Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

Політичного вирішення конфлікту у Донбасі немає. Ми або повинні відмовитися від цієї території, або воювати за неї далі, - Яременко

Ярослав Іваночко
Політичного вирішення конфлікту у Донбасі немає. Ми або повинні  відмовитися від цієї території, або воювати за неї далі, - Яременко
Фото: Sergei Loiko / Los Angeles Times
30 листопада минулого року Богдан Яременко, на той час генеральний консул України у Стамбулі, публічно засудив силовий розгін Євромайдану - єдиний з-посеред усіх українських дипломатів. "Так діють карателі і окупанти. Так діяли фашисти. Застосувавши цю тактику і проявивши нічим не мотивовану жорстокість, ви зганьбили пам'ять батьків і дідів, ви втратили честь офіцера, принизили правоохоронні органи, всю українську владу. Ви вбили клин, викликали хвилю ненависті між громадянами і владою, чим дуже ускладнили обстановку в країні, підвели своїх командирів, дуже ускладнили політичне майбутнє Верховного Головнокомандувача.
Кожен з нас може зробити помилку. Але не кожну ганьба можна змити без крові. Мені відомо, що командному складу загонів Беркута перед відрядженням до Києва видали табельну зброю. Застосуйте її правильно!", - написав Яременко на своїй сторінці у Facebook. Наступного дня міністр закордонних справ Леонід Кожара звільнив його із займаної посади. Нещодавно Богдан Яременко виграв суд у рідного МЗС, проте повертатися туди не має бажання. "МЗС України треба повністю розігнати і зібрати наново", - переконаний він.

iPress.ua поспілкувався із Богданом Яременком, який нині очолює фонд "Майдан закордонних справ" про якість зовнішньої політики України, реакцію Заходу на вибори до Верховної Ради, проблему Криму, перемир'я на Донбасі і кадрову політику Петра Порошенка у дипломатичному відомстві.

Результати виборів до ВРУ і позиція Заходу. Чи полегшить це діалог української влади із західними партнерами щодо збройної допомоги, виділення додаткової грошової допомоги?

Якщо говорити про міжнародну реакцію, то, звичайно, вона не могла бути одностайною, оскільки йдеться не лише про країни Заходу, але й Росію. З погляду країн Заходу, переважно звучать стримано-оптимістичні оцінки українських виборів і того, як вони відбулися. Але однозначно є висновок, що вцілому вони відповідають стандартам цивілізованого співтовариства. Не виникає жодного сумніву, що їх результати будуть визнані усім цивілізованим світом. Зрештою, Росія теж не має сумнівів щодо результатів цих парламентських виборів. Але з боку Російської Федерації звучатиме набагато більше критики, зауважень, оскільки розуміло, що Росія цілком безпідставно намагається ще й виконувати роль арбітра чи держави, яка може висувати певні зауваження щодо характеру демократичних норм і процесів.

ЧИТАЙТЕ: Кожному своя війна

Така ситуація із визнанням і достатньо позитивною оцінкою виборчої кампанії в Україні матиме позитивний, але достатньо короткостроковий ефект. Звичайно, міжнародне співтовариство і держави, які сповідують дружню політику щодо України розглядатимуть це як ознаку стабілізації, легітимізації української влади після революції. Але на реальну політику це навряд чи матиме вплив, особливо в середньо і довгостроковій перспективі. Реальна політика і вирішення таких питань, як надання фінансової допомоги, поставки озброєння в Україну, залежатиме не від того, як відбулися вибори. Це залежатиме від того, що робитиме український парламент і українська влада далі – чи відбуватимуться реформи, зміни в судовій системі, в системі оборони, безпеки. Ось те, що є визначальним для реалізації реальної політики країн Заходу щодо України, а не характер виборчої кампанії. Характер виборчої кампанії лише зміцнює імідж нашої держави, як держави, яка є правовою, розвивається на засадах демократії, але не більше того.


