"Знаю підприємців, які кричать "Слава Україні!", а самі дають хабарі державним органам влади за дозвільну документацію", - з обуренням розповідає молодий режисер Андрій Приймаченко, який вивчає журналістику в УКУ. Каже, його дратують пусті балачки про подолання корупції.
"Я недавно прочитав єврейське прислів’я: якщо не знаєш чим зайнятися або не вмієш щось конкретне робити, то займешся чимось глобальним. Отак і в нас говорять про корупцію у вищих ешелонах влади. Але почнеться сесія, і студенти різних вишів почнуть нести хабарі. Від низу воно йде до верху і навпаки. А потім ці люди кажуть, яка в нас погана країна", - наголошує він.
За словами Андрія, Майдан його навчив починати зміни із себе і приймати самостійні рішення. Саме він був ініціатором Львівського Євромайдану і в переддень великих протестів організував невелику групку охочих вийти у Львові на підтримку мітингувальників у Києві.
"Я зрозумів, що запахло чимось важливим, коли побачив у соціальних мережах фотографію знайомого журналіста Олександра Аргата, на якій він стояв із прапорцем Євросоюзу у Києві на фоні каркасу "йолки". Я поділився цією фото з іншими і подумав, що лише поділитися – мало, треба діяти. Посидівши секунд 30, я запитав свого одногрупника, чи погодився б він суто гіпотетично вийти на Львівський Майдан, якби я зібрав людей. Він схвально помахав головою", - розповідає Андрій.
Тоді він швиденько пробігся по поверхах Колегіуму (гуртожитку) Українського католицького університету, постукав у двері знайомих і вже за півгодини група із 14 людей із прапором і плакатами вийшли на площу біля пам'ятника Шевченка.
Андрій Приймаченко
"Не всі відразу погоджувалися, декого доводилося переконувати, але ті, кого вдалося мобілізувати, стали кістяком Євромайдану", - зауважує хлопець.
Він зізнається, що спочатку побоювався, що все може закінчитися лише участю 14 людей, але коли прийшов викладач Отар Довженко, усі його острахи розвіялися.
Мітингувальники розсилали фотографії, ділилися з друзями – ідея набрала таких обертів, що про це дізналися в Києві, а наступного дня на цьому місці вже інші студенти та активісти, підхопивши запал, організували масовий протест.
Андрій пояснює, що виходив на Майдан не стільки за європейську інтеграцію, як проти Митного союзу. "Я тоді розумів, що буде або одне, або інше. Як пізніше виявилося, тоді Україна була Росією. Бо коли президент тікає до Росії, то стає зрозуміло, чиїм він був ставлеником", - зазначає студент.
З перспективи часу Андрій вважає, що варто було б більше спілкуватися із представниками силових структур, а тоді до них була ненависть.
ЧИТАЙТЕ: Це згусток правди і крові, яку пролили українці
"Але тоді було не до того. Ми вдарилися у піснярства і танці, але це зайшло занадто далеко. А можна було б енергію витрачати на інші речі. Так само безрезультатне збирання підписів під позовом на екс-міністра МВС Віталія Захарченка. Але тоді такого досвіду ми не мали і робили, що могли", - ділиться роздумами студент.
Як і на початках, так і зараз Андрій не втрачає оптимізму і каже, що нині усі можливості відкриті, щоб вирішувати питання юридично.
"З власного досвіду скажу, щоб відмінити абсолютно абсурдний предмет охорони праці, було достатньо написати про це пост у фейсбуці і відмітити тегом міністра освіти. Сам міністр мені не відповів, але його секретар надала компетентну відповідь. І питання вирішилося. Тому якщо хтось хоче щось змінювати, це можна робити документально, чесно і відкрито", - переконаний хлопець.
"Я роблю вибір кожного дня і не перейду дороги, поки не загориться зелене світло"
Ще одна студентка УКУ Анастасія Онопрійчук під час Майдану працювала в прес-центрі Львівського Євромайдану . З'явилася там вже другого дня після початку студентського протесту. Протягом лютого вона не спала жодної ночі, бо відповідала за нічну зміну, а згодом стала співкоординатором прес-центру. Вона каже, що Революція гідності для неї ніколи не стане розчаруванням – є лише відчуття незакінченого моменту, який ще має відбутися.
Єдине, що дівчина хотіла б змінити, - це повернути до життя загиблих людей.
Волання про невикорінену корупцію вона не сприймає як поразку. Каже, що це питання часу, реформ і власного рішення.
"Якщо я стоятиму на своєму і не даватиму хапки, хоча й постраждаю, ми це поборемо.
