Спробуємо розібратись, які процеси запустили сьогоднішні події на Близькому Сході.
Авіабаза "Хмеймім" (там, де "пасеться" сьогодні російська авіація) знаходиться поблизу кордону з Туреччиною, в 20 кілометрах. Очевидно, що рано чи пізно російський літак та й "завітав" би в повітряний простір турків. А турки рано чи пізно та й збили б його. Проблема Росії в тому, що Кремль надіявся, що "не посміють". Посміли. Та ще й як.
Всього лише одна натівська ракета перетворила кремлівську пиху у безнадійну розгубленість. Що робити? Кому скаржитись? Незважаючи на всю нещодавню "показуху" російських Геббельс-ТВ і гру мускулами: польоти стратегічної авіації, групові пуски крилатих ракет, сотні вильотів на бомбардування. В істериці Путін назвав свого, ще донедавна "партнера", Туреччину – прибічником і союзником терористів із Ісламської Держави. Від любові до ненависті, як то кажуть…
Фото: telegraph.co.uk
Передісторія
Пам’ятаємо, як 30 вересня в безпосередній близькості до турецько-сирійського кордону вже був зафіксований інцидент з російським літаком Су-30. Тоді росіяни нарікали на несприятливі погодні умови і вибачились за подію. Реакція президента Ердогана була досить жорсткою (нашим можновладцям та й приклад би взяти). Він заявив, зокрема, що порушення кордону країни є порушенням кордонів НАТО. Саме після цього інциденту в Туреччину були перекинуті винищувачі F-16, оснащені ракетами класу "повітря - повітря". Ердоган не збирався жартувати з Росією.
Не варто дивуватись із рішучості та послідовності турецьких військ, які зуміли поставити "Путіна на місце". Тут чомусь одразу згадується, що жодна із країн ЄС, чи то Великобританія, чи країни Балтії не дозволили собі показово покарати російські винищувачі, які нахабно літають у них під носом ось вже другий рік поспіль. Але тут у Туреччини, умовно кажучи, є свої козирі на руках:
1. По-перше, Туреччина – одна із найпотужніших за військовими показниками держава НАТО, і єдиний аргумент Росії у конфлікті з турками - це ядерна зброя. Застосовувати ядерний потенціал проти країни Альянсу для Путіна дорівнює затягуванню зашморгу на шию.
2. По-друге у Ердогана свій зуб на Путіна. Очевидно, що "милі розмови" про газ і торгівлю були вигідні туркам до певного часу. Вікдрита підтримка Путіним Асада тепер для Ердогана, як червона ганчірка для бика. Турецький президент давно фанатично мріє про знищення режиму в Дамаску і встановлення там свого контролю.
Фото: Reuters
3. По-третє, однією із важливих причин загострення російсько-турецьких відносин останнім часом стали спільні з сирійською армією військові операції проти етнічних сирійських туркоманів. На думку Анкари, туркомани в Сирії не мають нічого спільного з терористичними угрупованнями в цій країні. "Туреччина може розцінити військові операції проти сирійських туркоманів як початок етнічної чистки по відношенню до тюркомовного населення регіону", - заявила турецька сторона. У зв'язку з цим посла РФ в Туреччині А. Карлова викликали в МЗС країни, де йому був висловлено попередження. Також Туреччина звернулася з цього приводу до Радбезу ООН.
Фото: northcountrypublicradio.org
Всі три причини свідчать про суттєве погіршення стосунків між Анкарою та Москвою в останні місяці.
Хто кого?
Не можна забувати, що Путін – майстер маніпулювання різного роду надзвичайними ситуаціями, що дозволяє йому підтримувати рівень зазомбованості, постійної тривоги, створення образу ворога і страху серед російського населення. Однак, російській пропаганді буде нелегко "тримати удар".
Схоже, цього разу вийти "сухим переможцем" не вдасться. В будь-якому випадку це потужний удар "по зубах" для Кремля і особисто для його господаря.
Очевидно, що Путіну доведеться або проковтнути збитий російський літак і намагатись мінімально зберегти обличчя перед світом, або… війна. При цьому, війна із застосуванням ядерної зброї і війна з усіма членами НАТО. В тому числі і на українському фронті (новини, що надходять із Криму та Донбасу не вселяють оптимізму). Зважаючи на хворобливу "образливу" імперську ментальність Путіна, такий крок не варто відкидати як щось дуже фантастичне. А з іншого боку, така перспектива для російського президента виглядає найменш привабливою, оскільки переможцем у такому конфлікті буде точно не Росія.
Що стосується можливої реакції Заходу, то і в Брюсселі, і у Вашингтоні, швидше за все, востаннє дали зрозуміти Путіну, що ніякої спільної коаліції цивілізованих країн із Путіном не буде і бути не може. Також, це стане серйозним ударом по окремих "троянських конях" - західних прихильниках створення єдиної військової коаліції. На цьому проекті точно доведеться поставити хрест.
Таким чином, можна припустити, що інцидент зі збитим російським літаком різко погіршить і без того нікудишні російсько-турецькі відносини. З урахуванням того, що Туреччина – член НАТО, а альянс останнім часом лише нарощував міць в місцях зіткнення з "русским миром", варто очікувати продовження низки подібних інцидентів.
Сьогодні найважливіший меседж для світу це те, що НАТО нарешті визнало, що поставити Путіна на місце неможливо за допомогою Мінськів, Женев чи Парижів. Лише бити по кремлівських руках силою, військовим шляхом.
В той же час, найбільш важливо зараз для всіх тих, хто приймає політичні рішення, усвідомити, що "політичні ігрища", які затіяв Путін на Близькому Сході, не повинні ставити на карту мільйони життів у всьому світі. В тому числі, наші з вами.
