Координатор спільноти – Ігор із позивним "Сурф" у розмові із iPress.ua розповів, що у спільноті є представники з усіх куточків світу – Австралії, ПАР, Греції, Португалії, Греції та інших країн. Волонтери працюють у трьох секторах зони АТО – "А", "С" та "М". Це величезні обсяги роботи, але волонтери справляють і намагаються зробити навіть більше, ніж у їхніх силах – допомогти вижити українцям на окупованих територіях.
Чим займається ваша спільнота?
Основна наша діяльність – це допомога мирному населенню у прифронтовій зоні – дітям, літнім людям. Влітку ми відновили дитячий притулок у Слов'янську. Це був наш перший крок допомоги на сході.
Що стало поштовхом до того, щоб покинути мирне життя в тилу і вирушити на передову?
Початком нашої громадської діяльності був на Майдані, де у нас був міжконфесійний молитовний намет.
Фото: ЕРА
Після Майдану багато волонтерів з цього намету пішли різними шляхами – хтось військовим помагає, хтось капеланом став, хтось працює у шпиталях і допомагає пораненим. Дехто почав допомогати цівільному населенню на сході. Поки Вуглегірськ і Дебальцеве були вільними, у нашої спільноти були там волонтерські пункти. В основному ми працюємо зараз в секторі "А", він найбільш занедбаний. Населенню у Донецьку область, це Слов'янськ або Маріуполь, допомога доходить, а далі – наприклад, у Сєвєродонецьк, Попасну, Станицю Луганську, Щастя – тільки крихти. Це міста, де населенню дуже мало допомагають.
ЧИТАЙТЕ: Соня Кошкина: "На Донбассе всё началось с Майдана наоборот"
Що ви везете цим людям і як вони вас зустрічають?
Везти треба все. Взимку возили буржуйки, теплі речі, їжу. Після обстрілів приїжджали волонтери і закривали вікна целофаном, щоб хоч трохи тепліше було в хаті. Зараз теж возимо їжу, в деяких місцях допомагаємо відновити воду. Туди навіть газети треба везти, бо їх там просто немає. Люди живуть без електрики, без жодної інформації. У них велика спрага до новин, вони хочуть зрозуміти, що відбувається за межами їх селища. Коли приїжджаєш і роздаєш речі або їжу, вони підходять питають: "Звідки ви? Звідки ви цю допомогу взяли? А хто вас послав? А де гроші взяли? Вас Ринат послав? Путін? Порошенко? "Червоний хрест"?". Я відповідаю: "Самі приїхали, зібрали допомогу з усієї країни, з інших країн у всіх, кому ви небайдужі і привезли вам".
Фото: Восстановление "Парусов Надежды"/facebook.com
Яка реакція в людей?
Різна. Це багатьох дивує. Дехто плаче. Буває, обіймеш людину і їй легше стає. Потім розпитують про те, яка ситуація в Сєвєродонецьку, Харкові, Києві чи ще десь. Їм все цікаво.
Ви спостерігаєте зміну настроїв населення на цих територіях? Люди міняють свої думки, свою налаштованість?
Міняють. Наприклад, у Вуглегірську ми допомагали до останнього дня, коли терористи захопили місто. Там залишились троє волонтерів у волонтерському пункті. Вони до останнього часу роздавали допомогу. У нас там був невеличкий склад. Місцеве населення з цими волонтерами ховались разом у підвалах, коли терористи вже заходили у місто з боєм.
Фото: Восстановление "Парусов Надежды"/facebook.com
Потім ці волонтери виходили якимись таємними стежками з міста. Одного було поранено мінометним снарядом. Коли вони йшли з міста, люди плакали. А у них не було можливості залишитись, бо це небезпечно. Ми всіх їх зустріли. У нас є жінка, яка приїхала із захопленного Вуглегірська, де отримала поранення в ногу, через Єнакієве. Ми в Києві її зустріли, надали допомогу.
