RSS
CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Найстаріша ромська школа Європи в Ужгороді: іноземний слід та небайдужість українців

Ужгородська ЗОШ №14 - це місце, яке згуртувало українських фахівців, американських партнерів та європейських волонтерів. Завдяки зусиллям цієї команди закарпатські роми мають шанс здобувати повноцінну та якісну освіту
Закарпатська область є однією з найбільш багатонаціональних в Україні. У цьому регіоні тече кров понад 30 національностей, серед яких угорська, словацька, чеська, німецька, єврейська, українська, ромська, русинська та інші. Через це населення Закарпаття вкрай колоритне та різноманітне.
Найстаріша ромська школа Європи в Ужгороді: іноземний слід та небайдужість українців Фото: Сергій Гудак / uzhgorod.in

На кордоні з Румунією біля смт Солотвино більшість людей спілкуються румунською мовою та практично не знають української. У той же час, у найбільш західній точці України неподалік Ужгорода розміщене село Соломоново, де люди переважно спілкуються угорською мовою та на початковому рівні знають українську. Більше того, біля словацького кордону є село Малі Селменці, де не тільки говорять іншою мовою (словацькою), як в попередніх випадках, але й навіть використовують валюту євро.

Окрім того, на Закарпатті збережена архітектура не тільки часів входження до складу Чехословаччини, чи Австро-Угорщини, але й Середньовіччя. В області на достатньо хорошому рівні розвинуте сільське та домашнє господарство. Проте ледь не найбільше виділяє цей регіон те, що його заселяють так звані роми (в народі цигани). За відносно недавніми даними, це п'ята за чисельністю етнонаціональна група Закарпатської області. Швидше за все, на сьогодні вони дещо покращили свої позиції в цьому рейтингу. В Ужгородському районі їх представництво найбільше за чисельністю. Однак, найбільша їх частка проживає у місті Берегове.

Яскравим свідченням того, що роми це вже корінне населення Закарпаття є те, що в місті Ужгороді розміщена найстаріша у Європі ромська школа. Принаймні, це її неофіційна назва. На сьогодні це загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №14. Вона розташована на вулиці Тімірязева, 12.

Чотирнадцяту школу, яка 20 грудня 2016 року святкувала своє 90-річчя, розпочали будувати, коли Закарпатська область була ще в складі Чехословаччини. Ініціював її будівництво ніхто інший, як чехословацький президент Томаш Масарик. Саме з його прізвищем у регіоні пов’язують розвиток освітніх закладів. Зрештою, Масарик, мабуть, найкраще розумів проблему ромської общини, тому ледь не першим виступив з ініціативою побудувати школу для ромських дітей. Масарик активно підтримував діяльність українських емігрантських груп у Празі, допомагав відкрити і забезпечив фінансовою підтримкою Український вільний університет, Вищий педагогічний інститут імені Драгоманова у Празі та Українську господарську академію у Подєбрадах, Українське історично-філологічне товариство.

Заступник директора з навчально-виховної роботи ЗОШ №14 Казінцева Марина Миколаївна розповідає, що Томаш Масарик вніс грошовий внесок для спорудження будівлі школи. Інформація про те, якою була сума, на сьогодні невідома. Згодом Масарика підтримала громада, яка внесла гроші на матеріали для будівництва. "Будувала школу здебільшого ромська спільнота. Їх надзвичайно зацікавило те, що їхні діти, як всі інші, зможуть здобувати освіту", - розповіла Марина Миколаївна, яка вже не перший рік працює в школі.


Фото: Сергій Гудак / uzhgorod.in

Роми мурували стіни школи з так званої вальки, яка є одним із найпопулярніших будівельних матеріалів на Закарпатті. На сьогодні значна частина старих будівель в області споруджена саме з неї. Марина Миколаївна переконує, що на сьогодні будівля школи не змінилася. "Вона в принципі така, якою була 90 років тому. Сьогодні трішки відбудовано деякі її частини, зроблено ремонт".


Фото: iPress.ua / Михайло Гема

Будівництво школи не зайняло багато часу, тому діти отримали можливість здобувати освіту. Досить великі на той час класи були сформовані з хлопців та дівчат, а отже ніякого поділу не було. Отож кожен, хто бажав віддати своїх дітей на навчання, мав цю можливість.

"Коли Масарик відкривав школу, то ромів вчили грати на музичних інструментах. Вчителі намагалися розвивати саме те, що є в ромів на генетичному рівні. Однозначно, що це була музика, тому дітей вчили співати, танцювати та грати на музичних інструментах. Коли Закарпаття увійшло до складу СРСР, то про музику та різноманітні гуртки практично забули. Після 1946 року школа функціонувала як загальноосвітня, а згодом так склалося, що в ній переважно стали навчатися роми".

