"Основна маса людей, які воюють на Донбасі – це місцеві жителі і найманці, а не якісь кадирівці"
Нещодавно у вас був день народження і відомий український художник Юрій Журавель намалював ваш портрет із гітарою і автоматом за плечима. У вас залишається час поза волонтерською роботою на творчість?
Моє волонтерство – це в першу чергу якраз гітара, а не туалетний папір, "Уфо", кава, "Целокс" чи якісь інші речі. От почалась вся ця історія з протистоянням між Україною і загарбниками ДНР і ЛНР, яких фінансує Росія, а я наполягаю саме на такому формулюванні, бо коли нам всі розповідають про війну з Росією і тисячі трупів російського спецназу і кадировців, але ніхто не може показати хоча б однієї фотографії.
Олексій Мочанов. Художник: Юрій Журавель
Тому давайте називати речі своїми іменами – там є негідники, які намагаються відколоти від країни шматок і сидять на зарплаті у Кремлі. Але основна маса – це місцеві жителі і найманці, а не якісь кадирівці. Я балотувався в мери Києва 25 травня, коли почалися події в Криму, ми потрохи закидували хлопцям гроші на картки, купували телефонні пакети і я про це нікому не говорив, щоб це не перетворювалось у передвиборчий піар. Ми тоді вперше поїздили по київським госпіталям, зокрема у госпіталь прикордонників на вулиці Ягідній, в ірпіньський госпіталь, грали концерти, спілкувались з хлопцями, бували в частинах, які відправляли на південь, у Херсонську область. От так я з гітарою на цю війну і прийшов і з нею ще ні разу не розлучався.
А коли поїхали на передову?
2 червня ми поїхали в Ізюм, де на блокпості стояли мої знайомі даішники і колишні беркутівці. Взяли гітару, цигарок, шоколад, горіхи. І я там співав пісні. Тоді ж був перший бій. Як виявилось, собака перейшов "розтяжку" (міна - ред), був вибух. Всі були на нервах, почали стріляти з усього, що тільки було. Тоді це здавалося справжньою війною. Люди готувалися до виходу на Красний Лиман і, звичайно, всі були на нервах. Я тоді з хлопцями поспілкувався, дізнався, що потрібно і наступної поїздки я навантажив машину ще більше. Ми тоді їздили удвох і головним завданням було поспілкуватися, поговорити, заспокоїти. Хлопці з міліції, які стояли в Ізюмі казали: "їдьте далі, там десантура стоїть у якої нічого немає". Третя моя поїздка була 13 червня, коли Порошенко туди приїхав підписувати перше перемир'я. Тоді я поїхав вже на мікроавтобусі і ми багато чого привезли хлопцям із 95 бригади. От з того часу мій бус наїздив на "передок" 40 тис км.
Фото: Alex Mochanov/facebook.com
Скільки б ми не привозили, хлопці завжди питали: а ти гітару взяв? Доводилось грати концерти і на східцях БТРів, у Пісках під мостом біля вогнища, на горі Карачун був чотири рази під мінометними обстрілами. Я досі надіюсь і вірю, що мене туди в першу чергу будуть кликати хлопці, щоб поспілкуватися. Це не концерти, а такі собі творчі вечори – поговорили, поспівали. Люди мають розуміти, що ті, хто розвозить допомогу – це всього лише перевізники і називати їх волонтерами, казати, що на них все тримається не зовсім правильно. Тримається все на людях, які скидаються грошима, які реагують на прохання щось привезти, знаходять необхідні речі, купують їх, в’яжуть шкарпетки, шапки, плетуть маскувальні сітки. Не треба переоцінювати нашу роль. Якби не люди в тилу, ми б туди нічого не привезли. На повагу заслуговує бабця, яка в’яже шкарпетки, люди, які всім селом збирають на балакалави, у Львові є фірма "Акрополіс", яка передала на фронт 12 гітар. І ми відвезли на передову гітари, комплект струн, тюнер. Хлопці раді таким подарункам. Все минуще, а музика вічна. Шкода, що стало менше концертів за які платять гроші, бо концерти всі благодійні, а жити за щось треба. Вчимося крутитись з усіх сил і стаємо потрошки львів’янами.