Якщо бути відвертими, не всі люди проживали цей Майдан. На ньому були ті, хто близькі за принципами і цінностями. Я роблю вибір кожного дня і не перейду дороги, поки не загориться зелене світло. Це якісь власні принципи, установки. Це щось вартісне", - пояснює Анастасія.
Вона описує Майдан як пережиття великої спільноти, яке народилося у переживаннях одне за одного. Проти ночі 30 листопада, коли стався розгон Київського Майдану, дівчина чергувала в прес-центрі. Разом з іншими волонтерами, вона переглядала веб-камеру і побачила, що його вже немає.
"Ми почали обдзвонювати усіх наших одногрупників, які поїхали в Київ і питати, чи вони не опинилися серед побитих. Це був весь ранок на телефоні. Пізніше ми мали передивитися усі ці жорстокі відео побиття студентів і подавати їх на щоденний перегляд через загальний екран на сцені. До нас підходили охоронці і зізнавалися, що ці відео неможливо крутити цілодобово, бо вони дуже тиснуть на психіку", - згадує дівчина.
У кінці лютого Настя втратила свій запал до роботи: "У мене був переломний момент. Коли вийшли політики, а в той час на сцену виносили гроби. Вони кричали: "Перемога". Ми боролися не за них, а вони кричать "перемога". Яка перемога, коли люди загинули? Це був страшенний дисонанс. Я усвідомлюю, що ми почали і ми маємо закінчити. Шляху назад немає. Просто в той момент мені треба було трохи відпочити деякий час.
"Якби першою жертвою став міліціонер, а не протестувальник, то правда більше була б на їхньому боці"
Студент 2-го курсу з програми з медіакомунікацій Ігор Фещенко каже, що ні в чому не розчаровується, бо не зачаровувався.
"Була ситуація, у яких треба було заявити чітку дієву позицію. Очікувати від вуличного протесту кардинальних змін було нерозумно", - каже він. Щодо корупції, то хлопець свідомий, що явище, яке існувало протягом десятиліть, неможливо побороти за півроку. Був єдиний момент, який би йому хотілося змінити. "Ситуація 1 грудня, коли одна частина протестувальників штурмувала АП, інша – просто споглядала, і лише Порошенко та Сашко Положинський намагалися спинити той бульдозер, який хтось намагався розігнати і почавити міліціонерів. Зараз розумію, що якби першою жертвою став міліціонер, а не протестувальник, то правда більше була б на їхньому боці, а не на нашому. Бо ми перші призвели б до насильства. Тому я шкодую, що не зайняв дієву позицію і не став перед ними. Ми просто фотографували як журналісти, а мали б вийти туди", - згадує хлопець.
Попри те, що мирним протестом люди не досягли бажаних результатів, студент продовжує вірити, що це був правильний шлях.
Ігор Фещенко
"Перше, чим можна було б допомогти Путіну, - це організувати немирний протест в Києві чи інших містах. У цій ситуації треба шукати інші шляхи. Вбивство стало технологією зробити мирний протест немирним", - зауважує Ігор.
Майдан запам'ятався йому солідарністю, духовним піднесенням і страхом за життя.
Спочатку він був активним учасником студентського протесту. Під час кривавих подій у лютому допомагав 15-й сотні самооборони.
"Один з моїх досвідів – наступний день після розстрілів Майдану. Частина 15-ї сотні самооборони йшла на патрулювання до АП. Ми зупинилися біля барикади на Інститутській, де наймасовіше розстрілювали людей. Нам сказали, що там були снайпери, і що хлопці бачили кілька годин тому їх через бінокль.
"Не йдіть туди, це самогубство, казали вони нам. Усі боялися, бо розуміли, що ні бронежилет, який ти маєш, ні шолом пластиковий абсолютно не спасе від куль. Але коли сотник зателефонував командиру, той сказав: "Йдіть". Тоді всі промовчали і пішли. Це було відчуття боротьби із страхом. Ти йдеш у невідомість. То тривало годину. Коли ми побачили, що нічого не відбувається, нам стало спокійніше", - ділиться спогадами Ігор.
"Ми очікували, що будуть покарані винні у розстрілах людей, але цього не сталося"
Українці зробили все можливе, щоб перемогти цей режим, і ми його перемогли, - каже Оксана Піддубна, яка була серед тих 14 студентів, які вперше вийшли на Львівський Євромайдан.
"Ми не розуміли, у що цей протест далі переросте, але нам не сподобалося рішення Януковича змінити проєвропейський напрямок країни, і ми вийшли на вулицю. Потім звісно вимоги змінювалися. І очікування були різні залежно від кожного етапу розвитку Майдану. Він довів, що українці велика нація і ми можемо згуртуватися за ідеєю, ми – брат за брат", - каже Оксана.
