Джерело: Washington Post
Про автора: генерал-лейтенант у відставці Марк Гертлінг командував 1-ю бронетанковою дивізією під час вторгнення в Ірак, а пізніше командував армією США в Європі. Він свого часу допоміг нині покійному генерал-полковнику Геннадію Воробйову (тоді командувачу сухопутних сил ЗСУ) виховати новий склад українського офіцерського корпусу через створення спеціальної освітньої програми Mini-War College.
Рішення президента росії володимира путіна задіяти 300 000 "резервістів" — деякі з яких раніше служили, а деякі — ні, — для утримання лінії в Україні, змусило тисячі молодих російських чоловіків покинути країну. Призов — це збурення, але не лише з тих причин, які ви можете собі уявити. Відправлення в Україну новобранців, погано навчених російських резервістів і ненавчених цивільних – це рецепт для бійні. Вони не будуть готові до того, з чим зіткнуться.
Багато років тому мені було доручено керувати організацією, яка наглядає за всією базовою підготовкою для армії (те, що дехто називає "навчальним табором"), а також керує підвищенням кваліфікації, яка проводиться для кожного військовослужбовця. У той час Сполучені Штати щороку вербували приблизно 160 000 солдатів, прапорщиків та офіцерів.
Більшість американців, які добровільно пішли в армію, проходять 10 тижнів базової підготовки, а потім відправляються в різні місця для додаткового навчання за призначеною спеціальністю. "Базове тренування" — це насичений період, протягом якого солдати вивчають і практикують такі навички, як стрільба з вогнепальної зброї, надання першої допомоги, читання карт, орієнтування в просторі та метання гранат. Вони також дізнаються про роботу в команді, реагування на різні види атак (артилерійські, хімічні, засідки тощо), навчання та церемонії (як маршувати, салютувати та інші елементи дисципліни), професійний етос та цінності та різні інші навички. Це дуже інтенсивно.
Тривалість подальшого навчання залежить від спеціальності, яку обере кожен солдат, але вимірюється місяцями, а не тижнями. Спеціаліст із розвідки, який працює перекладачем, витрачає майже рік на навчання професії. Фахівці з логістики — водії вантажівок, паливники, механіки — залежно від роботи витрачають менше. Більшість новобранців проведуть три-чотири роки в уніформі, і великий відсоток повторно призивається та залишається в професійних збройних силах.
Пізніше я став командувачем армії США в Європі. Виконуючи цю роль, я кілька разів відвідував росію і спостерігав, як їхня армія навчала своїх призовників і включала їх у свої війська.
російська армія в основному є призовною. Двічі на рік російські чоловіки у віці від 18 до 27 років з'являються в місцевий комісаріат. Цей щорічний резерв становить понад 1 мільйон чоловіків, з яких від 120 000 до 140 000 вважаються кваліфікованими та змушені служити. Потім російські призовники беруть участь у базовій підготовці від одного до двох місяців (точна кількість тижнів не визначена), а потім від трьох до шести місяців удосконалюють певний набір навичок. Солдати, які закінчили навчання, з’являються до своїх підрозділів для короткого призову на 12-18 місяців. Мало хто робить в армії кар’єру.
Легко зрозуміти чому. російські сержанти з підготовки були непрофесіональними і постійно переслідували новобранців. Навчання влучній стрільбі було спрямоване на ознайомлення зі зброєю, а не на кваліфікацію. Бійцям було виділено кілька патронів для відпрацювання на полігонах. Навчання першій медичній допомозі було елементарним, читання карт і орієнтування на місцевості не існували, солдатам бракувало ініціативи, а дисципліна була слабкою.
Казарми були тісні і переповнені, нари тісні, вентиляція погана. Душові та туалети були груповими вбиральнями. Їжа в їдальнях була невеликою порцією, без вибору та малою харчовою цінністю. Я не спостерігав жодного навчання цінностям, солдатській етиці, професійній поведінці чи викладанню сухопутної війни – усіх ключових частин базової підготовки США. Як сказав мені російський полковник, здебільшого навчання в цих дисциплінах проводиться після того, як солдати залишають базові тренувальні місця і звітують у своїх частинах. На що я міг тільки зробити висновок: ага, так, правильно.
Незабаром після цього я відвідав танковий полк. Мене провели на єдиний тренажер екіпажу танка Т-72 того батальйону, я брав участь у тренуваннях і побачив тренажер надто елементарним і нереальним. Екіпажі бронетехніки США проводять багато часу в симуляторах танків, перш ніж вистрілити десятками бойових снарядів по різних типах рухомих і нерухомих цілей на великих дистанціях — на різних типах танкових полігонів. Спробувавши російський симулятор, я пішов на їхній одиночний танковий полігон, і російський командир з гордістю сказав, що кожен з його екіпажів здатний вистрілити один бойовий снаряд на рік. Я намагався втриматися, щоб моя щелепа не відвисла.
Спостерігаючи за російською армією протягом перших семи місяців її кампанії в Україні, я не можу сказати, що мене здивували їхні невдачі. Росіяни виступили так, як передбачала їхня підготовка: погано. Про це свідчить кількість жертв. Не дивно, що так багато молодих росіян тікають з країни.
Це повертає нас до того, як 300 000 "резервістів" путіна будуть протистояти українській армії, навченій НАТО. Ймовірно, ці новобранці приєднаються до підрозділів, які нещодавно зазнали втрат після семи місяців бойових дій і вже страждають від поганого морального стану. Не допоможе й те, що ці підрозділи нещодавно були посилені умовно-достроково звільненими з в’язниць, обірваними ополченцями з фальшивих «народних республік» і набраних штиків з приватних армій.
Результати будуть передбачуваними. путін може продовжувати посилати неохочих російських чоловіків до непродуманого та незаконного вторгнення, до якого вони не навчені і не підготовлені. Але це не війна. Це ще більше вбивств — цього разу його власних громадян.
