RSS
ФОТО
05 03 2018 17:10

Королівство Марокко. Як отримати заряд африканських пригод за 256 євро?

Маршрут: Львів-Краків-Марракеш-Касабланка-Рабат-Мекнес-Фес-Шевшауен-Танжер-Київ
Краєвиди Атласних гір, шум Атлантичного океану, аромати прянощів та пісні муедзина, що по-магічному розливається над містом – як виявилося, Марокко не так далеко, як здавалося і насититися новими враженнями можна досить легко та й до того ж відносно недорого.
Королівство Марокко. Як отримати заряд африканських пригод за 256 євро? Марракеш. Медина. Фото: Маргарита Велебник

Ідея відвідати країну виникла спонтанно, а дух авантюризму підтримали дві важливі складові – хороша компанія і… дешеві авіаквитки. За 9 днів ми відвідали 7 міст, витратили на подорож 256 євро (на одного), познайомилися з багатьма цікавими людьми, спробували національну кухню, поторгувалися на ринку, зробили більше тисячі фотографій та отримали масу нових емоцій і вражень. Плануєте бюджетну подорож? – Можливо, цей варіант саме для вас.


Марракеш. Медина. Фото: Маргарита Велебник

Дух авантюризму набагато легше підтримувати, прочитавши низку тревел-блогів та гайдів, передивившись Youtube відео та фільмі знятих в країні, а також, наскільки це можливо, спланувавши свою подорож. Ось це якраз про мене! Я обожнюю планувати і не раз жартувала, якщо не складеться з бажаною кар’єрою, зароблятиму на плануванні подорожей. Марокко – це інший континент, зовсім інша культура, тому перед поїздкою я трохи нервувала, начитавшись не дуже позитивних і, маю зазначити, занадто упереджених відгуків про подорожі країною, а також порад на кшталт "найбезпечніше їхати з чоловіком, який знає французьку чи арабську". Оскільки часу на оголошення кастингу на чоловіка-поліглота не було, подруга підтримувала дух авантюризму, а я намагалася зробити цю пригоду достатньо обдуманою і спланованою.


Марракеш. Медина. Фото: Маргарита Велебник

КОРОТКО ПРО ОСНОВНЕ

ВІЗА.

Українцям для в’їзду на територію Королівства потрібна віза, яка робиться 10 днів і коштує 618 грн (станом на січень 2018). Перелік документів і анкету на офіційних ресурсах не знайдете, їх надсилають поштою бажаючим отримати візу. Прийом документів здійснюється у вівторок і четвер в Посольстві в Києві (саме в Посольстві, а не в Консульстві).


Танжер. Медина. Фото: Маргарита Велебник

МАРШРУТ.

Кількість днів була визначена наперед дешевими перельотами Краків-Марракеш і Танжер-Київ, тому залишалося тільки скласти маршрут від Марракеша до Танжера. Тут нам пощастило, оскільки більшість міст, які варто побачити, в тому числі 4 імперські міста Марокко, кожне з яких в свій час було столицею країни, знаходяться саме на цьому маршруті. Таким чином, рухаючись по карті вверх до Ґібралтарської протоки, окрім Марракеша і Танжера ми запланували відвідати Касабланку, Рабат, Мекнес, Фес і Шевшауен. Якщо матимете більше часу, місцеві також радять відвідати Аґадір, Ессуейру та здійснити поїздку в пустелю.


Марракеш. Аеропорт. Фото: Маргарита Велебник

ДОРОГА.

На дорогу в обидві сторони ми витратили 94 євро на одного. Ця сума включає автобус Львів-Краків, перельоти Краків-Марракеш і Танжер-Київ з нічною пересадкою у Франкфурті. Квитки шукали на сайтах busfor.ua, ryanair.com, wizzair.com та kiwi.com і купували за місяць до поїздки, а то й більше. Враховуючи черги на кордоні, краще перестрахуйтеся і беріть квитки на автобус із запасом 5-7 годин. Зазвичай, я переходжу кордон пішки в Медиці – це набагато швидше і дешевше, проте в сніг і мороз не дуже хотілося стояти на пункті пропуску.