Богдан Яременко. Фото: zn.ua

Влада якось забула про Крим. Не чути про міжнародні суди, про Крим перестали говорити на міжнародних зустрічах. Чому так відбувається?

Зовнішньополітична проблематика дуже невиразно звучала впродовж усієї виборчої кампанії. І мова йде не лише про владу, але й про опозиційні партії або ті партії, які не при владі. Винятком є лише Блок Юлії Тимошенко, яка знову ж таки незрозуміло чому винесла питання референдуму про вступ у НАТО, як одне із гасел своєї виборчої кампанії. На мій погляд, це було абсолютно безпідставно, для цього немає жодної потреби. Тим не менше, поза цим прикладом важко назвати інші яскраві приклади, щоб питання міжнародної політики виносились і обговорювались під час виборчої кампанії. Я повністю з вами згоден – питання Криму так само, як і питання зовнішньої, оборонної, без пекової політики, були повністю проігноровані. Субстантивна частина програм партій на мій погляд, не мали жодного значення для українських виборців і фактично не обговорювались.

ЧИТАЙТЕ: Переворот Путіна

Тепер ми переходимо до нового етапу – формування коаліції. І знову ж таки в оприлюднених сьогодні документах проектів коаліційних угод цим питанням не відведено належного місця. Швидше за все мова йде про абсолютну відсутність стратегічного бачення і в команді Петра Порошенка, і в командах інших політичних партій, нерозуміння проблеми Криму і її вирішення. Тому замість того, щоб активно цим займатися, обговорювати – питання фактично ігнорується. Окрім того, попередня Верховна Рада зробила один негативний крок у цьому питанні. Був прийнятий закон про вільну економічну зону в окупованому Криму. Це лобістський закон, який дозволяє великому українському бізнесу вести свою господарчу, фінансову діяльність в окупованому півострові. Це закон, який захищає інтереси великих бізнесменів. На жаль, бажання продовжувати працювати в Криму є однією з причин, чому певна частина українського політикуму, яка має зв'язок із великим бізнесом, не поспішає говорити про Крим, намагаючись таким чином забезпечити собі спокійне існування і отримання прибутків на території окупованого Криму. Це важливе питання, громадськість повинна продовжувати наступальну активну позицію, не дозволяючи українським політикам і державним діячам замовчувати або проводити політику, яка не відповідає інтересам ні суспільства, ні держави.

Роман Безсмертний нещодавно заявив, що проблему півострова можна вирішити шляхом надання державності кримським татарам. Ви як вважаєте?

Не може йти мови про надання кримським татарам державності, бо вони не висувають таких вимог. Треба просто розібратися у термінології. Фонд "Майдан закордонних справ", який я очолюю, від початку кримського конфлікту і російсько-української війни виступає за те, що одним із кроків на шляху розв’язання кримської проблеми є надання автономії кримськотатарському народу на материковій частині України. Це може бути у вигляді автономного району або іншої автономної одиниці. Це потрібно хоча б для того, щоб сформувати баланс і систему влади, яка пізніше може бути перенесена в Крим тоді, коли він повернеться до складу України. Звичайно, цього вимагає елементарна гідність і розуміння справедливості щодо кримськотатарського народу. Невирішеність цього питання в Криму була однією з причин, чому ми втратили півострів. Це питання, як і багато інших нам доведеться вирішувати на материковій частині України для того, щоб Крим колись повернувся в Україну.


Фото: AFP

Скоро вже півроку, як Президентом України обраний Петро Порошенко. Як за цей час змінилася така складова зовнішньої політики країни, як культурна дипломатія? Чи України закордоном стало більше?

