Війна в Україні вступає у нову фазу, і стратегія США зазнає важливих змін. Побоювання російської ядерної ескалації відступають, натомість зростають побоювання тривалої війни з невпинним виснаженням сил, пише Хел Брендс у авторській статті для Вloomberg.
Він стверджує, що адміністрація президента Байдена посилює підтримку України в надії на дипломатичне врегулювання конфлікту – через стратегію "вдатися до ескалації, щоб досягнути деескалації". Проте, відзначає автор, може виявитися, що таку стратегію буде дуже складно втілити в життя.
Майже через рік після початку війни невизначеність щодо її перебігу є більшою, ніж будь-коли. Перші шість місяців ініціатива належала росії: головні питання полягали в тому, коли, де і з яким успіхом вона нападе. Протягом наступних п'яти місяців ініціатива була за Україною, і аналітики намагалися вгадати місце та перспективи її контрнаступу.
"Зараз важче сказати, що буде далі і хто має перевагу. Обидві сторони можуть готувати нові наступи. І обидві сторони мають справу з поєднанням втрат на полі бою та нових можливостей, що ускладнює визначення їхніх відносних переваг", – зазначає Хел Брендс.
На думку Брендса, путін вважає, що його найкращим союзником є час. Його логіка полягає в тому, щоб продовжувати руйнувати інфраструктуру України, одночасно утримувати ситуацію на полі бою з надією створити затяжну боротьбу, в якій переважаюча чисельність російської армії виявиться вирішальною.
Натомість Україна розглядає час як свого ворога. Вона повинна використати слабкість і погану оснащеність російських військ зараз, до того, як на поле бою прибудуть додаткові, нещодавно мобілізовані війська, російське оборонне виробництво вийде на повну потужність, а підтримка Києва з боку західних прихильників зникне.
Хел Брендс зазначає, що адміністрація Байдена лише з обережним оптимізмом дивиться на перспективи України. Найпростіші здобутки за рахунок перерозтягнутої російської армії, можливо, вже досягнуті. путін захищає коротший фронт з більшою кількістю військ. Це ускладнює витіснення росії з кожного сантиметра української території, навіть якщо віддані та творчі військові Києва зможуть зайти далі, ніж це було дотепер.
На його думку, адміністрація США оновлює свою стратегію у трьох напрямках.
По-перше, вона краще визначає цілі американської війни. У грудні держсекретар Ентоні Блінкен оголосив, що США зобов'язуються допомогти Україні звільнити землі, втрачені з лютого 2022 року, але не обов'язково кожен дюйм території, яку путін вкрав з 2014 року. Метою Вашингтона є Україна, яка є військово обороноздатною, політично незалежною та економічно життєздатною. Брендс переконує, що це не обов'язково включає повернення складних територій, як-от східний Донбас або Крим.
По-друге, США та їхні союзники надсилають Україні більш сучасне озброєння: бронетранспортери, ЗРК "Патріот" і танки, які можуть прорвати багатошарову російську оборону. Вашингтон також рухається в напрямку надання боєприпасів більшої дальності, які можуть рознести в пух і прах російські тилові райони: бомба малого діаметру наземного пуску, яка, ймовірно, буде частиною майбутнього пакету допомоги, має майже вдвічі більшу дальність польоту, ніж снаряди HIMARS, які українські війська використовували для руйнівних ударів. Наступні дебати можуть стосуватися сучасних літаків: Байден нещодавно заявив, що Сполучені штати не надаватимуть Україні винищувачі F-16, але те ж саме він говорив і про надання американських танків, аж поки не змінив свою думку.
По-третє, американський президент, можливо, і не передбачає силового звільнення Криму, але, як повідомляється, він став більш прихильним до нанесення ударів по російських цілях на півострові. Чи може удар по Криму, який займає центральне місце у путінському наративі про відродження росії за його правління, спровокувати ескалацію?
"Можливо, – пише Брендс. – Але путін блефував щодо ескалації стільки разів, що його погрози втрачають довіру. І саме тому, що Крим настільки важливий для путіна, погроза щодо його втрати може бути найкращим способом змусити очільника кремля до серйозних переговорів".
Хоча ці різноманітні політичні зміни, здається, спрямовані у протилежних напрямках, вони мають спільну логіку. США не хочуть, щоб війна тягнулася вічно, оскільки вона перетворює більшу частину України на пустку, спустошуючи західні скарбниці, арсенали і увагу.
Автор припускає, що таким чином, Байден прагне допомогти Україні посилити тиск на російські війська і, можливо, ще більше змістити лінію фронту на свою користь як шлях до переговорів після завершення чергової фази бойових дій.
У цій стратегії немає нічого простого, як показали нещодавні трансатлантичні суперечки про те, хто і які танки дасть Україні. Зрештою, США впоралися з цим питанням, пообіцявши надіслати 31 одиницю "Абрамсів" через кілька місяців, щоб вивільнити час для доставки, можливо, сотень європейських танків у найближчі тижні. Але це не єдиний виклик.
Байден робить ставку на те, що існує "золота середина", за якої росіяни будуть достатньо стурбовані, щоб вести переговори, але не йти на ескалацію, і за якої українці, здобувши сильнішу позицію, погодяться зупинитися на тому, чого вони бажають і на що заслуговують.
Це можливо, хоча далеко не факт: для цього потрібно, щоб обидві сторони дійшли висновку, що продовження війни завдасть їм найбільшої шкоди, і визначили якусь витончену дипломатичну формулу, щоб подолати або просто затушувати розрив між їхніми позиціями з таких питань, як Крим.
Оновлена стратегія Байдена – це розумна спроба впоратися з мінливим полем бою і з'ясувати, як військовий прогрес може сприяти врегулюванню, яке не зупиниться.
"Це не обов'язково означає, що вона спрацює", – каже Брендс. Ці його слова, мабуть, обнадійливі для українців.
Джерело: Вloomberg
