"Татарський народ постійно намагається повернутися додому. Постійно його депортують. І такий є радісний танець Хайтарма, який означає повернення. Ми обов'язково повернемо Крим і я ще на Айпетрі встановлю свою чебуречну і встановлю великий "правосєківський" прапор, щоб розвівався на вітрі", - говорить Аслан.
І додає: "Дивись, в мене по тілу мурашки. Так завжди, коли про це говорю".
На війні я перестав заїкатися
До того, як Крим окупувала Росія, Аслан жив і працював інженером-дизайнером у Москві. Сім’я мешкала на півострові, а він мав квартиру у центрі російської столиці і зарплату, яка на той час складала близько 4 тисяч доларів.
Коли на Донбасі розпочалася війна, старший брат Аслана Марлен, з позивним "Татарин", пішов воювати в складі "Правого сектору". Молодший брат постійно підтримував із ним зв’язок, допомагав. У Москві виставив все на продаж, адже не міг залишатися там, коли брат на фронті.
"Пам'ятаєш, в 2014 році розстріляли автобус з "правосєками"? "Татарин" був в тому автобусі, він вижив, але потрапив до полону. В нього у телефоні була наша переписка, інформація про надану мною допомогу. Я вже збирався їхати з Москви, але почався тиск з боку російських спецслужб, мене звинуватили у фінансуванні "екстремістської організації" Правий сектор. Брата вдалося визволити з полону через п'ять днів. Його всього порізали, на ньому живого місця не було… Він домовився про мене. Мені дали підписку про невиїзд і я поїхав додому. Того ж дня, за домовленістю брата, я залишив Крим. Він був комбатом 9 батальйону, відправив мене на "учєбку", а звідти я потрапив на передову. Але ніхто не знав, що я його молодший брат. Він нікому не казав до середини 2016 року", - згадує Аслан.
Аслан і його брат "Татарин" на війні. Фото: з особистого архіву Аслана Місіратова
З 2015 до 2017 року він прослужив у "Правому секторі". Був в Авдіївці, на шахті Бутівка.
"Коли на Бутівці загинули чотири "правосєки", ось я там теж був. Нас з САУшок обстріляли. (11 червня 2016 року через прицільний обстріл росіян шахти, четверо бійців ДУК ПС загинули і семеро отримали поранення). А потім я постійно їздив на фронт, поки з Любою не познайомився".
Аслан на шахті Бутівка. Фото: з особистого архіву Аслана Місіратова
"А ще, на війні я перестав заїкатися. З дитинства дуже сильно заїкався. Особливо, коли нервувався, починав дуже швидко говорити, виходило кілька слів одразу, а зараз, чуєш – не заїкаюся", - усміхається Аслан.
Жінки частіше обирають чебуреки,
а чоловіки янтихи
"Коли познайомився з Любою, став менше їздити на фронт, а потім вона завагітніла і сказала: або воюєш, або додому".
Вдома потрібно було займатися якоюсь справою. Став керівником організації "Кримськотатарська сотня". І задумався над власним бізнесом.
"Вирішив відкрити свою справу, бо після повернення до мирного життя Аслан не зміг працювати на когось, спроби були, але я бачила, що йому дуже важко дається пересилити себе і підкорюватися чиїмось командам і вказівкам. Взагалі, хлопцям з "Правого сектору", важко бути підлеглими, не той характер, що мовчки похилить голову і робитиме, що скажуть", - говорить Любов Порицька, дружина Аслана.
"Я завжди спочатку вдома готую. Готував для себе. Для Люби готував, а потім вона і хлопці сказали, щоб відкривав чебуречну. Подзвонив мамі, уточнив у неї повністю рецепт і таки вирішив. Поїхав до Льоні (Леонід Остальцев, власник "Pizza Veterano" та засновник "Veterano Group"), поговорив як це робити, а він сказав: "Якщо хочеш, роби все сам. Я не допомагатиму. Я ж сам зробив і в тебе руки, ноги, голова, все є". Я і почав все сам. Купив м’яса, борошна, поїздив містом, подивився середні ціни. Все сам прорахував".
