RSS
СТАТТІ

Теократія "на зламі": що насправді відбувається з Іраном?

Після придушення масових заворушень у 2009 і в 2014 роках, коли КВІР (Корпус Вартових Ісламської Революції) буквально поставив під контроль кожен студентський бар, у "стихійно організовані" демонстрації протестів може повірити тільки дуже наївна людина
Масові протести в ІРІ (Ісламська Республіка Іран) розпочалися у четвер, 28 грудня, у другому за величиною місті країни - Мешхеді. З тих пір мітинги пройшли щонайменше в 20 містах, у тому числі й у столиці - Тегерані. У них взяли участь в залежності від міста від декількох сотень до десятків тисяч чоловік. Більшість міжнародних ЗМІ та експертів одразу ж заговорили про революцію проти клериків, втручання "третіх сил", масовий бунт іранців, які втомилися жити в диктатурі ісламських догм і про всюдисющу "руку Пентагону". Водночас, справжні реалії того, що відбувається в Ірані, як завжди можуть бути трохи глибшими за своєю суттю, не такими цікавими і захоплюючими, як це хотілося б бачити редакторам breaking news і сотням "експертів", в тому числі й в Україні. Останні навіть заговорили про падіння великої ісламської "імперії" і навіть порівняли Іран з Росією. iPress.ua спробував "копнути глибше" і розібратись, що насправді відбувається в цій непростій для аналізу країні.
Теократія "на зламі": що насправді відбувається з Іраном? Фото: EPA / aljazeera.com

Адекватно пояснити те, що відбувається в Ірані без аналізу суті та принципів цього унікального державного устрою, видається неможливим і неправильним. Тому, аби зрозуміти причини і ймовірні наслідки протестів у найбільших містах країни, ми вирішили спочатку розібратися а чим же є сьогодні Іран. 

Що сьогодні представляє собою Ісламська Республіка Іран?
Хто такий Рахбар і чому його слово - закон?

Що ми знаємо про Іран та його мешканців? Мабуть те, що це одна із найдревніших цивілізацій. Історія Ірану за письмовими джерелами охоплює майже п'ять тисяч років. Історія державності - теж одна з найдавніших у світі. Протягом століть іранці займали ключове місце на політичній карті Середнього Сходу і по сьогоднішній день відіграють одну з домінуючих ролей у чи не найважливішому з точки зору геополітики регіоні світу - Західній Азії, куди відносять Близький і Середній Схід, Кавказ, зону Каспійського моря, Центральну Азію. Країна має досить вигідне геостратегічне положення, будучи одночасно і середньосхідною, і кавказькою, і центрально-азійською, і каспійською країною, а також омивається водами Перської та Оманської заток Індійського океану. Усі "больові точки" регіону, так чи інакше, пов'язані з Іраном. Внутрішні проблеми: етнічні, релігійні, військові, економічні, проблеми біженців, наркобізнесу, терроризму та сепаратизму не проходять без участі Ірану.

Початком відліку для сучасного Ірану стала ісламська революція 1979 року, що завершилася поваленням останнього шаха Мохаммеда Реза Пехлеві (якого часто називали американським "протеже") і прихід до влади клериків на чолі з аятолою Хомейні. Ця подія стала однією з найбільш визначальних не лише для регіону, але й для всього світу. Крім того, революція в Ірані радикально змінила геополітичну ситуацію в регіоні, оскільки в її результаті відбувся "другий нафтовий шок", після чого ціни на нафту різко зросли, що відобразилось на економіці багатьох держав. Встановлення ісламської моделі влади, у багатому на енергоносії Ірані, поставило під сумнів неформальне лідерство впливових монархій Аравійського півострову у мусульманському світі. Сьогодні Іран, поряд з Ватиканом, є унікальною у сучасній світовій практиці теократичною державою.


Протести під час ісламської революції 1979 року. Фото: Tabriz.ir

Основу іранської форми державного устрою складає іслам шиїтського толку, точніше, ті його форми, які стосуються всеосяжних планів ісламу по управлінні суспільством і поширенню ісламських принципів.

