RSS
ПОЛІТИКА СТАТТІ

Підступність, перевірена часом: як Росія готує вторгнення

Україну та Грузію єднає не лише намір інтегруватися до ЄС, але й той факт, що проти обидвох країн Росія застосувала військову потугу, прикриваючись місцевим населенням та історією
Агресії проти Грузії та України передувала пропагандистська робота, заохочення націоналістичних рухів, маніпуляція історичною пам’яттю та використання миротворчої риторики.
Підступність, перевірена часом: як Росія готує вторгнення Фото: ria.ru

Помилка президентів

Передумови для війни та окупації частини Донецької та Луганської областей були на 70% закладені російською пропагандою, й лише на 30% - внутрішніми чинниками. Так вважає політичний експерт Євген Магда, автор книги "Гібридна війна: вижити й перемогти". Міжетнічного конфлікту на Донбасі не було – за опитуваннями березня 2013 року понад дві третини мешканців регіону ідентифікували себе як українців. Їхнє невдоволення мало суто соціально-економічну природу. 

Це проблема не лише окупованих, а й підконтрольних Україні територій, – коментує Магда. –  В цьому регіоні люди важко працювали в нелюдських умовах. Серед безробітних поширювались алкоголізм і наркоманія. Малий і середній бізнес були відсутні. Держава й місцеві князьки викачували з Донбасу ресурси, ставлячись до регіону як до сировинної бази. 

Грузинський журналіст і медіаексперт Звіад Корідзе спостеріг, що Росія завжди використовує внутрішні проблеми держави, проти якої планує агресію, підсилюючи їх пропагандою.  Якщо в українському Донбасі передумови для соціального вибуху були створені своїми, то в Грузії до цього спричинилась Росія: у 90-х вона перекрила кордон з Абхазією, позбавивши абхазців можливості ввозити цитрусові. Грузія ж, замість налагодити економічні та політичні контакти з бунтівною автономією, зі свого боку також заблокувала імпорт абхазьких продуктів. Для Абхазії, основу економіки якої становив експорт цитрусових, це був болісний удар. 

Перед вторгненням 2008 року Росія скористалась невдоволенням суспільства націоналістичною політикою грузинської влади, каже Корідзе: 

– Коли розпався СРСР, Грузія не мала державницького досвіду й не знала, як правильно поводитись. Росія сприяла тому, щоб Грузія припускалась помилок. Однією з них була хвороба націоналізму, притаманна всім молодим державам. На жаль, мікроб цієї хвороби живе у грузинському суспільстві й нині. Росія заохочувала націоналістичні рухи. Ми припустились помилки, у 2008 році здійнявши хвилю проти осетин. Треба було вирішувати конфлікт політичним шляхом, шукати компроміс, натомість, націоналістична риторика грузинських політиків стала приводом для війни. 

Осетини й абхази живуть на своїй землі, й асиміляційна політика Грузії викликала в них неприязнь і супротив. Росія, дочекавшись, коли цей конфлікт перейде в "гарячу" фазу, взяла на себе роль миротворця та рятівниці осетин і абзахів. До того ж, за словами Звіада Корідзе, ще до вторгнення Росія почала роздавати мешканцям Цхінвальського регіону паспорти, аби мати ще один аргумент – необхідність захистити від агресії російських громадян. 

Росія маніпулювала націоналістичними настроями у Грузії віддавна. "Ще у двадцятих і тридцятих роках радянське керівництво встановлювало у Грузії заборону на продаж землі етнічним меншинам, –  розповідає Звіад Корідзе. – У результаті ми замикались у собі. Влада прагнула урбанізувати Грузію та огрузинити Тбілісі й Батумі, де мешкало багато вірмен". Як і українських, грузинських селян переселяли до міста в межах індустріалізації. Результатом стали індустріальні мононаціональні міста з патріархальним суспільством, де не приймали мусульман, вірмен тощо. За словами Звіада Корідзе, команда Міхеїла Саакашвілі намагалась боротись із патріархальністю, яку вважала перешкодою на шляху до модернізації Грузії. 

Модернізації чинив спротив тогочасний керівник автономної Аджарії Аслан Абашидзе. Конфлікт, що виник між Тбілісі та Батумі 2004 року, вдалося залагодити політичним шляхом. На думку Корідзе, це дозволило Саакашвілі почуватися сильним лідером, і він переоцінив свої можливості. 