Варто сказати, що для того, щоб така діяльність була успішною потрібно дві складові: загальне розуміння і концепція того, як представляти Україну з погляду культури та фінансування. Немає ні однієї, ні іншої складової. За таких умов ця робота не може бути успішною. Не можна сказати, що нічого не робиться. Але не робиться більше у порівнянні з тим, що робилося завжди. Це якісь спорадичні виступи, організовані на ентузіазмі виставки, фестивалі, спроба показати сучасну українську культуру через культуру Майдану, через різні феномени, які відбувалися під час Революції Гідності. Такі яскраві, але поодинокі випадки є, але це не робота держави і, звичайно, це не системна робота. В Україні важливо сформувати це бачення. Важливо це зрозуміти, адже презентацію нашої культури треба починати з презентації самобутності нашої історії та інформування широкої громадськості про те, що таке Україна. А вже потім переходити до складніших речей, таких як сучасна культура, класичне мистецтво. Бо без розуміння засад не можна розуміти суті того, що відбувається зараз в Україні. Поки що далеко до того, щоб це відбулося, але це доведеться на певному етапі робити, якщо ми хочемо мати системну і успішну зовнішню політику.     

Президент продовжує ротацію послів України. Ми дізнаємося це із скупих повідомлень сайту глави держави. Як ви оціните кадрову політику Президента сьогодні?

Така система існувала завжди. Анонсів про призначення або зняття дипломатів ніколи не робиться в жодній країні. Про звільнення – точно не робиться, оскільки є певні державні інтереси, традиції. Питання в іншому – чи відповідає система призначень тому стану у якому опинилась українська правова система. Мені здається, що з розширенням повноважень парламенту, повернення до Конституції 2004 року треба дещо видозмінити систему кадрових призначень. Адже зараз всі вони відбуваються між Адміністрацією Президента і МЗС.

ЧИТАЙТЕ: Новий уряд: монополія Порошенка чи компроміс олігархів

Мені здається, що в умовах парламентсько-президентської республіки Верховна Рада повинна була б відігравати більшу роль і, зокрема кандидати на призначення послами могли б проходити через слухання або співбесіди принаймні у профільних комітетах Верховної Ради. Це була б опосередкована форма контролю громадськості через своїх представників у парламенті за кадровою діяльністю Президента і МЗС у конкретному питанні призначення послів. Коли говоримо про наші диппредставництва, посол є принциповою фігурою, решта дипломатів не відіграють такої важливої функції як посол. Від послів залежить найбільше, відтак громадськість має турбувати це питання найбільше. Хочу сподіватися, що наш парламент, враховуючи складний виборчий процес, який пережили депутати, будуть ставитись до своїх повноважень із повагою і порушать це питання про необхідність внесення до процедури погодження послів такого елементу, як співбесіда або затвердження в українському парламенті.

Як ви оціните процес люстрації в МЗС України?

Голови дипломатичних установ не потрапили у список тих посадовців періоду правління Віктора Януковича, яким заборонено бути у владі і новопризначені посли теж не проходять люстраційну перевірку. Під люстрацію в МЗС потрапила невелика кількість осіб, які займали посади заступників. У нас вже є серйозні підстави для здивування і занепокоєння, оскільки з тих заступників міністра, які "успішно" працювали в період Януковича, під час Майдану, двоє отримали призначення при новому Президенті. Один з них – перший заступник міністра, який безумовно має бути люстрований відповідно до вимог закону, отримав призначення радника Президента. Мова йде про Руслана Демченка. Ще один заступник міністра – Андрій Олефіров отримав призначення послом у Фінляндію. Якщо призначення послом у Фінляндію швидше за все не викликає ніякої неузгодженості із законом хоча викликає великі питання морально-політичного характеру, то призначення радником Президента особи, яка має бути позбавлена можливості працювати у держапараті – це щось таке, що на голову не налазить.     


 Фото: AFP

Ви подали скаргу до суду на МЗС щодо незаконного звільнення з роботи і виграли суд. Яка подальша доля цього процесу?

Насправді МЗС ще має можливість подати касаційну скаргу. Найближчими днями термін для подачі такої скарги буде вичерпаний і я зрозумію чи я виграв, чи продовжу судитися.  