"Наріжним каменем" теперішнього державного устрою в Ірані є концепція ісламського правління "велаят-е-факіх" (тобто опіка народу знавцем ісламських законів), розроблена аятолою Рухоллою Хомейні. Суть "велаят-е-факіх" полягає в тому, що за відсутності імама тільки праведні богослови мають право керувати нацією. Вся повнота влади повинна бути зосереджена виключно в руках зразкового законознавця – Рахбара. При цьому, Конституція та парламент покликані оформляти тлумачення положень шаріату, а виконавчі органи – стежити за виконанням відповідних розпоряджень. 

Концепція "велаят-е-факіх" заснована на трьох принципах:

  • повне підпорядкування світських державних структур ісламському праву;
  • верховна влада Рахбара над усіма трьома гілками світської влади в державі;
  • обов'язок кожного мусульманина докладати усіх сил для встановлення і підтримки ісламського правління. 

"Опіка Рахбара" є народною формою правління. У 1979 році, в період призначення нового уряду Ірану, імам Хомейні наполіг на тому, щоб у назві країни містилися такі слова, як "ісламська" і "республіка", характеризуючи тим самим державний устрій країни. Сьогодні Рахбаром є аятола (почесний титул, який присвоюють мусульманам-шиїтам, вищий титул шиїтського вченого-богослова) Алі Хаменеї - другий після аятоли Хомейні духовний лідер Ірану з 1989 року по теперішній час.


Аятола Алі Хаменеї. Фото: AFP / Getty Images

Отже, вищий керівник, "Рахбар", є главою держави і верховним головнокомандуючим збройними силами. Він визначає загальний напрямок розвитку країни, зовнішню і внутрішню політику. Рахбар призначає керівників силових відомств, державних телевізійних і радіо-каналів, а також шістьох з 12 членів Ради Вартових. Вищий керівник обирається Радою Експертів. Ця Рада, у свою чергу, обирається населенням серед особливого списку кандидатур з духовенства. Формально Рахбар підзвітний Раді і згідно з Конституції може бути в будь-який час знято їм з посади. Насправді, ж влада його фактично безмежна.

Існує в Ірані і президент. Конституція визначає його як главу виконавчої влади і другу після Вищого керівника особу в країні. Президент призначає Кабінет Міністрів і керує його роботою. Фактично, президент виконує функції прем'єр-міністра до Ісламської революції - пізніше цей пост був скасований. Уряд, склад якого затверджується Меджлісом (парламентом), складається з 21 міністра. Крім того, 10 віце-президентів також затверджуються іранським парламентом. Головною особливістю виконавчої влади в Ірані є те, що їй непідконтрольні збройні сили. Міністр оборони призначається президентом, але тільки за погодженням із Рахбаром. Президент обирається всенародним голосуванням на 4-річний термін і має право займати цей пост не більше двох разів поспіль. Його кандидатура затверджується Радою Вартових. 

Кандидати на цих виборах можуть належати або до консервативного крила, як наприклад екс-президент Махмуд Ахмадінежад (2005-2013), або до так званого "ліберального" крила - як нинішній президент Хасан Роухані, або екс-президент Мохаммад Хатамі чи Акбар Рафсанджані (1997-2005).

Впродовж існування Ісламської республіки між Рахбаром і президентом з часом завжди розпочиналися непорозуміння і конкуренція. Навіть попри те, що президентом стає кандидатура затверджена Рахбаром. Але ж якому політику не захочеться маючи такі повноваження конкурувати за владу із главою держави. В принципі тут нічого нового. Типові відносини між президентом і прем'єром, якщо порівнювати із західними демократіями. 

Рада Вартових - особливий державний орган, що складається з 12 чоловік: шестеро представників ісламського духовенства, що призначаються Рахбаром, і шістьох юристів, які призначаються главою судової системи. Рада вартових має виключне право вносити поправки до Конституції країни, а також затверджувати кандидатури на вищі державні пости, в тому числі президента. Крім того, в обов'язки Ради входить спостереження за діяльністю Меджлісу.

Забезпечувати і втілювати в життя принципи ісламської революції було доручено мабуть найбільш впливовій організації в Ірані - КВІР ("Корпус Вартових Ісламської революції") - елітній іранській військово-політичній формації, створеній у 1979 році з воєнізованих загонів ісламських революційних комітетів, прихильників аятоли Хомейні. КВІР брав активну участь в ірано-іракській війні 1979-1989 років, а також у створенні організації "Хезболла". Офіційно Корпус є частиною збройних сил Ірану.