Фото: з особистого архіву Аслана Місіратова
"Коли Аслан прийшов до Льоні Остальцева, той не підніс йому все на блюдечку, і правильно зробив. Він дав цінні поради, від яких ми вже відштовхнулись і пішли далі. Ми були, як сліпі кошенята, які тицялись носом у різні боки, не знаючи з чого почати. Але очі бояться, а руки роблять. Методом спроб і помилок намагаємось удосконалювати свій заклад", - додає Люба.
Фото: з особистого архіву Аслана Місіратова
"Навпроти нас, коли ми ще робили ремонт, була чебуречна точка. Теж кримські татари робили. І якось я попросив Любу купити два янтиха з сиром і м'ясом. По-моєму, в них вони коштували 22 і 24 гривні. І коли я скуштував, сказав, що ми поставимо трохи дорожче, але в нас купуватимуть, бо в нас буде смачніше і якісніше. Вони нам не конкуренти. Люба тоді здивувалась - як дорожче? Але ті хлопці згодом закрилися. Сусідні мафи думали, що і я не витримаю", - говорить кримський татарин.
Побратими в Хайтармі. Фото: з особистого архіву Аслана Місіратова
"Найскладніше було знайти гроші, банки кредит не давали, бо він кримчанин. Аслан декілька місяців шукав людину, яка в нього повірить. Але він впертий, якщо щось задумав то обов'язково зробить", - каже Люба.
Починав свою справу Аслан разом з інвесторами, з якими працювали 50х50. Від виникнення ідеї до її втілення минуло чотири місяці. Частина суми витратилась на обладнання, ще частина на ремонт приміщення. Спочатку, зізнається, було складно. Але за рік роботи прибуток виріс на 35%.
"М'ясо раніше купував у фермерів з Гостомеля. Але з часом мені перестало подобатися це м’ясо. Зараз я купую в м'ясному магазині біля свого будинку. І от, через це в мене немає зараз чебуреків з бараниною. Не можу знайти постачальника. Баранина має специфічний смак, її потрібно вміти знайти хорошу. Чебуреки з бараниною розлітались на ура. Олію купую фритюрну, вона в нас не пересмажується, після неї не виникає печія. А також працюю з перевіреними постачальниками сиру", - розповідає Аслан.
4 жовтня 2017 року "Хайтарма" почала роботу з чотирьох видів чебуреків (баранина, телятина, сир, сулугуні). Тоді в продажі не було солодощів та напоїв. Була лише кава і безкоштовний чай. Зараз асортимент збільшився до 10 видів: чебуреків, янтихів (печений чебурек), в яких можна комбінувати смаки, з’явився справжній кримсько-татарський плов, самса, кубете (пиріг з м’ясом, картоплею та цибулею). З напоїв, окрім чаю та кави, з'явилися фірмові айран та щербет, який готується за секретним сімейним рецептом. Аслан сам вигадав солодкі чебуреки – з ягодами.
Фото: Дар'я Бура
"З ягодами подобаються мені і деяким клієнтам. Але вони не дуже йдуть, а ягоди швидко псуються. Мені сказали, що в Макдональдсі пиріжок з вишнями на смак, як чебурек, і ми вирішили зробити з ягодами".
Ціни в Хайтармі починаючи від 24 гривень на чебуреки і янтихи з м'ясом. З сиром і сулугуні вартують трохи дорожче - 27 грн. Мікси з м’ясом і сиром та самса - 30 грн, горнятко кави, приготованої на піску - 15 грн.
Фото: Дар'я Бура
За рік роботи з'явилися і постійні відвідувачі, які приходять, або за рекомендацією друзів, або випадково і вже не можуть залишатися байдужими до страв і закладу Аслана.
"За статистикою, жінки частіше обирають чебуреки, а чоловіки янтихи. Не знаю чому так, але якщо спостерігати, то 90% жінок замовляють чебурек".
Якщо ми не будемо розвиватися, це все не має змісту
Про найближчі плани Аслан розповідає із захватом:
"Знаєш, які зроблю чебуреки? Це буде бомба – з сьомгою і з бананом та шоколадом. Вони точно сподобаються. Хочу ще зробити з бринзою і шпинатом. Мама сказала, що буде вогонь. З бринзою – це національне. Найпершим був янтих з бринзою – це печений чебурек. Янтих з бринзою – це тато чебуреків. Раніше кримські татари ставили велику каменюку, навколо розпалювали вогнище і прямо на цій каменюці пекли його. А потім з'явилася олія і почали смажити, і з'явилися чебуреки".
