RSS
ВІДПОЧИНОК СТАТТІ

Моя дружина – наука, а з літературою в мене роман, - Вишневський

Януш Леон Вишневський привіз до Львова нову книгу – про любов у готелі, де зупинялись Гітлер і Путін
За спиною автора "Самотності в мережі" Януша Леона Вишневського – два докторські ступені, робота на морському флоті та шістнадцять художніх книг. Один із найпопулярніших сучасних письменників Польщі приїхав до Львова, щоб зустрітись із українською публікою на ХХІ Форумі видавців та представити свою нову книгу "Ґранд-готель" (видавництво "Махаон-Україна"). Розмову в конференц-залі Українського католицького університет Вишневський завів російською мовою майже без акценту.
Моя дружина – наука, а з літературою в мене роман, - Вишневський Януш Леон Вишневський. Фото: Олександра Чернова

Мій батько був польським солдатом, а мама – німкенею. Й вони зійшлися: мама, яка народилась в один день із Гітлером, і тато, який пройшов концентраційний табір. Мама навчила мене любити німців, а тато – їх ненавидіти. Коли грали німецький гімн, мама вставала, а коли польський – плакала.

У десять років я не хотів учитись у школі, а натомість хотів грати у футбол. Тоді тато сказав мені: "Януше, якщо не вчитимешся, станеш політиком". Я не забув ці слова й зробив усе, щоб політиком не стати. Тепер я магістр фізики та економіки, кандидат інформатики та доктор фізики. Більшу частину свого життя займаюсь наукою. Гуманітарної освіти я не маю. Писати почав дуже пізно, в сорок чотири роки, й не планував видавати книжки. Працюю в хімічному інституті, з понеділка по четвер пишу програми, й лише у п’ятницю беруся за книжки. Завжди кажу, що моя дружина – це наука, а з літературою в мене роман, вона – моя коханка.

Україна, Росія, Польща…

Я розмовляю польською, російською, англійською та німецькою. Це дозволяє мені читати й дивитися новини з різних країн. І перше, що роблю вранці – вмикаю телевізор, щоб дізнатися, що трапилось в Україні. Дивлюся як канал "Россия 24", так і німецькі, польські, українські телеканали. Думаю, що правда – десь посередині.

Поляки зараз – головні вороги Росії. Адже вони дуже активно підтримують українців у військовому конфлікті. Думаю, що Путін більше любить німців, ніж поляків, бо Ангела Меркель, на відміну від нашого Сікорського та інших політиків, менш різка у висловлюваннях про війну в Луганській і Донецькій областях.


Януш Леон Вишневський. Фото: Олександра Чернова

Останній раз я був у Львові торік на Форумі видавців. І це була абсолютно інша Україна. За рік усе дуже змінилося. Те, що відбувається тут зараз, викликає в мене відчуття загрози й страху. Реакція багатьох моїх співвітчизників теж продиктована цією загрозою. Останні дослідження показують, що 70% поляків зараз проти Путіна. Рік тому було лише 24%. Але змінилося ставлення не тільки до російських політиків, а й до звичайних росіян. Поляки переносять на них свою злість. Це сумно. Я приїхав до Львова з Москви, де спілкувався з багатьма хорошими людьми й не помітив від них ніякого негативу.

Нещодавно в польському Сопоті розгорівся величезний скандал. Власник ресторану написав на дверях свого закладу, що не обслуговує росіян. Це була його особиста реакція на те, що відбувається в Україні. В цьому ж місті, але в іншому ресторані, 1939 року стояла табличка "євреїв не обслуговуємо". Не можна всіх людей класти до однієї валізи! Наприклад, багато росіян із Калінінграда не заслуговують на те, щоб стикатись із подібними написами.

"Самотність у мережі"

Спочатку я писав "Самотність у мережі" на свою електронну скриньку. Нічого серйозного, просто для себе. Але одного разу, випивши забагато вина, надіслав уривок роману своєму другу, літературному критикові з польського журналу Twórczość. Наступного дня я про це забув, аж раптом отримую листа від Анджея з проханням дозволити опублікувати мій уривок в одному журналі. Я не мав нічого проти, поки не довідався, що цей журнал – Playboy.

Тут я, поважний університетський викладач, завагався. Врешті ми зійшлись на тому, щоб опублікувати твір під псевдонімом. Але тоді я ще не знав, що на другій сторінці Playboy завжди є коротка біографія автора разом із фото. Та все скінчилось добре, студенти навіть носили цей номер із собою на пари. Коли видавництва пропонували мені випустити повну версію роману, я спершу відмовлявся, бо почувався вченим, а не письменником.

2006 року "Самотність у мережі" була екранізована польським режисером Вітольдом Адамеком. У нього вийшов чудовий візуальний ряд, проте емоцій, які є головними в цій історії, він не відчув. Жінки привели своїх коханих у кіно, щоб показати їм справжню любов на екрані, але більшість чоловіків заснула ще на початку.

"Ґранд-готель"

Книга, з якою я прилетів до України, теж про любов. Я вважаю цю тему вічною.

Я дуже радий, що її переклали українською мовою. Ця книга про людей, які приїжджають до конкретного польського готелю в Сопоті поблизу Ґданська, а від’їжджають із нього зовсім іншими. Це готель змін. Я розповідаю різні історії: шість кімнат – шість розділів книги. Головна історія – про красиву й розумну росіянку Любов із Красноярська. Вона, гувернантка, закохується в поляка з Італії. Це дуже неприємний чоловік, але вона хотіла дізнатись історію про те, як його дідусь літав у літаку з Йосифом Бродським.

Цей готель має неймовірну історію. Він був побудований 1927 року, там зупинялись Шарль де Ґолль, Фідель Кастро, відомі польські поети й політики. 1939 року там жив Адольф Гітлер. Він завжди займав три кімнати, щоб ніхто не знав, у якому конкретно номері він зараз. Про це я дізнався, знайшовши в німецькому архіві копію рахунку за перебування Гітлера у "Ґранд-готелі".

Путін був там 2009-го, коли приїхав відзначати сімдесяту річницю початку Другої світової війни. Його приїзд був жахом для співробітників і пожильців готелю, адже особиста охорона Путіна надто опікувалась його безпекою. Він жив не те що у трьох кімнатах, а зайняв цілий поверх. Там для нього організували окрему кухню, привезли спеціальну постіль, а пізніше забрали з собою, щоб ніхто не вилучив зразок путінського ДНК.

Любов

Якщо ви спитаєте мене, хіміка, що я називаю любов’ю, то я відповім: це хімічні реакції в клітинах мозку. Кохання починається з високої концентрації гормону амфетаміну в організмі, тому це своєрідний наркотик. Насправді реакція організму на героїн і любов дуже схожа, бо надзвичайно виснажує його. З погляду хімії кохання – дуже небезпечний стан. Він закінчується, бо організм витісняє ці наркотики: якби кохання не минало, ми б швидко померли.

Дарія Гірна, Олександра Чернова, Марія Піскун

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

16 09 2014 15:06
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