Марракеш. Сади Мажорель. Фото: Маргарита Велебник

ЖИТЛО.

Проживання нам обійшлося в 78 євро на одного. Бронювали номери на старому і перевіреному booking.com без передплат. Всюди окрім Марракеша, ми жили в двомісних кімнатах з дуже смачними традиційними сніданками. Єдина проблема – це дикий холод вночі. Практично ніде в Марокко немає опалення. Рятувалися теплими ковдрами і лише в Танжері ми мали в номері кондиціонер.


Марракеш. Медина. Фото: Маргарита Велебник

ВАЛЮТА.

Марокканський дірхарм – це закрита валюта, яку ви ніде не купите і ніде не здасте окрім Марокко. ЇЇ можна придбати відразу після проходу паспортного контролю в будь-якому аеропорту Марокко. Приймають як долари, так і євро. В аеропорту за 1 євро дають 10,65 дірхарм, в місті - 11,15. Купуйте стільки валюти, скільки збираєтеся витратити! По приїзді в танжерський аеропорт у нас все ще залишалися гроші, які ми сподівалися витратити в дюті фрі. От тільки коли нам поставили штамп виїзду і ми увійшли в зону відправлення, то на касах побачили таблички "Нам не дозволено приймати дірхарми, розрахунок в євро". На цьому етапі конвертувати гроші назад в євро також вже неможливо.


Марракеш. Палац ель-Баді. Фото: Маргарита Велебник

ПЕРЕСУВАННЯ ПО КРАЇНІ.

Переважно туристи пересуваються по Марокко автобусами компанії CTM, які практично всюди мають окремі автостанції на виїзді з міста, пропонують дуже хороший сервіс та комфортні автобуси з великим простором для ніг. Багаж потрібно здавати як в аеропорту ще до посадки в автобус в окреме віконечко, де його реєструють і складають на візки. Оскільки ми були з рюкзаками, то речі не здавали, хоч і водій декілька разів тицяв пальцем для відповідальних за багаж на наші плечі. Крім того, є залізничні сполучення, які дорожчі за автобуси, але так само комфортні. 

Наперед квитків ми ніде не купували. У Фесі ми про це трохи пошкодували, оскільки через перенавантаженість напрямку змушені були переїжджати в Шевшауен пізніше, а оскільки це був найдовший переїзд гірськими серпантинами, ми мали зовсім мало часу, щоб побачити саме небесне місто. Очевидно, що все не передбачиш, тому й з Шефшауена ми також з фортуною на нашому боці і з допомогою привітних марокканців добиралися автобусними лініями "для своїх". Тут вже спочатку треба було розпізнати автобус, на якому напис лише арабською, та й за місце треба було поштовхатися. Загалом на пересування по країні ми витратили 33 євро на особу. 


Танжер. Майстерня кераміки. Фото: Маргарита Велебник

МОВНИЙ БАР’ЄР.

Його немає, або ми його не дуже відчули. Знаю, це дуже дивно. Основна мова в Марокко – це арабська, а також поширена французька. Я не володію ні тією, ні тією. В Марракеші заповзятливі марокканці звертаються на всіх можливих мовах. До нас, переважно, зверталися англійською і німецькою. Чим далі ми рухалися, тим більше ми чули французьку, а в Танжері навіть іспанську. На арабській і французькій я знаю декілька загальновживаних слів типу "привіт", "так", "ні", "дякую", які якраз і пригодилися. Проте, як я сказала, бар’єру ми не відчули, оскільки там де не розуміли англійської, діяла універсальна мова жестів, яку розуміють усі. Марокканці завжди привітні, намагаються допомогти та дають корисні поради.


Марракеш.Ринок. Фото: Маргарита Велебник

ВРАЖЕННЯ ВІД МАРОККО 

Зима, як виявилося, ідеальний час для відвідин країни. Вдень +12 - +18, проте вночі температура знижується до 0 і нижче, тому тепла піжама не завадить. Марокко – країна досить чиста, окрім хіба Касабланки. В 2016 році уряд заборонив виробництво та використання поліетиленових пакетів, тому на ринку і в супермаркеті товари складають в еко-сумки, а на вулицях немає гір поліетиленового сміття. 