Офіцери Корпусу вартових ісламської революції, в центрі - Касем Сулеймані, один з провідних військових керівників. Фото: Getty Images

Він призначений для захисту ісламської революції Ірану і її завоювань, поширення панування ісламу в самій республіці, постійного сприяння реалізації мусульманських ідей у світі, веденню боротьби з "підривними елементами всередині ІРІ, які виступали проти ісламської революції" надання допомоги органам розвідки і контррозвідки, посилення збройних сил ІРІ при взаємодії з армійськими підрозділами, створення і військової підготовки народного ополчення - "басідж". За словами одного з найвпливовіших іранських діячів аятоли Монтазері, "Корпус Вартвих - дітище ісламської народної революції і є єдиним у своєму роді органом, що володіє широкими релігійними, політичними і військовими повноваженнями".


Корпус Вартових Ісламської Революції. Фото: РИА Новости

Звідки взялася підтримка Іраном
Асада, "Хезболли" та інших шиїтів на Близькому Сході

Протягом останніх десятиліть внутрішня політична кухня Ірану тісно перепліталась із зовнішньою політикою. Саме тому розглядати внутрішні проблеми Ірану варто у контексті його зовнішньополітичних амбіцій.

Зовнішньополітична доктрина Ірану також  синтезувала кілька ідей — досягнення статусу регіонального лідера (амбітне завдання шаха Ірану Пехлеві), економічний прагматизм (концепція президента Хашемі-Рафсанджані), послідовна інтеграція у світову економіку (ідея президента Хатамі). Ці ідеї отримали ідеологічну основу у вигляді ісламу, як головного постулату зовнішньої політики.

Ідеологічною основою зовнішньої політики Ірану після іранської ісламської революції став так званий "шиїтський панісламізм Хомейні", що здійснюється під постійним координованим впливом таких факторів, як релігійна ідеологія, виражена в концепціях імама Хомейні, і практика міжнародного співтовариства. Своїм пріоритетним завданням, Іран вважає не лише поглиблення свого впливу в регіоні, а й відродження ісламу і об'єднання мусульман усього світу. 

Після повалення монархії у 1979 році, сили Ісламської революції виступили проти втручання великих держав (в першу чергу США та Європи) у внутрішні справи Ірану, вимагаючи "збереження національної, культурної та ісламської ідентичності". Тому, після революції країна повністю змінила свій вектор на міжнародній арені. Політика "Ні Схід, ні Захід" означала, що з припиненням іноземного впливу, Іран має на меті здійснювати незалежну політику. Основними ворогами одразу ж були названі США та СРСР, як "диявольські імперії", що пригноблюють інші народи світу, в першу чергу мусульман. 

Основними пріоритетами новоствореної Ісламської Республіки у зовнішній політиці стали ідеї "неошиїзму Хомейні":

  • Захист прав усіх мусульман і підтримка пригноблених народів у всьому світі (особливо це стосується шиїтських режимів до якого ж звичайно відноситься режим Асада у Сирії, а також підтримка Іраном хуситів у Ємені і безкомпромісна боротьба з переважно сунітською "Ісламською державою");
  • Принцип "експорту ісламської революції" в інші мусульманські країни;
  • Підтримка боротьби народу Палестини проти Ізраїлю, який влада Ірану не визнає і по сьогодні.
  • перетворення мусульманських спільнот в західних країнах у реальну політичну силу, яка мала б здатністю чинити відповідний вплив на суспільно-політичну ситуацію в цих державах.

 

На особливу увагу заслуговує ідея експорту ісламської революції, яка щоправда, починаючи з 1990-их років і по сьогоднішній день, не здобула значної пріоритетності. У підсумку політика експорту іранської ісламської революції активно здійснювалась в перше десятиліття режиму і діюча в своєму модифікованому вигляді досі переслідує три групи цілей:

  • Глобальна мета. Головною метою експорту ісламської революції було перетворення ІРІ в «третю силу» світової політики. Іран повинен був стати ватажком всіх пригноблених мусульманських народів в їх боротьбі проти Заходу і Сходу і проти тоталітарних арабських режимів;
  • Регіональна мета. "На регіональному рівні зусилля були націлені на завоювання Іраном панівного становища на Близькому і Середньому Сході, особливо в зоні Перської Затоки за рахунок втручання у збройні конфлікти, встановлення зв'язків і координації дій з антиурядовими угрупованнями, а також завчасного формування в сусідніх країнах підпільних екстремістських структур проіранської орієнтації". 
  • Ідеологічна мета, суть якої домінування в області ідеології в ісламському світі. Протиставлення ідеології неошиїзму – саудівському вахабізму, освіченому пакистанському ісламізму та іншим ісламістським ідеологіям в мусульманському світі.

