RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Проблема переселенців – складна інтеграція через постійне очікування повернутися додому, - психолог

У розмові говоримо про те, як волонтери Центру психо-соціальної реабілітації "Tserovani" повертали переселенців до активного життя і допомагали їм віднайти втрачену ідентифікацію
Грузинка Русодан Бадріашвілі закінчила бакалаврат з психології у Грузинському національному університеті. Впродовж року дівчина працювала волонтером у поселенні для біженців та переселенців з Південної Осетії та Абхазії після воєн у 1994 і 2008 роках. Вона була однією з 11 працівників мультидисциплінарної команди у Центрі психо-соціальної реабілітації "Tserovani" у Тбілісі. Русодан формувалася як психолог під впливом своєї мами Ніно Махашвілі, яка працює психіатром в Україні, під час волонтерства в Тбілісі і продовжує отримувати цінні уроки під час подорожей до різних країн. Нещодавно вона побувала в Центрі консультування і травмотерапії Українського католицького університету у Львові.
Проблема переселенців – складна інтеграція через постійне очікування повернутися додому, - психолог Русодан Бадріашвілі. Фото: Олександр Ласкін

"Україна мені завжди була цікавою. Грузія дуже любить український народ. Я знала, що Львів – це прекрасне місто. Тут я навчилася багато нового, бувала на багатьох тренінгах, вивчила технології вирішення соціальних конфліктів, дізналася про роботу українських психологів із військовими. Саме зараз між Грузією і Україною є багато спільного", - розповідає психолог-волонтер.

Остання війна Грузії з Росією відбулася ще у 2008 році. Чому Центр психо-соціальної реабілітації вирішили створити тільки зараз? 

У Грузії проживає 220 тис вимушено переселених осіб, які втратили житло і рідних через дві війни. Грузинський уряд побудував для них безкоштовне поселення, у якому всі будинки спочатку були однаковими. Спершу там була дуже сумна атмосфера, зараз – вже набагато краще. Три роки тому психологи провели дослідження, вимірюючи рівень психічних розладів, і результати просто вразили. У людей досі великі проблеми. 29,44% населення мають один із психіатричних розладів, 23,30% мають ПТСР, 14% - депресію, 10,30% - тривогу, 3,4% - усі три розлади. Це стало приводом ініціювати створення безкоштовного Центру психолого-соціальної реабілітації "Tserovani" для біженців та переселенців. 

У Центрі діяла мультидисциплінарна команда – 4 психотравматологи, дитячий психолог, соціальний працівник, 3 волонтери і психосоматолог. Командою ми разом вирішували проблеми людей і працювали. Спочатку люди нам не довіряли, бо деякі з волонтерів були зовсім юними. Ми проводили групові, сімейні, індивідуальні психотерапії. Допомагали людям у соціальному і юридичному плані. Організовували різні культурні події, акції про охорону здоров’я, обговорювали проблеми наркотичної та алкогольної залежностей. Пацієнтів, які потребували допомоги психіатрів, ми реферували до інших центрів. 


Русодан Бадріашвілі. Фото: Олександр Ласкін

Як тобі вдалося встановити довіру людей, завоювати її, скільки часу треба, щоб людина розкрилася?  

Зважаючи на проблеми, ми очікували, що з відкриттям Центру до нас будуть звертатися багато людей, але вони не приходили. Ми стали якось планувати, як їх запросити. Спочатку роздавали флаєри - хто ми, чому ми там і що ми робимо. Потім організували події, тренінги з учителями, батьками. На початках до нас приходили всього 2-3 людей, пізніше почали кликати своїх друзів. Це був довгий процес формування довіри. На це пішли місяці. Людям було складно розкритися. 

Про що не можна запитувати людей, які пережили травму? 

Ми були вільними і відкритими з ними. Просто довіряли їм, і вони це відчували. Ми не порушували своєї етики. У розмовах з переселенцями психологу важливо не нашкодити, не зробити ніякої помилки. При першому знайомстві старалися не згадувати про тяжкі кризові моменти їхнього життя, але повільно, делікатно пізнавати їх. Треба поводитися з людьми, яких консультуєш, по-дружньому, а не так ніби ти на вищій позиції. Звісно, спочатку ми домовлялися про правила – отримували інформаційну згоду, обіцяли конфіденційність. Терапевтична розмова – це спільна робота психолога і клієнта. 