Міхеїл Саакашвілі та Аслан Абашидзе. Фото: AFP

Він сам став жертвою патріархальної системи координат і вирішив, що може застосовувати збройні сили для вирішення проблем, – пояснює експерт. – Саакашвілі повівся на російську провокацію. Згодом російська пропаганда розповідала, як уночі грузини напали на Цхінвалі, як Гітлер у 1941 році на Радянський Союз. 

Декан Кавказької школи журналістики Ніно Іванішвілі вважає, що до 2008 року грузинська держава не мала належної політичної культури і не володіла мовою дипломатії. Рішення першого президента Грузії Звіада Гамсахурдіа скасувати автономію Південної Осетії призвело до загострення конфлікту. Бажання Гамсахурдіа збудувати державу, незалежну від колишньої метрополії, було подане російською пропагандою як замах на геноцид абхазів і осетин. 

Історія як інструмент гібридної війни

У передмові до книги "Українська історія, російська політика, європейське майбутнє" Тімоті Снайдер застеріг, що різниця між історичною наукою та історичною пам’яттю така ж, як між любов’ю й порнографією.

Москва хоче розмити українську ідентичність, – каже Євген Магда. На його думку, Кремль успішно використовує історичну пам’ять у гібридній війні проти України. – Це почалося ще в ХІХ столітті, коли Валуєвським циркуляром і Емським указом царська влада заборонила все українське. 

Найчастіше маніпуляції стосуються історії Другої світової війни: Кремль таврує всіх опонентів "фашистами", а згадки про звитягу дідів використовує як виправдання для агресії. Російський президент Путін пояснив причину анексії Криму в такий спосіб:  "Більше 96% кримчан висловилися за возз’єднання з Росією. Цифри гранично переконливі. Щоб зрозуміти, чому вибір саме такий, досить знати історію Криму, знати, що значила й значить Росія для Криму й Крим для Росії. У Криму буквально все пронизане нашою спільною історією й гордістю. Тут древній Херсонес, де прийняв хрещення святий князь Володимир. Його духовний подвиг – навернення до Православ’я – визначив культурну, ціннісну, цивілізаційну основу, яка об’єднує народи Росії, України та Білорусі. В Криму – могили російських солдат, мужністю яких Крим у 1783 році був взятий під російську державу. Крим – це Севастополь, місто–легенда, місто великої волі, місто–фортеця й батьківщина російського чорноморського військового флоту. Крим – це Балаклава й Керч, Малахів курган і Сапун–гора. Кожне з цих місць святе для нас. Це символи російської військової слави й небаченої доблесті".


фото: REUTERS

Перехід Криму 1954 року до складу Української радянської соціалістичної республіки Путін назвав незаконним: "це рішення було прийнято з очевидним порушенням чинних у той час конституційних норм. Питання ухвалили кулуарно. Сьогодні, через уже багато років, я чув як кримчани говорять, що не можуть змиритися з історичною несправедливістю".

Викладач Державного університету Іллі Олег Панфілов акцентує, що у випадку з Грузією Росія не робила акцент на історичне минуле:

"До Грузії у Росії немає історичних претензій, крім казок про те, що Георгіївський трактат врятував Грузію. Насправді, Росія окупувала Грузію ще в 1801 році". 

 

Комплекс миротворця

Замість історії в 2008 році Росія використовувала миротворчу риторику. Олег Панфілов згадує, що з початком військових дій в Цхінвальському регіоні ("Південна Осетія") в російських медіа з’явилися цифри про кількість начебто вбитих уночі мирних громадян. Саме цей аргумент буде ключовим для оправдання "миротворчої місії" Росії.

Цифри називалися різні, але завжди вони перевищували тисячу осіб, що повинно було відразу налаштувати російське суспільство і міжнародне співтовариство на різке сприйняття грузинської агресії, викликати почуття патріотизму і необхідність захистити осетин. Тільки через кілька місяців цю цифру перестали використовувати навіть у пропаганді, оскільки довести геноцид ні керівництво Південної Осетії, ні російська влада так і не змогли. Оскільки цей аргумент був ключовим для виправдання окупації Цхінвальського регіону та інших регіонів Грузії, цікаво простежити історію появи цифр.


Житель Ґорі оплакує родича після бомбардування. Фото: Радіо Свобода

8 серпня на сайті www.vesti.ru чиновники уряду Північної Осетії назвали перші цифри: "За відомостями Теймураза Касаєва, міністра у справах національностей Північної Осетії, за попередніми даними, в результаті нападу грузинських військ у Південній Осетії загинули більше тисячі мирних жителів. Горить зруйнований Цхінвалі, горять села. Осетинський народ переживає трагедію колосального масштабу".

