RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Дратують товстосуми, які не жертвують ні копійки на допомогу українським військовим, - Юрій Касьянов

"Армія потребує мільярдів доларів для того, щоб вести війну проти такого супротивника як Росія"
Боєздатність українських військових частин, які перебувають у зоні проведення Антитерористичної операції, значною мірою залежить від роботи волонтерів - людей, які жертвують своїм часом і зусиллями, а подекуди ризикуючи життям, намагаються допомогти там, де б більша половина українських громадян воліла б і не бути.
Дратують товстосуми, які не жертвують ні копійки на допомогу українським військовим, - Юрій Касьянов Юрій Касьянов. Фото: 24ua.me

iPress.ua поспілкувався з одним із найактивніших учасників волонтерського руху, активістом ініціативи Армія SOS Юрієм Касьяновим, який від початку бойових дій перебуває на передовій АТО.

Чи погрожували вам розправою за те, що ви допомагаєте нашим силовикам?

Мені особисто погрожували неодноразово. Це було і через соціальні  мережі, і по телефону. Та, чесно кажучи, мене не сильно хвилюють ті, хто погрожують.


Фото: facebook.com/brtcomua

Ваш перший приїзд у зону АТО. Коли це відбулось і з чим це пов’язане?

Громадянська ініціатива Армія SOS, до якої я належу, допомагає військовим частинам, які перебувають у зоні АТО. На той час ми реалізовували проект допомоги з оснащення спорядженням першого батальйону Національної Гвардії, - саме того батальйону з якого розпочалась історія формування добровольчих батальйонів в Україні. Ми цей батальйон забезпечували усім необхідним – спальними мішками, бронежилетами, ліхтарями – усім тим, що необхідне чи може знадобитися на війні. Саме тоді я дізнався, що цей батальйон буде передислокований під Слов’янськ і очікується початок активної фази АТО. Тоді ми разом з хлопцями із Автодозору прихопили бронежилети та радіостанції, яких не вистачало нашим військовим та поїхали у район бойових дій. О 4:00 ранку їх підняли і оголосили про активну фазу АТО. Тобто першого числа ми приїхали, а другого – почалася війна. Вже тоді я був присутній на блокпостах та виконував різноманітну роботу для забезпечення всім необхідним наших військових.

Як ви визначаєте кому, де і коли потрібна допомога? Чи існує якийсь поділ?

Ми допомагаємо тим, хто перебуває у районі активних бойових дій. До початку активної фази АТО ми допомагали окремим частинам, зокрема: допомагали артилеристам, прикордонникам, усім українським силовикам, які потребували допомоги. Небайдужі люди жертвували нам гроші, передавали різні речі, а вже ми везли їх у зону АТО.


Фото: facebook.com/brtcomua

Спочатку ми допомагали окремим частинам. Спершу брали під своє крило І і ІІ батальйони Нацгвардії, батальйони "Донбас", "Миротворець". Потім почались бойові дії  і ми вже просто приїздили на блокпост, де перебували частини Національної гвардії, ЗСУ і просто намагалися допомогти усім без якогось виключення. Допомагали і допомагаємо 25-ій, 95-ій, 80-ій аеромобільним бригадам, добровольчим батальйонам: "Айдар", "Київ-1", "Київ-2", 24 і 26 бригаді. Хто стоїть на блокпостах, хто перебуває на передовій - усім стараємось допомогти.

У нас немає жодного поділу кому допомагати, який спостерігається в інших організаціях. Тобто немає якогось регіонального принципу, для прикладу: ми з Києва, тому помагаємо лише "київським", чи ми з Миколаєва – "миколаївським".

Хто більше потребує допомоги: Нацгвардія, добровольці чи регулярні частини ?