Він переконаний, що конкурентів не має. Каже, що його чебуреки найкращі. За свої страви дає 100% гарантію якості. Я куштую янтих з сиром та сулугуні і переконуюсь в його словах. А хлопець, який працює в Аслана – Артем, додає настрою жартами і невимушеним спілкуванням. Про ще одного працівника, з яким Аслан починав справу, – Івана, власник закладу лише розповідає, хлопець вихідний: "Ваньку люблять. Він з тіста таке витворяє – чарівник". А Люба говорить, що ці хлопці – не просто працівники закладу, а вже як брати.
Фото: Дар'я Бура
Минулого року Аслан ще мав точку на Оболоні, але її довелося тимчасово прикрити. Хоча, плани на чебуречні в інших точках Києва у кримського "правосєка" є.
"В мене є хлопці, яких я навчив, я їх поставлю на інші точки, і щоб їх мотивувати, віддам їм частку", - каже Аслан.
А ще з його розмов стає зрозуміло, що без дружини Люби він нікуди:
"Люба мені допомагає, вона радить, вона мій мозок. Вона дуже мудра. І вона завжди говорить, якщо ми не будемо розвиватися, це все не має змісту. Ми з Любою один проект придумали – бомба. Такого в Києві немає. Ось побачиш. Цього року планую зробити".
А Люба розкриває карти і додає: "Наша мрія – відкрити маленький затишний ресторанчик кримсько-татарської кухні, де будуть готуватися страви за сімейними рецептами родини Місіратових".
І, мабуть, є зміст у такому закладі, не лише для бізнесу. Адже маленька Хайтарма – це місце зустрічі волонтерів, військових, побратимів. Сюди можна прийти просто так, поговорити по душам. Кухарі Іван і Артем за потреби можуть бути і психологами, які піднімуть настрій і вислухають. А відвідувачі говорять, що до цього закладу притягує домашня, затишна і дружня атмосфера.
Ще, на підтвердження того, що це справді сімейний бізнес, Люба говорить:
"Я завжди вірила і вірю в свого чоловіка. Знаю, що він може зробити більше, а я йому в цьому допомагатиму. Наразі єдина проблема – це фінансова частина для втілення ідей, але, впевнена, що ми їх невдовзі зможемо втілити в життя. Адже разом і до кінця".
Фото: Дар'я Бура
Важко сказати з чим це пов’язано, але відчувається якась мудрість у кримських татар. Чи то історія робить свій відбиток, чи нація у них така. А українська кров дружини підливає сили і впевненості до кримсько-татарського вогню чоловіка.
"Не слухайте нікого! Мені, знаєш скільки людей говорили: не піде, не починай, зганьбишся. Нікого не слухайте. Поставили собі мету – зробили. Якщо не вийде, самі будете знати хто винен, будете пробувати інше. Мене так батько вчив – нікого не слухай, роби. Головне, щоб все було за законом. Я тобі як правосєк скажу: чисті гроші – найкращі гроші в світі. Тоді спиш міцно. А помітила, що для хлопців, які повертаються з війни, гроші не мають значення? Вони за ними не трусяться. Пріоритети змінюються, є важливіші речі, ніж гроші".
"А ще, думаю, для кожної людини важливо мати вірних друзів, які поруч не лише коли тобі добре, а й коли ти в проблемах по шию. Такі друзі у нас є. Це ті люди, які не питаючи прийшли на допомогу у складний час, які завжди поруч. Ще в розвитку Хайтарми вагому роль зіграла Лариса (Лариса Микитьон – засновниця платформи "Veterano Service"). Після фестивалю "Made in Ukraine", куди вона нас запросила, про нас почуло багато людей і з'явились постійні клієнти. Лариса - чудова людина та мудра жінка, яка постійно нам дає дієві поради", - говорить Люба.
Кримським татарам, здається, найважче – окрім загальної складної ситуації в країні, війни, ще є їхній дім, окупований ворогом. Їх не може хвилювати щось одне. Але наша розмова з Асланом завершується тим, що Крим обов'язково повернеться в Україну. Скоро. І ми ще з'їмо його чебуреків на узбережжі Чорного моря.
