Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

Театри Донбасу: біженці, заручники, зрадники

Театри Донбасу: біженці, заручники, зрадники
Фото: nt.lugansk.ua
Поки на околицях Луганська й Донецька вибухають снаряди та ллється кров, у театрах підконтрольних проросійським сепаратистам міст відкрився сезон. Людей у театральних трупах поменшало – багато хто виїхав до Росії або безпечних регіонів України.

Луганськ. Театр російської драми

Сімдесят п’ять років тому саме в Луганську відкрився перший професійний театр Донбасу. Трупа Луганського академічного російського драмтеатру ім. Павла Луспекаєва під час Другої світової війни була евакуйована в Узбекистан, але після звільнення міста восени 1943 року повернулась додому. Цього року на схід евакуювалось двадцятеро з понад тридцяти акторів трупи, а також весь звукоцех, монтувальники та художники.

Артист луспекаєвського театру Павло Морозов покинув роботу й переїхав до російського Новошахтинська в березні. Повертатись не збирається: "Ми з родиною приймаємо російське громадянство. Не хочемо жити на повідку в українських націонал-фашистів. У найближчі дні Луганськ і Донецьк засиплють українськими авіабомбами та реактивними снарядами".

Замість професійних акторів, що виїхали в липні, коли Луганськ опинився в епіцентрі бойових дій, керівництво театру запросило на роботу студентів-першокурсників. За словами Павла Морозова, залишились також кілька акторів-пенсіонерів, яким немає куди їхати. Один із них, дев’яносторічний Павло Кльонов, працював у театрі майже півстоліття. 20 вересня 2014 року він пішов із життя. Разом із ним завершилась епоха Луганського театру російської драми  в Україні – на відкритті сезону 26 жовтня тут прославляли самопроголошену Луганську народну республіку, а після цього під егідою сепаратистського керівництва регіону вирушили в гастрольний тур містами окупованої території. Квитки на вистави театру коштують 12 гривень.

Луганськ. Театр української драми

Десятеро акторів, що залишились у Луганському обласному українському музично-драматичному театрі, продовжують працювати. Відкриття сезону відбулось аж у листопаді, коли в театрі нарешті з’явилась електрика. Грошей не отримують із червня, але не нарікають: мовляв, талановитий актор завжди голодний.

"У місті вже почали виплачувати гроші педагогам, медикам, і ми на підході, - висловлює оптимізм головний адміністратор театру Людмила Квітко. – Керівництво ЛНР про нас не забуло. Похвалило за те, що ми працюємо. Була конференція, на якій наголосили, що людський дух треба підтримувати мистецтвом. Ми маємо те, що потрібно публіці, наприклад, усіма улюблений гумористичний спектакль “Сватання на Гончарівці”".

Акторам цього театру Наталії та Дмитрові Гнутовим не до гумору. Війна та голод змусили продружжя виїхати з Луганська ще в серпні. Жили то в Стаханові, то в селі у родичів, та зрештою опинились на заробітках у Сибіру. Тепер вони провідні актори Сургутського театру. "Повернутися дуже хочемо, та поки що немає куди. Наші рідні дуже давно не отримують грошей, їхня надія тільки на нас", - каже Наталія.

Така сама доля спіткала ще одну співробітницю театру, яка просить не називати її ім’я, побоюючись за безпеку родичів у Луганську. Вона переїхала з родиною до Києва, хоча повернулась до Луганська на відкриття сезону. Каже, що ображена на Міністерство культури й туризму, яке не евакуювало театр після того, як Луганськ опинився під контролем сепаратистів. Хоча керівництво театру саме не просило Київ про евакуацію.

"Усі, хто там залишився, а це близько шістдесяти осіб, були вимушені написати заяву з проханням вступити до ЛНР. Але старий театр ніхто не ліквідував. Має бути рішення обласної ради, яка засідає в Сіверськодонецьку. Так і працюють тепер неофіційно", - розповіла жінка. За її словами, працювати залишились не найталановитіші люди; багатьом не дуже професійним акторам підвищили категорії. "Сумне видовище – люди сидять без зарплатні вже котрий місяць, але намагаються переконати себе, що все добре й буде ще краще, - каже співробітниця театру. – На тих, хто поїхав із Луганська, дивляться із заздрістю". Тепер вона не ризикує розмовляти в Луганську українською та висловлювати свої погляди.

