07 10 2014 11:45
Червоне на чорному
Місто гріхів 2: Жінка, заради якої варто вбивати
США, 2014Афіша
Важливо, що повноправним режисером, нарівні з самим Родрігесом, в криваво-траурних титрах зазначений автор графічного роману Френк Міллер. Два універсали, "мультиінструменталіста" знайшли один одного. Міллер - рідкісний у світі коміксів автор, який одночасно і пише історії (сценарії) для своїх творів, і сам втілює їх як художник. А тепер з'ясовується, що праця кінорежисера йому по плечу. Родрігес ж в свою чергу відомий тим, що здатний брати на себе по 6-7 функцій при створенні фільму, включаючи оператора і монтажера.
У своїй новій спільній кінокартині творці не стали за старим тарантинівським-родрігівським зазвичаем розбивати розповідь на декілька нерівних за часом новел. Але тут все одно явно можна розрізнити три основних історії. Помста Ненсі (Джесіка Альба) дияволу-Рорку. Фатальна любов-ненависть Дуайта (Клайва Оуена з першого фільму в цій ролі змінив, і дуже вдало, Джош Бролін) до демонічної красуні Еві (Єва Грін), і що з цього вийшло. І смертельна сутичка везунчика-Джонні (Джозеф Гордон-Левітт, який грає тут нового персонажа, але з-за зовнішньої схожості нагадує про Джоше Хартнетте з фільму 2006-го року) з все тим же сенатором США і породженням зла Рорком. І є ще монструозний Марв (Міккі Рурк), який у міру своїх гігантських сил допомагає в помсту то тим, то іншим. Плюс Брюс Вілліс в ролі привида Кардігана.
Фільм щедро, не дивлячись, кидає до ніг глядачів такі діаманти, як поява Крістофера Ллойда (ви ще пам'ятаєте ексцентричного всклокоченного професора з "Назад в майбутнє"?) у ролі абсолютно інфернального неохайного нелегального лікаря або Рея Ліотти в образі бізнесмена-невірного чоловіка з несподіваними і від того ще більш чудовими комічними обертонами. Хороший і Кріс Мелоне в ролі детектива Морта, і Розаріо Доусон яка знову очолила штурмовий загін повій-бойовиків. І, нарешті, Леді Гага (ось вже кого тут і справді не вистачало, у буквальному, а не іронічному сенсі!) в епізодичній ролі офіціантки.
На жаль, успіхи кастингу і акторської гри врівноважуються на протилежній шальці терезів негативному: донезмоги передбачуваний сюжет і такі сценарні, з дозволу сказати, ходи, які, як наприклад з лінією Джонні-Рорк, інакше як тупіковими і не назвеш.
Наповненні сексом і насильством сцени "Міста гріхів" виливають на нас все той же перевірений сюжет фільмів-нуар: погані хлопці (і дівчата) проти істот воістину жахливих. Героїня Єви Грін втілює собою і Єву-спокусницю, винуватицю першого гріхопадіння, і богиню смерті Калі, танцюючу на нутрощах своїх шанувальників, і універсального демона-суккуба або навіть оскаленную vagina dentata. Одна з ключових установок нуара, жіноче начало як безодня руйнування через спокусу доведено тут до межі з притаманними Родрігесу, Міллеру і коміксамам, надмірністю і безудержностью.
Тандем двох деміургів кітчу вдихнув нове життя в ретро-поняття "рухомі картинки", як називали кінематограф в роки його юності. Що до сексу і насильства, то особливості зображення у фільмі призводять до дивного ефекту при сприйнятті: оголені принади Грін та інших секс-бомб в «Місті» виглядають менш реально, ніж навіть у мультфільмі. І це ж стосується бійок і смертоубийств, будь то з бризками білої безбарвною крові або відрами червоної - вона все одно явно бутафорська. В результаті самими сексуальними сценами виявляються не нескінченні галереї розкішних форм Грін і танці Альби, а судомні тварини зляганні з участю другорядних персонажів Ліотти і Мелоне.
В результаті, у другому "Місті гріхів" ми бачимо, те що можна було зрозуміти вже по першому фільму: зло і хіть тут настільки ж позамежні, наскільки й ігрові, навмисно. Це розчарує тих, хто бажав від кінокартини справжнього шоку, але для тих, хто любить оригінальні коріння кіно (а коріння ці - розважальні), любить кіно як "рухомі картинки", в цьому-то і укладено справжнє чарівність "Міста".