Зрозуміло, що гірше забезпечення та меншу підтримку держави мають добровольчі загони Національної гвардії. Якщо раніше бійці Нацгвардії і Міноборони проводили бойові дії разом, то тепер відбулося своєрідне розмежування: ЗСУ проводять наступальні дії, а частини Національної гвардії забезпечують порядок на звільнених територіях: контроль над містами, зачистки та інші дії. Зараз найбільший удар на себе беруть бійці ЗСУ, а тому саме вони потребують найбільшої допомоги. Це пов’язане з тим, що свого часу, Міноборони займалося їх забезпеченням і вони були найкраще оснащенні із усіх наявних військових частин. Тепер бійці ЗСУ перебувають на передовій. А оскільки вони найбільше воюють і наражаються на небезпеку, то само собою зрозумілим є те, що їм потрібна допомога: і біноклі, і радіостанції, і літальні апарати для коректування стрільби.

Як ви оцінюєте координацію дій з керівництвом Міноборони?

Ми не контактуємо і не маємо жодних контактів з керівництвом МОУ. Я не веду перемовин ні з ким тим, хто вищий за командира бригади. Не бачу у цьому жодного сенсу. Ми знаходимось тут, на передовій. Тому і спілкуємось безпосередньо з командирами взводів, роти, батальйону, бригади. Контактуємо з тими, хто є основою АТО.


Фото: facebook.com/brtcomua

Якщо у перші дні існував якийсь спільний штаб Нацгвардії чи Міноборони, через який робилися спроби координувати свої дії, то пізніше було утворено декілька таких штабів і уся структура для забезпечення провізією та зброєю наших військ стала занадто громіздкою та, на мій погляд, не надто ефективною. Мені не подобається їхня в’ялість, корупція, невміння вирішувати досить прості питання та ухвалювати швидкі та потрібні рішення. Тому, ми (спільнота Армія SOS – ред.) почали діяти самостійно. Для кращого розуміння того, що саме потрібно військовим, які воюють за Україну – ми перебуваємо тут, на передовій.

Що найбільш надзвичайне просили хлопці із зони АТО і що найважче було дістати?

Немає такого, чого не можна дістати. Є, звичайно, ціна питання, але у сучасних умовах день – другий і будь-що можна дістати. Зрозумійте правильно, сьогодні, на відміну від початку АТО ми маємо зовсім іншу армію із зовсім іншою підготовкою та оснащенням. Це відбувається і завдяки підтримці держави, і завдяки роботі волонтерів. Чесно кажучи, останніми днями я не бачу силовиків без бронежилетів чи касок. Якщо узагальнювати, то можна говорити, що військовим вистачає засобів зв’язку з невеликим радіусом дії, генераторів, спальних мішків та іншого. Але повторююсь, це якщо узагальнювати. Ми намагаємось закрити якісь найбільш дефіцитні речі в армії.

Фото: facebook.com/brtcomua

Зовсім не вистачає інших речей, які зараз насамперед необхідні. По-перше вони досить дорого коштують. З іншого боку, не вистачає не стільки речей, як самої стратегії, якою повинні займатися цілі інституції. Наприклад: нашим військовим не вистачає засобів зв’язку далекого радіусу дії. Доводиться користуватися мобільними телефонами. Не вистачає засобів для керування військами та бойовими діями, не вистачає координації дій між частинами армії. На мій погляд, кожний командир частини повинен бути забезпечений планшетом, на якому мають бути найновіші карти, Інтернет для координації і зв’язку з іншими частинами, передачі інформації.

ЧИТАЙТЕ: Що треба знати про спорядження для військових із зони АТО

Абсолютно не вистачає засобів розвідки. В силу обставин наша авіація не може проводити розвідувальну роботу, оскільки сили ППО противника постійно її обстрілюють. Розвід групи не можуть працювати таких умовах. Застарілі літаки, які є у нас не є призначені для роботи на невеликій відстані. Потрібні безпілотники – точно такі, які Росія застосовує проти нас.


Фото: facebook.com/brtcomua

Ці речі ми, як волонтери, намагаємось прикупити. Буквально збираємо любительські літачки з прикріпленими камерами для того, щоб командири підрозділів могли знати, де перебуває супротивник, його системи "Град". Це вже не стільки волонтерська робота, а більше робота дослідно-наукових інститутів та цілих підрозділів армії.

Хто робить пожертви для силовиків: хто ці люди і які суми є у розпорядженні волонтерів?