Звідки ви знаєте, які львів'яни?
Я служив у Львові у прикордонних військах і ніщо львівське мені не чуже. Сянки, Турка, Старий Самбір, Шегині. Львівську області я знаю всю, мені вона подобається.
"Не треба переоцінювати роль "Правого сектора" і Нацгвардії"
Ваша пропозиція здатись в полон до "Гіві" знайшла якийсь відгук?
На жаль, ні. У мене справді друзі потрапили в полон. Когось з цих десантників я знаю, хтось мене знає. Та сторона (сепаратисти – ред) намагається з'ясувати, чи це часом не "Правий сектор" і Нацгвардія. Хоча я досі переконаний, що роль Нацгвардії і "Правого сектора" у цьому протистоянні дуже сильно перебільшена.
Чому?
У кожного своя функція і, безумовно, хлопці блискуче роблять свою роботу, вони герої. Але Нацгвардія і "Правий сектор" працюють в рамках визначених повноважень, виконуючи певні функції. Нацгвардія - з охорони та забезпечення пропускної здатності блокпостів на дорогах і прилеглих територій, а "Правий Сектор" досі не отримав статус, що дозволяє офіційно володіти зброєю і опинитися в структурі хоч якогось відомства. По суті справи вони зараз на правах партизанів. Все одно зараз основна військова навантаження - на підрозділах Збройних Сил України, потім МВС, і тільки потім Нацгвардія, добровольчі батальйони і "Правий сектор".
Про те, що хлопців разом з полковником Кузьміних взяли в полон ми взнали в Костянтинівці, коли з Володею Парасюком зупинились на АЗС заправитись (Мочанов і Парасюк переганяли зі Львова куплені закордоном автомобілі для потреб військових на сході - ред).
Фото: Alex Mochanov/facebook.com
І я всю дорогу до Красноармійська намагався зрозуміти, що відбувається у мене в душі. Я впевнений, що ми дуже багато робимо для того, щоб пацани там вистояли і вся та зараза не пішла далі. Якщо ми робимо для того, щоб хлопці там могли стояти під кулями, то ми повинні зробити все для того, щоб їх там не було в полоні. Тому я дуже надіюся на дипломатію, на переговори, але, на жаль, наша влада показує протилежне. Можливо, нам не показують всього, але факт залишається фактом: велика кількість не порахованих наших хлопців, які пропали безвісти або потрапили в полон – це трагедія для країни. Ми бачили на відео, як поводяться з полоненими у Красному партизані і той же Міша Толстих (польовий командир терористів "Гіві" - ред) в Донецьку. Я взагалі думаю, що "Гіві" і "Моторола" – це два таких навмисне вигаданих російською пропагандою персонажів. Про російську пропаганду я говорю впевнено, бо ви бачили, коли знущались з наших хлопців, то в кадрі стирчали мікрофони телеканалів Lifenews, ОРТ, "Россия". Коли ви бачите відео як журналіст Lifenews допитує українського полоненого, то таке враження, що це мінімум майор ФСБ, а його техніка роботи менше всього схожа на інтерв’ю.
"Гіві" допитує пораненого полоненого. В кадрі видно мікрофон Lifenews. print screen
Я виходив на сторінки "Гіві" в соцмережах, через людей, які займаються звільненням полонених і через хлопців, які по той бік барикад. У мене там, на превеликий жаль, є декілька людей, яких я знаю ще з 90-их років по автоспорту. Вони були з Донбасу і залишились там – прийняли таке рішення. Зараз, якщо один на одного плюватися і, як це прийнято в українському суспільстві, не чути один одного, а тільки кричати "геть" і "ганьба", нічого не доб’єшся. Там реальні люди, реальні долі і моя біль. Я не знаю, що я готовий був віддати, щоб повернути хлопців з полону, щоб поховати 200-их, забрати поранених. Я надіюсь, що держава щось робить для цього, але я не дуже вірю в це – країну люблю, а державу зневажаю.
