-
-
Без гарантій
-
10 листопада 2014 13:19
Процес конституційної реформи, мабуть, буде тяглим. Не тому, що еліти, зацікавлені у ньому, прагнуть розтягнути собі задоволення, повправлятися у риториці і використати ще одну нагоду для політичного піару. Радше, тому, що первинно влада зосереджує свої зусилля та інформаційний ресурс для того, аби укласти правила гри, перш за все, для себе. На цьому основний акцент – на переділі повноважень, на з’ясуванні форматів стосунків, на підконтрольності, підзвітності і таке інше.
-
-
Ефект бумеранга
-
07 листопада 2014 10:23
Не можна боротися з явищем, яке толеруєш сам. Не можна ставити спектаклі зі зміями перед тими, хто боїться плазунів. Акуратність у політиці, особливо вітчизняній, сповненій інтриг і підступів, – вельми важлива. Бо за її відсутності й справді добрими намірами можна вимостити дорогу до пекла.
Але політики – нерозважливі люди, коли йдеться про перспективи осідлання влади. Особливо, коли влада – ось вона, сягни рукою, і схопиш, однак різні процедури, голосування, консенсуси не дають цього зробити. Тоді за п’ять хвилин державці починають гарячкувати і припускатися помилок, яких воліли б взагалі уникнути.
-
-
Про корисність змов
-
05 листопада 2014 11:30
Напевно, в ідеалі все мало б бути інакше: за Томасом Пейном, „ті, хто бажає посмакувати свободою, мали... взяти на себе тягар її підтримки”. Однак, на жаль, а, може, на щастя, українське провідництво далеке від світогляду, властивого колись „батькам” американської демократії. На щастя, бо, погодьтеся, дистанція між тамтешнім розумінням свободи (для втікача зі Старого світу) і сприйняття цієї фундаментальної категорії автохтонами, які досі не позбулися дискомфорту „зайвості” у власній домівці, усе-таки відчутна.
-
-
-
Хто диктатор?
-
20 жовтня 2014 11:55
Потішно споглядати, як конфронтуючі табори вітчизняного політикуму тицяють пальцями один в одного, звинувачуючи опонентів у прагненні цілковитої та неподільної влади. Щойно Порошенко засвітився на ТБ зі своїми публіцистично-пафосними месиджами, як з лав «любих друзів» (екс-майданівців зокрема) почулися звинувачення, мовляв, це – пізній Кучма або типовий Янукович, який хоче загнуздати Раду, пропонуючи вже і негайно власний проект коаліційної угоди. У відповідь пропрезидентські політологи (цей фах стосовно осіб категорії «про-» не надто точний) закричали, що Яценюк, практикуючи «ручний режим управління» в умовах кризи, руйнує ліберальні основи української демократії, а, отже, перетворюється на... диктатора.
-
-
-
-
Про нашу "опозицію"
-
06 жовтня 2014 10:34
Можна скільки завгодно дистанціюватися від владного офіціозу, щоразу за нагоди декларуючи свою невдоволеність та опозиційність, як це роблять, до прикладу, партії на кшталт Демсоюзу і Самопомочі, але важко пояснити загалові, чим власне відрізняється вітчизняна опозиція від тих, хто біля керма. Так, президент і прем’єр – „не наші”, себто не з громадських активістів, левова частка їхніх підлеглих міністрів – також. Але м’яч, принаймні, останнім часом перебуває на полі президента і прем’єра, саме важелі, зосереджені в їхніх руках, визначають вектор подальшого розвитку. І коли мова про дискусійні речі, то, погодьтеся, консенсус консенсусом, але чомусь майже завжди виходить так, як це хочеться офіційній владі.
-
-
-
-
Унітаризм сумнівний
-
23 вересня 2014 12:04
В Україні – «лихо із розуму». Час од часу в державі, яка наразі ледь животіє, часто завдяки закордонним фінансовим вливанням, на повному серйозі починають говорити про речі, абсолютно далекі від нагальних потреб. Проблема унітарності (соборності) постає перед особами, головним завданням яких, здавалося б, мало бути формулювання екстранеординарних, швидких та ефективних шляхів подолання війни, ймовірного дефолту, гуманітарної катастрофи. Але так є, а, отже, так комусь на руку. Найсумніше, - що головним промовтером ідеї федералізації є Москва. А Київ, з огляду на безвихідь, змушений мимоволі потакати їй.