Отже, навколо Ірану мав бути створений шиїтський пояс безпеки. Дана ідея мала право на існування, не лише з точки зору політики експорту революції, але й у геополітичному і стратегічному плані. Справа в тому, що основні нафтоносні райони Близького і Середнього Сходу компактно заселені шиїтськими общинами і дійсно утворюють модель поясу безпеки.

З чого усе почалось?

Економічна ситуація в Ірані, на сьогодні, залишається складною, незважаючи на поступове зняття санкцій в результаті підписання історичної угоди щодо ядерної програми у 2015 році. Безробіття зберігається на рівні 12,4%, за даними центру статистики Ірану. Однак, серед молодих людей, які виступають основними учасниками нинішнього протесту, безробіття досягає 28,8%. ВВП із березня минулого року зріс до 12,5%, але в основному за рахунок зростання експорту нафти.

Економічні санкції проти Ірану, введені в 2006-2010 роках через розробку адміністрацією Ахмадінежада ядерної програми, і падіння цін на нафту завдали удару по економіці країни. Хоча санкції ООН проти Ірану були зняті в січні 2016 року після згаданої вище історичної угоди між Заходом та Іраном щодо ядерної програми, це не стало серйозним імпульсом для пожвавлення економіки.

Учасники протестів часто вказують на зростання цін на основні продукти харчування зокрема на яйця. В кінці грудня ціни на три десятка яєць зросли на 53% у порівнянні з груднем попереднього року і склали $3-4, йдеться у повідомленні Центробанку Ірану. Хоча інфляцію ліквідували, уряду довелося піти на скасування частини субсидій на пальне, а також комунальні послуги і продукти харчування.

Наприкінці грудня президентський радник Хесамодін Ашна виступив в мережі із відкритою критикою "незбалансованого розподілу бюджету", - у ці дні в Тегерані обговорювався бюджет на 2018 рік. Ашна, з невідомих причин, вирішив розкрити чимало "секретних" статтей бюджету, про існування яких багато простих іранців і не підозрювали.


Хесамодін Ашна. Фото: The Iran Project

Виявилось, що приблизно половина держбюджету йде на фінансування загадкового для усього світу, але жорстокого для країни, іранського Корпусу стражів ісламської революції (КСІР) і в фонд ісламської революції Mostazafan, який фінансує усі мусульманські організації. При державному фінансових вливаннях нафтодоларами саме ці ісламські організації перетворилися на багаті холдинги, які контролюють чимало галузей економіки країни. Наприклад, у тому ж Мешхеді найбільшою виробничою корпорацією є "благодійний" ісламський фонд "Астан Кудс Разаві", на який працює близько 20 тисяч чоловік. І жителі міста виявилися розділені на дві групи: що працюють на мусульманських мулл і  тих, хто опинився "на узбіччі".

Спусковим гачком нинішніх протестів у цих умовах також стало рішення уряду Роухані від 19 грудня підвищити ціни на пальне майже на 50%. Ціна за літр бензину має зрости до 1500 туманів (0,43 долара), ціна на дизель з 300 до 400 туманів, що відіб'ється на цінах на продукти і транспорт. Крім того, в новому бюджеті передбачено скорочення субсидій малозабезпеченим, що зачепить 34 млн з 80 млн жителів.

Звичайно, величезні гроші з'їдає і війна у сусідній Сирії, де в Ірану свої інтереси - а саме підтримка шиїтського (дружнього) режиму Башара Асада: з'ясувалося, що у 2013-2017 роках Тегеран надав Дамаску кредити в розмірі 6,6 мільярда доларів. Крім того, Іран протягом всього періоду громадянської війни в Сирії забезпечував урядові сили Асада дешевим бензином. Було суттєво збільшено і фінансування ліванської шиїтської Партії Аллаха ("Хезболла"), що воювала з ІДІЛ та Ізраїлем.

