Джерело: Rolling Stone
Автор: Мак Вільям Бішоп
Кремль вирішив загострити війну в Україні за допомогою небезпечної авантюри. Але ознаки розв’язки стають все очевиднішими як всередині країни, так і за кордоном
Провінція Вайоц Дзор, Вірменія. Чим далі на схід ви прямуєте, тим більше бачите карет швидкої допомоги. Це ознака того, що ситуація вкрай важка. Рівними потоками військові бронемашини з червоними хрестами та звичайні авто везуть поранених вірмен через гори.
Впродовж двох тижнів тут було вбито понад 200 солдатів і цивільних; ще сотні були поранені. Це найсерйозніші бої між Азербайджаном і Вірменією за останні два роки.
У ніч з 12 на 13 вересня Азербайджан здійснив масований удар широким фронтом вздовж кордону з сусідом. Азербайджанці просунулися вглиб Вірменії на кілька миль від Джермука, курортного міста, чия мінеральна вода продається пляшками у всій країні.
На шосе Джермук колона російських солдатів прямує на захід, подалі від боїв. Біло-синьо-червоні триколори майорять на кожній темно-зеленій вантажівці "Камаз", що проїжджають повз автобуси з вірменським підкріпленням, що прямують в інший бік - до кордону. У регіоні є російські солдати: тисячі перебувають у спірній зоні під назвою Нагірний Карабах в Азербайджані, де вони перебувають із листопада 2020 року, коли москва уклала перемир’я між двома колишніми радянськими республіками після короткого, але інтенсивного конфлікту. У Вірменії ж дислоковані тисячі російських солдатів і прикордонників – робота яких зводиться до стримування військових провокацій.
Кремлівські солдати тут, щоб підтримувати мир. У цьому вони зазнали невдачі
владімір путін витрачав десятиріччя на модернізацію своєї армії та розбудову свєї імперії, безжально встановлюючи контроль над прикордонними з росією державами за допомогою сили, інтриг та економічного тиску. Тепер цвіт його армії знищений, а деякі її частини загрузли в Україні: сотні його, колись гідних параду танків іржавіють обгорілими грудами на пшеничних полях, а тисячі його найкращих солдатів ніколи не повернуться додому. Зазнавши санкцій, його економіка виживає в основному за рахунок експорту енергоресурсів: вороги путіна продовжують купувати газ і нафту в москви на сотні мільярдів доларів, жертвуючи принципами та ба більше - особистим інтересом, щоб не лишити без світла європейські міста. Вторгнення в Україну стає очевидною катастрофою для російського диктатора. У нього немає спроможності чи ресурсів, щоб ефективно впоратися з ще однією міжнародною кризою, і всі це розуміють.
"Між війною в Україні і тим, що відбувається зараз, є зв’язок… росія має менше можливостей і менше бажання стримувати Азербайджан", — розповідає мені Тигран Григорян, колишній співробітник Ради безпеки Вірменії.
Азербайджан, який відчув слабину росії та у зв’язку з цим скористався підтримкою Туреччини, є маленьким світом з ланцюговим ефектом нестабільності через війну в Україні на сферу впливу росії. російський політолог Грег Юдін назвав це "катастрофічним крахом російської зовнішньої політики у надзвичайно важливому регіоні".
Фото: Armenian Defense Ministry Press Service
Інтереси та історичні зв’язки кремля в регіоні численні– і він часто грає на обидві сторони, продаючи зброю як Азербайджану, так і Вірменії. Енергетичні інтереси та географія росії забезпечують її співпрацю з Азербайджаном, але російські чоботи на території Вірменії для захисту її кордонів. Та все жросійські чоботи вже не такі страшні, як до вторгнення в Україну.
Після багатьох років зменшення впливу на Південному Кавказі злетілися стерв’ятники: військові невдачі росії в Україні породжують нестабільність у всіх сферах її впливу. Саме існування великої стратегії безпеки путіна залежить від досягнення перемоги в Україні. Та його імперія може розвалитися у кілька способів.
Щоб не дати загинути своєму режиму і амбіціям, путін мусить ризикнути. Його заява 21 вересня про те, що росія мобілізує сотні тисяч додаткових призовників і відправить їх воювати в Україну, є відчайдушною спробою врятувати все від розвалу.
"путін весь цей час уникав мобілізації. Він знає, що це велика ескалація, і вона переходить у "справжню війну" замість "спеціальної військової операції", – каже д-р Ольга В. Чиж, доцент кафедри політології в Університеті Торонто, яка знається на тоталітарних режимах. Вона вивчає найближче оточення кремля та наслідки війни в Україні за правління путіна. "Його кроки вимушені. Інакше його єдиним виходом було б очікування, поки Україна відвойовує його територіальні загарбання".
