Того ж дня Володимир Парасюк написав на своїй сторінці у Facebook запрошення для всіх, хто має якісь питання до нього, щоб журналісти прийшли і запитали до прохідної госпіталю, де він залковує отриману в Іловайську рану. Журналісти не прийшли.
Спілкуватись довелось із звичайними відвідувачами госпіталю, які всіляко підтримували і заохочували пораненого бійця.
Як виявилось, люди добре обізнані у ситуації, то ж Володимиру не довелось нічого пояснювати.
Ось декілька цитат з його спілкування з людьми. Пізніше він погодився відповісти на декілька питань iPress.ua.
"Я не настільки важлива персона в цій країні, щоб на мене стільки уваги звертали. У нас досить проблем, які треба викривати і розслідувати. Всі хто має до мене якісь питання, вважає мене політичним проектом, я хочу запевнити: я не політичний проект. Я не поважаю жодного політика, не поважаю жодну партію. Всі партії в Україні – це юридичний нюанс і потрібні вони лише для того, щоб пройти у Верховну Раду".
"Те, що нас відпустили... Я не знаю чого нас випустили. Нас лише Бог врятував. Я не знаю, чи вони мене шукали. Але своє прізвище я чув. Я бачив знак, що ми перетинаємо кордон із Російською Федерацією. Сенсу обманювати мені нема. На будь-якій карті я можу намалювати, де ми стояли, куди пересувались, де нас зв’язували, де били, де привозили наших хлопців поранених і їхні тіла в лісосмугах лежать. І тут мене звинувачують, що я це все роблю на публіку. Це занадто дорога ціна. Я цей удар можу стримати, бо переживши те, що було в Іловайську і в полоні, мене вже зламати неможливо".
"У нас пів Львова і області розграбували, землі крадуть, все крадуть. А ми звертаємо увагу на Парасюка. Це зараз в Україні неважливо. Вони всі переживають, що я піду на вибори. Ви думаєте мені Верховна Рада потрібна? Вона мені непотрібна. Я знаю, що той кредит довіри, який мені дали люди спустити нанівець смішно. Говорять про якийсь проект Коломойського. Та мені все одно на Коломойського . Я самодостатня людина".
"Всіх патріотів, які зараз там воюють намагаються очорнити, засудити – ви не так воюєте. Тих, хто на війні можуть судити лише ті, хто на війні. Більше ніхто"
Кому вигідно, щоб в інформаційному просторі ви були негативному світлі?
Мені не йдеться про мене. Після перемоги Майдану в Україні зруйнувалась величезна піраміда державної системи, яку будували від Радянського Союзу , а після його розвалу її продовжили розбудовувати цеглину за цеглиною, всю цю бюрократію і корупцію. Майдан потужним ударом по ній ударив і ця система захиталась.
Зараз дуже багато старих політиків, експертів, чиновників, а я впевнений, що зараз там працюють цілі аналітичні групи над тим, щоб повернути суспільство до старої системи. Треба подумати глобальніше, щоб змінити своє відношення до життя, до України і до того, як ми живемо. Люди хочуть поміняти цю систему, але це не всім вигідно.
Зараз ідуть вибори і молодим не дають об’єднатись, бо це нова потужна сила.
Кому саме не дають і хто?
Старі політики не дають. Майдан народив дуже багато молодих політиків – той самий Єгор Соболєв, Ганну Гопко. В зоні АТО народився Семен Семенченко. Людей, які можуть щось змінити в цій країні є багато. І ти зауваж, що є завжди такі камені, які цим молодим людям кидають, ті за них зашпортуються і падають. Але ми мусимо боротися далі, як би це важко не було.
Як боротися?
Говорити правду і не мовчати.
Випадок із поїздкою на шоу Савіка Шустера. Чому ви поїхали туди?
Я із пораненням голови ще два дні в полоні був. Я не контужений, не паралізований, я можу ходити. Олігархи і політики можуть заплатити і потрапити на будь-яке шоу. Щоб потрапити туди простій людині, треба мати якийсь резонанс, щоб було щось, через що її запрошують. Мене просто так запрошують. Я зрозумів, що це можливість достукатись до влади, сказати, де роблять помилки. Можливо, воно щось змінить на 0,1%, але це буде маленький крок. Чому я їздив в Київ? Я втратив друга – Тараса. Треба було вирішити багато питань щодо того, як забрати його тіло. Так співпало, що був і в Шустера. Я не кажу, що я не хотів їхати – хотів. Трагедія в Іловайську – це другий бій майданівців в Україні. Перший був на Інститутській. В Іловайську були всі добровольчі батальйони.
Ви говорили, що у вас зараз є великий кредит довіри від українців. Ви думали про те, як його використати і не змарнувати?
