RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Наказу про відступ з аеропорту так і не поступило. За чотири дні загинуло 60 кіборгів

Нещодавно українці відзначали річницю трагедії донецького аеропорту. Попри велику кількість втрат, донецький аеропорт став для нації символом незламності, свободи і могутності духу. Кожен поважаючий себе політик, журналіст чи громадський діяч вважав за необхідне висловити свою думку щодо подій в аеропорту саме в цю сумну річницю. Диванна сотня у вигляді «експертів» пишалася, журбила, давала пост рекомендації, як необхідно було воювати, паплюжила командування і прославляла кіборгів. Проте, що думають самі кіборги за рік після падіння аеропорту?
Кіборги вважають, що їх необхідно було вивести з аеропорту відразу після того, як впала вишка.
Наказу про відступ з аеропорту так і не поступило. За чотири дні загинуло 60 кіборгів Фото: Кирило Лісін

Час заліковує будь які рани. Саме тому редакція iPress.ua розшукала двох кіборгів трохи більше ніж на рік після трагедії, аби з холодним розумом розібратися у подіях річної давнини.

Редакції вдалось домовитись про розмову з командиром першого взводу сьомої роти 80-тої бригади (тепер 122 батальйон 81 бригади) Кам’янчином Іваном, котрий нагороджений орденом Богдана Хмельницького, та його підлеглим – командиром третього відділення першого взводу Лісіним Кирилом, котрий удостоєний Ордену "За мужність". Саме Кирило запропонував редакції використати його фото в даному матеріалі, аби побачити донецький аеропорт очима кіборга.


фото: Андрій Поліковський

Починаючи нашу розмову, усі звернули увагу на нашивку "Кіборг" на плечі Кирила, тому одразу ж виникло запитання чи задоволені хлопці такою назвою?

Назва кіборги не дуже підходить. Назвали то й назвали. Хтось був в краматорському аеропорту, хтось в луганському, в Іловайську, Дебальцево та в інших місцях, а тепер шахта "Бутовка", просто їхні бої менше висвітлювали в пресі, а нас зробили свого роду візитною карткою. Я би не сказав, що в донецькому аеропорту було щось надзвичайне за бої в інших гарячих точках, але не мав на той час з чим порівняти - невимушено каже Іван.

А чому саме з вас зробили цю візитну картку?

Тому що наприклад луганський аеропорт був збудований за совка, там було багато бетонних укріплень, підвалів бетонних, в них там і техніка була, і артилерія була на місці. А ми в донецькому аеропорту тримали тільки новий термінал, який був зроблений з гіпсокартону, - підхоплює Кирило.

Раніше Правий сектор, третій полк спецназу і інші добровольчі батальйони утримували фактично усю територію аеропорту: і новий термінал, і старий, і пожежку, і вишку, і Вольво-центр… Потім через каналізацію прорвались в тил ворога, відгамселили днр-івців чи як їх тут називають (сміється), захопили кілька в полон і міняли на їжу, бо їсти тоді не було нічого. Тоді їх кіборгами і назвали, а ЗМІ підхопили і почали розкручувати цю тему, - додає Іван

Щодо самої війни і перебування в аеропорту…

Іван: (Перебиває), а у нас немає війни. Справжня війна була в Мучкачево Закарпатської області на сучасній техніці, при повній амуніції, а ми так, просто в окопах сидимо і відстрілюємось (сміється).

Сьогодні все частіше постає питання: а чи потрібно було тримати цей аеропорт? Чи мав він стратегічне значення, чи це щось більш символічне?

Кирило: Раніше мав стратегічне значення через злітну смугу, адже на неї могли сідати транспортні літаки, які могли привозити зброю. Але коли ми заїхали в аеропорт, то злітної смуги там вже не було.