І та сама стратегічна помилка, що залишила путіна з розбитими військами, знищує його зовнішню політику.
"росія є регіональним гегемоном. Але цей гегемон зберігає свій вплив за допомогою грубої сили. У них немає соціального капіталу… Зовсім не дивно, щойно ми узріємо слабкі сторони російської військової потужності, то побачимо, що всі інші країни йдуть своїм шляхом", – заявила мені Чиж.
Фальшивий альянс. росія втрачає свою імперію, намагаючись посилити хватку
Поки що Вірменія залишається в руках москви, подобається нам це чи ні. Вона затиснута між ворожими сусідами - Туреччиною та Азербайджаном. З моменту здобуття незалежності, 31 рік тому, вона розраховувала у питаннях безпеки на росію – фактично продовжуючи своє поневолення москвою як частини радянського союзу впродовж понад 80 років до того.
Але залежність від ненадійного, або навіть байдужого, партнера - не постійна.
"Всі розуміють, що це фальшивий альянс. Це більше не допомагає Вірменії підтримувати свою безпеку. Немає жодних ілюзій з цього приводу", – каже мені колишній член Ради безпеки Вірменії Григорян. Політичний аналітик, що проживає в Єревані, веде серію відео під назвою "росія в центрі уваги".
Частиною цього "фальшивого альянсу" була очолювана росією Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) – відповідь москви НАТО – до складу якої входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, росія та Таджикистан.
А як справи у "російського НАТО"? Американська дипломатія не варта на полі бою того, чого варті її зброя та гроші
Що ж, четверо його членів воюють, не отримуючи особливої підтримки від інших. Двоє з них вже почали воювати між собою: два тижні тому Таджикистан і Киргизстан перейшли у давній прикордонній суперечці до зіткнень, у результаті яких загинуло понад 100 осіб, а тисячі мирних жителів залишилися без домівок. У Вірменію, іншого учасника, вторгся Азербайджан, який не є членом організації та просто вирішив не зважати – а в деяких випадках навіть атакувати – російських солдатів, яким доручено виконувати накази москви в регіоні. Казахстан, хоч публічно спростовує чутки про ймовірний вихід з організації, але в той же час не бариться додати, що він не буде "схилятися перед москвою" через альянс. білорусь, що використали як відправну точку для невдалої спроби путіна захопити Київ, не демонструє відкриті бажання втягнутися у війну в Україні більше, ніж потрібно, щоб заспокаяти москву.
І, зрештою, сама росія стає все більш усамітненою серед цілого світу, її військові амбіції страждають від українських солдатів, оснащених зброєю НАТО.
Якщо вилучити з ОДКБ фактичну частину "колективної безпеки", залишиться лише беззмістовний аркуш паперу та організаційна схема з химерним логотипом. Тож, мабуть, не дивно, що є вірмени, які почали запитувати: яка ж тоді користь від ОДКБ, якщо вона не згарантує безпеку?
Протести проти організації стають звичайною частиною політичного життя Єревана: пізно ввечері в будні дні можна почути скандування демонстрантів на площі Свободи, це в той час, коли вірмени і російські туристи у місті насолоджуються вечерею на терасах шикарних ресторанів уздовж вулиці Туманяна.
Але Григорян невпевнений чи цей гнів обернеться чимось катастрофічним – безумовно, протести не були рідкістю під час правління прем’єр-міністра Нікола Пашиняна, якого багато вірмен вважає відповідальним за поразку своєї країни під час Другої війни за Нагірний Карабах у 2020 році. Однак, Григорян не вважає, що російських солдат виженуть найближчим часом – Вірменія занадто слабка у військовому плані для подібних драматичних дипломатичних жестів.
"Будь-які різкі кроки тільки погіршать ситуацію. Я не очікую якихось серйозних змін у зовнішній політиці в найближчі роки", – стверджує Григорян. Проте додає: "Усі розуміють, що росія має тісніші відносини з Азербайджаном і Туреччиною".
Реджеп Таїп Ердоган та Ільхам Алієв
Це може бути правдою. Та це не вберегло російських солдатів від обстрілу азербайджанців – у війні 2020 року вони навіть збили російський гелікоптер (хоча потім і вибачилися).
Під час військових дій "було багато повідомлень про те, що азербайджанці обстріляли російську базу, а росіяни просто пішли. Вони ніяк не відповіли", – зазначає Григорян. Незалежно від того, чи є такий обстріл навмисним чи ні, той факт, що азербайджанці готові піддати росіян перехресному вогню, свідчить про те, що вони не надто переймаються як відповість москва.