Може, ти згадаєш декілька випадків, коли було складно відкрити людину? Про що ви говорили, щоб людині полегшало? 

Особисто я не проводила психотерапевтичні розмови, тільки психоедукацію – разом з клієнтом аналізували проблему, причини і наслідки. Звертала увагу людей на те, що їхній тривожний стан – це нормальна реакція на війну. Це нормально відчувати себе розгубленим і збентеженим у таких ситуаціях. Завдяки психоедукації люди розуміли, що з ними відбувається, чому в них виникають розлади і що вони такі не єдині. А найголовніше – те, що це можна вирішити. 

Теорія – це одне, а практика – зовсім інше. Чого ти навчилася для себе? Які були твої очікування в роботі? 

Очікувала, що людей буде набагато більше. Але довелося чекати, поки люди стали довіряти і приходити. А ще чомусь думала, що виникнуть проблеми з проведенням терапії, але проблеми виникли, звідки не чекала – в роботі самої команди. Ніхто з нас не очікував, що між нами виникнуть внутрішні конфлікти. Щоб ефективно працювати, ми намагалися їх вирішити, відновити довіру і повагу одне до одного. У командній роботі проявляються особисті моменти. Хтось з тобою погоджується, хтось – ні, хтось приймає твої ідеї, хтось – ні. Тому спочатку ми старалися більше дізнатися одне про одного, щоб не образити. Коли у групі стало спокійно, тоді й робота покращилася. 


Русодан Бадріашвілі. Фото: Олександр Ласкін

На якому етапі командної роботи було складно налагодити взаємодію? 

Під час планування роботи. Ми не могли прийти до спільної думки. До нас прийшла супервізор, і ми обговорювали свої проблеми у її присутності. Вона сказала, що ми не зможемо допомогти людям і досягнути бажаного ефекту, якщо не станемо єдиними. Тим більше, що ми психологи. Люди відчувають все, що відбувається у команді. Це усіх нас спонукало до конкретних дій. Щотижня ми разом аналізували свою роботу, допущені помилки, що сподобалося, а що – ні. Ми зізнавалися в тому, що нас ображало і як ми сприймаємо слова і поведінку одне одного, це допомагало нам краще розуміти одне одного, правильно розцінювати слова і мотиви. 

А щодо роботи з переселенцями. Яких помилок треба уникати в роботі з переселенцями? 

Треба бути дуже обережними в розмовах і вміти розставляти межі. Не можна бути занадто близькими як друзі, але не можна і бути і в позиції субординації. У стосунках важливо тримати рівновагу. Не треба відкривати травму, яку не зможеш вирішити чи закрити. 

Дуже важливо слухати клієнта і не поспішати інтерпретувати чи діагностувати. Пізнавати людину повільно. Найбільша помилка в тому, що психолог може робити власні інтерпретації. Наша команда не робила вагомих помилок в консультуванні. Єдиний випадок, коли до нас прийшов пацієнт і почав розповідати про своє тяжке минуле. Ми не зупинили його вчасно. Він розповів більше ніж можна було і відтоді до нас не приходив. Скажу, що помилки можуть робити навіть професіонали.  

Ти кажеш, що важливо спілкуватися на рівних – не тримати занадто велику дистанцію і не наближатися надмірно. Як це зробити? 

Коли хочеш розкрити людину, стати їй ближчою, дозволяєш до себе наблизитися, але так можна прив’язати до себе. Є певні межі, яким нас навчають. У першу чергу, ти терапевт, ти не друг. Ти допомагаєш пацієнту тим, що даєш ключ самому відкрити двері до розуміння себе. Треба тримати таку допустиму дистанцію, щоб не прив’язувати до себе людини. Коли стаєш надто близькою, руйнується межа і процес терапії буде неефективним. Не варто бути дуже строгою, треба мати золоту середину. Коли клієнт приходить, з першого ж інтерв’ю треба проговорити правила – що буде конфіденційним, які будуть правила роботи, скільки триватиме терапія. Якщо ми домовляємося про зустріч, клієнт повинен прийти вчасно. Якщо не може прийти, повинен за день раніше сказати, що не зможе прийти. Це межі, яких ми дотримуємося.

Як ви говорили з переселенцями про їхнє минуле так, щоб психологічно компенсувати втрату? Про що вони найбільше жалкували? 