Цифри, озвучені радником, викликали в країні ефект бомби, що розірвалася, а ефект від "вибуху" був посилений численними публікаціями в мережі відеосюжетів про те, як відверто "бісяться з жиру" нечисленні багатії - в основному діти та родичі високопоставлених релігійних чиновників, які живуть у розкішних особняках і колекціонують лімузини.


Представниця так званої "золотої молоді" Ірану. Фото: соцмережі

Зрозуміло, що витік даних про фінансування "секретних" статей бюджету стався не просто так. Сьогодні багато чиновників в Ірані впевнені, що радник Хесамодін Ашна діяв не за власною ініціативою, а з волі свого безпосереднього начальника - президента Хасана Роухані. Але щось пішло не так...

Чому Мешхед?

Зовсім не випадково те, що перші мітинги розпочалися у місті Мешхед - другому за величиною після Тегерана мегаполісі Ірану. Для того, аби зрозуміти місце Мешхеду у житті Ісламської республіки, можна вдатись до порівнянь зі Львовом та Києвом - культурним і духовним центром з одного боку і столицею-мегаполісом з іншого. У Мешхеді завжди жили та працювали представники інтелігенції і культурні світочі Сходу: поет Фірдоусі, співак і композитор Мохаммад Реза Шаджаріан. У 2009 році усім відомий своїми скандальними витівками і заявами президент Ірану Махмуд Ахмадінежад оголосив Мешхед "духовною столицею Ірану" не просто так: Мешхед названий на честь легендарного імама Алі аль-Реза, який правив мусульманами на початку IX століття нашої ери. Саме тут знаходиться гробниця імама, а назва міста перекладається з фарсі як "місце мучеництва". Також вважається, що у мечеті імама Рези похований і легендарний імам Гарун аль-Рашид. Однак, що найважливіше для розуміння природи нинішніх протестів - це рідне місто духовного лідера Ірану  - аятоли Алі Хаменеї (до речі, азербайджанця за походженням).


Мавзолей імама Рези у Мешхеді. Фото: Flickr Creative Commons

У той же час, Мешхед - це не музей під відкритим небом із древніми мечетями і медресе, а досить сучасне місто, яке стикається з тими ж проблемами, що турбують багатьох іранців. Перш за все, варто зауважити, що мешканці Мешхеда завжди стикалися із проблемою мігрантів: за останні десятиліття, місто буквально заполонили біженці з країн Середньої Азії. В першу чергу, мова йде про охоплений війною Афганістан, а також Ірак та Сирію. Вистачає тут і внутрішніх переселенців - ще 20 років тому провінція Хорасан-Резаві вважалася "житницею" всієї країни. Але в останні 10 років посуха фактично поховала місцеве сільське господарство. Багато вчорашніх селян вирушили шукати кращої долі у великі міста, де й поповнили армію безробітних. На сьогодні у Мешхеді зафіксований найвищий рівень безробіття - понад 50%.


Фото: Reuters

Бідні квартали Мешхеда можна сміливо назвати одним із найнебезпечніших місць в усій Азії, які не те, що туристи, а й самі іранці воліють оминати "десятою дорогою". Тут зібрався увесь "цвіт" із різноманітних кримінальних і терористичних угруповань, насамперед йдеться про так звану армію "Народних моджахедів Ірану" (або МКО) - заборонену в країні групу радикалів, яка сповідує щось середнє між марксизмом та ісламізмом. Власне, офіційні особи в Тегерані стверджують, що саме бойовики МКО стоять за усіма терактами останніх десятиліть, починаючи з 1994 року, коли смертник підірвав себе в мечеті імама Рези. Тоді загинуло понад 20 осіб, після чого влада оголосила полювання на терористів МКО, яке ведеться із вельми сумнівним успіхом - не проходить і року, щоб "ісламо-марксисти" не нагадували б про себе черговим вибухом. На МКО покладається відповідальність і за антиурядові виступи в 2009 році, коли студентська молодь Мешхеда протестувала проти нового президентського терміну Махмуда Ахмадінежада. Поза всяким сумнівом, радикали були причетні і до організації нинішніх заворушень, однак каталізатором "повстання" виступили куди більш потужніші та впливовіші сили.

Роухані і Хаменеї:
"світськість" vs "консерватизм"?