Можливо тому Вірменія шукає союзників і далі. "Я очікую, що Вірменія спробує диверсифікувати свої відносини", – обережно припускає Григорян.
Насправді в нинішню кризу між Азербайджаном і Вірменією втрутилися саме Сполучені Штати, в Нью-Йорку домоглися припинення вогню між двома сусідами через кілька днів після початку боїв. Це сталося незабаром після того, як спікер Палати представників Ненсі Пелосі здійснила заплановану поїздку до Єревану – це був успіх для Вірменії, і насамперед у тому, що вона не скасувала поїздку, коли на кордоні йшли бої.
Це також був успіх для Пелосі та зовнішньої політики США – оскільки, на думку Григоряна, за часів адміністрації Трампа вважалося, що Вашингтон незацікавлений у регіоні. Та наразі, за словами Державного департаменту США, він "глибоко стурбований" тим, що відбувається між Азербайджаном і Вірменією.
Проте, хоч Сполучені Штати, здавалося б, сміливіше, грають свою роль на Кавказі, американська дипломатія та формальності не варті на полі бою того, що варті її зброя та гроші. Не було публічних заяв про те, що Єреван отримає суттєву допомогу від Вашингтона.
Тим часом в Азербайджані передові безпілотники, найманці та відкрита політична підтримка були одними з матеріальних проявів підтримки Туреччини. Анкара дедалі більше намагається позиціонувати себе як регіонального посередника в Чорному морі та на Кавказі, та навколо них: саме президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган уклав угоду від імені ООН щодо пропуску українського зерна, оскільки росія заблокувала порти. Турецьке озброєння – ті самі безпілотники, які допомогли Азербайджану перемогти вірменів у Нагірному Карабасі у 2020 році – також допомогло Україні зупинити російську бронетехніку в перші дні вторгнення.
Крім відчутної зовнішньої військової підтримки вірменію дуже непокоїть наявність ознак того, що Азербайджан має намір відновити свій наступ, а США, члени ЄС та інші лишень благають обидві сторони припинити бойові дії.
Очевидно, причина для цього є. І ця причина не дивна для тих, хто звертає увагу: енергія. У липні Азербайджан підписав угоду про збільшення експорту природного газу до Європейського Союзу в рамках плану "допомогти Європі покінчити з залежністю від російського газу".
"Ґрунтуючись на міцному енергетичному співробітництві, Азербайджан уже зараз збільшує поставки природного газу до ЄС з 8,1 мільярда кубометрів у 2021 році до очікуваних 12 мільярдів кубометрів у 2022 році", — з гордістю відрапортувала Європейська комісія 18 липня 2022 року.
Але зі свого боку росія не поспішає зупиняти Азербайджан. Фактично, лідери двох країн підписали угоду 22 лютого – лише за два дні до вторгнення росії в Україну – зобов’язавшись, що "російська федерація та Республіка Азербайджан тісно співпрацюють для стимулювання міжнародної енергетичної співпраці та зміцнення глобальної енергетичної безпеки на рівноправній та взаємовигідній основі, і мають намір поглибити співпрацю в паливно-енергетичному комплексі".
Хоча азербайджанський експорт природного газу до Європи на порядок менший, ніж російський – 185 мільярдів кубометрів того ж року – енергетична галузь не працює в тому ж руслі, що й геополітика. Наприклад, "Лукойл" – найбільша російська нафтова компанія – володіє основними пакетами акцій у ряді енергетичних проектів в Азербайджані.
Крім того, Азербайджан має спільний кордон з росією – чого не має Вірменія – а також має спільний кордон з Іраном, який стає дедалі важливішим союзником москви у війні проти України. Іранські боєприпаси, вони ж "дрони-камікадзе", придбані росією, зараз атакують українські міста, тоді як економічне та енергетичне співробітництво між росфедерацією та ісламською республікою продовжує розвиватися. Було б нецікаво відштовхувати єдину країну, яка служить сухопутним шляхом між двома державами, на які поширюються санкції. А ще є Китай, який, прямо кажучи, має власну сферу впливу в регіоні, про яку варто турбуватися. Варто зазначити, що президент Китаю Сі Цзіньпін здійснив свою першу закордонну поїздку з початку пандемії коронавірусу до Казахстану, де – окрім зустрічі з путіним – він також завірив у підтримці Пекіна незалежності Казахстану у зв’язку загрозою "зовнішнього" втручання.
Зауважимо, що Казахстан географічно розташований між Китаєм і росією.