Оксана Піддубна
Через війну і гуманітарну катастрофу в країні дівчина не може дозволити собі назвати річницю Євромайдану святом, як і не назве це повноцінною перемогою. "Ми очікували, що будуть покарані винні у розстрілах людей, але цього не сталося. Хоча, звичайно, сам режим ми повалили", - каже вона.
Студентка зауважує, що якби знала, чим все закінчиться, все одно вийшла б на Майдан: "Бо ми стояли за певні цінності, у які я вірю досі". Оксана визнає кризу мирного протесту, який переріс у силову відповідь на атаки "Беркуту".
"Якби мирно – нас би всіх розстріляли. Якби ми не атакували у відповідь, ми б програли. Якби люди сказали, що ми не хочемо цих силових дій, всіх би пов'язали і Янукович би правив досі. Ми або повернулися б до початкової точки, або вирішили це опором", - каже вона.
Зараз її засмучує той факт, що влада ігнорує професійних людей, які самі пропонують свою допомогу уряду. За словами дівчини, їх досі не помічають і не долучають до державних проектів.
"Люди із сокирою в руках не будуватимуть держави"
Для деяких студентська революція стала платформою створення громадських осередків і об'єднанням небайдужих людей.
"У мене викристалізувалися люди, яким я можу зателефонувати серед ночі і які допоможуть мені. Це був непростий вибір і непроста ситуація. Ті, на кого покладала надії, були абсолютно неготові до екстремальних ситуацій, а ті, про кого і не подумала б, проявили себе по-іншому", - ділиться своїм досвідом студентка журналістики Катерина Гладка.
Вона також каже, що вийшла на Майдан, якби навіть знала, що він закінчиться війною.
"Я стовідсотково вийшла б, хоча якби могла передбачити можливі наслідки, менше було б позитивного настрою на початку. Мені тоді і зараз не подобалося те, що студентську революцію називали дискотекою. Якби ми знали, як діяти, можливо, раніше би з'явилися молодіжні структури, які тиснули б не стільки на владу, а самоорганізовувалися, розробляли законопроекти", - розмірковує Катерина.
Попри події в Україні, вона не перестає вірити в ефективність мирних протестів.
"Люди, які вимагають швидких рішень і беруть у руки сокиру із словами: "Ми вас всіх перерубаємо", це не ті люди, які будуватимуть державу. Швидких рішень не буває. Тому радикальний спосіб мене лякає", - зазначає дівчина.
На її думку, війна в Україні частково сталася через стратегічні помилки лідерів Майдану.
"Спалах активності та ідейності треба було закріпити в громадських осередках"
Олег Будзінський цього року закінчив університет і вже працює. Він також виходив першим на Львівський Майдан. "Якщо дивитися на події, то було дуже багато емоцій. Практично в кожному місці були осередки Євромайдану. Де ці осередки зараз, чи працюють вони? А це дуже хороша платформа для обговорення суспільного консенсусу", - висловлює свій жаль Олег.
На його думку, той спалах активності та ідейності треба було закріпити в громадських осередках.
"Цього зараз не відновиш, бо після емоційного надриву ми повернулися у буденне життя. Ми змінилися через війну", - додав він.
Водночас Олег припускає, що якби не Майдан, то Україна мала б "світле майбутнє" з Росією і Білорусією: "Крим також не був би наш, а війна почалася б не через рік, а через два".
За його словами, через режим Януковича ми всі жили, як у темному вакуумі.
"Якби був Янукович, то ніякі закони про люстрацію не діяли б все одно. Сергій Лещенко писав шедевральні розслідування, але це не давало ніякого поштовху. Ми як на повітряному велосипеді їздили. Просто крутили педалями, але стояли на тому самому місці. Зараз реформи покажуть результат", - наголошує Олег.
Він свідомий того, що коли говорити про якісні зміни, то ми ніколи повністю не викорінимо корупцію.
"Ми можемо її зменшити до якогось прийнятного мінімуму. Я хочу, щоб людині було соромно говорити, що вона дає хабара", - зазначає хлопець.
Олег також прихильник мирних протестів і вірить, що вони ефективніші за будь-яке кровопролиття, але у випадку із Віктором Януковичем інший варіант.
До того ж, на його думку, треба враховувати те, що екс-президент піддавався зовнішньому тиску, бо Путін його шантажував. "Ми всі дивувалися, чому Янукович так дивно себе веде. Він що ідіот – розганяти Майдан, приймати антинародні закони 16 січня? Частково – так, а частково - ні", - вважає Олег Будзінський.
"Якщо ходити по замерзлому льоду, то його неможливо розбити легкими тупотінням, треба брати сокиру, щоб його роздробити. Майдан був тією сокирою, яка розрубала режим Януковича", - підсумував він.
Додати коментар