9 серпня агентство "РИА Новости" з посиланням на міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова повідомило, що "число жертв конфлікту в Південній Осетії зросло до 1,5 тисячі осіб". А на наступний день 10 серпня агентство ИТАР-ТАСС навело слова заступника міністра закордонних справ Росії Григорія Карасіна: "Сьогодні 4-й день трагічних подій в Південній Осетії. Результати катастрофічні: загинуло понад дві тисячі осіб, в основному осетини, більшість - громадяни Росії". 

25 серпня Рада Федерації РФ ініціювала звернення до президента Медведєва з проханням визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії. Спочатку Рада Федерації, а в середині дня - Державна дума - одноголосно прийняли відповідні звернення до глави держави: 

"Відмова Грузії від підписання угоди про незастосування сили, агресивні дії, в результаті яких загинули тисячі мирних жителів Південної Осетії і загострився грузино-абхазький конфлікт, остаточно позбавили грузинське керівництво права претендувати на те, щоб народи Південної Осетії і Абхазії залежали від грузинської політики авантюризму, яка призвела до гуманітарної катастрофи". 

26 серпня "Российская газета" опублікувала інтерв'ю голови Слідчого комітету при прокуратурі РФ Олександра Бастрикіна. На запитання кореспондента "Чи підтверджується геноцид проти осетинського народу?" Бастрикін відповів: "Повністю. Встановлено, що в період з 7 по 12 серпня збройні сили Грузії мали на меті винищити національну групу осетин, які проживають на території Південної Осетії".

В 2014 році перед окупацією Донбасу, Путін, озброївшись ідеєю "Русского мира", також обрав собі роль миротворця: "Якщо ми побачимо, що беззаконня починається в східних регіонах, якщо люди попросять нас про допомогу, а офіційне звернення діючого легітимного президента в нас вже є, то ми залишаємо за собою право використовувати всі наявні в нас засоби для захисту цих громадян. І вважаємо це цілком легітимним, і в цьому збігається наш інтерес щодо захисту тих людей, яких ми вважаємо близько пов’язаними з нами історично, спільною культурою, та в економічному плані", – заявив 4 березня Путін. На той час опальний український президент Віктор Янукович, що втік до Росії, вже оголосив, що мешканці Криму й Донбасу не підкоряться рішенням "бандерівців". Характерно, що російська пропаганда, не маючи жодних доказів, звинувачувала нову українську владу в антисемітизмі, а російське телебачення фальсифікувало сюжети про переслідування та втечу євреїв з України.

І 2008-го у Грузії, і 2014-го в Україні лунала російська  пропагандистська теза про протистояння "русского мира" і Америки. Для людей, народжених в СРСР, ця маніпуляція звучить переконливо. 

Навіть колишній президент Чехії Вацлав Клаус в інтерв’ю австрійському виданню Die Presse назвав збройне протистояння на Донбасі "конфліктом Америки і Європи проти Росії". За словами Звіада Корідзе, Грузію російська пропаганда також намагалась позбавити суб’єктності. "Нещодавно один із грузинських мільярдерів заявив, що 20% території Грузії окуповані Росією, але решта 80% окуповані Америкою, – наводить приклад експерт. – Проросійська пропаганда навіть розповідала, що Європейський Союз не прийме Грузію, поки останній грузинський чоловік не стане ґеєм".

За словами американського журналіста й медіаконсультанта Дейвіда Блосса, який працює у Грузії, реальні кордони окупації – не на лінії розмежування території, а у свідомості громадян. Це усвідомлення не допоможе ні Україні, ні Грузії повернути окуповані території, але допоможе поставити перед собою нову мету – повернути людей з окупованою свідомістю. 

Петро Ткачишин для iPress.ua
Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

09 03 2016 14:04
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
  • Бурштинова весна та втрачене поколінняЖурналісти iPress.ua поїхали на Рівненщину, в найбільший центр видобутку бурштину, щоб показати, що таке весна на Поліссі
  • Обійти ProZorro: як чиновники продовжують заробляюти на тендерахВ той час, коли заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Максим Нефьодов розповідає про успіхи системи ProZorro та про намагання ворогів держави ліквідувати систему електронних закупівель через суд, стара партноменклатура придумує нові способи, аби вибити гроші з підприємців і нажитись на платниках податків
СТАТТІ