-
-
-
14 літ життя
-
16 вересня 2014 14:07
„Всі умирають, та не всі живуть”, – цей вислів, здається, шотландського борця за незалежність, чомусь спав на думку у дні, коли згадуємо Георгія Ґонґадзе. Чи то загальний мінорний настрій ЗМІ, чи, може, цілком невиправдано розставлені акценти, але чомусь контекст річниці загибелі Гії викликає у мене спротив. Я не кажу вже про розмаїті передвиборчі акції, посередництвом яких намагаються використати ім’я найбільшої реальної офіри вітчизняної журналістики на вівтарі свободи. Я кажу про те, що свідомо чи ні нагнітається враження, що за 14 років без Ґонґадзе у нас нічого не змінилося.
-
-
-
-
Не клеїти дурня
-
02 вересня 2014 10:15
У непевний час, коли парламентська виборча кампанія фактично стартувала, увага її ще несформованих штабів, вочевидь, зосереджена на тому, аби помаркувати основних гравців, систематизувати їхні головні месиджі, укласти у мізках пересічного громадянина їхні знакові риси. Кожна із партій, зважившись на участь у перегонах, певним чином вже окреслила для себе «електоральне поле», на якому вестимуться головні баталії, «угіддя», що не потребують надто ретельної роботи, і ті «терени» чужинців, з яких можна урвати певну частку голосів.
-
-
-
-
-
Про вічні інтереси
-
20 серпня 2014 11:01
Наші політики, коли випадає нагода говорити про великих державників, полюбляють цитувати великого британця Вінстона Черчілля, мовляв, у політиці немає друзів та ворогів, а є лише інтереси. Таке посилання на авторитети є для українських владоможців приводом для серйозного виразу облич, що, на їхню думку, додає їм інтелекту та далекоглядності. Услід за «елітою» цю фразу мусолять ЗМІ, відтак вона перекочовує на кухні, «клюмби», пенсіонерські лавочки під дверима убогих хрущовок. І там вона додає мовцю певного шарму, або ж є останнім аргументом у безконечних дискусіях доморощених фільозофів.
-
-
-
Майже наша Європа
-
14 серпня 2014 10:55
Ще кілька літ тому один із французьких дослідницьких інститутів оприлюднив дуже оптимістичні для українців результати опитування серед мешканців різних країн європейського континенту. І з’ясувалося, що Україну бажають бачити серед учасників Унії більше, ніж, скажімо, Росію чи, тим паче, Туреччину. Найголовніше, – такі сентименти живлять молоде покоління, 63 відсотки якого не проти, аби Україна якнайхутчіш долучилася до ЄС, а Брюссель не надто упирався перед цим бажанням.
-
-
-
-
-
Шокова евтаназія
-
31 липня 2014 10:08
Навіть якщо припустити, що Україна, розвиваючись в єврокерунку, слід у слід прошкує шляхом своїх найближчих сусідів, то перспективи, скажу я вам, не вельми... Крім того, що Польща чи навіть Болгарія стартували з радянського табору, менш переобтяжені досвідом тоталітаризму, що ці країни не переймалися, зокрема, проблемами цілісності і домінуючих суспільних векторів, їхній стрибок до Євроунії був не надто тривалим у часі. Як на українські реалії, то 23 років борсань, гумових псевдореформ, невизначеності, двох майданних та індивідуальних стресів, а тепер ще й війни – цілком достатньо, аби збити на манівці навіть сформовану і сконсолідовану націю.
-
-
Позаплановий Армагеддон
-
29 липня 2014 10:54
Мене завжди дивували люди, які із дуже розумними мінами облич натякають, що їм дано знати щось таке, ну, щось такенне, до чого сірим посполитим зась. Зрештою, знання породжує сум, і це визнали древні. А сучасники, вони інші, вони дуже добре знають, де шукати і знаходити потрібні відомості. Тому прихильникам незвіданого доводиться вдаватися до особливих трюків, які, як на мене, більше схожі на фанфаронство і гру крапленими картами.
-
-
-