Історія впертого бійця АТО Руляка: яких кадрів боїться система
Волонтер Роман Сініцин просить підтримати в суді учасника АТО, патріота із Криму Ігоря Руляка, незаконно звільненого з флоту 29 вересня 2016 року у зв’язку з нібито неповною службовою відповідністю. Суд першої інстанції Ігор програв. 2 лютого в Одесі відбудеться розгляд апеляції по даній справі.
"Отже Ігор. Руляк. Ігор жив у Севастополі. У 2008 – 2009 роках відслужив срочку в Першому Батальйоні Морської піхоти в Криму. Далі три роки працював в МНС рятувальником. Ігор – ультрас ПФК "Севастополь". Коли почався Майдан – "севаси" були чи не єдиною добре організованою, чисельною (до 70 чоловік) і агресивно-налаштованою проукраїнською силою в місті. Не СБУ, не менти, не флотські, більшість з яких уже чекали вищих російських зарплат, а саме футбольні хулігани були такою силою. І з ними рахувались. Частина їздила в Київ, частина "двіжувала" в місті. Захищали мітинги біля пам’ятника Шевченка. Прибивали кулаками і кастетами в підворотнях особливо рьяних адептів рускага міра. Не без цього", - розповідає Сініцин на своїй сторінці у Facebook.
За словами волонтера, "така самодіяльність" страшенно не подобалась керівництву футбольного клубу Севастополь, президентом якого був пан Новинський (Вадим Новинський, - ред.) . Якось Ігоря і товаришів викликав "на килим" в клуб пан Дрижчаний (на той час екс-голова СБУ і особистий радник православного). В кабінеті був уже сам Новинський, який розповідав ультрас що так робити не можна, що Росія не ворог і дав зрозуміти що "їм пі**єц", якщо вони не змінять позицію". Паралельно на них виходили місцеві бандюки і "смотрящі", були навіть якісь інциденти з ними.
Фото: Facebook / Роман Сініцин
Усіх турбувала проукраїнська позиція місцевих ультрас.
Частина хлопців перебирається на зняті конспіративні квартири і вже звідти діють. Б'ють русаків, намагаються деблокувати військові частини, носять туди їжу, відбивають у козачків журналістів іноземних каналів і якось навіть 5-го каналу. Вдома не з’являються, там їх уже чекають. Когось викрадали і садили в підвал, потім відпускали в результаті довгих переговорів та ультиматумів. Все це відбувалось якось так:
Там до речі на відео є і Ігор і ще ряд тепер уже бійців Морської Піхоти і АЗОВу, а тоді звичайних футбольних хуліганів.
Ігор усе життя мріяв служити в морському спецназі. В 801-му окремому загоні боротьби з підводними диверсійними силами та засобами.
Перед початком подій навіть взяв направлення туди, але коли прийшов по нього до військкомату – його у той день уже захопили козачки і "самооборона".
Хлопці пробираються на уже заблоковану базу 801 загону і пропонують командиру видати їм мінімальну зброю і БК і вони б діяли самостійно, або разом з бійцями загону. Хлопці хотіли щось робити. На той час уже були "зелені чоловічки" і калашмати у "самооборони". Але ультрас були наївними. Командир починає їм розказувати про "русскіє не сдаются". В результаті, трохи пізніше, на материк виїхало усього до 20% особового складу "елітного" підрозділу. Інші залишились вірними Путіну.
Фото: Facebook / Роман Сініцин
Більше того, на той момент якраз завершувалась спільна з НАТО операція по боротьбі з морським піратством в Аденській затоці. І на флагмані Гетьман Сагайдачний знаходилось 20 бійців 801 загону. Коли Сагайдачний прийшов в Одесу (Крим вже був фактично віджатий) – 16 з 20 бійців загону отримали заробітну плату (стандартну + 700$ в місяць від НАТО) і теж звалили в Крим. Служити в Росії. Залишилось лише четверо.
Але давайте повернемось до Ігоря.