Країна безпечна для подорожей. Влітку, можливо, кількість кишенькових злодіїв і зростає, проте ми зустрічалися лише з гостинністю і привітністю. Взагалі марокканці надзвичайно приємні люди. Якщо в європейських країнах мало хто до тебе підійде на вулиці щоб зав’язати розмову, то тут це явище дуже поширене. Багато марокканців цікавилися звідки ми. На відповідь "Ukraine/Ucrania" реагували дуже тепло. Знають, де країна знаходиться і знають, що в нас навчається багато марокканських студентів. В останні роки все більше українців приїздить в Марокко. На запитання одного марокканця "А чому ви приїхали в Марокко? Українці ж їздять в Єгипет". Ми відповіли, що приїхали за враженнями, а не за відпочинком біля басейну.


Марракеш. Сади Мажорель. Фото: Маргарита Велебник

Кожне місто, яке ми відвідали має свої особливості. В Марракеші будь-що непримітне ззовні може виглядати розкішно всередині. Це палаци Баді та Бахія, сади Мажорель, а також низка привабливих місць без назв, які просто траплялися нам по дорозі. В медині, себто в старому місті, життя вирує вдень і вночі, а особливо на площі Джемма ель-Фна, де можна зустріти різну цікаву публіку.


Касабланка. Мечеть Хассана ІІ. Фото: Маргарита Велебник

В Касабланці нам здавалося, що ми єдині туристи в місті, поки не дійшли до мечеті Хассана ІІ, що височіє на березі Атлантичного океану. Всі як один марокканці повторювали, що в Касабланці немає чого робити, оскільки крім мечеті тут немає традиційних для європейського туриста місць. Проте вид на бурхливий Атлантичний океан та вигадливі мозаїчні мотиви мечеті вартували дня в цьому місті. На додаток мене пригостили свіжою рибою, приготовленою на грилі прямо на березі океану.


Рабат. Вежа Хассана. Фото: Маргарита Велебник

Рабат – столиця Королівства Марокко. Тут кожна вулиця варта уваги. Як і в Марракеші, варто заглядати у всі закутки, адже можна знайти як палаци, так і маленькі оазиси. 

Мекнес теж відноситься до імперських місто Марокко. Більшість туристів тут – це привітні марокканці. Декількох годин нам вистачило, щоб обдивитися старе місто і руїни, які залишилися від колишньої величі. 


Фес. Медина. Фото: Маргарита Велебник

Фес – це наш провал. Ми трохи не розрахували час і потрапили в місто пізніше ніж очікували, тому не мали можливості подивитися всі заплановані місця. Проте, навіть при заході сонця ми змогли насолодитися затишністю одних вулиць та шаленим життям інших. За це місто я переживала найбільше через його заплутаність і 10 тис. вулиць, але воно виявилося найбільш зрозумілим і гостинним. Надвечір, на терасі наш хост Моухсін пригощав нас гарячим солодким чаєм з м’ятою, який самі марокканці з любов’ю називають берберським віскі та розповідав різні історії про Фес. Місто вартує уваги і має багато цікавих місць. Туди варто повертатися хоча б заради того, щоб знову сповна відчути цю атмосферу добра, довіри і легкості в спілкуванні з незнайомцями.


Рабат. Касба Удая. Фото: Маргарита Велебник

Шевшауен або Шавен – це надзвичайно розрекламоване маленьке містечко, в якому кількість європейських і азійських туристів зашкалює. А все тому, що місто лазурово-небесного кольору. Розповім маленький секрет – в Рабаті є місце, яке називається Kasbah des Oudaias. Це надзвичайно мальовниче місце, з якого відкривається вид на Атлантичний океан і яке в собі ховає "маленький Шавен" - містечко з блакитними стінами та оазисами огороджене стіною, що значно більше припало нам до душі ніж справжній Шавен. Проте, в п’ятигодинній поїздці від Фесу в Шевшауен таки є значний плюс - це краєвиди. Автобус проїжджає гірськими серпантинами, оливковими пагорбами, полями з вівцями, вузькими дорогами, що обросли їстівними кактусами та подекуди розкиданими будинками, де люди живуть неквапливим життям. В тій поїздці в мене в голові зник стереотип, що Марокко – це пустельна країна. Дивитися на природу Королівства було суцільним задоволення.


