"Хасидське щастя". Репортаж з Умані
Єврейські прочани відзначили в Умані Новий рік
Невелике містечко в Черкаській області, основна заслуга якого в тому, що в ньому похований засновник брацлавського хасидизму ребе Нахман, на тиждень перетворилося на єврейську Мекку. Нахман заповідав, що у того, хто приїде помолитися в Новий рік на його могилу, все буде добре.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як хасиди святкують в Умані новий рік
За оцінками місцевої влади, в цьому році в Умань злетілося під тридцять тисяч євреїв - в основному, звичайно, з Ізраїлю і Штатів. У місті, населення якого не дотягує і до 90 тисяч чоловік, хасидом мав бути кожен четвертий. Однак у центрі Умані про існування хасидів говорили тільки рекламні плакати "Білайну" на івриті, на яких людина в чорному піджаку, капелюсі і з пейсами читала тору, розфарбовану в жовто-чорні кольори.
В якості місця для розселення переважна більшість хасидів вибрали приватний сектор в нижній частині міста. Саме там знаходиться єврейське кладовище, а на ньому - могила ребе Нахмана. Ну щоб далеко не ходити. Для тих, кому не по кишені або нема бажання селитися у нашвидкуруч зведених сараях у місцевих жителів, наспіх спорудили так зване "Наметове містечко" на кілька тисяч осіб.
Я відправився гуляти далі по низині. З наших осіб попадалися тільки міліціонери. Місцевих жителів не було видно нікого.
- А де всі? - Запитав я міліціонерів, яких зустрів біля ставка.
- Немає тут нікого, - відповів сержант. - Вони всі свої будинки поздавали, а самі в місто поїхали.
Я запитав патрульних про плани на вечір.
- Зберуться години о п'ятій-шостій і будуть того, рабина свого купати.
- Тут? - Запитав я недовірливо і перевів погляд на не першої свіжості ставок, на кам'яному березі якого було написано білою фарбою про заборону купання.
- Тут, тут, - запевнив міліціонер. - А потім самі будуть купатися.
Через сто метрів в паркані відчинилися хвіртка, і на лавочку на вулиці виповз дід у тренувальних штанях і з паличкою. Я сів поруч і наївно запитав, як йому хасиди. Дід довго мовчав, і я вже встиг подумати, що знайшов кого питати. Тут він заговорив.
- Не хуліганять. Сидять, горілочку п'ють.
Це було правдою. На великих дворах хасиди збиралися групами чоловік по п'ятдесят, смажили на вугіллі, судячи по запаху, якесь м'ясо і веселилися. Навряд чи вже "на сухо".
- Горілочку?! - З удаваним подивом вигукнув я.
- Але не так, як наші, - серйозно додав дід. - Взагалі-то не хуліганять, - повторив він і багатозначно закінчив: - але всякі трапляються.
З міста з покупками поверталися пішки мама з дорослою дочкою. Вони виявилися небагатьма сміливцями, хто не залишив свій будинок на поталу хасидам і не втік у місто на весь святковий тиждень, а живе з паломниками на одній території.
- Одразу кажу: по телевізору всі брешуть! - Відрізала мама. - Ніяких трьохсот чи чотирьохсот доларів ми з них не беремо! Та й вони стільки платити не будуть, - знітилася вона.
Було видно, що і раді б брати по чотириста. Раді б і більше, але не на тих напали.
- А по скільки берете?
Мама зам'ялася.
- Від умов залежить. В середньому - від п'ятдесяти до ста доларів за ліжко в день.
Тобто за ціною подобової квартири у центрі Києва.
- Зараз у вас живе хтось?
- Так живуть ось, - втомлено простягла мама і махнула рукою в бік прибудови.
Важко їй давалися від п'ятдесяти до ста доларів, але не брати не могла.
- І як живуть? Ведуть себе пристойно?
- Кожен по-своєму, - ухильно відповіла мама, не збираючись стригти всіх хасидів під одну гребінку. - Один он труси на ганку вішає, другий викидає, а третій пере.
- А випивають чи що?
Тут вже пожвавилася донька.