Маєте намір повертатися на дипломатичну роботу?

Поки що не маю. Для мене це питання принципу. Враховуючи те, що рішення апеляційного суду поновило мене на посаді генерального консула, при тому, що я вже звільнений з державної служби,  я пояснив МЗС свої вимоги, своє ставлення. Я хочу, щоб мені принесли вибачення і МЗС публічно визнав факт незаконності мого відкликання і звільнення з посади генерального консула, політичний характер звільнення, а також, щоб були покарані ті, хто організовували це рішення. Що стосується інших наслідків, зокрема компенсації, я сказав, що у випадку, якщо МЗС виконає мої вимоги, я готовий відмовитись від будь-яких матеріальних претензій до міністерства.

Перемир'я на Донбасі, яке підписали у Мінську не діє. Щодня відбуваються сутички. Водночас влада наче не помічає цього і продовжує посилатись на мінські домовленості. Чи є сенс перегляду цих домовленостей чи домовлятися із Росією і представниками ДНР та ЛНР немає сенсу?  

Ми можемо навіть конкретизувати. Якщо ми говоримо про владу, нам треба говорити про Президента України. Він не помічає не лише того, що гинуть люди (формально, звичайно, він все це бачить і розуміє, але мова йде  про правові та інші наслідки і реагування), він не помічає і вимог законів України. Наприклад, Закон України "Про оборону" прямо передбачає необхідність введення воєнного стану для відбиття зовнішньої агресії. Таким чином дії Президента можна кваліфікувати як пряме порушення вимог українського законодавства. На мій погляд, це робилося лише з однієї причини: щоб дати можливість провести вибори, оскільки воєнний стан не дає такої можливості. Що буде робити влада далі? Очевидно, вона продовжить ту лінію, яку вона обрала: переговори, умиротворення і спроби домовитися з Російською Федерацією про щось.

ЧИТАЙТЕ: Як здолати Систему, або Чи здатна Україна реформуватися?

Мені здається, що цей шлях безперспективний. Що б нам не говорили, що після кожної війни наступають переговори, політичного вирішення конфлікту на Донбасі немає, його не існує. Ми або повинні будемо відмовитися від цієї території, або воювати за неї далі. Інший варіант – конфлікт буде заморожений і існуватиме в такому стані далі. Скільки часу – неможливо передбачити.

Порошенко декілька разів заявляв про те, що вимагатиме, щоб у світі було визнано ДНР і ЛНР терористичними організаціями, але досі так нічого й не зроблено. Це прорахунок української влади чи світовій спільноті байдуже?

Ніякої організованої системної роботи або й взагалі роботи з боку МЗС, яке мало б грати першу скрипку у цій роботі, ми не бачимо. Ніяких звітів, публічних оголошень про те, що робить українська влада у рамках ООН або інших, спеціалізованих, міжнародних організацій, або в рамках двосторонніх контактів з іншими державами ми не бачимо. Більше того, ті скупі протокольні фрази, які публікуються про міжнародні зустрічі, які, як правило, публікуються за результатами цих зустрічей, не дають підстави нам говорити, що ці питання навіть порушуються українською стороною. Через це, як і багато чого іншого, поки що це виглядає як декларація.


Фото: AFP

Вибори перенесли на другий план тему виходу України з СНД. Хоч Україна у цьому утворенні й не була членом, однак влада раніше задекларувала про розірвання зв’язків із цим союзом. Наскільки послідовною влада є у цій заяві?