ЧИТАЙТЕ: Беженцы Донбасса: Жить. А не переждать
Люди бачили, що коли Вуглегірськ звільнили українські війська, то руїн не було, місто залишилось цілим. Коли ж заходили представники ДНР, то вони зруйнували місто вщент і тепер воно непридатне для життя, бо відсутня інфраструктура. Ми відчуваємо цю довіру за зворотною реакцією людей, які телефонують зараз волонтерам і питають: "Як ви? Як той волонтер або інший?". Є довіра до нас, бо люди бачать реальні справи, що ми не брешемо, що ми щирі.
Але для терористів ці волонтери є ворогами?
Ніхто не хоче перевіряти цей “статус”. У вас є бажання спробувати?
Ні, звичайно.
У Донецькому аеропорту було оголошено перемир'я на годину, щоб зібрати поранених і загиблих. І за цю годину терористи замінували будівлі аеропорту. Коли таке відбувається, довіра на перемовинах пропадає.
Коли ми приїхали у Вуглегірськ забирати волонтерів із волонтерського пункту, ми мали інформацію від знайомих із військової розвідки, що треба покинути місто, бо є небезпека для життя під час захоплення міста. Волонтери кажуть: "Як ми втечемо першими і залишимо людей самих?". Вони відмовились виїжджати і були до того часу, коли наших військ вже не було в місті. Потім військові розповіли їм, як вийти на наш блокпост.
До війни у Дебальцевому було 29 тис мешканців. Коли наприкінці осені, взимку було "перемир'я", то в місті поширювалась інформація про те, що все буде добре, що місто не здадуть. Ми не займалися евакуацією, жодна людина за цей час не виїхала з Дебальцевого чи Вуглегірська.
Фото: Восстановление "Парусов Надежды"/facebook.com
Люди відновлювали будинки, опалення, місто жило звичайним мирним життям. Перед Новим роком почала працювати міська котельня в Вуглегірську. А на початку січня пенсіонери Вуглегірська почали отримовати пенсії на які чекали з літа. Вернулись навіть ті, хто поїхав раніше. 11 січня ми провели у цих двох містах дитячі Різдвяні свята – провели одну виставу у Дебальцевому і дві у Вуглегірську. Мерії цих міст дали нам списки дітей-сиріт, неповносправних, дітей із багатодітних сімей. Ніхто не планував, що ця територія буде здана. Коли Логвиново було взяте і дорога була перекрита, ми зрозуміли, що таке може трапитись. Тоді почалась евакуація. Але таку кількість людей дуже важко було вивезти одночасно. Окрім того, люди протягом трьох останніх місяців отримували інформацію, що здачі Вуглегірська і Дебальцевого не буде. Вони думали, що постріляють трохи і все буде добре. А як донести до кожної людини інформацію про евакуацію, якщо відбуваються обстріли, зв'язку немає і люди поховались по підвалах? Більшість цих людей – це літні люди і неповносправні, яким дійти від ліжка до туалету – це подвиг.
Ви знаєте, що зараз відбувається у Дебальцевому або Вуглегірську?
Не знаю. У Вуглегірську немає житла. Всі, кого я знаю, кому ми допомагали, з ким працювали, не живуть зараз у Вуглегірську. Із Дебальцевого багато більш-менш активних людей виїхали. А з тими, хто не зміг виїхати немає зв’язку.
Це правда, що протягом півроку поки в Дебальцевому була українська армія, там продовжували транслювати російські канали, а українських не було взагалі?
Не було часу перевіряти. У нас була першочергова мета: щоб у людей була їжа, ліки, щоб було тепло. Ми більше звертали свою увагу на спілкування з людьми, на встановлення особистих зв’язків. Коли роздавали їжу, інколи питали людей: "У вас є страх перед бандерівцями?". Люди посміхалися і відповідали, що немає. Люди розуміють, що це не більше, ніж “страшилка”, це дурня. Є категорія людей, яка має образу на владу у всі часи. І їхня думка не залежить від впливу телебачення.
