"У нас на Сході не було жодної бойової частини. В Луганську колись була танкова дивізія, в Донецьку – мотопіхотна бригада, потім їх звідти прибрали. Всі військові частини розташовані з Заходу. Ми вважали, що наш противник знаходиться на Заході, в Європі. Росія – це наші "брати", які ніколи не нападуть на нас", – розповідають випускники Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Хлопці вступали на навчання у 2010 році. Тоді, про війну ніхто навіть не замислювався. Був "Бойовий статут", в якому вся тактика залишилася з Радянського союзу, і, як і колись, вчили воювати за правилами радянської армії.
"До нас навіть на 3 курсі приїжджали курсанти-росіяни. Вони нам розповідали як в них добре, які стипендії, про те, що вони мають по чотири комплекти форми. Ми їм заздрили. Ми за власні кошти купували собі форму. Якщо зараз хтось каже, що в нас в армії нічого не змінилося, – то хай вб'ється", – категорично говорять військові.
В 2014 році все різко змінилося. Хлопці випустилися вчасно, як вони сказали: "по парадці" (в парадній формі), прийняли посади і через місяць опинилися на війні у Донецькій області.
"Під час навчання в Академії, нас не налаштовували за Росію чи щось таке, на морально-психологічній підготовці нам розповідали здебільшого про психологію військового. Нам не приводили у приклад російських полководців чи ще когось. Для нас був справжнім прикладом полковник Вірко Євген Вікторович, – наш викладач тактики, який в 25 років став комбатом. В Афганістані 1 батальйон 682 мотострілецького полку потрапив у засідку "душманів" і практично повністю був знищений, Євген Вірко прийняв тоді його, все налагодив і за весь час, що він був комбатом, в батальйоні не було жодного вбитого", – розповідають офіцери про тих, на кого хотілося рівнятися.
"На війні ми зрозуміли, що з росіянами дружби і братерства не буде. Україна ніколи ні з ким не воювала, а російські війни можна довго перераховувати. Росія – це "країна-гопник". Але ту теорію, класику, яку нам викладали, нікуди не подінеш. Класика є класика. Є оборона і ти все підставляєш під ситуацію – траншеї, противника, задачі, дії", – говорять офіцери.
"Ми вчили структуру підрозділів НАТО і вони "були нашими ворогами". Нам давали організаційну штатну структуру, штат підрозділів, кількість осіб в різних підрозділах. І ми планували свої дії. Якщо мали відпрацьовувати наступ – ми наступали, якщо оборону – оборонялися. Нам казали: немає чого наступати на противника, якщо ваші сили не переважають мінімум втричі. Не так, як зараз – взвод іде на батальйон. Нас вчили, що спочатку працює авіація, артилерія, а потім піхота. В реальності в нас зараз йде піхота, а потім все інше. По навчанням – справа біля командира має бути снайпер, а зліва зв'язківець. Насправді все зовсім не так…".
Але, разом з тим, на практичні заняття до українських курсантів приїжджали й американські військові, які навчали своїй тактиці веденню бою, плануванню, розповідали як в армії США складаються керівні документи, бойові накази. Саме завдяки цьому радянське уявлення про армію і бойові дії в них доповнювалися знаннями про інші армії світу.
"Те, чому нас навчили, все знадобилося. Те, що ми вчилися за однією програмою з росіянами, нам навіть допомогло, ми знали їхню структуру. А, оскільки, в нас були заняття ще з іноземними підрозділами, і не було дурнуватої російської тактики – "В атаку! Вперед!", "С криками Ура, ринулись в бой…", в нас все було чітко. Були такі моменти, коли на мене сєпари чи російські заробітчани на війні йшли вперед, смугою. В них залишилися і "штрафбати", "загрядотряд"…", – говорить один з військових.
Зараз, під час проведення багатьох навчань з іноземними військовослужбовцями, і українські бійці, і іноземні партнери зауважують, що в ЗСУ вже є чому повчитися, а не лише навчати їх.
"Армія змінилася 100% за роки війни", – підсумовують офіцери ЗСУ.
Мої співрозмовники, як і більшість бойових офіцерів ЗСУ, складно йдуть на діалог, якщо знають, що розмова записується для публікації. Але ці два молоді офіцери однієї з найбільш бойових бригад ЗСУ, загартувалися за майже п'ять років війни у боях в Донецькій та Луганській областях. Вони відчули на собі та на своїх побратимах всю справжність війни і підступність тих, хто мав бути союзником, а не вбивцею.
Тепер вони довіряють своїм знанням і досвіду. Українська армія змінилася завдяки таким, як вони і ми можемо з впевненістю говорити, що Збройні сили в України таки є!