У своїй новій спільній кінокартині творці не стали за старим тарантинівським-родрігівським зазвичаем розбивати розповідь на декілька нерівних за часом новел. Але тут все одно явно можна розрізнити три основних історії. Помста Ненсі (Джесіка Альба) дияволу-Рорку. Фатальна любов-ненависть Дуайта (Клайва Оуена з першого фільму в цій ролі змінив, і дуже вдало, Джош Бролін) до демонічної красуні Еві (Єва Грін), і що з цього вийшло. І смертельна сутичка везунчика-Джонні (Джозеф Гордон-Левітт, який грає тут нового персонажа, але з-за зовнішньої схожості нагадує про Джоше Хартнетте з фільму 2006-го року) з все тим же сенатором США і породженням зла Рорком. І є ще монструозний Марв (Міккі Рурк), який у міру своїх гігантських сил допомагає в помсту то тим, то іншим. Плюс Брюс Вілліс в ролі привида Кардігана.
Фільм щедро, не дивлячись, кидає до ніг глядачів такі діаманти, як поява Крістофера Ллойда (ви ще пам'ятаєте ексцентричного всклокоченного професора з "Назад в майбутнє"?) у ролі абсолютно інфернального неохайного нелегального лікаря або Рея Ліотти в образі бізнесмена-невірного чоловіка з несподіваними і від того ще більш чудовими комічними обертонами. Хороший і Кріс Мелоне в ролі детектива Морта, і Розаріо Доусон яка знову очолила штурмовий загін повій-бойовиків. І, нарешті, Леді Гага (ось вже кого тут і справді не вистачало, у буквальному, а не іронічному сенсі!) в епізодичній ролі офіціантки.
На жаль, успіхи кастингу і акторської гри врівноважуються на протилежній шальці терезів негативному: донезмоги передбачуваний сюжет і такі сценарні, з дозволу сказати, ходи, які, як наприклад з лінією Джонні-Рорк, інакше як тупіковими і не назвеш.
Наповненні сексом і насильством сцени "Міста гріхів" виливають на нас все той же перевірений сюжет фільмів-нуар: погані хлопці (і дівчата) проти істот воістину жахливих. Героїня Єви Грін втілює собою і Єву-спокусницю, винуватицю першого гріхопадіння, і богиню смерті Калі, танцюючу на нутрощах своїх шанувальників, і універсального демона-суккуба або навіть оскаленную vagina dentata. Одна з ключових установок нуара, жіноче начало як безодня руйнування через спокусу доведено тут до межі з притаманними Родрігесу, Міллеру і коміксамам, надмірністю і безудержностью.
Тандем двох деміургів кітчу вдихнув нове життя в ретро-поняття "рухомі картинки", як називали кінематограф в роки його юності. Що до сексу і насильства, то особливості зображення у фільмі призводять до дивного ефекту при сприйнятті: оголені принади Грін та інших секс-бомб в «Місті» виглядають менш реально, ніж навіть у мультфільмі. І це ж стосується бійок і смертоубийств, будь то з бризками білої безбарвною крові або відрами червоної - вона все одно явно бутафорська. В результаті самими сексуальними сценами виявляються не нескінченні галереї розкішних форм Грін і танці Альби, а судомні тварини зляганні з участю другорядних персонажів Ліотти і Мелоне.
В результаті, у другому "Місті гріхів" ми бачимо, те що можна було зрозуміти вже по першому фільму: зло і хіть тут настільки ж позамежні, наскільки й ігрові, навмисно. Це розчарує тих, хто бажав від кінокартини справжнього шоку, але для тих, хто любить оригінальні коріння кіно (а коріння ці - розважальні), любить кіно як "рухомі картинки", в цьому-то і укладено справжнє чарівність "Міста".
Розкажіть друзям!
Читайте новини також російською мовою.
КОМЕНТАРІ (0) +Додати коментар
Новини кіно
-
Повернення додому: Nights Out у Львові на Ґанку 20 липня
-
Потужний землетрус у Мексиці забрав життя щонайменше 61 людини, – ФОТО
-
Лі Деніелс спробує себе в жанрі хоррору
-
"Моє велике грецьке весілля" отримає продовження
-
Даніель Брюль зіграє лиходія в "Першому меснику 3"