Саме тому сьогодні школу називають ромською, хоча вона нічим не відрізняється від будь-якої школи в Ужгороді, Харкові, Чернігові чи Одесі.


Фото: Сергій Гудак / uzhgorod.in

В історії українських навчальних закладів є ряд прикладів, коли навчання проводилося іншими мовами. Наприклад, на Львівщині широко використовували польську та німецьку мову. Бували випадки, коли "в діло вступала" французька або латинська. На Буковині популярність мала румунська або та ж таки німецька. У свою чергу на Закарпатті через те, що область була в складі Чехословаччини, вчителі викладали чеською мовою. Тому дітей, які спілкувалися ромською, вчили чеською, щоб вони могли легко співіснувати з людьми, які окрім чеської знали українську або ж так звану русинську.


Фото: Сергій Гудак / uzhgorod.in

Ця проблема залишилася до наших днів.

"Зараз ми викладаємо українською мовою, хоча для дітей рідною є ромська мова. Деякі приходять в перший клас і вони не володіють українською мовою, або ж володіють нею на вкрай низькому рівні. У школі діти проходять процес адаптації, тому змушені збільшувати свій словниковий запас і вміння використовувати вивчене", - каже заступник директора з навчально-виховної роботи Казінцева Марина Миколаївна.

За її словами, ромська мова не використовується, тому що на це в школі немає відповідних спеціалістів. Ромська мова не кодифікована. У ромів, як інших національностей, є певні діалекти. "Насправді і їх дуже багато. Роми брали щось із мови кожної країни, де вони проживали географічно. Навіть сьогодні є певні слова, які одна група ромів використовує, а інша ні. Втім, вони одне одного все одно розуміють", - переконує Марина Миколаївна.

Педагоги кажуть, що через мову виникають труднощі з викладанням. У школі є букварі на ромській мові, але деякі слова учні взагалі не розуміють і називають їх по-своєму.


Фото: Сергій Гудак / uzhgorod.in

У роки незалежності України школа №14 пережила декілька змін. Спершу вона була І-ІІ ступенів, однак у 2011 році її зробили І-го ступеня. Три роки тому навчальному закладу повернули ІІ ступінь і відкрили п’ятий клас. Наразі в школі є сім класів. Тобто з 2014 року добавлялося по класу. На черзі восьмий та дев’ятий класи. Навчальний процес у ЗОШ №14 відбувається, як і всіх школах міста.

"Вчимося по тій же програмі. Четвертокласники пишуть Державну підсумкову атестацію (ДПА). Школярі не мають жодних пільг. Для них найважливіше мати рівний доступ до навчання", - розповідає заступник директора з навчально-виховної роботи. Потрапити до школи можна з допомогою стандартної заяви.

Робочий день в чотирнадцятій школі розпочинається, о 9 годині ранку, коли лунає дзвінок на перший урок. Після 3-го уроку всі учні йдуть на сніданок. "Після 4-5 уроку в нас подовжена група. Старша школа далі вчиться. Згодом дітки йдуть на обід, який, до слова, організовано за кошти благодійників. Державних коштів вистачає, щоб закупити харчі тільки для сніданку. Їжу нам привозять з інших шкіл, тому що ми не готуємо", - ділиться Марина Миколаївна.


Фото: Сергій Гудак / uzhgorod.in

Уже від першого класу більшість школярів стають самостійними, адже їм доводить самим йти та повертатися зі школи. Також до їхніх "обов’язків" входить прокинутися зранку без допомоги батьків та зібрати необхідні для навчання речі. Для семирічної дитини це завдання не з найлегших. На щастя, позаду території школи розміщений ромський табір. Тому учням не доводиться долати кілометри на шляху до класів. Педагоги розповідають, що до школи ходять діти не тільки з табору, що розташований поряд. Є учні з табору, який розміщений на вулиці Дунаєвського, що за 10 хвилин ходьби від школи. У свою чергу є школярі, які добираються з мікрорайону Радванка, що за 4 км. У цьому районі роми проживають досить компактно. На Радванці також є школа, в якій навчаються роми, тому звідти до ЗОШ №14 ходить малий відсоток.