Танжер. Медина. Фото: Маргарита Велебник

Танжер став останнім пунктом нашої подорожі. Подивившись перед тим фільм "Виживуть тільки коханці" режисера Джима Джармуша ми проникалися атмосферою міста, об’їдалися солодощами, спілкувалися з цікавими і творчими людьми та…шукали "ту арку з фільму". Коли ми вже покинули наші спроби, навмання повернули в новий завулок і натрапили на неї. Це не якесь особливе місце. Нам просто хотілося отримати відчуття, що ми взяли від цих 9 днів по максимуму, в той же час не поспішаючи та по-справжньому насолоджуючись життям та спілкуванням як це роблять марокканці. 


Шевшауен. Медина. Фото: Маргарита Велебник

Більше спойлерити не буду, адже найкраще все пізнавати самому, бо кожен досвід унікальний. Дам лише декілька порад, які неодмінно пригодяться в подорожі.


Марракеш. Ринок. Фото: Маргарита Велебник

ПОРАДИ ПОДОРОЖУЮЧИМ

Будьте готові до того, що головним "sightseeing" в Марокко можете стати саме ви. Можливо, тому що ми обоє світлошкірі білявки, 9 днів ми провели як під прожекторами. Мені, як людині, яка звикла до європейської байдужості і не звикла привертати увагу було важко акліматизуватися до такого незвичного ставлення. В кожному місті знаходились люди (і не лише місцеві), які підходили до нас і просили сфотографуватися, наздоганяли щоб взяти контакти, викрикували компліменти, завжди віталися… переважно в спину, а коли я випадково наштовхнулася на дівчину, вона аж запищала від захвату. Тож тут вдавати з себе місцевих вам точно не вдасться. 


Марракеш. Площа Джемма ель-Фна. Фото: Маргарита Велебник

Якщо маєте професійний цифровий фотоапарат, вас сприйматимуть за якогось крутого журналіста (в мене це неодноразово питали) і намагатимуться потрапити в об’єктив, а то й проситимуть, щоб ви сфотографували. Якщо хочете сфотографувати прилавок чи крамничку – краще запитайте продавця. Сама я в халепу не потрапляла, оскільки з усмішкою запитувала і торговці завжди з радістю кивали і дозволяли. Проте бачила, як жінку, яка зробила фото на телефон, продавець доганяв і вимагав гроші за фото.


Марракеш. Ринок. Фото: Маргарита Велебник

Перед від’їздом я прочитала багато відгуків туристів, щодо заповзятливих марокканців, які за те, щоб показати дорогу вимагають гроші. Щоб уникнути непорозумінь завантажте офлайн карти міст, які плануєте відвідати, особливо якщо це Марракеш чи Фес. Краще заблудитися з Google Maps ніж без них. Траплялося ми гуляли по "сірих зонах" карт, проте завжди могли перевірити в який напрямок нам потрібно вийти. Таким чином, вб’єте двох зайців – можна спокійно насолоджуватися прогулянкою лабіринтами медин і, водночас, не переживати, що хтось візьме з вас гроші за вказаний шлях.


