Небезпечні зв'язки. Юрій Луценко, голова фракції БПП, веде справи зі скандальним екс-регіоналом
Україні не щастить з генпрокурорами. Після революції гідності жоден з трьох головних законників країни — Олег Махніцький, Віталій Ярема, Віктор Шокін — не зміг задовольнити запит суспільства на справедливість.
Після багатомісячної облоги, організованої західними політиками, президент здався і прийняв прохання Шокіна про відставку. Але і випускати Генпрокуратуру з своєї орбіти впливу Петро Порошенко не поспішає. Серед претендентів на вакансію голови відомства все частіше звучить прізвище Юрія Луценка, лідера фракції Блоку Петра Порошенка (БПП) в парламенті. Про це відкрито говорить нардеп Мустафа Найєм та інші його колеги. Сам Луценко заявляє, що посаду генпрокурора йому не пропонували.
Але якщо президент зробить свій вибір на користь цього кандидата, країна ризикує отримати на посаді генерального прокурора людину з не найбездоганнішою репутацією. Адже старожила української політики Луценка складно вважати людиною без темних плям на політичному мундирі.
Причому йдеться не тільки про старі гріхи лідера президентської фракції, але і про нинішні бізнес-зв'язки його сім'ї з Володимиром Зубиком, у нещодавньому минулому — регіоналом і автором гігантської за обсягами схеми безмитного ввезення в країну нафтопродуктів.
Проблемний активіст
Перші не пов'язані з політикою проблеми з законом у Луценка виникли в 2006 році. Тоді правоохоронці почали перевіряти, як після помаранчевої революції він, ставши міністром внутрішніх справ, роздарував 218 нагородних пістолетів. Близько сотні стволів отримали цивільні особи, заслуги яких викликали обґрунтовані сумніви: серед них виявилися міністр освіти, голова Пенсійного фонду або зовсім екзотичні персонажі на кшталт дружини депутата Андрія Деркача.
Було порушено кримінальну справу. Слідство виявило, що деякі з нагороджених отримали зброю без належного документального оформлення — у МВС не виявилося особистих справ, які обов'язково заводяться при нагородженні іменною зброєю. Так, без необхідних формальностей тодішній президент Віктор Ющенко отримав від Луценка пістолет Форт-17.
Втім, цю кримінальну справу не довели до суду.
СКАНДАЛЬНА СЛАВА: Низка журналістських розслідувань показала, що депутат Володимир Зубик був пов'язаний зі скандальною "прокладкою" — фірмою Лівела. Фото: НВ
Бізнес об'єднує
Як і багато українських політиків, Луценко має свої інтереси в бізнесі — мова йде про комерційну нерухомість і телекомунікації.
Офіційні депутатські доходи мало кого можуть задовольнити. А наявність телекомунікаційних активів в інвестиційному портфелі у людей з грошима вважається, за словами експертів, правилом хорошого тону. Ризики невеликі, ринок стабільний, маржинальність досягає 50%.
Компанія Українські новітні телекомунікації (УНТК) — давній актив сім'ї Луценка. Заснована в 2005‑му, сьогодні ця структура обіцяє підключити клієнтів до інтернету, налаштувати телебачення, відеоспостереження або надати "красивий" телефонний номер.
На візитках співробітників УНТК написаний корпоративний слоган компанії: “Ви приймаєте рішення. Ми створюємо можливості".
Про створення можливостей Луценко дбав. Ще в 2006‑му, під час його перебування міністром внутрішніх справ, МВС вимагав від своїх підрозділів перейти на телефонні тарифні плани УНТК. У компанії тоді офіційно працювала дружина Юрія Ірина Луценко, нині — депутат БПП.
"УНТК — невелика компанія, це не Укртелеком",— говорить Анатолій Фроленков, керівний партнер консалтингової компанії Expert&Consulting. З її плюсів він називає гарний портфель послуг як у сегменті В2С (бізнес для споживача), так і В2В (бізнес для бізнесу). До того ж, уточнює Фроленков, зараз в УНТК "пішли вливання".
Спочатку власником УНТК значився Степан Нарембик, батько Ірини Луценко. Потім власність над активом перейшла до самої дружини лідера фракції БПП. Зараз кінцевим бенефіціаром компанії є Валерій Кулаков — помічник на громадських засадах народного депутата Зубика.
Кулаков і Зубик знайомі давно і мають спільний інтерес — компанію з управління активами Кристал Ессет Менеджмент. Ця ж фірма значиться і серед засновників УНТК.
