Карина Людоговська: Згода дім будує, а незгода руйнує
ПАНІ НЕЗГОДО, ЗАЧЕКАЙТЕ…
Ми не обираємо місце, час, сім’ю, в якій маємо народитися. Проте далі майже все відбувається під впливом нашого власного вибору. Самі вирішуємо, як вчинити, а від цього й залежить, куди поверне життєва дорога. Адже подальший розвиток подій визначає не проблема, а наше ставлення до неї. Хтось діє згідно з принципами, інший - за велінням серця. Когось надихають особисті перемоги. Багатьох незгоди збивають з пантелику. А може, загартовують?
Думаю… Думаю… Думаю…
***
Ти належиш до зразкових: щоранку самостійно зав’язуєш краватку, а щовечора її готуєш. Молодий завзятий спеціаліст із якоїсь там фірми. Очікуєш на підвищення…
Хоча ні, дай вгадаю: педагог! Точно, ти ж - та сама вчителька, яка "замість того, щоб в кіно піти-и-и, сидить перевіря-я-є зошити-и-и". І ось-ось шкільний гомін на перервах здаватиметься приємною симфонією – попереду безсонні ночі під "співи" власного немовля…
Хм, а може, треба на "Ви"? Мабуть – бабуся. Ладна годинами "шкваритися" на кухні (хоч раніше - нізащо), аби тільки потішити своїх розумників, якось затримати їх поряд…
Стоп. Читачу, ким би не був, ти - щасливий.
Дзілінь. Відчиняєш.
- Привіт. Я – Незгода, прийшла руйнувати.
- Мій дім – моя форте…
- Тссс, - перервала Згода, присівши поряд на валізу. Потім запросила нову гостю, показала її рушник, дала капці. Поцілувала тебе в щічку.
***
Ну, почалося.
Робота твоєї мрії залишилася невеликим записом у трудовій. "Передовому спеціалісту" потрапити під скорочення - неначе ляпаса отримати. Або щось на кшталт почутого: "Ти, чесно, дуже хороша людина, але ми не можемо бути разом". Маячня.
Тобі настільки важко вгамувати внутрішній макроконфлікт із самим собою, що просто хочеться звалитися купкою печалі на ліжко і заховатися від світу. І ти майже впадаєш у відчай, як раптом:
- Кхе-кхе! Тут моє місце, звільни, будь ласка, - почулося від Незгоди. Не знаючи, де себе подіти, замикаєшся у кабінеті (єдине місце, на яке Вона не претендувала), працюєш над проектом.
***
Усі знають, учителювання – твоє призначення. Уперше взялася за цигарку – якось не педагогічно. І не виправдовуйся приголомшливою новиною. Те, що Він "не готовий до серйозних стосунків", ще не привід труїти майбутню донечку. А може, синочка? А може… аборт? Дурепа.
- Я не збираюся тулитися у тій кімнатці. Я - повноправний житель квартири, де хочу, там і ходжу! – заявила Незгода. Вона просто витіснила тебе – їдеш до мами.
***
Ви ніколи не скаржилися на біль у суглобах, чи триклятий тиск, не прохали допомогти з сумками або місце у транспорті. Можливо, і зараз не промовили б ані слова, якби склянка з водою була ближче. Лікар не поспішає з висновками. Білі стіни.
- Я просто не витримую ваших онуків! Ну скільки можна їм пояснювати, що не печу пампушок? – залетіла у палату розлючена Незгода. І ви почали масажувати занімілу руку.
***
Ти будеш ненавидіти Незгоду, тому постійно залишатимешся працювати в кабінеті. Їй буде шалено нудно в самоті, адже в тебе з’явилася нова робота…
Ти будеш проклинати Незгоду, тому проводитимеш за розмовами з мамою кожен вечір. Аж поки не повернешся з синочком до квартири, де Незгода тепер згорає від ревнощів...
Вам буде жаль Незгоду, тому ще завзятіше повертатимете до життя свої руки. Та у Вашій оселі Вона довго не витримає, бо вже запашіло "фірмовими" пиріжками, а Незгода на дієті…
Дзілінь. Відчиняєш.
- Я тобою пишаюся! Час відпочити, - сказала пані Згода на порозі. А інша витягла свою валізку з квартири. І у тебе вилетіло:
- Незгодо, дяку…
- Тссс… Я так скучила! – прошептала довгождана гостя і поцілувала тебе в щічку.
***
Кожен з нас цілований Згодою. Хтось – вперше, інший – в останнє. А в багатьох щоки горять від слідів поцілунку. Він надає нам крила, і тоді чорна смуга життя стає насправді злітною. І вже десь там, між шостим і сьомим небом, питаємось: "Чи вистачило б сили піднятися зараз так високо, якщо тоді б не довелося плавати так низько?".
Думаю… Думаю… Думаю…
Автор: Карина Людоговська
учениця 11 класу Голопристанської гімназії
міста Гола Пристань
Херсонської області