- П'ють як воду! А потім їм від неї - ну дуууже погано. Деякі п'ють, - поправилася вона. - Ви знаєте що, якщо є охота подивитися, як вони себе ведуть, то сходіть завтра на базар. Ось там у всій красі і побачите.
- І що буде? - Запитав я, думаючи, до чого готуватися.
- Як вони півбазара будуть намагатися за гривню скупити. Там і торгуватися будуть, і скандалити, і красти навіть.
Перспектива побачити переможця в битві уманських селян з ізраїльськими хасидами здалася дуже цікавою.
Я вийшов на дорогу, сів на бордюр і закурив. Поруч зі мною сів літній хасид з незадоволеним обличчям і жестами по-хазяйськи зажадав, щоб я дав йому прикурити. Самим їм в шаббат прикурювати можна. Але курити можна. І вимагати запальнички теж.
- Сука! - В цей момент пролунало десь поблизу. Я відволікся від хасида і став дивитися, що відбувається.
По різні боки дороги в гору піднімалися зграя молодих хасидів і три переляканих місцевих дівчиська років сімнадцяти. Дівчата тулилися одне до одного, а на обличчях усіх трьох було написаний один і той же вираз: "Усюди самі євреї". Це була правда. Вони були самі і усюди.
Коли дівчата порівнялися зі мною і хасидом, то ледь не зажмурилися від того, що і тут євреї.
- Свої, свої, - заспокоїв їх я, і дівчата радісно охнули. - Вас провести?
Дівча люто закивали. Я піднявся, і ми пішли поруч. Хасиди замовкли.
- Що було-то? - Запитав я.
- Та жах! - Навперебій заговорили вони. - Кричали всяке, приставали, навіть камінням кидалися!
- Камінням? - Не повірив я.
- Тааа! Я відвернулася, повертаюся - піу! повз мене така каменюка летить!
- А менти чого?
- Та які, їх тут немає зовсім! Там, у самому низу стояло кілька, ми попросили, дайте нам одного вояку, так не дали ж!
- І кожен рік тут таке?
- Перший раз! Раніше не було такого! - З обуренням відповіли всі три.
Незрозуміло, чи були вони обурені такою поведінкою або тим, що раніше не було.
В очікуванні п'ятої години, коли на озеро мали прийти чи не всі, я відправився в місто обідати. Офіціант в шинку теж був налаштований толерантно.
- По-різному поводяться. Ті, хто бідніший - дуже вульгарно. Можуть в "Софіївці" по деревах лазити. А ті, хто багатший, ті і поводяться пристойно.
Загалом, сенсації не виходило.
До початку шостої години на берегу ставка стали збиратися релігійно налаштовані хасиди. Сенс всього заходу пройшов повз мене боком. Майже у кожного в руках був невеликий молитовник. Хтось вдумливо читав про себе, хтось - співучо вголос, хтось в читанні розгойдувався взад і вперед. Це було б схоже на поклони, але виглядало занадто хвацько. Кілька людей підняли над собою і підтримували знизу білобородого старця ("Зараз будуть його купати", - згадав я слова міліціонера). Старець кричав щось на івриті і смішно розмахував руками.
На перекритій проїжджій частині осіб з двадцять затіяли хоровод, наспівуючи пісню. До них, обертаючи синьою мигалкою, наближався мікроавтобус швидкої допомоги. На нього ніхто не відреагував, і водій включив оглушливу сирену. Фельдшер в кіпі, що сидів поруч із водієм, робив танцюючим з кабіни відчайдушні жести. Хоровод розступився, і машина помчала.
- Кого повезли? - Запитав я підполковника, що стояв неподалік.
- Так між собою побилися, - відповів міліціонер. - Когось одного з них і відвезли.
- Вони п'яні були? - З надією запитав я.
Підполковник невизначено знизав плечима.
- А взагалі випивають тут? - Приставав я.
- А як же! - Охоче відгукнувся підполковник. - Вони ж з ранку тут шашлики смажили - під винце, під горілочку.
Назви алкоголю підполковник вимовляв люблячи.
- Тут десять відсотків молоді, - вклинився в розмову чоловік у штатському, який стояв разом з підполковником, - решта - колдирі.