Марракеш. Площа Джемма ель-Фна. Фото: Маргарита Велебник

Куштуйте національні страви – супи, таджини, солодощі, оливки, фрукти і нереальні фреші. В останній день ми виявили, що марокканські мандарини набагато смачніші і соковитіші за ті, які є на нашому ринку, але обмеження ручної поклажі Ryanair не дозволили мені взяти мішок цитрусів з собою. На площі Джемма ель-Фна в Марракеші апельсиновий фреш вам зроблять за 4 Dhs (0,35€), мультифрукт за 10Dhs (0,90€). Там же на площі ввечері можна смачно і ситно поїсти за 100Dhs (9€) на двох. Шукати де сісти вам не доведеться, адже як тільки ви дійдете до палаток з їжею, на вас напосяде купа закликальників з меню, які переконуватимуть, що саме в них найсмачніша кухня, найкращі кухарі і все найсвіжіше. Вони не тягнутимуть вас за руку і якщо ви розвертаєтесь з надією запитають "Maybe later?" і вслід вигукнуть номер своєї палатки. Одному такому чоловіку ми пообіцяли повернутися наступного вечора, попередньо переконавши його, що запам’ятали номер палатки. І коли таки повернулися, перед прийомом їжі і після нього нас пригощали берберським віскі. Також перед основним прийомом їжі перед вами ставлять хліб, оливки і соуси з томатів, перцю і приправ. Замовляли ми їхній традиційний суп за 5Dhs (0.45€) і тажин за 40 (3.5€). Тажин – це традиційна страва, яка готується в спеціальному глиняному конусоподібному посуді. Зазвичай, це тушковані овочі з певним видом м’яса або риби. Оскільки ця страва тушкується досить довго (4-8 год), краще приходити пізніше, щоб довго не сидіти і не чекати.


Марракеш. Ринок. Фото: Маргарита Велебник

Однозначно торгуйтеся на ринку, адже це ціла культура в Марокко! Я, як людина, яка ніколи не торгувалася навіть з бабкою на львівському ринку ввійшла в кураж в Марракеші. Попередньо переглянувши в тревел-блогах скільки можуть коштувати сувеніри, мені вдалося збити ціну на арганову олію з пропонованих 80 до 35 дірхарм за 100 мл. До цього я була готова, проте аж ніяк не була готова до цілковитої відсутності цін на всіх товарах на ринку. Таке відчуття, що насправді мінімальних цін на товар взагалі не існує, а все залежить від покупця, його/її усмішки та наполегливості. Ще одне спостереження – давати решту торговці не люблять. Одного разу це може піти вам на користь і, наприклад, за решту можна вторгувати собі ще якийсь товар, або ж можете відчути себе обманутим. 

Окрім ринку, можна закуповуватися в супермаркетах. Найдешевшим є ACIMA – марокканський Auchan. В ньому найбільший вибір товарів, а також можна досить дешево купити приправи, сухофрукти і солодощі. Ціни на продукти значно нижчі ніж в ЄС, проте вищі ніж в Україні. Крім ACIMA є ще BIM та Carefour, проте в них менший вибір саме марокканських товарів. Супермаркети і торгові центри знаходяться в нових частинах міст. Там же й, переважно, розташовані вокзали. Ми поміркували і вирішили, що це зроблено з метою зменшення трафіку в старих частинах – мединах. І дійсно, окрім Марракешу, який практично весь є старим, ми ніде не бачили автобусів чи великогабаритного транспорту.


Танжер. Площа 9 Квітня 1947. Фото: Маргарита Велебник

Якщо ви говорите французькою чи іспанською – це бонус, проте будьте готові, що це не та французька, яку ви вивчали. Щодо арабських слів, я використовувала Саламм Алейкум – вітання, яке дослівно перекладається "мир вам", "Е" - так, "ллА" - ні, "шУкран" – дякую, "халлАс" – досить, "бслЕма" - до зустрічі. Цього запасу слів мені було достатньо. Де англійська не допомагала в в хід йшли жести.

Не зважаючи на те, що країна досить безпечна – залишайтеся пильними і будьте готові до всього – і до плювка в камеру (точніше на камеру), і до пропонування косячка, і до інших можливих казусів. Головне – продовжувати свою пригоду з позитивом!


Касабланка. Мечеть Хассана ІІ. Фото: Маргарита Велебник

9 днів – це надто мало, щоб побачити всю велич Марокко, проте достатньо, щоб відчути дух, насолодитися краєвидами гір та океану, посмакувати кухнею та пізнати надзвичайну гостинність і дружелюбність марокканців, що змушує задуматись про повернення в цю країну і спонукає знову планувати… адже вкладати час і гроші у враження, а не в речі значно приємніше!


Танжер. Медина. Фото: Вікторія Рой

 

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

СТАТТІ