RSS
30 09 2014 14:12

"Плем’я" Слабошпицького - "не стадне" українське кіно

"Якщо на постері голі тіла – це обов’язково щось попсове", - вивів непохитну "аксіому" перед сеансом мій супутник. Він – приклад вибагливого глядача, адже ходить в кіно за оголеними амазонками та супер-жінками в латексних костюмах.
Плем'я Україна, Нідерланди, 2014
Афіша
Фото: arthousetraffic.com

На касі провсяк випадок попередили: "Ви ж знаєте, що фільм без субтитрів?". Ми впевнено закивали головами, хоча обоє далекі від знання сурдомови. Як виявилося, ці навички не обов’язкові. Для тих, хто вміє читати людські емоції – під час перегляду стрічки Слабошпицького мова не стане вирішальною в розумінні контексту. Натомість чимало значитимуть жести, міміка та швидкість рухів акторів. 

Герої стрічки – справжні. У тому сенсі, що вони не є професійними акторами, але виглядають напрочуд реалістично. На тлі таких близьких київських гуртожитків, облуплених стін та кривих надписів "ФК Динамо", нам  відкривається  далеке і маловідоме життя підлітків інтернату для глухонімих. Наче звичний для такого місця сценарій – розпуста, алкоголь, кримінал, стадні закони племені – доповнюється сюжетною лінією кохання, жаги до грошей і моралі.

Режисер обрав надзвичайно цікаву постановку кадрів. Операторська робота складається лише із загальних і середніх планів – спочатку це дратує і дивує, а далі мозок звикає і підсвідомо починає сприймати таку подачу, як натяк на документальність фільму. Тим паче що місцями епізоди затягнуті, як у професійних нудних документалках. Проте повірте: якщо ви надто чутлива людина, то в певні моменти перегляду ви радітимите, що оператори не знімали зблизька. Тому не ведіть на стрічку маленьких дітей, консервативних батьків чи своїх бабусь з дідусями.

"Плем’я" навряд чи зрозуміє масовий глядач, хоча передумови хороші – секс, кров, екзотика у вигляді відсутності субтитрів та оповідання мовою  глухонімих. Те, що отримало три нагороди на Канському фестивалі апріорі має бути масовим, але у залі з нами всього-на-всього з десяток людей.

Після титрів ми виходимо задоволені і спантеличені. При чому незрозуміло, чому задоволені – і від того спантеличення. Ми отримали відповіді на частину запитань про життя (сподіваюсь, вигаданого) інтернату, але так і не зрозуміли, яким був головний герой. Лише на другий день ми сходимося на думці, що він  - егоїст. Але і в цьому не можна бути впевненим до кінця. Коли кіно бентежить і змушує думати про себе перед сном, воно, мабуть, вдалося – такі думки мене відвідують під час обіймів з подушкою.

Якщо ваш мозок готовий до трешу, і водночас жадає чогось глибинного і психологічного -  ви це отримаєте під час перегляду "Плем’я". І не думайте про голі тіла на постері. Треш далеко не в цьомуJ. 

Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

Новини кіно