Нинішнього президента Ірану Хасана Роухані у західній пресі часто полюбляють називати помірним і навіть лібералом, трохи забуваючи про те, що на початку 70-их Хасан Рухані був одним з найближчих і найдовіреніших людей великого аятоли Хомейні, лідера іранського ісламістського руху. До перемоги Ісламської революції у 1979 році, він кілька разів був арештований, йому були заборонені публічні виступи. Вже прийшовши до влади, Роухані очолював найрізноманітніші організації ісламської республіки - від іранського меджлісу до міністерства оборони і міністерства зовнішньої політики.


Хасан Роухані. Фото: minval.az

Саме завдяки Роухані у 1989 році, коли аятола Хомейні відійшов до Аллаха, пост верховного лідера Ірану перейшов не до чергового фанатика-ісламіста, а до цілком світського чиновника - тодішнього президента країни Алі Хосейні Хаменеї, який був обраний новим аятолою. За це Роухані отримав посаду представника духовного лідера республіки у Вищій раді національної безпеки (СНБ). Цей пост Роухані займав 16 років, ставши фактично керівником усіх силових структур Ірану, включаючи і Корпус Стражів Ісламської Революції.

Однак, з часом, їх шляхи з аятолою Хаменеї розійшлися. Хаменеї, як і належить релігійному лідеру, все більше і частіше спирався на підтримку найбільш реакційних і консервативних партій - насамперед на так званих "принципістів" (тобто послідовників "непорушних" принципів аятоли Хомейні).

Роухані ж, будучи технократом, висловлювався за побудову більш світської держави, за модернізацію економіки і виведення країни з міжнародної самоізоляції. Саме йому належала провідна роль у ядерних переговорах, яка принесла йому в очах західних дипломатів славу "ліберала". Втім, і сам Роухані зміцнював свій імідж "західника", виступаючи за пом'якшення релігійного режиму і надання жінкам більших прав.

Ще більший розкол між батьками-засновниками ісламської республіки стався у 2005 році, коли на президентських виборах аятола Хаменеї підтримав не Рухані, а свого нового "протеже" - молодого і амбітного Махмуда Ахмадінежада, лідера ультраконсервативної партії "Альянс будівельників ісламського Ірану". Після цього, Роухані був змушений піти з поста секретаря Вищої ради національної безпеки і піти на пониження - став керівником ради з інформаційних технологій.


Махмуд Ахмадінежад. Фото: AFP

У політику він повернувся у 2012 році, коли Ахмадінежад зі своїми "будівельниками" зазнав нищівної поразки на виборах у меджліс. У червні 2013 року Хасан Роухані, який виступав від партії центристів, виграв президентські вибори (після чого він таки досягнув з Бараком Обамою історичної "ядерної угоди", над якою працював стільки років).

У країні з'явилася перша жінка-посол, всі іранські міністри завели собі сторінки в Facebook, із в'язниці випустили групу правозахисників (включаючи лауреата премії Сахарова), на деякий час влада розблокувала вільний доступ до соцмереж, Роухані привітав євреїв із Новим роком, назвав Голокост "гідним осуду", пообіцяв довести мирний характер ядерної програми Ірану і поговорив по телефону з Обамою. Кожна із цих подій при Ахмадінежаді вважалася б історією з розряду наукової фантастики.

Сьогодні ж, за словами численних "іраністів" як всередині країни, так і по всьому світу, метою Роухані є пост верховного лідера Ірану - Рахбара. Сьогодні усі в Ірані та й поза його межами задумуються про те, що дні 78-річного аятоли Хаменеї уже завершені: ще в 2014 році французькі лікарі діагностували у Рахбара рак передміхурової залози. Нині ж, за повідомленнями арабської преси, життя в тілі аятоли підтримується лише завдяки передовим медичним розробкам.

Тому, демонстрації у рідному місті аятоли Хаменеї стали, фактично, оголошенням нової передвиборчої кампанії президента Роухані - мовляв, тільки освічені центристи зможуть витягти країну з тієї політичної ями, в яку її загнали клерикали і "мракобіси".

Що пішло не так у планах Роухані?

Але і "принципісти" теж не сиділи склавши руки. Зрозуміло, що у консерваторів є свій кандидат на пост нового духовного лідера країни - це 83-річний імам Мухаммад-Тагі Месбах-Єзді, лідер "Фронту стабільності ісламської революції ісламського Ірану" - ця партія була, по суті, створена екс-чиновниками з команди Ахмадінежада на уламках "Альянсу будівельників".