Іван: Це питання відносне, адже не тільки аеропорт являв собою стратегічну точку. Поруч знаходяться Опитне, Водяне, Піски… Хоча навіть якби аеропорт був би не наш, то вони би не мали можливості там посадити жоден літак, в сєпарів би було те саме, що у нас з ІЛ-76, коли ми хотіли висадити десант. Наші війська могли збивати з підконтрольної нам території і штатним озброєнням їхні літаки, які йшли на посадку. Тому як на мене аеропорт мав більш символічне значення, хоча одночасно аеропорт був таким собі сиром у мишоловці. Нас там була мала кількість, але ми кожного дня перемелювали цю орду. Кіборги були як кістка в горлі, тому НВФ ДНР послаблювали інші напрямки, щоб відбити цей об’єкт. До того ж наше перебування в аеропорту не дозволяло ворогу вивести на велику територію аеропорту артилерію.

Наше завдання було тримати аеропорт, але росіяни думали, що ми ще й хочемо контратакувати, адже до Донецька всього лише більше кілометра. Тобто теоретично ми могли би зайти в місто і зайняти кілька будинків. А якщо ми гіпсокартонну споруду стільки тримали, то скільки б радянські багатоповерхівки обороняли?


фото: Кирило Лісін

Кирило: Після "аеропорту" нас перевели в Авдіївку, там загарбники якраз почали використовувати аеродром для розміщення своєї артилерії і мінометів, лупили по Авдіївці, Опитному, Пісках, Мар’їнці. Тобто, виїхали туди, відстріляли і поїхали назад.

Іван: Поки ми тримали позиції в аеропорту, то терористи були змушені стріляти з дворів, що не дуже подобалося населенню. А зараз складно швидко виявити ворога і поки наші війська визначають, звідки працює  їхня артилерія, то вона вже міняє позицію.

Українські війська теж використовували артилерію в аеропорту?

Іван: Використовували в першу чергу вишку, де знаходилось близько 20-ти вояків, які були очима для артилерії. З цієї вишки постійно велося спостереження, вночі за допомогою тепловізорів, якщо виявляли ворога, то передавали інформацію артилерії і тоді хлопці відпрацьовували по сепаратистах.

 

Бойове завдання

Іван: В 20-тих числах листопада нас зібрали і сказали, що є розпорядження відправити наш 3-ій батальйон 80-ої бригади в аеропорт на заміну бійців батальйону 79-ої бригади, що підняло настрій більшості бійців.  Але замість нас поїхав 90-ий батальйон 95-ої бригади. Наш батальйон заступив на ротацію в ДАП з 23 грудня, а 6 січня наша сьома рота заміняла восьму роту. Нас докоумплектували бійцями 74-го орб, та 93-ої омбр, були ще два бійці з "Карпатської Cічі". Загалом оборона нового терміналу здійснювалася 96 бійцями.


Кіборги до відправлення в донецький аеропорт. Фото: Кирило Лісін

Тобто це було почесно?

Іван: Тоді були черги на відправку… в Пісках була  черга бійців з добровольців, хлопці просили, мінялися, щоб поїхати…

А родичам розповідали куди їдете?

Кирило: Моя дружина дізналась з новин. Коли менше стріляли, то я дзвонив і розповідав, що зараз в Краматорську, а потім дружина побачила ролик по телебаченню, де я сєпарам рюкзак показував при в’їзді. Тоді моя "легенда" розсипалась (сміється).

А як ви взагалі можете прокоментувати цю ситуацію з обшуками на блокпостах і дозволом брати з собою один магазин?

Іван та Кирило тут же спохмурніли і в один голос заявили: "без коментарів, цензурно тут висловитись буде важко".

Можливо вам якось потім підвозили зброю чи ви так з одним магазином і сиділи?

Іван: В терміналі були запаси зброї, але ні ми, ні сєпари не знали, що там є і в якій кількості.

Кирило: (Посміхається) часом бувало таке, що розгрібаєш сміття і знаходиш купу "Мух" (Реактивний протитанковий гранатомет РПГ-18; 22; 26, – ред.) або ящик патронів.


фото: Кирило Лісін

Іван: Починаючи з того "перемир’я" ми стратегічно програли боротьбу за ДАП. Переміщення особового складу  на ротацію через ворожі блокпости, починаючи з 23 грудня уже було початком кінця оборони.

