Простий рецепт вирішення гендерної війни: прибирання, готування, секс
Я сама – риба-пила вищої категорії, якщо чесно. Але стало страшнувато. І от як це було.
Трапилася мені нещодавно дитяча повість одного норвезького автора. Гортаючи книгу і милуючись художнім оформленням, я зачепилася за текст і вчиталася в зав’язку історії. Коротенько її переповім. Живе собі звичайна скандинавська сім’я – мама, тато, я. І от приходить мама з роботи якось ввечері, а безробітний тато цілий день був удома й при цьому забув, бідолаха, вечерю приготувати. Як же так вийшло, неприємно дивується мама (либонь, втомилася, ноги гудуть, та й, взагалі, неприваблива ця перспектива – до плити ставати після важкого дня). Та якось випадково, бурмоче тато. Ну, мама спалахує, й починається знайомий (правда ж, знайомий?) як для будь-якої сучасної європейської родини запальний діалог. А далі – казковий і такий уже ж симптоматичний поворот: мама кричить, гнівається, а тато від цього крику зненацька починає зменшуватися у своїх розмірах, і чим більше дружина гримає на нього, тим швидше він втрачає свою істинну подобу. В результаті такої розмови маємо компактного кишенькового чоловіка. Його доньку і головну героїню книги це дуже тішить: такого тата можна в ляльковому будиночку оселити, весело, юхууу! А мені стало раптом ніяково. Що ж у світі коїться, якщо це просочилося й до дитячої літератури навіть, подумала я.
Фото: lady.tochka.net
Про ґендерні проблеми сучасного суспільства не писали, мабуть, лише дуже ліниві. Не знаю, чи доречно стверджувати те, що настає нова доба матріархату, але щось таке суттєве сталося з жінкою в XX столітті, й це відчувають всі і вся. Ну от, скажімо, ще зовсім недавно в поколінні наших прапрабабусь лише поодинокі щасливиці отримували хорошу освіту й, головне, могли нею гідно скористатися. Тепер ситуація докорінно інша: подивіться, більшість традиційно чоловічих інтелектуальних професій опановані жінками. Я сама працюю в кіновиробництві і знаю напевно, про що кажу: знімальні майданчики буквально заполонив тип новочасної "фам фаталь у джинсах" – режисери, продюсери, художники, подеколи вже й оператори навіть. А що, а чому б і ні? Одне задоволення для мене спостерігати за моєю близькою подругою, талановитою операторкою, яка з дня у день підхоплює кінокамеру своїми тонкими руками, і за тим, як віддано в ці моменти її страхує решта операторської групи (правду кажучи, виключно чоловіча).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Криза української сім'ї: 61% подружніх пар розлучаються
Але справа, звісно, не в цьому; прерогативу тягати рейки чи там колоди на рівних з чоловіками прекрасна стать отримала вповні ще за часів "радянського рівноправ’я". Проблема ж полягає в її виключній багатофункціональності. Все переінакшилося в сучасному світі, де маскулінність з фемінністю, а також протилежні часом устої та забобони Сходу і Заходу вигадливо сплелися в єдине маловивчене ціле, й ми, жінки, можемо тепер і контракти підписувати, і кінокартини знімати, і коней на скаку зупиняти, і далі за списком, а ввечері після такої виснажливої праці ще й знаходити в собі сили для домашньої роботи над сімейним і хатнім затишком (що особливо актуально для жінок наших широт, погодьтеся). Так чи інакше, рідко кому всі ці уміння даються однаково добре в руки. В результаті ж такого подвійного тягаря, тобто бажання проявити себе на висоті на всіх фронтах, отримуємо психологічний портрет "сильної жінки": стійкий комплекс провини перед власною сім’єю через брак уваги й піклування про неї, невротизація, виникнення психосоматичних захворювань і т.д., і т.п.
Фото: weblog.infopraca.pl
Як і чому все це сталося? Причин безліч, і про них на всі голоси говорять й історики, й соціологи, й решта мислячих людей. От згадати хоча б колосальні за втратами й наслідками війни минулого століття, які забрали мільйони і мільйони чоловіків з рідних домівок та змусили їхніх дружин тимчасово перебрати на себе більшість чоловічих функцій, аби в буквальному сенсі вижити й поставити на ноги дітей. Між тим, така тимчасовість виявилася бомбою уповільненої дії, адже тоді, коли рештки скалічених фізично й, головне, душевно бійців врешті-решт поверталися додому, то там вони несподівано відчували себе зайвими: їхні дружини вже навчилися вправлятися з усім і за себе, і "за того хлопця".