"Якщо "Гіві" і "Моторола" - два смішні покидьки, то чому із травня регулярна армія не може з ними нічого зробити?"
Як людина, яка часто буває на фронті можете об’єктивно оцінити офіційну інформацію про жертви, яку оприлюднює влада з обох сторін конфлікту?
Мені дуже важко називати якісь цифри. От я був у терміналі Донецького аеропорту із товаришами. Ми дивились, що там відбувається, пораненого вивозили, якому я навіть укол робив від правця. Важко сказати про втрати. Коли в башті аеропорту стоять хлопець із "Правого сектора" і десантник із 79 бригади, у вікно попадає залп "Рапіри" і вони гинуть, падають на підлогу і, як брати, обмінюються кров'ю, я знаю, що їх двоє. А РНБО повідомляє про одного загиблого. Я телефоную Владу Селезньову і питаю: як так? Їх же двоє! "У нас "Правий сектор" не враховується, тому що вони мають невизначений статус", - відповідає Селезньов.
Фото: Alex Mochanov/facebook.com
Тобто спати поруч – враховується, їсти консерви з червоною рибою (кільки в томаті - ред) разом – враховується, захищати батьківщину разом – враховується, а коли одночасно гинуть, то, виявляється, один був на війні, а другий – примара, випадкова людина. Тому я точно знаю, що цифри, які дає РНБО підкориговані. Ми ж 23 роки живемо в країні, де наверх пробиваються підлабузники, а незручних людей намагаються відсіяти на початковому етапі, щоб вони не заважали товаришу директору сприймати світ не таким, яким він є, а таким, як він собі його вигадав. Нам всім важко відмовлятись від самих собі вигаданих постулатів, бо ми вже так всі звикли і змінювати світ навколо, своє ставлення здається некомфортним. Бо, якщо ми почнемо реально дивитися на речі і говорити один одному правду навіть тоді, коли вона незручна і не кричати її в обличчя, а тихо і спокійно, то все було б інакше. Модель поведінки країни дуже чітко видно на шоу Савіка Шустера. Кожної п’ятниці туди йдуть люди і кричать один на одного, ніхто нікого не чує. У Шустера жодного разу не було так, щоб людина прийшла з одним переконанням, а вийшла з іншим.
Дайте мені докази, коли ви кричите про сотні убитих в аеропорту кадирівців, спецназу. Я був в аеропорту і їх не бачив. Так, трапляються якісь найманці з Чехії, Польщі, Росії, казаки... "Моторола" – це Арсеній Сергійович Павлов з Ухти, республіка Комі. Всі його називають мийником, але до роботи на автомийці він служив у морській піхоті і воювати, скотина, на жаль, вміє. Коли ми всією країною кричимо, що "Гіві" і "Моторола" – це два смішні покидьки, то запитайте про те, чи не смішно, що з цими двома покидьками з травня регулярна українська армія, МВС і СБУ нічого не можуть зробити? Можливо, все трохи по-іншому? Не знаю точних втрат, але впевнений, що те, що нам повідомляють взяте практично зі стелі.
"Соціальна температура підніметься, коли навесні повернуться 50 тисяч людей, які пройшли через горнило війни"
У тилу побутує така легенда, що невдачі наших військ – це результат несміливого командування або бездіяльності командування. Існує також така думка, що якби нашим військам віддали наказ наступати, то за тиждень від російської армії вже б нічого не залишилось. На вашу думку, це так?
