Ліз Паславські має українське коріння. Ще під час Другої світової війни її батьки емігрували до Австралії. Вперше в Україну Ліз приїхала 12 років тому, щоб знайти своїх родичів. Тепер вона хоче долучитися до творення сфери громадського здоров’я в Україні, яка поки що знаходиться лише в зародковому стані. За освітою Ліз є психологинею, закінчила магістратуру у сфері бізнесу, а ступінь PhD отримала у сфері менеджменту. Вона має 30-річний досвід в сфері охорони здоров’я, працювала генеральним директором лікарень та служб охорони здоров’я в різних країнах. Зокрема, впродовж 15 років – генеральним директором служб охорони здоров’я округів Іллаварра (10 лікарень) та Макартур (4 лікарні) в Австралії. Була задіяна в багатьох проектах в Австралії, Європі, Африці, Китаї та країнах середнього сходу. Останній свій проект Ліз проводила в Африці, досліджуючи вірус Еболи.
В Україні люди живуть на 10 років менше ніж в європейських країнах. Так, чоловіки в Україні доживають до 65 років, жінки до – 74, а в Європі відповідно – 74 і 81. Показники дитячої смертності удвічі вищі – в Україні 7,77 на тисячу новонароджених, в Європі – 3,7 на тисячу новонароджених. Згідно з дослідженнями 2005 року, на 100 тис населення серцево-судинними захворюваннями в Україні страждає 184 людини тоді, як в Європі – 68. Раковими хворобами – в Україні (326), в Європі (192), респіраторними захворюваннями – в Україні (54), в Європі (47), на туберкульоз в Україні хворіє 78 людей на 100 тис населення, в Європі – 13 людей на 100 тис населення, на сифіліс – в Україні (49), в Європі (3). В Україні рак грудей є провідною серед ракових хвороб у жінок. В Австралії після лікування раку грудей вдається продовжити життя на 5 років для 88% жінок, в США – для 88,9%, у Великобританії – 81,8% жінок
За словами експертки, збільшення кількості лікарняних ліжок – це не рішення проблеми. В Австралії, Великобританії та США кількість лікарняних ліжок є меншою і люди менше часу проводять в лікарнях. Так, 32% хворих в Україні не потребують так довго залишатися в лікарняних умовах. Рішенням проблеми є рання діагностика та запобігання. В Австралії жінки старші 50 років щороку проводять обстеження на рак молочних залоз.
"Здоров’я популяції" – ще одна назва громадського здоров’я. В Україні громадське здоров’я найчастіше пов’язують з лікуванням у лікарнях, але це не одне і те ж.
Щоб зрозуміти різницю, варто звернути увагу на кілька важливих маркерів. По-перше, громадське здоров’я фокусується на здоров’ї населення (країни, області, окремої групи людей), а лікарні – на конкретних пацієнтах та їх лікуванні. По-друге, громадське здоров’я фокусується на факторах та поведінці, які спричиняють захворювання – забруднення, генетичні фактори, а лікарні – на лікуванні хвороб і травм пацієнтів. По-третє, громадське здоров’я зорієнтоване на розвиток стратегій щодо здорового способу життя та запобігає потраплянню людей до лікарень (превенція, промоція здорового способу життя, рання діагностика та захист від шкідливих чинників), а лікарні зорієнтовані на боротьбу хворобою за допомогою ліків та хірургічного втручання . По-четверте, громадське здоров’я спрямоване на багатопрофільну роботу в команді задля покращення здоров'я у громаді (медичні послуги, школи, місцеві адміністрації, громадські організації, медіа, телеканали), а в лікарнях – зосереджені саме на лікуванні хвороби. По-п’яте, громадське здоров’я пов’язане з проведенням наукових досліджень (якщо локальні є недоступними, варто користуватися міжнародними, зокрема, дослідженнями ВООЗ, щоб приймати обґрунтовані рішення, що працює найкраще) тоді, як більшість українських фахівців та працівників медичних закладів використовують медичні дослідження лише з українських або російських джерел.
Громадське здоров’я також називають глобальним здоров’ям, адже воно не має кордонів та громадянства, до прикладу, забруднення повітря чи інфекційні хвороби. ВООЗ визначає громадське здоров’я як психічне, фізичне та соціальне благополуччя, а не лише відсутність хвороб.
Експертка виділяє кілька факторів ризику, які спричиняють проблеми в сфері громадського здоров'я:
- Спосіб життя та поведінки (куріння, ожиріння, вживання алкоголю)
- Генетична спадковість та біологічна схильність до хвороби (жінки, чиї матері страждали на рак грудей, є більш схильні до появи цієї хвороби)
- Соціально-економічний статус (серед населення, яке є біднішим та менш освіченим, трапляється більше випадків хвороб, інвалідності та ранньої смерті)
- Культурно-релігійні вірування людей (до прикладу, дехто вважає, що бути товстим – це здорово і такі люди рідше хворіють. Будь-які зміни – це погано, а старі методи – найкращі)
- Навколишнє середовище (комахи, що поширюють хворобу, погана санітарія, забруднення повітря, негігієнічне життя, відсутність доступу до чистої води)
- Умови праці (вплив небезпечних хімікатів на виробництві, інші шкідливі чинники)
- Відсутність доступу до медичних послуг (людина не може звернутися до лікарні, бо не має змоги оплатити послуги)
Розвіюємо помилкові судження про громадське здоров'я
Я працюю в лікарні, тому те, що я роблю, є "громадським здоров’ям"
Але "громадське" не означає, що ця сфера фінансується державою.