Крім того, Кулаков працював з депутатом Зубиком у численних будівельних проектах і скандально відомій компанії Лівела. Ця фірма, що мала ексклюзивне право на ввезення нафтопродуктів без податків і зборів, діяла на ринку в 2004-2010 роках. Формально "прокладкою" керували помічники нардепа, але численні журналістські розслідування, зокрема Української правди, довели — Лівелу контролював саме Зубик.
Особливу активність Лівела показала у другій половині 2010‑го — тоді на неї припадало більше половини всього імпорту бензину й дизеля.
Такий успіх був закономірний. Вітчизняні трейдери закуповували нафтопродукти, наприклад, у Литві, потім продавали їх перед перетином українського кордону Лівелі. Та розмитнювала паливо за "пільговим тарифом" і продавала його назад трейдерам, беручи при цьому комісію на рівні 70% від заощаджених податків — до $250 на тонні бензину.
Коли ця історія спливла в ЗМІ у 2011 році, компанія вже згорнула діяльність.
Сам Зубик, який на той момент представляв Партію регіонів (ПР) у парламенті, заперечував свій зв'язок з Лівелою.
Спритний партнер
фото: НВ
Все ще разом
Луценко каже, що його родина не має відношення до УНТК з 2012 року, коли його дружина продала цей бізнес. “Покупець компанії не мав ніякого відношення до Володимира Зубика,— стверджує політик.— Останній раз спілкувався з ним минулої осені в стінах парламенту". У самій УНТК кажуть, що нинішній власник з'явився в капіталі компанії у 2015‑му.
Тим дивніше інформація з держреєстрів, яка показує: керівництво компанією не змінилося. Це дозволяє говорити, що сім'я Луценка продовжує контролювати актив разом з Зубиком.
Так, у реєстрі юридичних осіб зазначено, що директором УНТК досі числиться Євген Терещенко, який керує компанією з 2011‑го, коли нею володіла родина голови президентської фракції.
Ще кілька тижнів тому, згідно з даними того ж реєстру, право підпису в УНТК також мав близький до сім'ї Луценка Віталій Морозюк. Проте незабаром після того, як НВ зацікавилося цією темою, його ім'я зникло з реєстру.
Морозюк керує київським бізнес-центром Лотос, що належить Олександру Луценку — синові голови фракції БПП. Саме в Лотосі, оточеному непривабливими хрущовками столичного району Нивки, розташоване представництво УНТК. На одній з дверей в офісі компанії є вивіска: "Службове приміщення народного депутата Ірини Степанівни Луценко".
Підвищена гнучкість
"Ділова співпраця між Юрієм Луценком і Володимиром Зубиком не є чимось дивним — влада і опозиція в цьому питанні дуже гнучкі",— підкреслює політолог Євген Магда.
Можливо, саме цією гнучкістю можна пояснити той момент, що на останніх виборах у Раду, які пройшли восени 2014 року, фракція БПП — безумовний лідер народної підтримки на той момент — не стала виставляти свого кандидата на 195‑му окрузі в Черкаській області. Зрештою самовисуванець Зубик, який балотувався там, переміг, отримавши депутатський мандат. Його успіх був очікуваний — по цьому округу він вже вигравав вибори двома роками раніше.
При цьому Луценко не зміг пояснити, чому БПП не виставив свого кандидата на 195‑му окрузі. “Кандидатів на мажоритарних округах по всій Україні висувала обласна організація партії,— каже він.— Я до і під час виборчої кампанії не спілкувався про це ані з обласною організацією, ані з самим Зубиком".
Втім, подібні збіги навряд чи турбують президента. Главі держави потрібен максимально лояльний голова Генпрокуратури, запевняє Віктор Таран, голова Центру політичних студій та аналітики.
А з одіозними особистостями, як запевняє експерт, нинішній лідер БПП співпрацює не вперше. Саме Луценко, за даними народного депутата Володимира Парасюка, що підтверджує і Таран, лобіював призначення в СБУ генерал-лейтенанта міліції Василя Пісного, якого затримували за підозрою в рекеті. “Пісному приписують хабарництво, контрабанду, зникнення речових доказів, співпрацю з кримінальними структурами,— каже політолог.— Точно відомий той факт, що Пісний отримав статус учасника бойових дій, провівши в зоні АТО три дні".
Нерозбірливість — типова риса Луценка. "Він часто лавірує між різними таборами",— ділиться своїми спостереженнями письменник Андрій Кокотюха, який написав про Луценка книгу Польовий командир. “Як політик Луценко — типова людина перехідного періоду,— підсумовує письменник.— Він не ідеальний".
Іван Верстюк для НВ