Незадовго до референдуму Ігоря набирають місцеві та СБУшники і кажуть, що "хуліганьйо - вам п**дєц, якщо хочете жити - звалюйте". Кістяк активних севасів виїжджає з сім’ями за один день. На материк.
Хлопців приютили дніпропетровські ультрас і якийсь час Ігор з родиною живе у Дніпрі. Майже щотижня навідуючись в штаб флоту та 801 загін в Одесу (тобто в те, що залишилось від штабу і загону). Там він обходить кабінети, когось чекає, розмовляє з офіцерами. Каже про те, що виїхав з сім’єю, що ось у нього направлення в загін, він служив в морській піхоті, хоче служити далі. Ігоря морозять в стилі: "почекай, приїдь через тиждень, йди в той кабінет, зараз відповідального нема, подзвони туди, йди звідси я занятий".
Фото: Facebook / Роман Сініцин
В інші роди військ Ігоря теж не беруть бо "кримська прописка".
Починається війна. Тобто уже повномасштабна.
Ігор йде в АЗОВ. Там прописку не дивились. Воює в АЗОВі з початку червня до середини вересня 2014 року. Бере участь в операціях із звільнення Маріуполя та Мар’їнки. Нагороджений медаллю за штурм Маріуполя.
У цей же період коли воював в АЗОВі, Ігор декілька раз брав звільнення і їздив у штаб ВМС в Одесу. Проситись в 801 загін чи Морський розвідувальний пункт.
Мрія дитинства.
Ігорю там відмовляли. Прямо чи опосередковано.
У вересні 2014-го він таки влаштувався в 801 загін. Мрія здійснилась.
Фото: Facebook / Роман Сініцин
На той час майже уся матеріально-технічна база загону залишилась в Криму. Акваланги, катери, спорядження, зброя. Унікальні види підводних озброєнь. І 80% особового складу залишилось "Загін боротьби з підводними диверсійними силами та засобами". Унікальний у свому роді і єдиний в Україні сидів в Одесі фактично без нічого.
Ігор починає небезуспішно шукати волонтерів.
Фото: Facebook / Роман Сініцин
Приганяє в загін два позашляховика від кримчанина Михаил Джамаль, одягає 30 бійців в модну тоді «степну жабу», Народний тил з Combat-ua купуємо бус і передаємо туди приціл нічного бачення. Sputnik-Gear шиє приекрасні рюкзаки та іншу снарягу. Офісна сотня допомоги Українській армії купує тепловізор.
Ігор, будучи простим матросом, в якійсь мірі готує загін до АТО.
Загін виїжджає в АТО взимку 2015 року. Діє в секторі М, причому доволі успішно.
Фото: Facebook / Роман Сініцин
2 березня відбувається жахливе. У засаді під селищем Піщевик Новоазовського району гинуть мічман Олег Стороженко і старший сержант Саша Стрелюк. Одні з кращих бійців загону. Гинуть за дуже дивних обставин операції і через службову халатність окремих посадових осіб. До цієї історії ми повернемось дуже скоро і окремо. З прізвищами, свідченнями очевидців і деталями. І хтось рано чи пізно понесе за це відповідальність.
Фото: Facebook / Роман Сініцин
17 березня загін виводять з АТО.
Ігор береться за підготовку особового складу. Домовляється про курси гірської підготовки, знаходить спорядження і фінансування.
Адже це ж спеціальний загін по боротьбі з диверсантами. Вони повинні вміти штурмувати кораблі, висаджуватись на палуби з вертольотів.
Командир загону Савінов Олег Олександрович шле Ігоря нафіг. Не доцільно.
Ігор знаходить броньований реанімобіль на загін. Ігор впевнений, що якби була броня – 2 березня хлопці могли б вціліти і вискочити з засади без двохсотих і трьохсотих. Волонтер Ігор Федірко знаходить гроші на придбання цього авто.
Командир загону Савінов Олег Олександрович шле Ігоря нафіг. Не доцільно.