"Мирна ротація", чи це правильно?

Іван: Керівництво вважало, що під час перемир’я можна робити ротації, не зазнаючи втрат, адже до того оборонці ДАП розвантажувались і завантажувались під  щільним вогнем ворога. Ми вже заїжджали за умов, що обидві сторони не будуть вести вогню, а наші підрозділи перетинають ворожі блокпости з перевіркою та обмеженням щодо важкого озброєння та боєприпасів.

 

Аллах Акбар, або найманці на ліквідацію

А ці угоди були дотримані?

Іван: З 2 до 7 січня відносно "дотримувались". А зранку важко поранили нашого "Філософа" Римара Ігоря (йому відірвало руку і щелепу) і десять годин наше керівництво не могло домовитись про евакуацію.

Кирило: Після цього морально вже було важко триматися, тому завдали удар у відповідь. Коли в тебе летять снаряди від гранатометів, то важко дотримуватись перемир’я.

А в командування заперечень не було?

Кирило і Іван в один голос: А нам тоді вже було байдуже на командування, адже хлопцям жити хочеться. Нехай би з нами заночували в аеропорту, потім би довго валер’янку пили…

Іван: Після цього інциденту в сєпарів за два дні виникла необхідність проводити вимушену ротацію. Хлопці після поранення побратима сильно помінялися, і це все "відбилося" на протилежній стороні. А вони лише кричали "Аллах Акбар".

Тобто ви воювали з чеченцями чи дагестанцями?

Іван: А хто його знає? Це могли бути і місцеві шахтарі, які десь почули ці слова і думали, що нас цим злякають (посміхається).

Як могла скластись така ситуація, що в підвалі аеропорту сидів ворог?

Іван: Не знаю, ми інформацію дізнавались з новин по інтернету. Щоправда вона була схожа на "сарафанне радіо", адже з бійців ніхто блогів не вів, бо це небезпечно – твій блог можуть не тільки українці читати…  та і отримав би на горіхи за таку діяльність (сміються). 

Кирило: А щодо підвалу, то ми ж там не на першому поверсі сиділи, під нами було ще декілька поверхів на які ми не потикались, бо кожна ротація мінувала ці поверхи, і коли ми приїхали, то вже було незрозуміло, де чиї міни. Хоча з 7 січня ми почали чути вибухи, мабуть розміновували поверхи,а за кілька днів ми "зустріли" їх, як вони вилазили уже по сходах до нас.

Ми бачили фото російських морпіхів в аеропорту, то це вони були?

Кирило: Та там був всякий зброд, хто його знає хто то ліз…

Іван: Морпіхи 10-ого числа після атаки зі сторони вишки свою дорогу знайшли (посміхаються).

Ви були в ті дні, коли аеропорт завалився?

Кирило: Мене вивезли раніше у зв’язку з контузією. Івана поранено 18 січня. Ми були в ті дні, коли завалилася вишка 13 січня о 9:30. Тоді самоходка почала бити по вишці, ми викликали артилерію, але нам повідомили, що перемир’я.


фото: Кирило Лісін

Іван: Ми думали, що там з хлопців буде вінегрет, але дивом всі врятувались. Бійці тоді були дуже пригнічені, думали, що усі загинули, але згодом хлопці вийшли на зв’язок, і передали що всі живі. Пощастило, що вишка впала на бік, інакше всіх би накрила.

Взагалі до 10 січня бої носили перманентний характер, зі сторони ворога приїздили одні підрозділи, вигрібали,  потім інші…

Тобто російське командування заробляло зірочки на погони?

Іван: Ні, просто привозили людей на ліквідацію. Найманцям напевно довго не виплачували платню, а потім обіцяли велику суму за аеропорт, от вони і їхали... А потім їх не ставало і не треба було платити гроші. Можливо був тоталізатор?!

 

Боги війни

Іван: Взагалі, коли била артилерія, то було спокійніше, хоча з точністю не завжди було все гаразд. Як то кажуть "бий своїх, щоб чужі боялися" (сміються). Хоча були хлопці, які ювелірно працювали.

