Артемій Лебедєв: "Всі дрочать на Львів"
Жило-було місто Львів. Воно більш-менш було завжди. У крайньому разі з середини ХХ століття будь-який мешканець Радянського союзу теоретично міг до нього приїхати. А після розпаду СРСР - буд-який міг приїхати. Але місто було особливо нікому не потрібне.
Так, у нього старовинний центр. Так, кілька затишних вуличок. Так, бруківка де-не-де.
Але років зо 5 тому люди раптом стали говорити "Львів - ох***нне місто, ти там ще не був?". Раптом Львів з'явився на радарах. Раптом стало добре там побувати. Раптом люди почали приїжджати звідти задоволені.
На Україні є куди з'їздити з користю для душі. От, наприклад, Чернівці, які на мій погляд в стотищ разів душевніші за Львів:
Але на Чернівці ніхто не дрочить, всі дрочать на Львів.
Звідки з'явився такий інтерес?
В 2007 році три чуваки зібрались і відкрили ресторан "Криївка". У нього немає вивіски. Є дерев'яні двері. Треба постукати в неї і крикнути "Слава Україні!". Відчинить партизан з автоматом, який спитає, чи є серед тих, хто прийшов, москалі чи комуняки. Налиє 50 грамів для перевірки і пропустить досередини.
Всередині - безкінечний підвал в дусі націоналістичного українського підпілля і землянок.
Москалі - основна публіка, очевидно ж.
В одному із залів працює тир, можна постріляти в Леніна.
Пригощають партизанськими радостями - свинячими рилами, приміром.
Ресторан виявився настільки успішним, що три чуваки почали відкривати заклади один за одним. Тепер цей холдинг називається "Фест".
Приклад "Фесту" - один із найважливіших на пострадянському просторі. Він демонструє, що без жодної допомоги держави чи влади можна вигадати на рівному місці проект, який стане магнітом для мільйонів туристів. Всі, хто приїжджає до Львова, насправді приїжджають відвідати один із Фестівських ресторанів. Проекти настільки нахабні, цікаві, яскраві та божевільні, що про них просто не можна не відзняти телевізійний репортаж, який буде найкращою рекламою.
Кафе "Гасова лампа" присвячена лампі, яку, ніби-то, винайшли у Львові.
Час від часу на різних поверхах що-небудь відбувається. Людям же потрібні вистави.
Кафе "Під золотою розою" - єврейське. Тут немає цін в меню, з офіціантом треба торгуватися в кінці. Наскільки зторгуєшся, стільки й заплатиш.
Людям потрібні легенди. Тому існує "Дім легенд". Тут все - від звуків Львова в різних трубках.
До офіціантів-карликів.
Бажаючі можуть пообідати в клітці. Нагорі стирчать ноги левів.
Одна з кімнат присвячена бруківці. На стіні - лічильник бруківки, яка ще залишилася у місті.
На даху - скульптура сажотруса. Поруч нього труба, в яку можна спробувати поцілити монеткою.
А ще вище - автомобіль з веслами на пружинах. Гойдається так, що всі верещать. Приходять, сідають, верещать і фотографуються.
У кав'ярні каву видобувають шахтарі.
У масонському ресторані блюдо підсвічують з кабанчика.
У кафе "Мазох" все присвячено мазохізму, за бажанням можуть прикувати наручниками або відшмагати.
Саме такі речі приваблюють людей у міста. Заодно люди сходять на виставки, поживуть в готелях, прилетять в аеропорт. Люди хочуть хліба і видовищ. Вони не хочуть смутного муніципального зубодробильного нудного гівна.
Коли-небудь це почнуть розуміти і в російських містах.
Адже це так очевидно.
Оригінал: http://tema.livejournal.com