Ігор пише про це у Фейсбук. Пишуть волонтери. Починає Ігор писати і про командування і штаб флоту, де часто сидять відверті реваншисти, саботажники і просто злодії. На чолі з Гайдуком. Де посаду замполіта займає замполіт, який на тій же посаді в Криму "довиховувався" до того, що більше 80% військовослужбовців ВМС присягнули на вірність ворогу і не виїхали на материк.
В квітні 15-го на базі 801 загону відбувається ЧП - зникає два ПМ-а загиблих Олега і Саші. Усіх закривають в "коробці", приїздить той самий замполіт флоту Андрій Урсул і починає пресувати особовий склад. Ігор питає у замполіта чому вони не влаштовували таких допитів коли загинули два найкращих бійця загону, не знайшли винних і не розслідували цю справу. Відбувається перепалка де Ігор шле Урсула і називає чортом. Той в свою чергу звинувачує Ігоря в крадіжці пістолетів.
Але вийшло незручно і стволи потім знайшли через поліграф. Бійця який їх вкрав і послав додому – просто звільнили по неповній відповідності, не посадили. Тоді це "порішав" командувач Гайдук, син якого також служив в "елітному" загоні.
Літом 15го виходить інтерв’ю з Ігорем на LB.ua.
Фактично Ігор першим і почав "збивати" Гайдука. Далі ми усі уже потім приєднались.
В 2015 році наказом Гайдука Ігоря переводять в тилову частину в Миколаїв на посаду "інструктора полігону боротьби за живучість кораблів".
Полігону не існує в природі. Він розкрадений і розгромлений ще з 90-х. Ігор мав би вчити майбутніх матросів задраювати дірки і пробоїни в суднах, рухатись відсіками в умовах часткового затоплення, стабілізувати стан судна, стабілізувати системи та вузли судна які відповідають за його функціонування.
Але немає на чому. Полігону немає. Ігор вимагає акти чи документи передачі майна полігону під його відповідальність і не приймає посаду.
Керівник навчання ВМС в Миколаєві якось сказав Ігорю: "Це не моя війна. Командувач сказав тебе сюди перевести".
Ігор не приймає посади і отримує 30 грн в місяць заробітної платні. Півроку чи навіть більше отримує 30 грн. в місяць. Але каже що виїхав з Криму не за зарплату і бомбить штаб флоту заявами і рапортами з проханням перевести його в бойову частину.
Ігор сам їде в Очаків і бере направлення у командира Морського розвідувального пункту на переведення до нього. Приїздить з ним в Одесу в штаб ВМС. Йому відмовлять. На запитання "чому?" відповідають: "А потому то так надо".
Паралельно в Миколаєві починаються суди з приводу того, що він не приймає посаду і його треба звільнити. Ігоря не звільняють, а на суді керівник Миколаївської учбового центру визнає, що "полігону таки не існує як такого".
В березні 2016 Ігоря в Одесу викликає генерал-полковник Олександр Дублян, заступник Міністра оборони. Волонтери і журналісти якось змогли достукатись і ця історія стала відома в високих кабінетах МО.
Ігор розказує йому свою історію і просить перевести в бойовий підрозділ морського спецназу. Дублян каже: "Все. Рахуй що тебе перевели назад в загін". І…. не перевели. Ігорю дзвонять з штабу ВМС і кажуть, що передумали.
Паралельно ми розпочинаємо кампанію в пресі по зняттю Гайдука, ряду вищих посадових осіб ВМС та переатестації всього штабу . Його знімають. Інших не чіпають.
У травні Ігоря викликає уже новий командувач Ігор Воронченко. Слухає його історію. Ігор пише рапорт, що хоче перевестись в 801 загін і у рапорті зазначає, що у нього не склались відносини з замполітом ВМС Урсулом та кадровиком ВМС Шевченко.
Ігор Воронченко ставить на рапорті візу "Перевести".
В той же день Ігорю двзонять з штабу флоту:
- Альо. Руляк, переводишся?