Зараз Росія бере участь у конфлікті як інформаційно, так і за допомогою ресурсів. "Гради", "Урагани", танки Т-72, боєприпаси – все це російське. Але, як це не сумно буде визнати, людські ресурси в основному – це місцеве населення, яке дуже якісно пошили в дурні розповідями про нацистів, розіп’ятих хлопчиків. Чудовий російський сатирик Віктор Шендерович, коли приїжджав у Львів написав, що дуже розчарований, бо жодної свастики на будинках не побачив, люди спокійно розмовляють російською, у парку, де збираються ветерани УПА, їх є менше від людей, які просто грають у шахи. Тобто такий образ Львова повністю вигаданий російською пропагандою. Коли ми говоримо про те, що якби наша армія встала, пішла у наступ і вже вішала свої прапори у Ростові, ми не розуміємо одного – в будь-який момент російська армія може включитись у ці події своїми підрозділами, а не ресурсами і гумконвоями. Сюди примчаться чуваки, на яких тратиться півтора мільярди у рік, які готові до всього і які відстебнули Крим від України без єдиного пострілу.
Фото: AFP
Я б не ідеалізував стан наших військ. Зараз дуже велика проблема буде у березні-квітні. З фронту повернуться мобілізовані минулого року хлопці і дуже невеликий відсоток залишиться в армії. Я думаю, що чиновників і корупціонерів почнуть просто викидати з вікон офісів, бо не витримають ці хлопці сидіти години нами в черзі, коли прийом здійснюється по блату і за попереднім записом. Чиновники їм будуть відповідати, що не посилали їх на війну, а хлопці прийдуть із філософією "я воював, маю право". Соціальна температура підніметься, коли навесні повернуться 50 тисяч людей, які пройшли через горнило війни, у яких низький поріг терпимості, загострене почуття справедливості і зміщені моральні орієнтири. Для них скрутити голову – це, як убити комара. Тому давайте перестанемо вести себе як російська пропаганда у 1941 році, коли Гітлера виставляли дурником. Тільки питання було, чому з параду 9 вересня в Москві війська йшли просто у бій на околиці столиці? Як ці дурники дійшли аж до Москви? На Донбасі воюють люди, яким якісно промили мізки. Той же "Гіві" не з Кавказу, а з Іловайська. Його звати Михайло Сергійович Толстих. Тому частина тих, хто воює стоїть на своїй землі – комусь заплатили, комусь промили мізки.
"Гіві" заплатили чи промили мізки?
Він продукт російської пропаганди, який якісно зібрали до купи. Але хлопці, які там давно і ті, хто з тої сторони дуже шанобливо відкушуються про його військові здатності. Так, він негідник і мерзотник, як і "Моторола", але в нього є свій протитанковий підрозділ, є свої танки, вони ведуть бої. Але він веде себе як скотина. Особливо, якщо йдеться про полонених. У людини немає совісті, але він не дурень і дебіл. Він сволота, але сволота професійна. А серед наших, на жаль, вистачає ідіотів.
Наприклад?
Весь час пригадую часи Майдану, де я провів 80 днів і ночей. І всі ці "хто не скаче, той москаль", ще якась фігня – це явно було не на руку нам. Зверніть увагу на "Небесну сотню". Там, якщо не помиляюсь, 27 простих хлопців зі "Свободи". Але верхівка "Свободи", як тільки Росії не було про що поговорити, чудила таке, що інтернет-простір потім тиждень не міг заспокоїтись. Таке враження, що вони десь отримували інструкцію і чітко її виконували. У мене багато друзів в "Свободі" на низовому рівні. Із Маркіяном, керівником Стрийської "Свободи" я цілу ніч на блокпосту простояв в Вуглегірську. Я з величезною повагою ставлюсь до цих людей і до тих родин, які втратили рідних у "Небесній сотні". Але нагорі, наприклад, Фаріон щось ляпне з приводу Бірюкова і його російської мови… А те, що в цей час Бірюков знаходиться в терміналі аеропорту і встановлює камери спостереження, які допомагають бійцям. А тут якесь чудо ляпає… Я згоден із Зеленським, який одного разу сказав, що коли б Фаріон призначили міністром освіти, він би відразу віддав свою доньку в армію. У нас в країні діє кругова порука і принцип "рука руку миє". Якщо ми не можемо навести ладу навколо себе і своїх друзів, то як ми можемо претендувати на те, що ми можемо навести порядок у своїй країні? Ми розмовляли із Ярошем говорили про те, що "Правому сектору" гостро потрібна служба внутрішньої безпеки, яка буде виявляти ідіотів і беспрєдєльщиків серед своїх і яка буде жорстко працювати щодо тих компаній, які називають себе "Правим сектором" і під його прапорами чинять свавілля, не маючи до цієї організації жодного відношення.
