Про ситуацію на передовій у час так званого "перемир’я" Юрій Бондар розповів в інтерв'ю iPress.ua.
Де ви зараз знаходитися і як там обстановка?
Зараз я в Авдіївці з 95 бригадою. Ситуація буває різною. За вчорашній день (9.07) у нас троє поранених, один загиблий в результаті обстрілу. Проте, буває затишшя, за день або три дня може не бути жодного пораненого.
Зараз "перемир’я", кількість поранених значно менша, ніж була зимою чи минулого року. Як зараз відбувається ваша робота?
Особливо нічого не змінилося, але варто врахувати те, що багато людей-волонтерів, які займалися медициною у зоні АТО, пішли. Дехто покинув роботу і перейшов на іншу, деякі просто відпочивають. Те навантаження, яке було у роботі, враховуючи, що з минулим роком кількість обстрілів скоротилася, перейшло на тих людей, які залишилися. В принципі, нічого не змінилося. В деяких моментах роботи поменшало і з’явився час для того, щоб комплектувати аптечки, займатися побутовими справами батальйону.
А чому деякі волонтери-медики пішли?
Багато людей досить довгий час працювали тут взагалі без відпочинку, тож, пішли відпочивати. Деякі перейшли у русло забезпеченні і безпосередньо – медзабезпечення. Ще хтось не афішує причини, чому йде.
Юрій Бондар. Фото: Илья Лысенко/facebook.com
Кожного дня штаб АТО звітує про кількість загиблих і поранених. Але вони не уточнюю складність поранення. Взагалі, на скільки достовірною є інформація, яку подають в штабі?
Думаю, вони самі не володіють повноцінною інформацією. У нас є своя статистика даних щодо поранених в Авдіївці. Можу отримувати інформацію від сусідніх бригад – з Мар’їнки та Курахового. І ці дані навіть близько не відповідатимуть тому, про що розповідає прес-центр АТО.
Яке зараз ставлення на фронті, до того, що у мирних містах люди сприймають "перемир’я", як завершення війни?
Чесно кажучи, зараз ця тема підіймається дуже рідко, або зовсім не підіймається. Вже всім усе стало зрозуміло. Для одних війна триває і нічого не змінюється, окрім того, що настав черговий "мир", але кількість обстрілів залишається такою ж. А для інших все добре, вони відпочивають. А ті люди, які займалися допомогою, збираючи "гуманітарну" у мирних містах, вони так і привозять допомогу і для мирного населення, і для бійців, і для медиків.
На скільки стало складніше справлятися, після того, як люди стали менше допомагати?
Значно, стало складніше. Фінансова допомога і забезпечення дуже сильно скоротилося. Якщо раніше народ сам бачив, що війна йде повним ходом і потрібно допомагати, то не питаючи привозили. А зараз, коли виникають потреби у чомусь, ми починаємо просити самі. До прикладу, якщо взяти волонтерську медслужбу Хоттабича (Іллі Лисенка), з якою я раніше працював, раніше вони могли утримувати п’ять-шість екіпажів безпосередньо на передовій. То зараз справно працює лише три екіпажі. І дуже не вистачає фінансів. Народ просто перестав звертати на це увагу. Люди починаю швидко активізуватися, коли бачать по телевізору, що знову у нас починаються масові поранення. А зараз, слухаючи те, про що звітують у штабі АТО, люди вважають, що їхня допомога не надто потрібна. Але нам не залишається нічого, крім того, як зі скрипом тягнути це на власному горбу.
Чи є співпраця з Міністерством оборони?
Допомоги, в принципі, як не було, так і немає. Єдине, чого вдалося добитися до цього часу – це розробка системи, яка дозволяє у реальному режимі, маючи засоби зв’язку, відслідковувати рух реанімобілів: де вони знаходяться, чи мають вони на борту пораненого. Тобто, така електронна база, яка дозволяє швидко реагувати на події, пов’язані з евакуацією. Наразі це пілотний проект, який буде запущено з 15 липня на кількох волонтерських автомобілях і кількох від МО. Під час тестового режиму стане зрозуміло, де і що потрібно доопрацювати. І, можливо, завдяки цій програмі МО почне якісно виконувати евакуацію. Якщо, звичайно, це усе не закінчиться тестовим режимом і розмовами.
