-
-
-
-
Мінськ номер стоп'ятсот
-
19 лютого 2015 10:10
«Гібридна війна», як з’ясувалося, - це не тільки цілий комплекс нетрадиційних мілітарних дій, інформаційної складової, психологічного пресингу. Це, у випадку України, - абсолютно незнані шляхи визнання перемоги тієї чи іншої сторони протистояння. Кожен факт воєнних буднів трактується противниками на свій штиб, і, до слова, не тільки, - як у випадку українсько-російського зіткнення, - Кісєльовим і К чи нашими вітчизняними медіа, - але й на рівні дипломатичних документів.
-
-
-
Право на «беатифікацію»
-
11 лютого 2015 10:24
Коли ми переможемо, - а ми обов’язково переможемо, - то маємо пам’ятати достеменно кожну деталь цієї дивної і виснажливої війни, кожен порух ворога і приятелів, кожен жест доброї волі, рівно ж як кожну підлість, вчинену тими, від кого аж ніяк того не сподівалися. Пишу це тому, що переконався у невідворотності фрази про те, що війна все спише. Паради, феєрверки, привітання, прапори переможених під ногами «лідерів нації». І сонм «батьків», такий, зазвичай, численний. Маємо перервати врешті-решт традицію легковажного всеїдства...
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Новий рік із Павічем
-
01 січня 2015 13:10
Як би того комусь не хотілося, і навпаки, якби жагуче хтось того прагнув, все ж 2014-й залишився за межею історії. Мусимо з цим миритися або ж тішитися, бо, зрештою, як пише Мілорад Павіч у романі-клепсидрі «Внутрішній бік вітру», у світі є «два різних ритми життя, два різних биття пульсу крові або соків у рослинах, два різновиди істот, загнаних у рамки одних і тих же днів та ночей, які однаково тривають для всіх, – але одним їх бракує, а іншим дістається з надлишком…».
-
-
-
-
-
Гіркий досвід нерозуміння
-
20 грудня 2014 10:49
Попри спільні, здавалося б, проблеми, - як-не-як, всі ми люди, тож однаково переймаємося дітьми, побутом, негараздами, відзначаємо однакові свята тощо, - попри те, що Галичина, зокрема, купа моїх знайомих, сховали до кишені притаманний нам гонор і містечкове месіанство, і кожен по-своєму хоче допомогти Великій Україні, зокрема – Сходу, нема на те ради… Донбас і досі залишився якимось чудернацьким, аби не сказати макабричним, заказником совка. Сьогодні я не добиратиму слів, як намагаюся робити завжди, щоб, бува, не нашкодити. Спробую бути максимально точним у формулюваннях.
-
-
-
-
-
-
-
-
Про долю революції
-
03 грудня 2014 10:17
Чимало політтехнологів, а ще більше так званих політологів, прогнозують Порошенкові долю Януковича. Мовляв, якщо чинний президент й надалі „танцюватиме на старих граблях”, він доведе, що глава держави в Україні, обраний на потребу моменту, здатен відсидіти не більше однієї каденції. Аргументів предостатньо, як, зрештою, не бракує їх у кожного, хто бодай трохи цікавиться політикою. А от щодо висновків, то з такою публікою можна і треба полемізувати.
-
-
-
До питання про рівність
-
24 листопада 2014 11:43
Томас Гоббс – видатний англієць, якого вважають одним з перших теоретиків лібералізму, вважав, що для досягнення миру кожна особа має відмовитися від необмеженого права на все. Ця відмова може бути втілена у відречення або ж передачі прав однієї особи іншій, що, по суті, є передумовою створення держави. Відтак добровільно позбавлені прав, висновує Гоббс, мусять погодитися з тим, що "суттєвим або природним явищем є рівність тих, кому влада не належить".
-
-
Кінець ідеологій
-
21 листопада 2014 10:42
Утеча від світоглядних категорій передвиборчої дискусії, маніпулювання соціально-мілітарними поняттями, здебільшого, нездійсненними, висмоктаними з пальця, засвідчує, що гучна катавасія довкола „єдності”, усі декларації про дотримання політичної цноти, – не що інше, як намагання приховати суть проблеми. Вона ж – на поверхні, не від того, що хтось з опонентів особливо намагається витягнути її на світ Божий, – вони також переймаються чистотою „жанру”, діючи адекватно, – а від того, що жодні піаракції та димові завіси не здатні приховати головних мотивацій діючих осіб, – прагнення влади.
-
-
-
Сповільнена реактивність
-
17 листопада 2014 11:04
Тільки українці вважають за доцільне рефлексувати у ситуаціях, здавалося б, однозначних. Крим засвідчив, що наші вояки не можуть стріляти на ураження, - попри інтернет-істерики на кшталт «не було наказу», я вкотре нагадаю про категоричні вимоги усіх армійських статутів про потребу відкривати вогонь у випадку безпосередньої загрози. Донбас додає нам прикладів, правда, іншого штибу: Київ зволікав до останнього, міркуючи, як оце б та хутчіш розпочати там опалювальний сезон, виплатити тамтешнім пенсіонерам їхні хай жалюгідні та все ж гривні. Природне бажання не кинути місцеве населення у біді якось не надто корелювалося із неприродним бажанням того ж таки населення вкусити руку благодійника.
-