведення підприємницької діяльності. Також йшлося і про умови для створення і розвитку індустріальних парків в Україні; сталий розвиток туризму в Східній Європі; проекти з енергозбереження, тощо.
Учасниками форуму стали бізнесмени з України, Польщі, Словаччини, Німеччини, Угорщини, Латвії, Австрії та Канади; представники влади, ділових асоціацій, фінансових установ; науковці і представники міжнародних організацій. В рамках Форуму відбувалися гострі дискусії з актуальних питань інвестування, сучасних технологій ресурсо- та енергоефективності, туризму і рекреації, міжнародного та транскордонного співробітництва.
За словами першого заступника голови ЛОДА Р. Замлинського, участь у форумі взяли представники семи країн Європейського Союзу. Загалом зареєструвалися 349 учасників.
Модератором пленарного засідання став екс-міністр економіки, а сьогодні – президент Польсько-Української Господарської Палати з української сторони, Олександр Шлапак. Досвідчений економіст розпочав свій виступ із нарікання на те, що ось уже кілька років поспіль Львівський Форум ігнорують представники Кабміну, тобто ті, від яких напряму залежать прийняття важливих для країни рішень. За його словами, сьогодні на Форумі не побачиш не лише президента чи прем’єра, а й "рядового" міністра, максимум – це керівник департаменту. Втім, гості зійшлися на тому, що рейтинг події від цього, можливо, і втратив, зате ефективність зросла, оскільки від популістських "спічів" перейшли до обговорення реальних проблем.
О. Шлапак наголосив на тому, що Україні не вистачає якісних проектів, які б могли справді зацікавити інвестора і були б йому зрозумілі. Також, він висловив абсолютне здивування, що в той час, як Росія швидше за все скасує економічні преференції для нашої держави, спостерігається 30% падіння українського експорту в Європу. Ці сигнали, вочевидь, адресувались представникам Кабміну, які не були присутні і вчергове не змогли відповісти на незручні запитання.
Дуже часто бізнесмени нарікали на несприятливий бізнес-клімат в Україні та "втомливу" бюрократію. Досить цікавим в цьому контексті став відвертий виступ голови Польсько-Української господарчої палати, екс-міністра економіки Польщі Яцека Пєхоти, який значну частину відповідальності за слабкий процес торгівельної співпраці між ЄС та Україною поклав і на представників українського бізнесу, які часто прохають про допомогу, а коли у відповідь їм пропонують виконати всім зрозумілі та очевидні вимоги - відмовляються. "В таких випадках говорять: ви зведіть нас з керівником, а ми вже там з ним якось домовимось. Зрозуміло, що мається на увазі. Але в ЄС такі методи не працюють", - наголосив він. Я. Пєхота вважає, що в такому підході є мало що "європейського". Очевидно, що нашим бізнесменам ще далеко до європейських "правил гри".
Разом з тим, він додав, що грошей для інвестицій у Європі є багато, але самі українці повинні створювати конкретні життєздатні проекти, аби їх отримати. А у нас ситуація така, що бізнесмени переважно сидять та очікують, коли інвестор сам їх знайде.
Погодився з польським колегою і перший заступник голови Торгово-Промислової Палати України Михайло Непран: “Основна частина звернень, які до нас надходять, такого плану: “У мене є така-то земельна ділянка, знайдіть мені інвестора”. Однак треба зрозуміти, що сама земельна ділянка - це не інвестиційний проект. Так інвестора не залучиш”, – нарікає він.
Дуже цікаву позицію висловив Надзвичайний і Повноважний посол Канади в Україні Роман Ващук. За його словами, зараз "закордонні інвестори відчувають деякий комфорт інвестувати саме у західний регіон України, де присутні натівські сили". За його словами, мова йде про спільні навчання України і НАТО на Яворівському полігоні.
Р. Ващук нагадав, що Канада численними грантами допомагає втілювати реформи в Україні. Окрім того, не чекаючи на українську владу, фінансує мікропроекти в українських селах. Зокрема, посол розказав цікаву історію про програму підтримки кооперативного молочарства, у рамках якої родина із села Волиця Жовківського району отримала кредит під 3% для розбудови ферми та утримання 18 корів, тоді як у них до того було лише 3. Проект втілюється на Львівщині та Дніпропетровщині, його планується поширити і на Івано-Франківщину та Херсонщину.
Підписання документів
В ході Форуму для представників ЗМІ організували публічне підписання міжнародних договорів про співпрацю.
Зокрема, було підписано меморандум про співробітництво між ЛОДА, обласною радою та японською компанією "Fujikura" щодо реалізації інвестиційного проекту з будівництва заводу у Яворівському районі. Документ підписав представник "Fujikura" Хорхе Гарсіа.
Підписано й угоду про взаєморозуміння в галузі енергоефективності, сталого управління ресурсами та розвитку біоекономіки між Львівською ОДА і Спеціальним агентством з відновлюваних ресурсів (Німеччина).
Окрім того, було укладено договір про партнерство між Львівською ОДА, облрадою та Благодійним фондом "Жертвам війни в Україні" (Польща) щодо реалізації соціального проекту – оздоровлення учасників АТО та членів їх сімей у країнах ЄС.