Зимою в одному з інтерв’ю ви говорили, що у вас в команді немає жодного військового медика. Чи змінилося щось у цій ситуації?
Абсолютно нічого. Не було, і так і не з’явилися. І, до прикладу, у місті Авдіївка, в якому проживало 40 тисяч населення, зараз реально залишилося близько 12 тисяч, – працює лікарня. Але, те, що вона працює, це дуже складно так назвати. Дуже багато лікарів звільнилися і перейшли на бік, який нам не підконтрольний. Отже, лікарня майже не працює, а ми, як волонтери, допомагаємо цивільному населенню. А також,їм допомагає військовий штатний екіпаж 95 бригади, другого батальйону. Військових лікарів колосально мало. А волонтерів, які обслуговують військових, цивільних, інші батальйони, які не мають на позиціях медиків, теж дуже мало і для них дуже велике навантаження. І хотілося б, щоб Міністерство оборони вирішило проблему з лікарями – хоча б кількох людей направило у місцеві лікарні, які допомогли б розподілити навантаження.
Фото: Медичний батальйон "Святого Серця"/facebook.com
Допомагаючи цивільному населенню, чи вам помітні зміни у настроях, поведінці, сприйнятті ситуації серед місцевих жителів?
Десь, звичайно, відбулися позитивні зміни. Але, знову ж таки, ми однозначно програємо у інформаційній війні. От, близько місяця тому був обстріл Авдіївки. Один зі снарядів впав просто у місто, у житловий район, неподалік від дитячого майданчику, на якому діти грали у футбол. Поранило 12-річного хлопчика, йому пробило осколком легеню. На нас вийшли цивільні лікарі, з якими ми постійно контактуємо, з проханням допомогти евакуювати цю дитину до найближчої лікарні у Красноармійську чи Димитрові для надання адекватної допомоги. Ми провели евакуацію, дитину доставили у лікарню. Хлопчика врятували. Його батьки знайшли нас у Авдіїівці, подякували. З міськради також нам дякували, але водночас містом пішли чутки, що українські військові забрали пораненого хлопчика, по дорозі до лікарні добили його, а в Димитрове привезли вже труп. Важко боротися з такими фактами. Я не говорю про те, що потрібно розповідати про те, що ми такі хороші, рятуємо, просто, потрібно вчасно подавати правдиву інформацію. А цього в нас не робиться. Таким подіям не надається важливого значення з українського боку, відтак, народжуються такі страшні історії.
Чи допомагає вам місцеве населення?
В принципі ні. У більшості ми допомагають, аніж нам. Більше не місцеве населення, а міська влада, реагує на наші прохання. До прикладу, надати техніку для вивозу сміття, після прибирання на базі у нас.
Чи траплялося вам допомагати пораненим ворогам?
За останній період у Авдіївці і найближчих районах не траплялося. А минулого року траплялися такі випадки. В ході бою, потрапляли у полон офіцери. До того ж, це не було «ополчення», це були офіцери регулярних військ РФ. І їм також надавали допомогу. Ніхто не відмовлявся допомагати, тому що це ворог – однаково допомагаємо усім, адже це теж живі люди. Вже розбиратися, судити повинні зовсім інші люди. Наше завдання маленьке – займатися порятунком життів.
Ви можете описати, яка зараз ситуація з російськими військами – чи збільшується їхня кількість?
Складно оцінювати ту сторону. Але, вже очевидно, з того як триває ця війна, що говорити про те, що з того боку воюють трактористи, шахтарі і звичайні люди – це банальний абсурд. Війна у форматі не змінилася. Далі діють дрібні ДРГ, які намагаються добратися до наших позицій, промацати, де ми стоїмо, яка у нас міцність, і разом з тим, добре працює ворожа артилерія. Судячи з того з якою оперативністю і точністю працює артилерія, можна чітко говорити, що це не місцеві сепаратисти, а люди, які є професійними артилеристами. Вони знавці своєї справи, і варто сказати – непогані. Щодо їхньої кількості – важко оцінити. За одними оперативними даними, є інформація, що, все таки, підтягуються російській війська і техніка. Вона у них є, вони проводять тренування, перегрупування своїх бійців.
У мережі неодноразово з'являлась інформація, що ФСБ зачищає території від сепаратистів. Наприклад, у місті Свердловську. Чи відомо вам щось з цього приводу?
