Останній шанс порятунку для Європи
Економічна катастрофа в Європі розгортається так повільно, що вона давно вже перетворилася на звичну справу.
Для деяких аналітиків оптимістичний сценарій - саме так, оптимістичний - в даний час виглядатиме як фінансовий колапс в стилі Lehman, спровокований виходом Греції з єврозони. Нічого іншого, міркують вони, не змусить діяти уряди Європейського союзу. Виглядає як голосування щодо довіри до політиків?
Що б не трапилося після грецьких виборів 17 червня, ще більше лихо, ніж грецький євро-вихід загрожує Іспанії, набагато більшій економіці, крах якої став би справді некерованим. Небезпека неминуча. Витрати Іспанії на фінансові запозичення зросли майже до рівня, який сигналізує про неспроможність економіки країни, банківська система якої руйнується. Якщо проблему не зупинити там, тоді перспективи Європи плачевні.
На саміті, запланованому на кінець цього місяця, європейським лідерам необхідно змінити свою стратегію замовчування проблеми: "нічого не робимо, подивимося, що відбудеться". Дві нові пропозиції знаходяться в стадії обговорення: "банківський союз", щоб підтримати фінансову систему ЄС і так званий "пакт погашення", щоб гарантувати платоспроможність заборгованих урядів Європи. Хоча жоден план повністю не усуне проблем, обидва варті запровадження.
Єдиний підхід
Ідея банківського союзу закликає до запровадження єдиного підходу єврозони до фінансового регулювання, спільного плану гарантування депозитів і колективної системи рекапіталізації проблемних банків. Це має сенс, тому що прийняття єдиної валюти стерло кордони, які розмежовували національні фінансові системи. Проблеми однієї країни миттєво передаються іншим. Повністю інтегрований фінансовий ринок вимагає єдиного підходу до регулювання та єдиних правил фінансової підтримки.
Тим не менш, необхідність підтримки проблемних фінансових систем вимагає використання публічних фінансів - а це спірне питання. Іспанія потребує колективного страхування депозитів і рекапіталізації банків в основному через те, що більше не має грошей, щоб діяти самостійно. Німеччина відмовляється від відкритої підтримки таких ініціатив, що ставлять під ризик її благополуччя, а не тільки благополуччя її партнерів. Тим не менш, прийняття компромісу на саміті виглядає можливим. Він включатиме кроки в напрямку банківського союзу плюс обмежену колективну підтримку через розширений механізм Європейської стабільності, який в даний час запроваджується. Це зовсім не ідеал, але краще ніж нічого.
"Пакт погашення" порушує питання всеохоплюючої державної неспроможності платити за своїми зобов’язаннями. Ідея полягає в спрямуванні національних суверенних боргів, більших за 60% від валового внутрішнього продукту, на створення спільно гарантованого фонду. Завдяки об'єднанню ризиків, вартість рефінансування буде нижчою, ніж переважні ставки, для проблемних позичальників (і вищою - для кредитоспроможних). Уряди мають пообіцяти не збільшувати решту боргів вище межі у 60%. Вони будуть також надавати обов'язкові внески до фонду, який повинен припинити існування через 20 до 25 років. Одним із способів забезпечення цієї угоди є вимога до країн розміщувати застави у вигляді валютних резервів.
Добре, що план є кроком у бік випуску єврооблігацій, на чому ми наполягали увесь останній рік, а канцлер Німеччини Ангела Меркель виключала цю можливість. Вона також не хотіла мати нічого спільного з "пактом погашення", коли така ідея була вперше висловлена, можливо, підозрюючи, що це є прихованим різновидом єврооблігацій (власне так і є насправді). Вона пом'якшила свою попередню позицію і надії з’являються на майбутній можливий компроміс. На жаль, основними недоліками "пакту погашення" є особливості, які дуже високо цінує Меркель: він створений, щоб носити тимчасовий характер, а зона євро потребує міцного фінансового ремонту. Він працюватиме через примуси і штрафи, піднімаючи питання про його демократичність, а не шляхом створення стимулів для хорошої фінансової поведінки.
Правильний напрямок
Під загрозою жорстких санкцій договір запроваджує плани жорсткої економії на десятиліття для таких країн, як Італія. Навіть якщо б це було бажаним - ми думаємо, що це занадто суворо – і не заслуговує на велике схвалення. ЄС повинен позбутися звички давати обіцянки, які ніхто не збирається виконувати. Тим не менш, план є кроком у правильному напрямку. Якщо саміт зможе погодитися із принципом взаємного визнання боргів, яким би обмеженим і заплутаним він не був, фінансові ринки заспокояться, і це найголовніше для бізнесу. Між тим, Європейський центральний банк повинен робити більше.
У середу, він залишив свою ключову процентну ставку без змін на рівні 1% і продовжує негативно ставитися до пропозицій про фіскальне послаблення - подібне до того, що застосовує Федеральна резервна система США - незважаючи на всі ознаки того, що єврозона продовжує уповільнюватися. ЄЦБ не може заповнити політичний вакуум. Про це минулого тижня заявив його президент Маріо Драгі, але це не головне. Запровадження чергового монетарного стимулювання є цілком можливим і повинно допомогти. Европа коливається вже досить довго. Вона повинна діяти, допоки не наступив повний параліч її економіки, і саміт 28-29 червня може бути її останнім шансом.
Оригінал: Bloomberg
Переклад: iPress