Завдяки забезпеченню кращого обладнання в лікарнях для діагностики ми забезпечимо кращу охорону громадського здоров'я
Але тут не взяли до уваги той факт, що громадське здоров'я перш за все спрямоване на усунення причини захворювання, а не на закупівлю обладнання. Чи не краще постаратися займатися просвітницькою діяльністю і запобігти цукровим діабетам, а не просто діагностувати їх появу, коли вже пізно його уникнути?
Громадське здоров'я повинно бути спрямованим на хворих
Насправді громадське здоров'я спрямоване на добробут населення, щоб запобігти подальшим захворюванням (до прикладу, заохочувати людей не їсти цукру, якщо людина хворіє діабетом або схильна до цього) .
Громадське здоров'я не покращить систему охорони здоров'я
Це пріоритетна реформа у більшості розвинених та слаборозвинених країн світу.
"В Україні часто вважають, що якщо лікар лікує хворих, то він займається громадським здоров’ям, однак система охорони здоров’я в Україні та загалом пов’язані з нею урядові організації не передбачають навчання програмам "громадського здоров’я" і дуже сфокусована на лікуванні в лікарнях. А треба думати про те, щоб люди не хворіли", - зауважує Ліз Паславські.
Що можна зробити, щоб розвивати систему громадського здоров’я в Україні?
"Щоб досягнути результатів у сфері громадського здоров’я, треба змінювати систему мислення. Перш за все треба аналізувати здоров’я населення (чим займається епідеміологія), адже інформація на основі досліджень допоможе приймати правильні рішення. План програм громадського здоров’я повинен базуватися на наукових доказах ефективності. Це вплине на розвиток державної політики, яка буде підтримувати реалізацію програм. Важливо також оцінювати, як працюють ці програми, щоб покращувати їх якість", - зазначає Ліз Паславські.
Уявімо, що в одному з регіонів спалахнула якась нова хвороба. Є 5 важливих запитань, на які треба отримати відповіді щодо причини, частоти та географічного поширення хвороби: Що? (яка проблема чи подія сталася) Де? (Звідки вона походить? Яке географічне поширення? Як далеко вона поширюється? Це стосується сільської чи міської місцевості?) Хто? (Які соціальні аспекти - вік, стать, соціально-економічна обставини? Чи це пов'язано з генетичною схильністю?) Коли? (коли саме передається хвороба?) Як? (як це передається – через піт, кров, повітря?)
Ліз Паславські назвала кілька стратегій, які варто втілювати, щоб розвивати громадське здоров’я.
Перш за все заохочувати людей відмовлятися від поганих звичок та інформувати про здоровий спосіб життя – збільшення фізичних вправ, зменшення куріння, вживання більше овочів, стеження за своїм артеріальним тиском.
Також важливо впроваджувати ранню діагностику (скринінгові програми, які допомагають виявити хворобу на ранній стадії), програму профілактики захворювань, а також покращувати освіту медичних працівників.
Розвивати системи здоров’я поза лікарнями і формувати мультидисциплінарний персонал (медсестри, працівники психічного здоров'я, лікар, соціальні працівники) в поліклініках, амбулаторних службах.
Працювати над зниженням екологічних ризиків (розробити стандарти, експертні консультації щодо безпечного зберігання хімічних речовин, поліпшення санітарних умов.
Можна використовувати альтернативну терапію, яка може замінити дороговартісну традиційну медицину, якщо йдеться про практики, які витримали випробування часом.
"Етика громадського здоров’я спрямована на зменшення нерівності в доступі до медичних послуг та розробку стратегій, аби усунути такі бар’єри. Кожен повинен отримувати якісну допомогу, коли цього потребує незалежно від платоспроможності та місцепроживання. У сфері надання послуг не повинно бути ніякої дискримінації", - наголошує Ліз Паславські.
Які програми громадського здоров’я існують в Україні?
В Україні також є кілька програм з розвитку громадського здоров’я. Перша з них – це Національна програма "Цукровий діабет", ціль якої збільшити кількість професійних медиків, ендокринологів, які зможуть запобігти діабету та діагностувати його на ранній стадії, проведення тренінгового навчання для медиків, просвітницька кампанія серед населення щодо превенції діабету, співпраця зі ЗМІ та зміни на законодавчому рівні, запровадження нових професій та практик, забезпечення кращого обладнання у лікарнях. Також є кілька успішних проектів у деяких областях України.
Так, в Черкаській області діє програма "Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ", яка надає послуги та проводить просвітницькі кампанії щодо ВІЛ/СНІД. ЇЇ фінансує Фонд Клінтона. У Кривому Розі місцева влада пропонує безкоштовні офіси та білборди для громадських організацій, які надають соціальну рекламу щодо профілактики захворювань. Місцеві ЗМІ надають безкоштовний ефірний час для проведення соціальних кампаній.
Серед організацій, які фінансують програми розвитку громадського здоров’я - Всесвітня організація охорони здоров'я, ЮНІСЕФ, USAID, GIZ, SIDA, Фонд Клінтона, Фонд "Відродження", Міжнародна організація праці, Глобальний фонд для боротьби зі СНІДом, Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні, Асоціація шкіл громадського здоров'я в Європейському регіоні (АСФЕР), "Делойт", Маастрихтський університет у Нідерландах, Швейцарська агенція розвитку та співробітництва.