Майже всі, які приходили до Центру, згадували про своє минуле. Майже всі вірили, що вони будуть повертатися додому. Найбільша проблема була в тому, що вони не інтегрувалися в нове середовище в очікуванні колись повернутися додому. Мовляв, ось мине рік і я поїду знову туди, де моє житло. Одному чоловікові треба було негайно робити ремонт будинку, але він махнув на це рукою. Для чого це робити, казав він, якщо я скоро повернуся до власного будинку? Це "життя на валізах", і ми почали з цим працювати. Треба інтегруватися, а не жити в очікуванні. Ти тут і тепер. Треба починати жити тут. Шукати роботу, розвиватися і віднолюватися психологічно, фізично, духовно і матеріально. У розмовах ми простежили цікаві моменти. Ті переселенці, які колись були бідними, стали більше працювати і їм краще жилося, а ті, які були багатими, довго не могли вийти з депресії і почати жити по новому. Знову ж таки ностальгія за минулим. У Грузії зараз взагалі складно знайти роботу. Багато хто з переселенців раніше займалися садівництвом, а в нових умовах на територіях, де погана земля, мусили проявляти себе в новій діяльності – влаштовувалися таксистами, робітниками на фабриках, продавцями в магазинах. Багато чоловіків почали пити. У різних поселеннях були різні потреби – одні скаржилися на погані дороги, але повністю були задоволені будинками, інші – задоволені дорогами, але хотіли кращих будинків. Усім треба було починати усе спочатку. 

Ти кажеш, що переселенцям, які колись були більш заможними, тяжче вийти з депресії, бо вони багато втратили, а менш заможні – швидко відновилися. Як ви мотивували тих, які пережили великі втрати і тих, які пережили менші втрати? 

Коли ми роздавали буклети про роботу Центру, то мали змогу трішки поспілкуватися з людьми. Тоді ми й дізнавалися, звідки вони приїхали, як вони живуть і що планують. Ми намагалися їх втішати, що матеріальні втрати – це те, що можна надолужити. Їм пощастило, що вони залишилися живими, з ними їхні діти і вони продовжують жити. У них нова сторінка життя, новий етап, нові досягнення. Ми їх постійно мотивували до діяльності, яка їм подобається. Вони розуміли, що наші розмови їм допомагають і приходили на терапію. Ми їх навчили різних технік. Нашими клієнтами здебільшого були жінки, чоловікам будо важко відкритися. Багато хто комплексував з приводу консультацій психолога. Ми цю стигму поступово послаблюємо, щоб нейтралізувати повністю. Держава обіцяла нас фінансувати, але пізніше перестала. Зараз ми закриваємося. Наші клієнти кажуть, що тільки розкрилися, подружилися, почали привозити свої сім’ї, як ми припиняємо проект. 

Люди, які втратили будинок, виїхали з постійного місця проживання, у якомусь сенсі втратили свою самоідентифікацію. У Грузії вони змогли її відновити чи віднаходили нову? 

Завдяки спільному поселенню людям вдавалося не втратити своїх культурних традицій. Соціальна ідентичність не зруйнувалася, бо вони пережили спільну війну. Здебільшого проблеми з ідентифікацією виникали серед біженців з Чечні. У Грузії вони почували себе одинокими без спільноти. Пам’ятаю випадок з одним чеченцем. Він ненавидів війну і прагнув миру. Але  через російське громадянство в паспорті його сприймали насторожено. Частина з його земляків воювали за Росію. Він не знав, хто він. Порвав свій паспорт і почувався загубленим. Тоді мої колеги почали з ним працювати. Перш за все дізналися про його сильні сторони і фокусувалися на цьому. У ньому яскраво проявлялася гуманність – він виступав за права людей. У цьому його ідентичність – відстоювати справедливість і боротися з порушенням прав людей. Цим він займається до цього часу. 

У багатьох людей через психологічні травми розвивалися психосоматичні хвороби, коли фізіологічні системи давали збій, але при діагностуванні лікарі нічого не виявляли. Бо проблема була не фізична, а психологічна. Ми працювали з такими людьми методом КПТ (когнітивно-поведінкова терапія), технікою "майндфулнес". Одна жінка не могла ходити через біль в ногах, після терапії вона знову почала ходити. Це нас дуже надихнуло. Людина – це біопсихосоціальна істота. Коли працюєш з проблемами людей, треба брати до уваги усі аспекти. Але перш за все треба бути відкритим.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

26 12 2016 10:27
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