От я про це зараз думаю. Можливо, я залишусь в громадському секторі і працюватиму, як громадський діяч і буду контролювати владу. А, можливо, я піду в політику. Я подивлюсь, де буде ефективнішою моя боротьба. Не можна зараз робити поспішних кроків. Треба все зважити. Повір, я не дуже рвуся в Верховну Раду. Я знаю, що там бруд, величезна кількість спокус. Мені Бог дав другий шанс і ще сильніше переплів мене із Україною. У мене особистого життя немає. Просто нема. Цього ніхто не розуміє. Я не можу пройтись по вулиці, щоб мене не засудили, не можу зайти в магазин щось купити, не можу з друзями піти на каву, щоб поговорити про справи. У мене цього вже нема. Я знаю, що цього мені не можна робити, бо злі язики повсюди.
Я завжди намагаюсь зберегти ту людську довіру. Бо одним якимось необдуманим кроком її можна звести нанівець.
Як ви ставитесь до цього перемир'я, яке зараз начебто триває?
Я за мир, за те, щоб перестали гинути люди і Україна була сильною. Але воно нічого не дасть. Це ще один підступний план Путіна. Він зараз про щось думає. Можливо, на нього вплинули санкції, можливо він налякався антивоєнних настроїв всередині держави. Тому що туди привозять тіла, матері хоронять своїх синів. Можливо, там також назрівають революційні настрої. А, можливо, це просто його план для перегрупування сил.
Україні було потрібно зробити максимально, що від неї залежить: висунути всі війська, максимальні економічні санкції. Якщо ж би це не дало результату і Путін все одно наступав би на Україну, тоді треба сідати і домовлятися. Але ми свій потенціал не використали. Якщо полічити на пальцях двох рук, то ми свій потенціал навіть на пів пальця не використали.
Ми не дали ворогові тієї відсічі, яку могли? Чому?
Подивіться карту зони АТО. Це маленький острівець на території України. Якщо підняти всі Збройні сили України і відправити в ту зону, то ми б не могли пройти там через таку велику кількість людей. У нас не Чечня або Грузія, а Україна. Тут 40 млн населення. Це величезна держава, яка зараз об’єднана, має ідею і знає, що таке Україна.
Що стало причиною Іловайська?
Зрада командирів.
Яких саме?
Із Генштабу, Міноборони. Якісь прізвища вилазять. Одні кажуть, що Литвин винен, інші називають ще якісь прізвища. Я не знаю. Але знаю точно, що це була чітка спланована операція з ліквідації добровольчих батальйонів. Це було настільки грамотно сплановано, що мало зв’язку Росія – зрадники України. Це не всередині України придумали план з ліквідації батальйонів. Це було домовлено на вищому рівні Росії із зрадниками, які нас злили.
Навіщо ліквідовувати добровольчі батальйони?
Тому що це люди із чіткою громадською позицією, які мають бачення розвитку України.
Але ж їх не так багато, вони погано озброєні.
У них є ідея. У війні перемагає не генерал, а простий солдат з ідеєю. Є випадки у світовій історії, коли слабші держави перемагали сильніші тільки тому, що в них була ідея, вони знали за що вони борються. Я знаю за що я борюся. У мене не було так, що я поїхав в Іловайськ, отримав поранення, потім нагороду, посвідчення учасника бойових дій і все. Сиджу у Львові – вітай, народ, героя. Моя боротьба продовжуватиметься. Я зараз підлікуюся і повертаюсь назад, бо я знаю, що крім нас ніхто державу не захистить.
У військових Росії, які зараз воюють на сході України є ідея?
Ні. Вони забріхані. Вони не знають, де вони воюють, за що воюють, їх зомбують російські ЗМІ.
А як вони воюють?
Вони бояться. А як бути, якщо їм кажуть, що вони їдуть на полігон, а потрапляють в бойові дії? Яка його реакція? Він відстрілюється, але не знає, хто в нього стріляє. Інколи у них навіть нема команди відкривати вогонь у відповідь. Наші війська деколи нападають на них, розбивають їх, а вони в шоку, бо не очікували нападу.
Що треба робити, щоб Іловайськ не повторився?
Треба весь генеральський склад звільнити. Треба повністю реформувати військо. Всі кажуть, що на це треба час. Ні, на це треба мати бажання. Нам треба бюрократію в Збройних силах знищити. Треба поставити на керівні посади бойових командирів, які пройшли пекло на сході.
І у цієї влади є бажання таке зробити?
Звичайно, що ні. У нас міністра оборони або якогось іншого міністра як призначають? "Ти класний пацан, ми з тобою рибу ловили. Будеш міністром". У нас міністр оборони – мєнт, генерал-полковник. Як у такі молоді роки людина змогла здобути таке високе звання?
Розмовляв Ярослав Іваночко