Марина Миколаївна  розповідає, що батьки іноді забирають дітей. "Проте в більшості випадків учні вже від першого класу ходять до школи самі. На щастя, в багатьох діток вчаться старші брати та сестри, тому поки молодші добувають день на подовженій групі, то в старшокласників закінчуються уроки. Опісля вони їх забирають та разом йдуть додому"


Фото: Сергій Гудак / uzhgorod.in

Участь батьків у навчальному процесі бажає бути кращою. У плані допомоги школи вони надзвичайно неактивні. Батьки мало працюють з дітьми. Наприклад, не приходять на свято, щоб подивитися виступ своєї дитини. "Кожна дитина хоче, щоб хтось із рідних побачив її виступ. Школа активно запрошує всіх, наші двері завжди відчинені!", - каже заступник директора з навчально-виховної роботи Казінцева Марина. Вчителі, окрім того, нарікають на відвідуваність, оскільки батьки не стежать за цим. "Якби малечу зранку розбудили, одягли, нагодували і відправили до школи, то вони б залюбки пішли. Наші діти дуже зацікавлені у тому, щоб щось вчити та робити. У нас триває дуже гарна позакласна робота. У той же час складно з 5-7 класами, які не залишаються на подовжену групу. Діти 2-4 класів роблять домашні завдання саме на подовженому дні, коли старші класи більш ліниві".

Підтвердженням відмінної позакласної роботи є гурток "Умілі руки", а також вокальний і хореографічний гуртки. За словами Марини Миколаївни, діти вміло грають на скрипках, фортепіано та металофонах. Також у школі функціонує гурток "Я талановитий", де учні вчаться творчо працювати руками. Що цікаво, розвиває талант у дітей не абихто. Вчитель музики професійна артистка Закарпатської обласної філармонії. "Одного разу артисти філармонії приходили до школи з благодійним концертом. Діти були в захваті. Вони емоційно сприймали музику та виступ гостей".


Фото: iPress.ua / Михайло Гема

Велику допомогу чотирнадцятій школі надають різні партнери. Марина Миколаївна розповідає, що цьогоріч школі надзвичайно допомогли з американського міста побратима Ужгорода. Американці вкладають багато коштів у школу. Завдяки їм зроблено ремонт та утеплено приміщення. Вони також виділили гроші на оркестр. Втім, у школу вкладають всі, хто може. "У нас працює вчитель історії Роман Йосипович, який завжди пише гранти на різноманітні конкурси. Завдяки його старанням ми якось викручуємося. Наприклад, цьогоріч ми повністю замінили електропроводку. Окрім того, ми виграли грант при ООН. Вкладалися і громадські організації та місто. Останнє, до слова, минулоріч відремонтувало дах школи. З допомогою управління освіти ми закупили інтерактивну дошку. Маємо хороший комп’ютерний клас". Таким чином, на цей момент школі бракує тільки приміщень.

Активну діяльність у школі проводять волонтери. Леслі, яка приїхала з Франції, та німкеня Марія урізноманітнюють навчально-виховний процес. Леслі розповідає, що приходить зранку та допомагає дітям читати, писати тощо. Вона зізнається, що їй дуже цікаво працювати в Ужгороді, тому що досі не бачила, щоб люди в межах одного міста володіли стількома мовами. Загалом волонтери працюють у школі з листопада по травень.

Врешті-решт, школа дала шанс здобути освіту старшому поколінню. У 2016 року були відкриті курси, які тривали з листопад по грудень. З понеділка до п’ятниці протягом півторигодинного прискореного курс старші роми мали можливість здобути освіту. Більшість дорослих виявили бажання одержати документи за дев’ятий клас, хто не одержав свого часу. Однак спочатку треба було пройти початкову ступінь. Вже згодом могла йти мова про другі ступені, щоб закінчити базову школу. Загалом до школи записалося 20 людей, а закінчило тільки шість. Серед головних причин Марина Миколаївна вбачає безвідповідальне ставлення дорослих до навчання, яке згодом відбивається і на відвідуваності дітей.

 

Хоча ЗОШ №14 не відрізняється від інших шкіл, проте молодому колективу педагогів доводиться докладати титанічних зусиль. Вчителі залишаються сам на сам з дітьми та практично не можуть заручитися підтримкою батьків. З останніми нема спілкування, що могло б вирішити деякі проблеми. З емоційної та психологічної точки зору така робота є дуже виснажливою.

У той же час неможливо не відзначити хороший рівень організації роботи всього колективу школи. У навчальному закладі створені всі умови для комфортного навчання. Чотирнадцята школа – це компактна та доглянута будівля, працівники якої можуть розвинути талант в кожному учні.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

11 04 2017 10:54
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