Про Залізну леді по-людськи: жінка, яка щодня змагалась з чоловіками на їхньому полі

Записувати цю стрічку у “чисті” байопіки не зовсім правильно: з неї дійсно можна дізнатися основні факти біографії Маргарет Тетчер, але вони займають приблизно половину екранного часу. Друга половина більш “загальнолюдська” – розповідь про старість.

Те, що фільм цілком і повністю належить Меріл Стріп, зрозуміло задовго до перегляду. Александра Роач непогано зіграла молоду Маргарет, однак зіграла швидше як дочку бакалійника, яка пізнає перше кохання, ніж як майбутню “залізну леді”. Проте щойно у кадрі з’являється Стріп, “залізо” згадується миттєво. На думку авторів картини, сутністю політичної діяльності Тетчер була боротьба. На екрані ми бачимо жінку, яка звикла наказувати, а не домовлятись, говорити, а не слухати. Рішучість і небажання йти на компроміси стали причиною як гучних перемог, так і прикрих поразок знаменитого прем’єр-міністра. Їх коріння зрозуміле – жінка, яка щодня змагалась з чоловіками на їхньому полі бою, не могла стати іншою, але чи завжди правою була Тетчер? Сміливість і сила характеру, на жаль, не завжди рятують від помилок. Аналіз того, наскільки близьким до реальності є подібне трактування, я робити не буду, він може стати темою для іншої рецензії.

Майже половину фільму ми бачимо зовсім іншу Маргарет – старіючу жінку, у якої проблеми з пам’яттю, яка з усіх сил намагається проститися з покійним чоловіком, котрий все ще навідується до неї (ясна річ, лише в її уяві). Можливо, автори хотіли таким чином показати ціну, яку доводиться платити за владу й успіх, але насправді показали згасання людини, руйнування часом колись сильного інтелекту – і це не дуже приємна картина. Причому зроблено це в достатній мірі безжалісно, щоб відбити у будь-кого бажання сказати “Так, це я на екрані”, тому реальну Тетчер, яка залишилась незадоволеною фільмом, зрозуміти можна. На жаль, сцени ці не лише безжалісні й депресивні, а й досить одноманітні і розтягнуті, жодного сенсу, крім бажання створити довгий бенефіс Меріл, за ними не спостерігається.

Це зовсім не означає, що кіно погане, швидше, воно не дуже вдало скомпоноване: подібний вибір форми підкреслює бажання втекти від стандартної формули байопіків, проте він мало підходить для настільки неоднозначної особистості, як Тетчер. Однак перегляд все одно рекомендується – акторські роботи такого класу на дорозі не валяються.

Оригінал:kinoblog.com