Фото: Alex Mochanov/facebook.com
Такі підрозділи у "Правому секторі" вже є і вони знешкодили декілька злочинних угруповань, які діяли прикриваючись прапорами "ПС". Вони вже покарані. При чому "Правий сектор" карає жорстко. Але, на жаль, такі служби внутрішньої безпеки є не у всіх.
"Одна з найбільших помилок Петра Порошенка – це відсутність людей, яких він чує"
А як ви оціните дії військового командування?
Міністр оборони не впливає на ситуацію так, як йому намагаються приписати. В Іловайську Гелетей винен набагато менше ніж Генштаб. У нас структура армії побудована так, що міністр оборони – це тиловий господарник, який забезпечує потреби Генштабу, який запланував певні операції. А чим займається 8-ий армійський корпус? Зайдіть в google і знайдіть його. Командирами корпусу був генерал Анатолій Пушняков, генерал Віктор Муженко. Зараз один з них начальник Генштабу, інший командувач сухопутними військами. Звідти ж взявся командира 95-ї окремої аеромобільної бригади, полковник і Герой України Михайло Забродський. Жоден десантник не може зрозуміти, чому він герой. Структура така, що якщо ти свій, то ти потрапляєш у систему, якщо ні – тебе система викидає, ти чужий. Призначають кумів, як Стець при Порошенкові. Чим займається міністерство інформації? Що вони заблокували? Де рішення про відключення пропагандистських каналів? У нас на кожному каналі в новинах спершу показують матерів, які оплакують своїх синів, а потім йдуть російські серіали, де мєнт з кокардою на якій зображений двоголовий орел, носиться Москвою і шукає бандита у якого прізвище на "- ко". Я вважаю, що одна з найбільших помилок Петра Порошенка – це відсутність людей, яких він чує, які йому давали б реальну інформацію, а не намагаються сказати те, що він хоче чути. Коли ми рік тому говорили, що Янукович негідник, то будь-яка людина могла сказати чому він негідник: привів донецьких, у нього золотий унітаз і він привів сина у парламент. Але у трійці претензій була претензія, що він привів у парламент свого сина. Треба було пояснити Петру Олексійовичу, що яким би геніальним не був його син, але поки він є Президентом, він не може привести його у Раду, бо це повторення помилки Януковича. Це дає приводи людям навколо перестати вірити йому.
Фото: Петро Порошенко/facebook.com
На жаль він не спілкується з людьми. Мені в цьому плані подобається мер Львова Андрій Садовий, який щонеділі під час революції звертався до людей із відеозверненням, де було якесь просте повідомлення господарського характеру. Не глобальним, не в дусі "все пропало" або "ще не вмерла…", а простим зверненням про стан справ у місті. Чому те саме не робить Порошенко? Чому раз в тиждень до людей не звертається міністр оборони Степан Полторак? За що стояв Майдан? Людей не влаштовувала система, яку збудував Кравчук, закріпив Кучма, спробував розхитати Ющенко і забетонував Янукович. А частину людей, які після Майдану потрапили у владу, не влаштовувало лише те, що в цій системі не їх прізвища. Коли ж вони туди увійшли, то їх все почало влаштовувати.
"Волонтери роблять свою справу, але це партизанщина, а партизани ніколи не виграли війни"
Чи впливає волонтерський рух на якісь процеси?