Імам Мухаммад-Тагі Месбах-Єзді. Фото: AP

І "принципісти" завдали по кампанії Роухані нищівного удару: вже 29 грудня протести проти мілітаризації бюджету перекинулися зі східного Мешхеда на захід країни, у тихі передмістя Тегерану.

До того ж, після придушення масових заворушень у 2009 і в 2014 роках, коли КСІР буквально поставив під контроль кожен студентський бар, у "стихійно організовані" демонстрації протестів може повірити лише тільки дуже наївна людина.

Вже 30 грудня протести поширилися по всій західній провінції Керманшах, потім перекинулися на провінції Ісфахан і Рашт. Можливо, це було схоже на гасіння пожежі за допомогою бензину, але "принципісти" домоглися свого: гасла про засилля клерикалів і несправедливий перерозподіл бюджету були забуті, а свій гнів демонстранти направили вже проти уряду Роухані. В результаті уряд був змушений піти на найжорсткіші заходи з придушення протестів: кілька демонстрацій були розстріляні солдатами Республіканської гвардії і "ісламськими правоохоронцями", загинуло понад 20 осіб, серед яких одна дитина.

На акціях протесту демонстранти скандували: "Ми не хочемо ісламської республіки!", "Смерть Роухані (президенту Ірану, - ред.)!", "Смерть диктатору (верховному лідеру аятолли Хаменеї - ред.)!" . У Тегерані були випадки спалення плакатів із зображенням Хаменеї. Деякі з демонстрантів навіть скандували гасло: "Ні Газа, ні Ліван, наше життя - Іран", демонструючи невдоволення експансіоністською зовнішньої політикою Ірану на фоні проблем всередині країни. Щоб обмежити масштаб заворушень, 31 грудня влада тимчасово заблокувала доступ до соцмереж.


Фото: Reuters / Tony Gentile

У містах пройшли масові арешти. Після цього, в Тегерані і Мешхеді пройшли не менш численні проурядові мітинги, де активісти вимагали суворо покарати так званих "справжніх" натхненників невдалої "революції" - американські, ізраїльські та саудівські спецслужби. Варто відзначити, що президент Трамп і його друзі в Саудівській Аравії та Ізраїлі добряче допомогли іранській владі звалити на себе провину: оскільки бажання вкусити іранських аятол виявилося сильнішим за голос раціонального мислення, американські та арабські дипломати відразу ж оголосили протести "народною революцією", немов не помічаючи того, що натхненники мітингувальників були ще більшими відморозками, ніж навіть сам аятола Хомейні.

Глава департаменту юстиції іранського округу Боруджерд Хамідреза Абулхассан навіть оголосив про арешт якогось громадянина європейської країни, пов'язаного із західними спецслужбами, який безпосередньо керував учасниками акцій протесту в Ірані. 

Ще одним винуватцем події був оголошений такий собі Ібрагім Раісі - колишній "протеже" Ахмадінежада і головний суперник Роухані на недавніх президентських виборах (причому Раіса набрав досить багато прихильників - за нього віддали свої голоси 38,3% виборців). Нині він представляє консервативний опозиційний рух "Народний фронт сил ісламської революції", створений на гроші оточення колишнього президента. Свого часу, Раісі займав пост генерального прокурора Ірану, а два роки тому він пішов у відставку і очолив той самий фонд-конгломерат "Астан Кудс Разаві" зі штаб-квартирою в Мешхеді. Саме тому, як заявив радник національної безпеки Ірану Ахмад Аламолхода, він і стоїть за організацією в Мешхеді масових заворушень.


Ібрагім Раісі. Фото: AP

Втім, вибір Раісі як мішені обумовлений й іншими міркуваннями: не так давно він сам оголосив про своє бажання брати участь у виборах нового духовного лідера Ірану, і, як стало відомо з джерел канцелярії аятоли Хаменеї, до виборів він вважався досить перспективним кандидатом.

Тепер же, схоже, Роухані, який уклав союз з "принципістами", залюбки розправиться із найнебезпечнішим конкурентом на майбутніх виборах.

Слідом пройде і зачистка опозиції - причому, під караючий меч "Вартових ісламської революції" потраплять не тільки умовні "ліберали", але і "вперті моджахеди-консерватори", які мріють про повернення до традиційних цінностей і відновлення ядерного протистояння із Заходом.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

06 01 2018 17:56
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