Співпраця між Україною та ЄС повинна бути паритетною, - Юринець
Відомо, що в давні часи еліта визначалась переважно приналежністю до знатного роду і великим капіталом. Як Ви визначаєте для себе поняття еліти в контексті сучасності?
Мірилом суспільної цінності є не рід і не багатство, а освіченість, особиста гідність і почуття обов’язку. Це - давня мудрість. Це три основні речі, які сьогодні мають визначати еліту. Але з давніх-давен в українського народу була повага до заможної людини. Адже вона могла навчити інших бути успішними. Фактично то була еліта тих часів. А от сьогодні в Україні сформувалась така думка: що якщо ти багата людина, підприємець, людина середнього достатку, якщо ти вмієш заробляти гроші – ти маєш нам все віддати. Ми в багатодітній родині ніколи не користувалися жодними державними пільгами. Моя мама отримала звання "Мати героїня", коли я стала депутатом обласної ради. Всі п’ятеро дітей в нашій родині отримали вищу освіту, батьки дбали про це, а не про те, щоб кожному купити квартиру чи машину. І я вважаю,що сьогодні таке ставлення має бути у всіх: не держава має дати щось тобі, а ти маєш зробити щось для держави щоб у ній були добрі умови для твого розвитку.
Про появу нової еліти в України вже досить давно говорять і покладають на неї багато сподівань. З її приходом пов’язані очікування довгожданих змін. Як Ви вважаєте, чи вже настав час нової еліти? Наскільки коректно буде сказати, що нова еліта вже сформувалась і готова брати на себе відповідальності за долю країни? Чи можливо це лише перехідний період і ще варто почекати?
Я згадаю слова Максиміліана Волошина: "Історії потрібен «згусток волі, партійність і програми - не важливі". Я би називала це не елітою, а "згустком волі" - людей які готові приймати рішення незалежно від того які вони мають політичні вподобання, який колір їм подобається чи ще щось. Вони мають розуміти що є щось правильне і ми маємо до цього йти, яким би болісним і незручним воно не було; наперекір своїм власним чи корпоративним інтересам. Я от не розумію в парламенті людей які ще не зробивши нічого вже шукають якийсь власний зиск. Натомість майбутнє за тими людьми які розуміють, що є якась велика ідея, щось велике, досягнувши якого матимуть зиск всі! Коли буде добра дорога – ти прийдеш в чистих мештах, а не купивши дорогі чоботи будеш місити болото. Ми повинні сьогодні зробити щось, що буде працювати багато років.
24 роки тому перед тогочасною української елітою постала велика місія вибороти і утвердити незалежність України. Очевидно, зараз ми живемо в часи нового загострення боротьби за незалежність. В чому відтак відмінність нової еліти від попередньої? Які нові завдання і виклики стоять перед української елітою зараз?
Я думаю що представники першого скликання Верховної Ради є для нас прикладом. Саме вони своїм прикладом змусили багатьох із нас, хто навіть не бачив себе в політиці, стати політиками. Можу згадати Ірину Калинець, вважаю її важливою постаттю в нашій історії. Це люди які не виторговували щось для себе, а творили історію. Проте я розумію, що на той час цей «згусток волі» був не настільки потужним щоби можна було зробити те, що сьогодні дало би результат. Зрештою свою місію вони виконали. Сьогодні нам все це дається важче і болісніше, і ми маємо кожного разу здобувати цю незалежність. Нещодавно була на Дні народження Юхновського Ігоря Рафаїловича, видатного політичного і громадського діяча, науковця, якому виповнилось 90 років. Мені як науковцю близьке коли науковці йдуть в політику, адже нам науковцям вистачає розуму не йти в політику, але потім часто страждаємо від тих рішень що приймаються невідомо ким. Тому саме в таких людей маємо багато чому повчитися, але повинні розуміти що ми живемо в інший час і мусимо відповідати за свої кроки.
Якщо ми говоримо про оновлення України. Які на Вашу думку нові цінності мають прийти на заміну старим, зокрема в політиці?
Це в першу чергу освіченість, не освіта, а освіченість. Особиста гідність. Почуття обов’язку. Це суспільний рух, на кшталт волонтерства. Цілеспрямованість. Пам’ять своєї історії: однак все ж маємо дивитись на країну своїх дітей, а не дідів-прадідів, але пам’ятаючи величність своєї історії. Взагалі я думаю, що чесність – найкраща політика. Коли ти говориш не театром, не гаслами. А щиро від душі – і тобі будуть вірити, принаймні ті кому не заважає їх власне невігластво.
В чому Ви вбачаєте свою особисту відповідальність за Україну? Яка Ваша особиста місія?
Відповідально і з пристрастю робити те що я вмію і хочу робити. Працюючи викладачем у Львівській політехніці до мене інколи підходять мої асистенти, які вже самі аспіранти, і запитують: ну як ти можеш так викладатись на парі ніби на тренінгу за який платять великі гроші. Але мені це цікаво! Завжди надихає коли студент перевершує твої очікування, виконуючи роботу краще аніж ти сподіваєшся. І я розумію – в цьому моя перевага, моя відповідальність: передавати свій досвід іншим, але навзаєм отримувати і від них зворотній зв’язок у вигляді нових ідей та думок. Взагалі не треба боятись оточувати себе розумними людьми, у взаємозв’язку з ними народжується синергія спільної роботи. Саме у такій співпраці ми отримаємо накопичення енергії, накопичення правильних ідей, які зрештою і дадуть необхідний поштовх для розвитку країни.