На жаль, колосальних сум у нас немає. Кожний день війни вимагає від нас величезних сум для забезпечення їжею, зброєю та боєприпасами наших бійців у зоні АТО. Тих грошей, які жертвують, нам не вистачає на ті речі, які б ми хотіли придбати.

Звичайно, впродовж декількох місяців ми зібрали близько 10 млн грн., і це не враховуючи речей та різних харчів, які нам приносили. Однак вважаю, що ця сума є мізерною від потреб нашої армії. Скажімо, для прикладу, нам потрібні безпілотні літальні апарати: їхня вартість разом із комплектом близько $10 тис/ штука. Дратує у цій ситуації  те, що коли на сході йде фактично війна – по Києву їздять сотні лімузинів. Їх вартість більша ніж 10 таких безпілотників. А саме такі апарати можуть зберегти життя десятків українських військових. А що таке $100 тис  - це трохи більше 1 млн грн це лише половина питання. Інша сторона – це те, що наші товстосуми не жертвують на війну ні копійки. Ми зверталися і до Порошенка і до Тимошенко, до Фірташа та Ахметова – жоден із них не дав ні копійки на потреби наших силовиків.

ЧИТАЙТЕ: Після війни козацький батальйон буде боротися з корупцією, - Михайло Гаврилюк

Нам жертвують люди в середньому по 200, 300, 500 грн. є пожертви і по 50 і 40 грн, а є по $1 – 100 тис. був також випадок, що пожертвували $100 тис. І людей потрібно зрозуміти: непевна економічна ситуація в країні, фінансова криза. А так, людина в середньому готова пожертвувати 200 грн.

Армія потребує мільярдів доларів для того, щоб вести війну проти такого супротивника як Росія.

Чому попри забезпечення усім необхідним серед українських військових такі великі втрати?

Є дві сторони пояснення цього явища: перша – тому що йде війна. Під час військових дій гинуть і військові, і цивільне населення. Така природа війни. Інше питання  - чому у нас трапляються випадкові, невиправдані жертви серед військових. Ці смерті пов’язані передусім з поганим керівництвом. Маємо чимало липових генералів, які жодного разу не побували у зоні АТО. Військовими діями керують кабінетні щурі. Вони ніколи не виїжджають дальше за Ізюм, максимум Слов’янськ. Питання: як вони можуть ефективно керувати.

Інше – наші політики, які ніколи не служили в армії, не мають уявлення, що таке армія, хто такий наш супротивник. Вони теж намагаються тут усім керувати. А це все призводить до трагічних результатів.

Сергій Кульчицький, Юрій Касьянов, Мирослав Гай. Фото зроблене за тиждень до трагіної смерті генерала Сергія Кульчицького (отримав звання Герой України посмертно) Фото: facebook.com/brtcomua

Для прикладу – ті збройні частини, які перебувають вздовж кордону у Донецькій і Луганській областях постійно потерпають від обстрілів з обох сторін, бойовиками та російськими військами. Зрозуміло, що там ділянка кордону стратегічно важлива і її вартувало б утримати – однак не такою ціною. Військові там просто як гарматне м’ясо і позбавлені можливості стріляти у відповідь. Тут і є ця велика політика: коли тебе обстрілюють, а ти не можеш відкрити вогонь на ураження, бо раптом це можуть бути російські військові. І коли просто не можна світовій спільноті документально довести, що обстріли проводяться з російської сторони. Хоч і є маса цих літальних апаратів, супутників і різних засобів для цього. Якщо керівництво не дає наказу на відведення цих частин просто з під зони обстрілу у безпечне місце – то це злочин. Однозначно.

Як ви ставитись до ініціативи Бориса Філатова, щодо створення "Єдиного логістичного центру волонтерства"?

Відношуся до цього скептично. Досить важко створити такий центр де б працювали розумні люди і поєднати увесь їхній потенціал та бажання допомогти і додати до цього спробу попаритись на своїй роботі. Зробити це неможливо. Проблема у всьому волонтерському русі полягає у тому, що більша половина людей, які займаються волонтерством – це люди, які просто піаряться на війні. Вони збирають допомогу: гроші, їжу, одяг, потім ці "волонтерські організації" приїжджають у зону АТО повністю зі зброєю та засобами військових і починають роздавати цю допомогу направо і наліво. Хоч саме там це є недоречним. Потрібно їхати в Дебальцеве, Попасну, Первомайськ, Донецьк. Повірте – вони туди ніколи не поїдуть. Вони розтратять цю допомогу в тилу, де вона лежить – гниє, розкрадається, а усі причетні до цього лише красиво фотографуються і їдуть до дому – та роздають інтерв’ю. Таких людей я просто зневажаю.