Сезон відкрили виставою "Таке єврейське щастя". За словами співробітниці театру, й у кращі часи на відкритті не працювали знімальні групи стількох телеканалів – "Россия 24", LifeNews, "Луганськ 24"… Для самопроголошеної влади та її помічників із російських ЗМІ важливо створити ілюзію спокою та стабільності, а робота театрів у час війни є вагомим аргументом на доведення того, що ситуація контрольована.

Вистави, за словами Людмили Квітко, в театрі залишаються україномовними: "Друга державна мова в ЛНР – українська. Люди охоче дивляться й розуміють, із цим немає ніяких проблем. Зараз у нас невеликі кадрові зміни, але наші артисти підїдуть. Правда, не знаю, коли". Тим часом наприкінці листопада театр перейменували. Тепер він називається "Театром на оборонній" і поставив нову виставу – російськомовний "Летючий корабель".

Донецьк. Драмтеатр

Донецький академічний український музично-драматичний театр відкрив сезон у 11 жовтня. Режисер і композитор Олексій Коломійцев каже, що театр завжди був насамперед українським, а потім уже донецьким. Він працював у Донецьку 2007 року і знайомий з акторами драмтеатру.

"Памятаю, коли був на прем’єрі “Землі” за Ольгою Кобилянською, поруч сиділо сорокарічне подружжя з Криму, - згадує Олексій. – Чую від них: “Шо это такое? На украинском? Какой кошмар! Давай пойдём отсюда!”. Потім починається антракт, умикають світло в залі, я дивлюся на них, а вони сидять і плачуть. Так їх мистецтво пройняло. Забули навіть, що вистава українською".

Більшість провідних акторів трупи донецького драмтеатру виїхала. Наприклад, Зоряна Дибровська та Євген Чистоклетов тепер працюють в очолюваному Коломійцевим Львівському драматичному театрі імені Лесі Українки. Зоряна, родом із Тернопільщини, понад десять років працювала в донецькому театрі, але поїхала до батьків, коли почалась війна. Проте далеко не в кожного з близько сотні учасників трупи донецького театру є змога виїхати.

"Хтось залишається. Але всі ці люди роблять славу вже іншій державі. Якщо це придурки – це одне, але коли на ворога працюють талановиті люди – це страшно", - нарікає Олексій Коломійцев. Багато акторів, за його словами, зараз на Донбасі в партизанах – не мають змоги виїхати, але допомагають українським військовим. Але є й відверті зрадники, серед яких і народні артисти.

"Вони отримували звання від України, а сьогодні підтримують позицію ворога. Коли ж війна закінчиться і над Донецьком і Луганськом знов піднімуть український прапор, ці перевертні перефарбуються", - застерігає режисер.

Валентина Балабанова

Як кремлівські агенти скуповують політиків Європи та США. Та чи є протидія – огляд ЗМІ
Як кремлівські агенти скуповують політиків Європи та США. Та чи є протидія – огляд ЗМІ
росіяни повільно просуваються. Хоча й зазнають великих втрат – Дональд Гілл
росіяни повільно просуваються. Хоча й зазнають великих втрат – Дональд Гілл
Коаліція лиходіїв. Напад Ірану на Ізраїль – лише одна кампанія в набагато більшому конфлікті – Еліот Коен
Коаліція лиходіїв. Напад Ірану на Ізраїль – лише одна кампанія в набагато більшому конфлікті – Еліот Коен
Подвійні стандарти Сполучених Штатів у захисті союзників. Як створюються передумови для розповсюдження ядерної зброї – Філліпс О'Брайен
Подвійні стандарти Сполучених Штатів у захисті союзників. Як створюються передумови для розповсюдження ядерної зброї – Філліпс О'Брайен
Союзники можуть збивати дрони та ракети націлені на Ізраїль на території інших країн. Тоді чому це не можна робити для України?
Союзники можуть збивати дрони та ракети націлені на Ізраїль на території інших країн. Тоді чому це не можна робити для України?
Захід дуже сильно облажався. Україні бракує пілотів для F-16 та ППО для захисту електростанцій – Том Купер
Захід дуже сильно облажався. Україні бракує пілотів для F-16 та ППО для захисту електростанцій – Том Купер
Республіканська партія – партія путіна. Поглинання її росіянами – чи не найуспішніша операція впливу в історії – The Bulwark
Республіканська партія – партія путіна. Поглинання її росіянами – чи не найуспішніша операція впливу в історії – The Bulwark
"Зараз не звичайний час". Світ у стані війни, і немає лідера – The Hill