Інтерв'ю
Саме тому, в ході Форуму значну увагу приділяли саме механізму залучення інвестицій. Про те, як залучити інвесторів в Україну в ексклюзивному інтерв'ю нам розказала експерт, яка щоденно стикається із іноземними інвесторами і знає, що саме їх цікавить і які вимоги вони ставлять.
Говоримо із керівником Групи консультування з управління будівельними проектами в країнах СНД (CCIM, BREEAM Int., DGNB) – Юлією Стефанишиною.
Що саме важливе для закордонного інвестора, який хоче прийти в Україну?
Очевидно, що одним із найважливіших факторів є питання політичної стабільності, "затишку". Серед важливих умов безумовно варто назвати якісну інфраструктуру, дороги, підведені до конкретних об'єктів електрика, газ, вода і найосновніше мабуть – це прозорі правила гри. Якщо створені прозорі умови і якщо компанія бачить в країні інтерес, жодна криза не є фактором виходу інвесторів з держави.
Що сьогодні цікавить закордонних інвесторів в Україні? Яким саме проектам надається перевага?
Вочевидь, основне, що їх цікавить – це можливість повернення інвестицій. Там де вони розуміють, що для них є вигода, що проект для них цікавий. Це не залежить і від сфери, оскільки кожна компанія працює в своїй області, і вона для неї достатньо вивчена. Дуже багато сьогодні на Форумі було коментарів, дискусій на тему, а як же ж інвестора "притягнути" до України? Я вважаю, що якщо інвестора зацікавить якийсь проект і він побачить конкретну вигоду, то він прийде сам. Незважаючи на ризики. Наше завдання – максимально знати, що для них важливо і готувати для цього нашу економічну та політичну сферу, законодавство. Зрозуміло, що змусити їх прийти сюди ми не можемо.
У своїй доповіді ви умовно поділили інвесторів на: "великих", "середніх" і "маленьких" інвесторів. Ви зауважили, що саме індустріальними парками займаються як правило "середні" інвестори. Яка ситуація в Україні із приходом саме цих "середніх" і "маленьких" інвесторів? Наскільки їм важко тут адаптуватись?
Насправді, їм не важче, ніж в будь-якій іншій країні, бо коли підприємство приймає рішення виходити закордон і розвиватись, для них не так важливо чи це Україна, чи Бразилія, Китай. Для них важливіше, що вони з цього матимуть і коли вони повернуть свої інвестиції. Перешкоди на цьому шляху є різні, важливі культурні, історичні аспекти, правила ведення бізнесу. Тому я б не сказала, що для них є щось дуже особливе для України. На мою думку, найбільш специфічним на, що вони зараз дивляться дуже обережно: стабільність. Оскільки, умовно кажучи, "гроші дуже довгі": вони ж вкладаються не на рік, і не на 3-7, це приблизно 12-15 років і довше. Тобто для них дуже важливо розуміти що буде далі в Україні. Був сьогодні коментар, з яким я не дуже згідна, що інвестори хочуть купляти землю в Україні. Так вони можуть планувати це, але це великий ризик для них. Інвестори сьогодні звертають увагу більше на оренду землі, оскільки це більш гнучка система. Якщо ризик стає дуже високим, вони можуть спокійно вийти і нічого не втратять. А якщо вони купили землю, то це вже їх актив і їм треба з ним щось робити і не так легко його повернути.
Сьогодні у нас до виконавчої влади залучають на посади міністрів, урядовців нижчої ланки - представників іноземних країн: Грузії, Литви, США і т.д. Очевидно, що ці люди мають безліч контактів, досвід спілкування з інвесторами. Чи приводять до України інвесторів? І чи повинні вони сьогодні це робити?
Ви знаєте, відверто скажу, мені про це невідомо. Це в першу чергу залежить від того, що якщо їм є чим займатись, то мабуть їхнім завданням не має бути привести інвесторів. Вони повинні займатись своїми безпосередніми обов'язками. І тому я б не розраховувала, що ці люди приведуть із собою багато інвесторів.
Я б розраховувала на те, що групи які є диверсифікованими, у яких є люди з різним досвідом, в тому числі закордонним, більш успішні. Мені здається це може стати хорошою практикою в цьому контексті, оскільки вони мають досвід, якого ще немає тут. Їх доповнюють люди, які знають, як працювати в Україні. І цей "мікс", я вважаю, більш стабільний та ефективний.
Чи можна сьогодні говорити, що після російської агресії в Україну виникла досить складна ситуація для інвесторів з цієї країни? Чи існує тенденція до того, що вони залишають Україну, або можливо навпаки?
Ви знаєте, я не володію 100% такої інформації і мабуть ніхто достеменно не знає, яка справжня ситуація в цьому плані. Я б сказала, що потрібно розділяти політику і бізнес-відносини, бо все змінюється у світі, і якщо є розуміння, партнерські торгівельні стосунки між двома сторонами, то політика повинна відходити на другорядний план. Люди розуміють, що бізнес – це бізнес. Тим більше, історично обидві країни економічно були дуже тісно пов'язані. Різні є приклади, є такі російські інвестори, що були змушені вийти, хоча вони не хотіли цього, а є ті, що залишились і щасливі цьому. Є такі, що хотіли б вийти, але у них немає можливості. Тобто, тут не можна говорити, що у всіх однакова ситуація.