Кирило: Одного разу корегував вогонь, мені по рації передали, що дають пристрілочну міну. Міна впала за 20 метрів від мене на взлітну смугу,  а потім питають де впала міна. Я кажу, що на мене впала, а вони дивуються (сміється).

 

"Слава ДНР"

Іван: Після ситуації з Римаром, коли ми їм добре вжарили, ситуація змінилась кардинально. Ми могли собі вільно ходити по терміналу і палити. Вони боялися показати навіть край вуха на старому терміналі, але бої продовжувалися.


фото: Кирило Лісін

З не підтверджених даних зі сторони старого терміналу знаходилися підрозділи кадирівського батальйону "Восток" … а з сторони монастиря російський десант. І в них між собою стався конфлікт.  Російський офіцер посміявся з умовного "кадирівця", що ті, мовляв, добре від хохлів отримали, а той застрелив російського десантника. Вони два дні по кілька годин між собою "зізнавались в коханні" (сміються).

Вели бій між собою?

Іван: Так, ми одного разу вирішили втрутитись і допомогти російському десанту. Подумали, що ми десантники, вони теж, хоч  і вороги, але ж і ворога б’ємо, і переключилися на старий термінал…

Вони Вам подякували?

Іван: (Сміється) так, подякували – обидві сторони  переключились на нас. Після цього ми не втручались, хоча бились вони ще дні два, а ми по рації передавали "Слава ДНР", що означало вогонь не відкривати. До нас тільки рикошети могли прилітати, сиділи і спостерігали. При чому вони воювали вже потім і з допомогою гранатометів, і крупнокаліберних кулеметів, пізніше виїхав танк, вистрілив кілька разів по старому терміналу аеропорту (там на той час перебували кавказці), заспокоїв їх і конфлікт затих. Після цього стало очевидно, що до справи підійшли фахові офіцери, бо всі наступи були вже дуже добре сплановані, навіть поведінка і вишкіл бійців були зовсім інші.

Кирило: Навіть танки почали мудро стріляти. Завалили одну зі стін аеропорту, що ми фактично уже нічого не бачили. І мабуть тоді звільнили виходи з підвалів, бо сєпари почали вилазити.


фото: Кирило Лісін

Іван: Черговим інтенсивним боєм вони хотіли нас відволікти, а в той час по сходовій клітці піднятись до наших постів з тилу, але ми передбачили і розставили там своїх бійців, почався бій і вони відійшли.

 

Пізно відступили

У вас немає відчуття, що вас запізно вивели з цього аеропорту? Чи варто його було так довго тримати?

Іван: Якщо дивитись логічно з точки зору збереження особового складу і важливості поставленого завдання, то нас потрібно було забирати з аеропорту, як тільки впала вишка. Ця вишка була нашими очима. Після обвалу ми вже не бачили підступів до аеропорту збоку Донецька, стіни в аеропорту фактично усі були зруйновані, при цьому сєпари не йшли по відкритій місцевості, а через підземні переходи підходили. Після 13-го січня утримування терміналу було на грані фантастики, після того як впала вишка, то всі танки переключились на нас. Рішення про відхід взагалі не було до другого підриву терміналу 20-го січня.

Кирило: З 10 по 14 січня вони просто методично руйнували стіни аеропорту. Ми вже навіть рахували, танк 26 снарядів по стінках випустив, поїхав на перезарядку, за 30 хвилин знову 26 снарядів…

Іван: Всі наші укриття були знищені, снаряди пролітали наскрізь приміщення терміналу. Далі почали бити несучі колони, внаслідок чого частина терміналу зі сторони Донецька обвалилася.

А артилерія вам тоді уже не допомагала?

Кирило: Артилерія танку нічого не зробить, хіба якби в двигун влучила. Тому сєпари і знахабніли, біля супермаркету "Метро" стояв собі танк і поруч Камаз, з якого постійно подавали припаси, бо знали, що наша артилерія туди не вдарить.

Як так могло статись?