Я взагалі противник волонтерства. Те, чим ми зараз займаємося – це спроба побудувати паралельну державі систему. А нам не потрібно дві системи. І немає у нас якоїсь волонтерської спільноти. Там люди один одному помагають, але у волонтерського руху немає загальної логістики. Намагались декілька разів зібрати волонтерів і самі волонтери думали створити свою партію у парламенті. Але я був на одному такому засіданні і зрозумів, що волонтери за пів року не домовляться про те, хто і де буде сидіти за круглим столом. У кожного свої амбіції і це такий соціальний ліфт. Учора ти був ніким, а сьогодні волонтер. Волонтери на процеси не впливають. Без них було б важко. Але й родичі дуже допомагають, коли їхній син, чоловік, брат йде на війну. Купують йому форму, каску, бронік, окуляри, наколінники. До речі, наколінники дуже важливий елемент захисту. Якщо ти в бою став на коліно перезарядитись і колінною чашечкою вдарився до власної гільзи – все, ти поранений і самостійно вибратися з бою буде дуже важко. Волонтери роблять свою справу, але це партизанщина, а партизани ніколи не виграли війни, це допоміжна робота.
ЧИТАЙТЕ: Як українські танкісти стали страхом для ворогів
Ті волонтери, які увійшли у Міноборони і МВС – допоможуть, але не вирішать ситуацію кардинально. Хоча деякі волонтери вже надувають щоки, вважають, що є головною силою в країні, але це неправда. Але є проблема. Наприклад, хтось взяв декілька блоків цигарок, шоколад і поїхав у військову частину. Його пустили. Ми ж не знаємо, що це за людина приїхала. Він вивантажив допомогу, поговорив, побачив розташування військової частини і може спокійно намалювати її план або план блокпосту, яка там техніка, кількість особового складу. Уявляєте, який це подарунок для будь-якого розвідника? Я б на місці тієї сторони просто утримував декілька волонтерських груп, щоб вони катались блокпостами і частинами. Треба, щоб було так, як раніше, коли ми приїжджали в будь-який пункт і нас вже чекали десантники, наприклад. Ми приїжджали на контрольно-пропускний пункт, до нас виїжджала вантажівка, перевантажували все. На будь-які питання хлопці відповідали: не ваша справа. І я це прекрасно розумів. Це абсолютно правильно. Навіщо мені знати військові таємниці? Якщо мене піймають і будуть катувати, краще я буду говорити, що не знаю, коли я справді не знаю, ніж, щоб я когось здав, коли мені будуть колоти сироватку правди або голки під нігті запихати.
Фото: Alex Mochanov/facebook.com
"Хлопці приїжджають туди з однією сумочкою, у якій є трохи своїх речей, а їдуть додому із трьома сумками, у які намагаються запхати навіть консерви"
Чи зменшились зараз пожертви і чи зменшились потреби військових?
Звичайно, зменшились і особливо це було помітно перед Новим роком. Спершу було перше падіння пожертвувань наприкінці серпня. Людям треба було збирати дітей в школу. Друга хвиля перед Новим роком, бо людям хотілось все таки щось на стіл купити і під ялинку. Хлопці на передку абсолютно не хапуги – ніхто зайвого або більш ніж потрібно не попросить. Навпаки скажуть: їдьте далі, там хлопцям бракує того або іншого, дайте краще їм. Зараз буде нова хвиля мобілізації і будуть проблеми. От привезли ми, наприклад, на блокпост три тепловізори. Мене реально бісить, чому хлопці, які йдуть на ротацію забирають те, що їм привезли волонтери з собою. Це ж не їм особисто подарунок. Це на конкретний пункт. Чому хлопці приїжджають туди з однією сумочкою, у якій є трохи своїх речей, а їдуть додому із трьома сумками, у які намагаються запхати навіть консерви, які попривозили волонтери. Ми в цей момент дуже жорстко вступаємо в конфлікт з такими людьми, забороняємо їм вивозити обладнання з місця дислокації. У нас чомусь вважається що, якщо ти на фронті – ти герой, якщо ти в тилу – ти мудак. Інших варіантів нема.