Ми це також неодноразово чули. І цьому є логічне пояснення. Так звані "ополченці", це звичайне гарматне м’ясо – алкоголіки, наркомани, амністовані ув’язнені. Їм в руки дали зброю і відправили воювати. Вони від самого початку вважалися безумним гарматним м’ясом, яке повинне було забрати максимальну кількість життів наших військових. Але вони абсолютно непідконтрольні, некеровані, вони – стадо. І от, після цього стада повинні зайти "регулярщики", які знають, як воювати, знають стратегію. І коли некеровані персонажі плутаються у них під ногами, не дають можливості здійснювати свої плани, вони ж їх самі починають знищувати. І ці факти мають підтвердження.
Чи відомо вам, у якому стані зараз зведення фортифікаційних споруд на Донбасі?
Лінії рубежів оборони, які встановлюються по місту, робляться зі страшним скрипом. Десь робиться більш-менш добре, а десь взагалі не робиться. А що стосується інженерних споруд на лінії розмежування, - це справа кожного батальйону, бригади. Якщо вони розуміють, що від цього залежить життя та здоров’я бійців, відповідно, вони будуть окупуватися. Вирішення таких питань залежить від командира. Якщо командир у стані проїхатися позиціями і визначити де це потрібно, то, відповідно, у міськраді просять відповідну техніку і укріплюються.
Як ви зараз оцінюєте підготовку мобілізованих людей?
Значно краще. Зараз люди приходять більш підготовлені, більш освідченні. Нові люди мають чіткіше поняття війни. Воєнний рік дав розуміння того, що не усе так кольорово і смішно. Зараз люди серйозніше ставляться до свого життя. Це стосується і того, як вони носять ті ж засоби захисту – бронежилет, каска, аптечки. Раніше треба було постійно кричати на бійців, щоб вони розуміли, що каска і бронежилет – це обов’язкові речі на позиціях, а не шорти і тапки. І про те, що аптечка завжди повинна бути при собі. Зараз вже нагадувати про це не потрібно.
Фото: Юрій Бондар/facebook.com
Які зараз потреби у нових бійців?
Основна проблема зараз у нас – відсутність нормальних, добре укомплектованих аптечок. Бо ті, які нам закупило Міністерство оборони, на сьогодні складно назвати аптечною. Вони ще з часів Другої світової війни, хоча на вулиці 2015 рік. Сучасні аптечки не надто дешеві, але коли постає питання про порятунок життя, вважаю, що вартість аптечки у $100 чи $200 – навіть не предмет для розмов. Але, за допомогою людей вже зібрано і укомплектовано понад 20 таких аптечок. Ми їх роздали тим підрозділам, які розташовані на важливих позиціях і потрапляють під обстріли і небезпеку. Далі ми продовжуємо ту саму роботу – збираємо, комплектуємо, вчимо, тренуємо. Це без урахування дрібних потреб батальйону, наприклад, у біноклях, тепловізорах, батарейках, ліхтариках. Завжди нам потрібні люди, толкові лікарі. До нас приходять санітари, парамедики, медсестри. Але ці люди непостійні. Вони можуть прийти на місяць, маючи власну відпустку. Але потрібно чітко розуміти, що хороший лікар, працюючи у себе на роботі, отримує досить непогані кошти, і він може кинути роботу та поїхати у зону АТО лише на місяць, використовуючи власну відпустку. На більше час – його місце займе інший лікар, а жити на щось потрібно. Завжди усе впирається в фінанси. Я більше ніж впевнений, що є розумні люди, які готові прийти і допомагати. Але їм або йти в армію, отримувати якісь кошти за це і ними керуватимуть усі, кому заманеться, або йти волонтерами, але фінансове питання залишається відкритим і довго так не протягнеш.
Ви спілкуєтесь із тими бійцями, яких врятували?
Є, звичайно, люди, які мені телефонують або з якими ми переписуємося. Але, якщо врахувати, що за рік перебування у зоні АТО таких людей в мене понад 800, а може й 1000, то якби усі почали дзвонити, я би просто з’їхав з глузду.
Для охочих допомогти команді Юрія Бондара, публікуємо реквізити його банківської картки:
Приват Банк
6762 4683 1659 7438