Так і живемо досі. Я нещодавно замислилася й усвідомила, що мене оточують фактично лише такі – сильні, яскраві, незалежні, але не дуже щасливі в сімейному житті жінки. Маючи в глибині душі дещо старомодні погляди на здорову родину, гадаю, що остання все ж передбачає певне дотримання ґендерних ролей її учасників. Так от, не виходить. В моєму близькому оточенні я не бачу жодної сім’ї, в якій би жінка не перебрала на себе вагому частину чоловічих у класичному розумінні обов’язків, але при цьому була звільнена від суто жіночих справ. Абсолютна більшість моїх родичок, моїх подруг і приятельок – дволикі януси, чиї обличчя – жіноче й чоловіче – безкінечно дивляться в різні боки і ніяк не знайдуть собі єдиної точки перетину цих поглядів на світ. "Я так втомилася все вирішувати за нас обох… я переростаю його… я не відчуваю, що він здатен нести відповідальність… я провокую його, а він ще більше прогинається… я не можу знайти чоловіка, бо не знаю жодного, хто був би сильнішим за мене", – від цього хору кухонних розмов у мене просто голова йде обертом останнім часом. Одне й те саме, у всіх довкола. Вам так не здається?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Правильний розподіл хатніх обов’язків зміцнює шлюб, - дослідження
Може, це прозвучить надто пафосно, але маю відчуття, що ґендерна війна є однією з найтривожніших воєн сьогодення. Підозрюю також, більшість вищезгаданих сильних жінок, направду вільних від агресивного фемінізму, радо здалися б на користь "ворога" й викинули білий прапор, аби лише знали, як це зробити. "Будь, пожалуйста, послабее", – колись попросив кохану жінку у вірші поет-шістдесятник Роберт Рождественський. От особисто я б із задоволенням, але яким чином? Хто б навчив?!
Одна моя приятелька, красуня, розумниця, режисерка і т.д, і т.п., недавно зняла фільм, що торкається якраз цієї теми. У сценарії в ході різних перипетій її успішна, владна, але зневірена в сімейному щасті героїня приходить до лікаря за вирішенням своєї проблеми й отримує від нього нетривіальний рецепт. На папірці всього три слова: "Прибирання, готування, секс". Героїня обурена. А разом з нею і деякі читачі сценарію. "Ну, до чого тут секс?!" – спробував полемізувати з авторкою член суддівської комісії (чоловік, ага) під час захисту її проекту на одному відкритому кіноконкурсі. Після цих слів зала вибухнула несподіваною хвилею протестів; виявилося, секс навіть дуже "до чого".
Втім, ця тема багатогранна і дещо непід’ємна, й тому я її не торкатимуся зараз, а скажу краще кілька слів на захист перших двох пунктів чарівного рецепту. Якби ще років п’ять тому хто-небудь запропонував мені щось подібне, я би довго і голосно сміялася, але тепер вимушена частково погодитися з таким формулюванням. Справа в тому, що в моєму житті був особливий період. Тоді, втомившись від безкінечних важких проектів, іпохондрій і життя в мегаполісі, ми з чоловіком буквально в один момент зірвалися і переїхали жити до села на Чернігівщині. Це був дуже цікавий експеримент над нашим життям, якому ми врешті-решт присвятили три роки, але я зараз не про це, а про прибирання й готування, ви пам’ятаєте. Так ось, саме прості фізичні дії – розтопити піч, нагріти воду, приготувати їжу в не надто облаштованих умовах абощо, які на контрасті з міським стилем життя тут були дуже нагальними й перманентними, несподівано справили на мене явний оздоровчий ефект і первісний захват.
Тямущі люди кажуть, жінки з тонкою душевною організацією і складним чоловічим характером (назвемо це так) хоча б періодично потребують певного заземлення; фізична робота, спорт, секс, а інакше, без цього – зовсім біда.
У цій "еміграції" я вперше в житті відчула себе слабшою за свого чоловіка; протягом певного періоду все звичне тут втратило своє значення – і вічні змагання з видобутку грошей (хто заробляє більше), і решта лідерських перетягувань ковдри на свій бік. Новочасний світ ніби залишився десь позаду, Адам і Єва перезирнулися і почали вчитися жити вдвох з нуля. Нехай у кожного з них лишилося від того світу по ноутбуку, а в тому ноутбуку – по інтернету і т.д… Але з яким задоволенням я спостерігала за тим, як "Адам", дописавши черговий розділ своєї книги або пост у Facebook, вправно вимахує сокирою. Ні, звісно, і я могла б нарубати дров або принести води з колодязя, якби довелося. Я б могла, могла! Але раптом захотілося розм’якнути і відпустити це. А потім піти на кухню і приготувати щось смачненьке, ну, авжеж.
Фото: forexlady.ru
Ви скажете, це була тимчасова романтика. І я скажу. Вже тепер ми знову мешкаємо в Києві, і хоча за роки такого дауншифтингу я отримала неоціненний досвід різного характеру, все ж значна частина наших сімейних проблем так і залишилася нерозв’язаною. Що ж до вищезгадуваного "лікування", то тут усе просто: тямущі люди кажуть, жінки з тонкою душевною організацією і складним чоловічим характером (назвемо це так) хоча б періодично потребують певного заземлення; фізична робота, спорт, секс, а інакше, без цього – зовсім біда.
Втім, і це не панацея. Випустити зайву пару, розслабитися хоч трохи, пробудити в собі яскраво виражену жіночність – особисто в мене це виходить лише з перемінним успіхом. Як же стати по-справжньому слабшою (читай – сильнішою) в сучасному світі всюдисущих андрогінів, не ясно… А, між тим, знаєте, як закінчувався той вірш Рождественського? "Помоги мне сильнее стать". Саме так. І, може, в цьому й зашифрована ще одна з відповідей на наші філософські питання.
Що й сказати, я працюю над цим. От згадаю іноді раптом, що я – шия, і давай свого чоловіка принаймні хвалити (саме таким чином, до речі, було врятовано згадуваного на початку кишенькового тата від його ганебного становища). Хвалю, хвалю, й сама, бач, із риби-пили на рибу-сонце перетворююся. Але не маю послідовності – швидко здаюся. Мабуть, голова заважає. Все ж таки. На жаль.
Джерело: guamoco.com.