Я наполягаю на тому, що ідіотів, дурнів, п’яниць, хапуг на фронті стільки ж, скільки і в тилу. Якщо людина була в цивільному житті такою, то на передовій вона не стане іншою. Там це все дуже швидко проявляється і люди поводяться нормально. Там завжди поруч є людина зі зброєю і страшно щось не те робити, бо ж пристрілять і потім скажуть, що намагався втекти до сепаратистів. Але там теж є п’яниці і втрати у нас є не тільки бойові. Зараз вони ще умудряються зняти себе на відео по телефону і викласти на Youtube і їм це здається дуже смішним. Коли ти на це дивишся – страх бере. Чому у нас нема військової служби правопорядку? На жаль, коли хлопець приїжджає, наприклад, в Артемівськ і лазить мирним містом із автоматом, а ще десь випив і корчить з себе Рембо, то треба, щоб свої ж люди арештовували його. І штрафбати у нас, на жаль, теж потрібні. Тамє різні люди. Жінки пишуть "молимось за вас, поверніть живими". А я вважаю, що треба повернутись не живими, а з перемогою. Зі щитом або на щиті, як казали у Спарті. Я пішов з Маршалом постріляти в тир у Києві. То на Facebook написали "молимося за вас, поверніться живими". Звідки живими? З тиру? Щоб нас не побила паперова мішень?
Люди, які займаються обміном полонених і бачать обидві сторони конфлікту кажуть, що в днрівців все дуже чітко: підходить до командира людина, стройовим кроком, "товаришу командире, дозвольте звернутися" і т.д. А у нас дуже часто я спостерігаю: "чуєш, начальник, є таке питання треба побазарити". Що це за блатота? Це не у всіх частинах трапляється. Там, де командир добрий і дозволяє сісти собі на голову – підрозділ стає як кінь якому поводи опустили і він собі йде, як і куди хоче. А там, де командири строгі і вимогливі, займаються з бійцями і тримають руку на пульсі, то у першому ж бою видно, що дякувати Богу, що він такий. А коли люди собі сиділи біля багаття, як на Майдані біля бочки і отримали піз*юлєй від першого-ліпшого мєнта, бо навіть не чекали, що він прийде – це проблема.
Хто зараз більше потребує допомоги – регулярні Збройні сили України чи добровольчі формування?
В першу чергу – медичні заклади. Потрібна допомога хлопцям, у яких ампутації, важкі поранення, протезування… Але важливо розібратися, хто цим займається, бо медичне волонтерство – це окрема історія. Воно може допомогти людям озолотитись. Народ несе великі гроші і важливо розуміти, що краще зібратися, наприклад, вп’ятьох, обрати якогось конкретного хлопця, якому потрібен протез або лікування і допомагати йому.
Фото: Alex Mochanov/facebook.com
А з приводу добровольчих батальйонів, то я впевнений, що наступним кроком має бути крок, який би змусив людей перестати бути добровольцями – хочу пішов, не хочу не пішов. Люди мають увійти у склад підрозділів ЗСУ, а не бути утвореннями, на які невідомо чи можна покластися. Отримали легких піз*лєй і ну його нафіг – не йдемо більше воювати. Люди, які хочуть служити Батьківщині мають перейти у підпорядкування Міноборони, але для цього має бути довіра до Генштабу і командування. Бо коли людина йде в армію, то перше питання – хто у тебе командир – дебіл чи людина зі стратегічним мисленням.
Коли я їжджу на передову – мені байдуже кому помагати. Для мене вони всі рідні, всі однакові. Нема своїх, чужих. Є друзі серед гвардійців і десантників у 128 і 54 бригаді. Але, якщо я дорогою зупинюся на блокпосту і хлопцям буде чогось бракувати, я поділюсь чим маю. Я вожу деякі речі на замовлення, але загалом розумію потреби в зоні АТО.
Розмовляв Ярослав Іваночко