Фото: Восстановление "Парусов Надежды"/facebook.com
Минулого тижня прес-центр АТО оприлюднив інформацію про те, що у п’яти містах, які перебувають під контролем окупантів закінчились продукти харчування і почався голод. У вас є можливість допомагати цим людям?
Знаю, що тривають перемовини для вирішення юридичних і безпекових питань щодо надання допомоги людям, які знаходяться на окупованій території. Є різні думки про людей,які залишились там, але ми, як спільнота волонтерів, не лишимо нашіх громадян без допомоги. Поки що позитивне рішення відсутнє. Ми сказали наші умови допомоги від нашой спільноти та готуємось.
Які це умови?
Щоб цю допомогу, яку ми будемо везти людям на окуповані території, ми контролювали, щоб вантаж дійшов до свого пункту призначення і ми особисто роздали їжу та речі тим людям, які їх потребують. Ми не будемо передавати вантаж будь-яким організаціям на території ДНР або ЛНР, щоб вони там поширювали її. Якщо ми не проконтролюємо цього, то є сумніви щодо використання такої допомоги. Сьогодні у нас є інформація щодо потреб дитячих інтернатів для неповносправних та сиріт на окупованій території. Ми будемо допомагати в першу чергу дітям-сиротам та дітям-інвалідам, неповносправним і літнім людям. У нас є контакти із керівництвом інтернатів, де живуть діти з різними діагозами (ДЦП, сіндром Дауна, аутизм та ін.). Також є контакти із пенітенціарними закладами. Всі вони чекають допомоги!
Фото: Восстановление "Парусов Надежды"/facebook.com
До речі, є багато людей, які засуджені і відбувають покарання за законами України, але зараз знаходяться на території, де ці закони не діють. Це правова колізія. Наприклад, людина знаходиться за ґратами в Луганську, а його рідні у Києві. Вони йому навіть посилку не можуть відправити.
Волонтерство неможливе без жертводавців. Хто вам жертвує гроші – є якісь постійні жертводавці чи це спорадичний процес?
По-різному. Є люди, які отримали якийсь прибуток і вирішили його віддати волонтерам. Є люди, які допомагають постійно. В Україні формується така річ, як допомога, як благодійність, але не від великих меценатів, які були раніше, а від звичайних людей.
У нас є унікальна можливість бути благодійником навіть без грошей! Просто пойхати на тиждень та фізично допомогти відновити зруйноване житло для літньої людини або для багатодітної сім'ї.
Знаю, що ви також займались постачанням медичного обладнання українським лікарням. Яке це було обладнання і кому призначалось?
В лютому разом із іншими волонтерськими спільнотами завезли обладнання до двох лікарень Дніпропетровська – лікарні імені Мечнікова і військового шпиталю. Ці два заклади приймають багато важкопоранених з фронту. Але постачання почалось із серпня минулого року з подготовки та з’ясування потреб лікарень, можливостей персоналу користуватися цим обладнанням та наявності сервісу.
Фото: Восстановление "Парусов Надежды"/facebook.com
Військова медична допомога – складна річ, яка має кілька важливих рівнів. Спершу пораненого доставляють до батальйонного медпункту, потім до районної лікарні, де надається невідкладна допомога, а потім, за можливості, поранених везуть у найбільші поруч зі зоною АТО лікарні – у Харків і Дніпропетровськ. Лікарня ім. Мечнікова до початку бойових дій була у дуже доброму стані. А Дніпропетровський військовий шпиталь – навпаки. Місцеві волонтери підняли шпиталь і він сьогодні вже на дуже доброму рівні. А лікарня імені Мечнікова сьогодні є найкращою лікарнею в Україні для лікування складних поранених. Згодом, коли стан поранених покращуєтся, їх переводять до лікарень у тих місцевостях, де мешкає їх родина, щоб рідні мали можливість відвідувати бійця. Тому рівень всіх місцевих лікарень важливий для швидкого одужання та реабілітацій. Також важлива медична логістіка поранених.
Охочі допомогти проекту можуть отримати контакти волонтерів та банківські реквізити на сторонці спільноти "Відновлення "Вітрил надії" у Facebook.