Що для Вас особисто означає бути патріотом? Хто справжній патріот: людина, що активно всюди заявляє про свій патріотизм, виявляє свою любов до батьківщини в зовнішніх атрибутах, чи той хто тихо робить свою корисну роботу?
Мені часто закидали звинувачення що ти от така націоналістка патріотка, на що я завжди відповідала: а чому в політичній силі не може бути націоналіст чи патріот. Якщо ти націоналіст це не означає що ти маєш якісь вузькі класично визначені ознаки. Зрештою націоналіст – це людина яка поважає свою державу, знає свою державну мову, розуміє свою історію культуру; людина що дотримується тих автентичних звичаїв і правил поведінки, при цьому поважаючи інших, інші мови, інші культури. Взаємоповага і взаєморозуміння є визначальними чеснотами. Я завжди хотіла щоб до мене ставились так як я ставлюсь до інших. Якщо ти поважаєш себе, поважаєш довкола себе людей – тебе будуть так само зворотно поважати.
Якщо говорити про євроінтеграцію, то ще кілька років тому, зустрічаючись з європейськими колегами я ставила запитання: що Україна може привнести в процес євроінтеграції. Важливо не лише що ми можемо в них взяти, а і те що можемо їм дати причому в пропорції 50/50.
Назвіть п’ять особистих пріоритетних цінностей.
Мабуть ті самі що я згадувала стосовно України: освіченість, почуття обов’язку, особиста гідність, цілеспрямованість, і обов’язково – чесність.
Чи здатна нова еліта сформувати нову політичну культуру в Україні?
Пам’ятаю було у нас тісне спілкування з молодими політиками, громадськими діячами, говорили: ну от напевно у нас є мета і ми маємо до неї йти незалежно якими засобами. Але тут ти розумієш, що якщо неправильно зашпилиш верхній ґудзик – то далі правильно не зашпилиш і решту. До прикладу ми спілкувались з Головою Верховної Ради щодо регламенту щодо того що ми не маємо права його порушувати за жодних причин. Маємо починати з себе і саме з таких речей формується підвалини політичної культури. Інколи в кожного може виникнути спокуса порушити той регламент здавалося б навіть заради благих цілей: якщо якийсь закон потрібен для твого міста, твоєї області, громади, але потрібно розуміти що це хибна практика.
Чим на Вашу думку відрізняється стиль життя успішної людини? Чи існує взагалі «елітарний стиль життя»? Опишіть Ваш особистий стиль життя.
Вся справа в лінощах. Для успіху мають бути відсутні лінощі! Саме цьому я навчаю своїх дітей. Постійна праця і наполегливість. І своїм студентам я постійно говорю щоби вони не вірили мені на слово, а завжди ходили в бібліотеку і перевіряли, адже я і сама більшість почерпнула з тієї багатовікової мудрості, залишеної на сторінках книжок. Взагалі, моїми головними політтехнологами були мої діди, прадіди, батьки: саме вони навчили мене всьому, передавши свій досвід і багатовікову мудрість.
Як Ви визначаєте для себе питання відкритості? Наскільки Ви особисто готові бути відкритим як людина, і як політик зокрема?
Бути відкритим в політиці завжди трохи небезпечно, бо коли ти відкритий хтось може скористатись цим для зумисного виявлення якихось твоїх слабкостей. Небезпечно,але не страшно! В парламенті мої виступи фактично можна перерахувати на пальцях однієї руки. Але я зрозуміла, що якщо виступаєш – то маєш говорити не просто заради балаканини. А так щоб це сприймалося, щоби було зрозуміло, дочасно і адекватно. Коли голосуєш за якийсь закон – то маєш бути максимально відкритий до спілкування з тими людьми кого цей закон стосується, а інакше втрачається смисл і філософія закону, як закону за яким мають жити.
Ви себе вважаєте політичним ідеалістом чи прагматиком? І чи взагалі потрібні ідеалісти-романтики в політиці, чи політика розуміє лише прагматичний підхід?
Мабуть таки більше ідеаліст. Хоча завжди є здорове прагматичне відчуття коли треба промовчати, піти на компроміс; коли інколи просто треба відбути, наперекір бажанню говорити більше. Взагалі на сьогодні таких політиків - ідеалістів в парламенті чоловік 30, ми збираємось,обговорюємо, але очевидно хотілося б щоб їх було більше, хоча би тих самих чоловік 200, щоби ми могли перевернути пів світу, - в хорошому розумінні цього слова )
Яке Ваше хобі? Улюблені книжки? Фільми? Музика?
Хобі нашої родини – кататися на лижах. Люблю збирати книжки. Завжди тішуся такому подарункові (посміхається)
Якщо говорити конкретно про книжки, це Юрій Николишин "Бота - фікс". Думаю, що цією книжкою він перевершив навіть Пауло Коельо. З останніх книжок можу назвати "Розмову з Кахою Бендукідзе": тому "Гудбай імперіє" хочеться говорити щодня (посміхається).
Я не закінчила музичну школу, але цю мою мрію реалізувала моя дитина, - закінчивши музичну школу по класу фортепіано. Люблю класичну музику. Також мені подобається наш музикант-філософ Славко Вакарчук.
Щодо кіно хочеться дивитися щось наше українське на рівні минулих взірців Параджанова, Ільєнка. Взагалі подобається дивитися старе кіно,але хочеться щоб відбулось і наше нове.
Розмовляв Олександр Дмитренко