- Да
- Ну уже не переводишся. Стоп-перевод.
Ігор далі сидить в Миколаєві і нічого не робить, посаду не приймає. Ну як нічого не робить. Ігор встиг потрусити волонтерів і одягнути 10 інструкторів які перевелись туди з 79 бригади вчити молоде поповнення морпіхів, десь знайшов холодильну камеру за 40к грн в столову, автобус ЛАЗ щоб возити курсантів на полігон, бо раніше був ПАЗ який в день робив по 3-4 ходки у 70 кілометрів кожні щоб перевезти на полігон новобранців і БК. Іншими словами, Ігор там волонтерив "на зарплаті". У 30 грн на місяць.
Якось у Миколаїв приїхав командувач Ігор Воронченко, побачив в частині Ігоря і запитав: "А шо ти тут робиш, ти ж в 801 загоні маєш бути?". Поговорили про те, що Ігоря не перевели і вирішили переводити в Морський розвідувальний пункт. Воронченко тоді сказав: "Їдь в частину, бери направлення, тебе переведуть".
Через 2 години знову дзвінок з штабу ВМС і та сама історія. "Альо Руляк. Воронченко передумав, тебе переводять в Академію ВМС в Одесу начальником плавзасобів "за більш доцільним використанням по службі"".
Ігор переїздить в Одесу. В Академії йому не дають робочого місця. Посада є, а що робити немає. Таке часто буває. Мрія халявщиків. Отримуєш зарплату і пільги і нічого не робиш. Просто приходиш на розводи вранці і ввечері. Але Ігор знову береться за своє: "переведіть мене в бойову частину".
В кінці липня Ігорю наказали їхати на полігон з викладачами Академії ВМС. Полігон виявився для більшості викладачів просто приводом поїхати з Одеси з корєшами і побухати в палатках. Ігор звідти звалює назад в Академію. Ігор знову відмовляється там приймати посаду.
Йому тричі обіцяли перевести в бойову частину командувач ВМС і сам замміністра Оборони.
Фото: Facebook / Роман Сініцин
Ігоря звільняють з флоту 29 вересня 2016 року по неповній службовій відповідності. Перед цим за місяць розжалували з старшини 2 статті до матроса не повідомивши йому про це.
Ігор подає в суд і програє першу інстанцію саме через те, що кадровики на чолі з Шевченком там накрутили з датами і розжалували його заднім числом. Жодних підписів під документам Ігор не ставив. Суд відмовляє у розгляді саме через ці нюанси з термінами.
2 лютого у Ігоря в Одесі апеляція. Прийдіть підтримайте хлопця. Він заслужив. І чудово, що за його справу взявся хороший адвокат і волонтер Денис Осмоловський. Кажуть з вуст командування флоту прозвучала фраза: "Такі військовослужбовці нам не потрібні. Звільняйте".
Це притому, що не звільнений жоден з тих кого нам нове командування обіцяло звільнити. У штабі флоту. Там довгий перелік. Саботажників, злодіїв, сепарів і просто "далбайобів". Не проведена атестація штабу.
Зате звільнили простого матроса. Але надто незручного та ініціативного. Який просто хоче воювати. Який через це вивіз дружину, маленьку дитину і маму з Криму.
Фото: Facebook / Роман Сініцин
Медик санінструктор для військ спецпризначення. Кращий студент курсу інструкторів британської системи BIMAT.
Початкові топографічні курси Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Курси оператора швидкохідого катера Віллард 7м і 11 м виданого інженерами Віллард.
Англійська – вільна. Отримуючи 30 грн на місяць в Миколаєві умудрявся ще бути перекладачем для імпортних інструкторів, що вчили морпехів-новобранців.
Звільнений. За службовою невідповідністю. Вдумайтесь. Зараз Ігор сидить в Широкіно. Водій-санінструктор волонтерського реанімобілю GGalina Almazova Чекає коли виграє суд і повернеться в спецназ. Мріяв про морський спецназ з дитинства.