Вам не потрібно бути петром І, щоб зрозуміти, що слабкість за кордоном і нестабільність усередині країни нерозривно пов’язані в історії росії.
Наказ путіна про мобілізацію. Більше смертей та руйнувань, але нестабільність режиму посилиться
Є багато свідчень тому, що мобілізація є дуже непопулярною в країні. Однак навряд чи він призведе до широких громадянських заворушень.
"Ми вже спостерігали посилення репресій режиму з початку війни. путіна характеризує внутрішня жорстокість і жага пригноблення. У міру того, як росія все більше і більше закриває себе, ми продовжуватимемо спостерігати посилення методів репресій", – говорить мені доктор Чиж, яка досліджувала структуру політичної влади кремля. "Я впевнена, що путін передбачив і це, і я впевнена, що він готовий. Масових протестів з прямим викликом йому не відбудеться, чинити опір дуже складно".
Фото: defence-ua.com
Але це можливо в етнічних групах та на периферійних територіях, які мають давню історію опору правлінню москви, як-от Дагестан на Північному Кавказі; або прагнули більшої автономії від російської гегемонії, як-от частини Далекого Сходу. Те, що етнічні меншини та далекі від москви території несуть непосильний тягар мобілізації, посилює її непопулярність.
"російське суспільство дуже нерівне, є етнічні росіяни, а всі інші на другому місці", — говорить Чиж. "Рух до самовизначення не слід очікувати найближчим часом. Але сегрегація вже є реальністю. Мобілізація точно не потрібна у цій напруженості".
У росії вже були численні випадки опору мобілізаційному наказу – у Дагестані, як повідомлялося, люди звели барикади, щоб влада не провела призов. Були також поодинокі випадки прямого насильства: за даними російськомовного медіа-монітора meduza, підірвали щонайменше 13 військкоматів, а в сибірському Іркутську 25-річний чоловік застрелив у військоматі офіцера. За даними незалежного правозахисного моніторингу ОВД-Інфо, станом на 26 вересня за дії проти мобілізації заарештовано понад 2390 осіб по всій росії.
Крім того, за інформацією російських служб внутрішньої безпеки, щонайменше 260 000 росіян намагалися втекти з країни, щоб уникнути призову. Про це написала "Новая газета Європа", незалежна російська газета, яка після вторгнення працює в Ризі, Латвія, щоб уникнути цензури з боку москви. Як повідомляє англомовна служба відеоновин The Armenian Report, одним із популярних напрямків для російських уклоністів є Вірменія.
Наказ про мобілізацію – це план, розроблений прихильниками жорсткої лінії в російській армії, щоб наповнити поле бою військами, і таким способом завадити подальшим перемогам України. Якщо і цей крок не спрацює, нестабільність режиму посилиться.
"Щоб ви розуміли, як функціонує режим путіна: він - не підзвітний суспільству. Але він підзвітний невеликій групі людей, які йому потрібні, щоб залишатися при владі", – говорить Чиж. Ця невелика група складається з "яструбів" - жорстких військових, і високопоставлених співробітників служб безпеки, які дещо обережніші у своїх поглядах.
Зараз путін піддався тиску з боку прихильників жорсткої лінії, тому на кону їхня репутація і влада. Оскільки одна фракція зазнає поразки, а інша підіймається, політична боротьба може призвести до більш карколомних рішень у кремлі.
Є достатньо думок про те, чи може путін, чи його найближче оточення,застосувати ядерну зброю – тактичну чи іншу – щоб запобігти поразці в Україні. Однак можливо ці думки реалістичні - оскільки, як заявив радник США з національної безпеки Джейк Салліван в інтерв’ю CBS News у неділю, Білий дім приватно попередив російських лідерів про те, що будь-яке застосування ядерної зброї "спричинить катастрофічні наслідки".
Тим часом Україна воюватиме далі. Знаково те, що її верховне військове керівництво публічно не переймається російською мобілізацією. "Ми знищимо кожного, хто прийде на нашу землю зі зброєю, добровільно, чи за мобілізацією", – заявив після заяви путіна головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний.
З іншого боку, незважаючи на якість призовників і здатність російських військових навчати, озброювати та ефективно керувати, немає сумнівів, що більше російських солдатів, направлених в Україну, означатиме більше смертей і руйнувань для обох сторін.
Якщо справи у кремля підуть кепсько, нестабільність буде поширюватися на сателіти, клієнтів та партнерів росії. Незважаючи на те, що вороги путіна, можливо, прагнуть підлити масла у вогонь, вакуум влади призводить до хаосу, конфліктів, кровопролиття та вселенського нещастя. Що характерно для більшості геополітичних колапсів.