Разом з українськими міліціонерами стояло їх колега з Ізраїлю.
- А ви що тут робите? - Поцікавився я.
- Ми допомагаємо місцевої міліції, - на чистій російській мові, дуже ввічливо і коректно ("Не наша школа", - подумав я) відповів поліцейський, - підтримувати порядок.
- Думаєте, без вас місцева міліція не впорається?
- Потрібні перекладачі, потрібні люди, що розбираються в ментальності, - терпляче відповів поліцейський.
Щось невловимо ввічливе було в його тоні. Таке, чого від наших міліціонерів не почути ніколи.
Тим часом градус релігійного мракобісся підвищувався. Хасиди ставали все жвавіші і галасливіші. Розпивання при цьому видно не було. Своє здивування я висловив стоячи неподалік майора МНС:
- Дивно все це, - кажу. - Горілки не видно, а вони неначе все п'яніші і п'яніші.
- Та вони обкурені всі, - відрізав майор.
- Або під коксом, - так само серйозно додав його колега. - А обличчя блаженні у всіх.
На своє місце повернулася швидка. Я підійшов до фельдшера.
- Що було?
- Нічого не було, - тут же відповів він, навіть не увійшовши в суть питання.
- А куди ви їздили з мигалками півгодини тому?
- Хлопчика вкусила оса, і йому стало погано, - моментально знайшовся фельдшер.
- Оса вкусила? - Недовірливо запитав я.
- Оса, - збрехав фельдшер, і ми обидва, посміхаючись, знали, що він бреше.
- Хлопчика, - уточнив я.
- Хлопчика, - кивнув фельдшер.
- А бійки не було, значить, - підсумував я.
- Не було, - погодився фельдшер.
Все-таки не даремно він носить кипу. Справжній.
Небагато місцевих, які не залишили своїх будинків, навідріз відмовлялися говорити, скільки осіб вони до себе запустили і скільки грошей з них деруть. Одна сім'я тільки підтвердила, що паломники платять їм по сто доларів на добу за людину, а більше платити відмовляються. В якості чи то виправдання, чи то доказу єврейської жадібності мужик махнув рукою в бік дев'ятиповерхівки, що виднілася на дальньому пагорбі:
- Бачиш там будинок? У ньому хасиди викупили квартири і здають - своїм же! - По дев'ятсот - тищі доларів! Ну там, звичайно, джакузі у них, всі діла ...
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рабини пропонують владі заробляти на хасидах в Умані
Самі гості міста, хоча й ставилися до подібних питань насторожено, врешті-решт відповідали досить розгорнуто. Про стодоларові ліжка ніхто не говорив.
- Чим далі від могили ребе Нахмана, тим дешевше, - відповів один молодий хасид. - Зовсім далеко - по двісті з носа за ліжко, ближче - вже по чотириста.
- Доларів? - Уточнив я.
- Ну звичайно доларів, чого ж ще.
- Дорого, блін, - поспівчував я.
- Але якщо ти з мафії, то тобі і там і там безкоштовно, - пожартував його приятель.
- А ви з мафії? - Запитав я.
Хасиди засміялися і від широти єврейської душі вже через п'ять хвилин кликали мене до себе в гості в Ізраїль.
- Почім койка? - На автоматі запитав я.
Остаточно стемніло. Вечір поступово добігав до кінця, хасиди почали розходитися. Наостанок я підійшов до цілого сімейства, яке чинно розсілось на лавочці біля входу у двір одного з будинків. За запевненням найстаршого, цього року в Умань приїхало 43 тисячі осіб. Не сорок і не сорок п'ять, а саме сорок три тисячі. Не обійшлося і без сподівань на краще. У родині розповіли, що хасиди викупили поблизу кілька ділянок землі, на яких побудують готелі і на час паломництва будуть здавати своїм житло по 40 доларів за номер. Ага.
В озері, звичайно, так ніхто і не викупався.
А про хасидів на базарі мені набрехали. Наступного дня нікого там не було. Торгівки, зціпивши зуби і стиснувши кулачки, готувалися до завтрашнього нальоту. Але я вирішив не псувати євреям базарний день. І без того в Умані затримався.
Оригінал: voevoda.livejournal.com