Я в одному зі своїх постів на Facebook написав, що історія участі України в СНД є історією непослідовності зовнішньої політики України. Взагалі, якби українська зовнішня політика була послідовною, ми б навіть не створювали цієї організації, а, оголосивши про розвал Радянського союзу, тікали б звідти якомога далі для того, щоб починати незалежне життя і орієнтуватися на Захід. У 1991 році ми цього не зробили, створивши СНД. Через це у 2014 році ми воюємо і втрачаємо своїх громадян. Ось результат непослідовності щодо СНД. Все інше – це дрібні моменти. Але серед них є дуже цікаві. Оскільки Україна не ратифікувала статут цієї організації, ми дійсно не є членами СНД. Тим не менше, впродовж усієї історії ми платили членські внески до цієї організації. Ось це питання для прокуратури – з'ясувати на якій підставі попередні уряди здійснювали платежі до СНД і хто повинен компенсувати Україні збитки. Або принаймні розібратися на яких підставах здійснювалися достатньо суттєві проплати з українського бюджету.

Про які суми йдеться?

Я думаю, мова йде про десятки мільйони доларів.

Що ж Україну так сильно тримає в СНД, що влада досі не розірвала ці зв’язки?

Мені здається, що кожного разу, коли ми починаємо про це говорити, українська правова, державна система не розуміє, що ми виграємо від цього. Що ми можемо втратити – цілком зрозуміло, оскільки в рамках СНД Україна уклала низку угод, які потрібні для наших громадян. Йдеться, наприклад, про взаємне визнання дипломів. Це ті речі, які створюють більше можливостей для наших громадян, які можуть продовжувати вчитися або працювати на території країн СНД. Звичайно, треба добре подумати над тим, щоб ці угоди не втратили чинність після виходу з СНД. Мені здається, що влада і українська дипломатія просто не знає, що робити у цьому випадку. По суті СНД - організація безневинна. Ми ж дуже давно знайшли такий формат участі у ній, який інакше, як саботажем, не назвеш. Він не завдавав ніякої шкоди, а часами приносив навіть якісь вигоди Україні. За винятком безпідставної сплати членських внесків. Мені здається, що українська дипломатія не може вирішити цю дилему. Мова йде про наявність елементарної політичної волі. Якщо б вона була, як наприклад у Грузії під час війни з Росією. Ця країна нічого не рахувала, вона вийшла, прийнявши відповідне політичне рішення. Мені здається, в Україні цього політичного рішення насправді немає. Існують лише спекуляції, роздуми, шарахання. На жаль, така ситуація дуже характерна для української зовнішньої політики.

Розмовляв Ярослав Іваночко

Параноя путіна. Тероризм, марення і самознищення – Тімоті Снайдер
Параноя путіна. Тероризм, марення і самознищення – Тімоті Снайдер
Макрон хоче керувати зовнішньою політикою Європи. Не всі союзники з цим згодні – Bloomberg
Макрон хоче керувати зовнішньою політикою Європи. Не всі союзники з цим згодні – Bloomberg
Смертельну недбалість путіна неможливо приховати. московська атака зробила його слабшим, ніж будь-коли – Саймон Тісдалл
Смертельну недбалість путіна неможливо приховати. московська атака зробила його слабшим, ніж будь-коли – Саймон Тісдалл
Чи настав час для безпольотної зони в Україні? путін ескалує повітряну війну – бригадний генерал Кевін Райан
Чи настав час для безпольотної зони в Україні? путін ескалує повітряну війну – бригадний генерал Кевін Райан
"Циркони" з суші, відновлені 1,5 та 3 тонні бомби і натиск на Донбасі. Про останню тактику росіян – Том Купер
Франції потрібні країни-однодумці. Макрон-яструб відкриває двері Європи для Великої Британії – Едвард Лукас
Франції потрібні країни-однодумці. Макрон-яструб відкриває двері Європи для Великої Британії – Едвард Лукас
Кілька думок про російський розвідувально-ударний ланцюг. Більшість обстрілів відбувається на основі агентурних даних – Том Купер
Кілька думок про російський розвідувально-ударний ланцюг. Більшість обстрілів відбувається на основі агентурних даних – Том Купер
Війна в Україні після російських виборів. Активізація чи затягування? – Мік Раян
Війна в Україні після російських виборів. Активізація чи затягування? – Мік Раян