Як оцінюють військові звістки, які надходять з тилу?

Солдати цілком поінформовані про те, що відбувається у тилу. Я взагалі вважаю, що тут воюють найкращі люди, які є досить освіченими і чудово розуміють суть тих подій, які відбуваються у державі.

Вони вважають, що саме зараз зовсім неприпустимо байдуже ставитись до тих подій, які відбуваються на сході України, переконувати себе, що воювати за Донбас повинні лише самі мешканці Донбасу, жити за принципом "моя хата з краю". Таку поведінку вояки АТО вважають недопустимою та ганебною.

ЧИТАЙТЕ: Лише б повернувся живий

Мені шкода тих людей, які у тилу підносять такі пацифістичні настрої, коли фактично ворог уже перебуває на значній території України, захопив Крим і глумиться над нашими людьми.

Хлопці, які перебувають на війні обов’язково повернуться до домівок та запитають їх: а що ви зробили для України, коли ми воювали? Тут воюють люди, які не звикли розбазарювати Україну та роздирати її на частини.

Що потрібно силам АТО для якнайшвидшої перемоги над терористами?

Я вже неодноразово говорив про те, що потрібно: це засоби розвідки, зв’язку, які рятують життя нашим хлопцям дозволяють нам впевнено на ній почуватися і зрештою, закінчити її якнайшвидше.  Я вже не кажу про те, що не вистачає нам розуму наших керівників та військових навичок у нашого керівництва. Багато років армію руйнували і керівниками ставати переважно не найкращі, а ті, хто умів прилаштуватись при будь якому режимі: кар’єристи і всіляка сволота.

Та насамперед нашим хлопцям потрібна підтримка тих людей, які перебувають у тилу і які можуть спокійно працювати і відпочивати. Потрібно щоб вони підтримували не лише грішми, що безумовно важливо, але й своєю працею: щоб вони намагалися змінити країну. Для того, щоб коли наші хлопці повернуться із фронту, вони жили у зовсім іншій країні. Щоб їм не довелося воювати з корупцією, хабарниками.

ЧИТАЙТЕ: Сергій Пашинський: Ми перестали бути нацією рабів. Ми стали сильною, динамічною, російсько-україномовною нацією

Вони очікують, щоб на місцях так само велася боротьба проти системи, яку ми скинули і намагаємось подолати. Вони очікують що змінять країну. Повірте, що якщо країну змінюватимуть військові із зони АТО, то це буде боляче для тих, хто зараз себе зухвало веде та грабує, наповнює власні кишені за рахунок довіри громадян. Вони повинні розуміти, що просто так ця війна вже не завершиться, тому що тут люди не для того проливають кров, що потім жити у якійсь дикий африканській країні.

Як впливає волонтерська робота на особисте життя?

Робота волонтера, як і кожна робота, безсумнівно, впливає на особисте життя. Де б ми не були і чим би не займалась, а особливо, коли ми робимо досить нетрадиційні речі (як от волонтерство) все, що ми робимо, формує нашу свідомість, а також те, як до нас ставляться наші близькі. Зрештою, так само, як і війна впливає на всіх нас – тих, хто так чи інакше бере у ній участь.

Як ставляться до вашої роботи рідні та близькі?

Рідні з розумінням ставляться до того чим я займаюся. Коли приїхав сюди 1 травня, то зі мною була дружина впродовж 15 днів і їздила на передову і по всіх гарячих точках зони АТО.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (1) +

Додати коментар

  • Ирина Голубева9 серпня 2014 11:47
    И всё-таки они есть.......просто хорошие люди.......просто неравнодушные люди........просто герои Украины........слава Героям ! Слава Украине! Відповісти
04 08 2014 19:23
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