Іван: Всі питання до командування. Нас привезли на ротацію, командир попередньої ротації ввів в курс справ, де наш поверх, наші пости і куди не можна ходити, бо там заміновано. Ми не були ознайомленні з картою будівлі, її в нас просто не було. Наш командир "Веселий" прийняв рішення розмінувати сходову клітку до верхніх поверхів, що дозволило нам підніматись на дах терміналу для того, щоб оцінювати ситуацію.

 

Втрати

Якими були наші втрати в терміналі?

Іван: Якщо рахувати усі наші сили включаючи Піски, Водяне, Опитне, з 15-го по 21-те січня загинуло приблизно 60-70 людей, я не маю точних даних по всіх підрозділах. Приблизно десять чоловік зниклі безвісти зі всіх підрозділів разом (в останні дні). Поранених я навіть не підрахую, бо дуже багато.  Від 16-ти до 20-ти чоловік потрапило в полон.

Кирило: Але поранення теж є різні, порізав палець – це теж поранення, тому поранені напевно всі.

Іван: Напевно понад 100 людей поранених було.

Це за який період?

Іван: Зранку 15 січня розпочалися бої безпосередньо в будівлі нового терміналу. Південна частина терміналу переходила декілька раз з руки в руки. Бої були дуже жорстокими на коротких дистанціях до 50 метрів. 16 січня бій тривав безперервно 20 годин до 04:00 17 січня. В цей час в ночі 6 рота 93 бригади штурмом спробувала захопити територію монастиря, а 90-ий батальйон прислав підкріплення нам на допомогу. Ворог зазнав сильних безповоротних втрат, а також отримав багато поранених і відступив. У нас також були втрати, багато поранених. Але найбільші втрати ми отримали після другого підриву 20-го січня. Під обваленим бетонним перекриттям залишилось 24 бійця.

Кирило: Офіційно за 242 дні боїв за аеропорт загинуло 200 чоловік, але найбільші втрати були з 16 січня…

Іван: Взагалі ми пишаємось тим, що воювали разом з такими воїнами, багато хлопців собою пожертвували, щоб зберегти життя іншим. Хлопці з 90-ої бригади свідомо пішли в пекло на підсилення та  деблокаду наших позицій. 6-та рота 93-ої бригади безуспішно пробувала штурмувати монастир, щоб розширити зону контролю території наших сил, водії на МТ-ЛБ їздили в термінал як таксі, везучи підсилення, воду, забираючи ранених. Нажаль багато Воїнів залишили своє життя там назавжди.

Ви не шкодуєте, що поїхали туди?

Іван: Шкодуємо за втратами бійців, яких можна було б не допустити. На перший погляд це прості хлопці, які ще 6 місяців до цієї оборони займалися своїми буденними справами, а після ввійшли в історію України як герої-кіборги, про яких говорять «Бійці витримали, не витримав бетон», які принесли в жертву найцінніше що в них було – життя, для того щоб діти не знали що таке війна, а наша держава жила в мирі і процвітала.

Це Володимир Бузенко "Італієць", Ігор Зинич "Псіх", Олександр Олефір "Борода", Іван Зубков "Краб", Петро Полицяк "Чорний", Байненков Борис "Бойок", Вітишин Іван "Тесть", Олександр Грошев "Боб", Юрій Дацюк, "Якут", "Косий", "Каптьор", "Козак" та інші достойні воїни. Вічна їм пам´ять!

Більшість хлопців були зовсім молодими і ще не одруженими, хоча були такі у яких залишилось 4 дітей (Олександр Грошев), та троє дітей (Іван Вітишин). Взагалі про кожного бійця аеропорту можна писати книги чи знімати фільми.

Як ви ставитесь до Мінську-3?

Іван: В нас перемир’я тільки на папері, а на передовій його не було і не буде. Потрібно щоб на кожен їхній снаряд  їм у відповідь прилітало десять, тоді в нас буде перемир’я і порядок. Як говорить прислів´я "Сила – останній аргумент королів".

Розмовляв Максим Детинченко

 

 

 

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

29 01 2016 19:31
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