Сьогодні ввечері Ізраїль на добу закриється від зовнішнього світу. Настає Йом Кіпур – День спокутування або Судний день. Вважається, що у цей день Бог виносить свій вирок, оцінюючи слова та вчинки людини за минулий рік, та записує до книги життя свій вердикт для наступного року. Цього дня не працюють теле- та радіостанції, громадський транспорт, закриті аеропорти, магазини та кафе. Навіть світські ізраїльтяни в Йом Кіпур намагаються не користуватися автомобілями чи мотоциклами. Віруючі постять 25 годин поспіль, відмовляючись не лише від їжі, а й від пиття. Подібно до того, як Ізраїль закривається в Йом Кіпур від світу, він спробував закритися цього року і від російсько-української війни.
Перша причина лояльності до рф. Євреї вдячні їй за підтримку в ООН створення держави Ізраїль
Ізраїль, як національне вогнище єврейського народу, створювався на території тодішньої Османської імперії, а потім – на території британської підмандатної Палестини, переважно вихідцями зі Східної Європи, в тому числі і з колишньої російської імперії. При голосуванні 1948 року резолюції ООН про створення нової держави більшість голосів було отримано багато в чому завдяки позиції Радянського Союзу. СРСР несподівано виступив за створення єврейської держави та спонукав проголосувати за це рішення і своїх сателітів зі Східної та Центральної Європи. Крім того, Сталін дав "зелене світло" поставкам озброєнь і боєприпасів із Чехословаччини для ізраїльської армії, що дозволило євреям відстояти свою країну перед арміями коаліції арабських держав, які збиралися "скинути євреїв у море".
Позиція СРСР пояснювалася просто – комуністи сподівалися на утворення ще однієї соціалістичної держави на Близькому Сході. Після того, як ізраїльське соціалістичне (але не комуністичне) керівництво обрало шлях демократії та орієнтації на Захід, СРСР на довгі роки став заклятим ворогом ізраїльтян і розпочав огидну антисемітську кампанію у всьому соцтаборі, яка не припинялася до моменту краху соціалістичної системи. Тим не менше, євреї були вдячні за те важливе голосування в ООН і цілком лояльно ставилися до росії - так тоді в усьому світі називали СРСР, абсолютно правильно визначаючи націю, що панувала в ньому.
Друга причина лояльності. Велика алія залучила в Ізраїль радянський менталітет
Лояльність до росії підживлювалася і досить численною громадою вихідців із Російської імперії та СРСР. Мало хто знає, що зовнішня згуртованість ізраїльтян перед зовнішньої агресії дуже контрастує з внутрішньою роздільністю. Це стосується не лише політичних уподобань, а й ставленням до релігії, поділами у самому релігійному середовищі, надзвичайною сегментованістю ізраїльського суспільства на громади вихідців із різних країн. Це не тільки поділ на ашкеназів, сефардів і мізрахім, а й на "поляків", "румунів", "росіян" і так далі залежно від країни репатріації. У "росіяни" записують усіх вихідців із колишнього СРСР, звідки було кілька хвиль еміграції, найзначніші – наприкінці 60-х – на початку 70-х і після 1985 року. Остання хвиля забрала на Близький Схід сотні тисяч євреїв, чимало яких згодом перебралася до Європи та США. Їхня кількість була такою, що вони змогли створити свої політичні партії, мережі шкіл, ЗМІ та супермаркетів.
Щоб зрозуміти ментальність цих людей, а заразом і зрозуміти, чому підтримка України в Ізраїлі не така велика, як нам хотілося б, треба трохи згадати історію. У СРСР до війни існувало кілька єврейських національних районів, на території України та Криму. Загалом, із 3 млн 20 тис. євреїв (за переписом 1939 року) більше половини мешкало на теперішній території України. Вони знали українську мову, щодня взаємодіяли з українцями. До них додалися після анексії території Польщі ще близько півтора мільйона. Після початку радянсько-німецької війни на окупованій території залишилося 2 700 000 євреїв, майже всі вони були знищені нацистами.
Євреї, які врятувалися в евакуації і воювали в армії, повернувшись додому опинилися в зовсім іншій ситуації, ніж до війни – єврейського культурного життя більше не існувало, викладання єврейською мовою велося лише на території Єврейської автономної області. Антисемітська кампанія 1948-1953 років майже остаточно знищила всі паростки єврейського життя, євреї змушені були асимілюватися. Звичайно, що вживатися їм довелося в російську культуру, викладання велося російською мовою, а за підпільні уроки івриту або ідишу давали тюремні терміни.
У 60-70 роки до Ізраїлю прибуло понад 150 тис. репатріантів з СРСР, які ще відносно пам'ятали і знали культуру та мову свого народу. Потрібно сказати, що це були досить ідейні люди, на той час життя в Ізраїлі було не набагато краще, ніж в СРСР, ізраїльтяни в своїй масі жили досить бідно, багато продуктів розподілялися за картками. На початок "великої алії", євреї в СРСР були майже повністю асимільовані та русифіковані, від росіян їх відрізняла лише графа "національність" у паспорті.
Велика алія - масова репатріація середини 80-х-початку 90-х - принесла до Ізраїлю майже мільйон репатріантів, які були, в масі, зовсім радянськими людьми за мовою, культурою та ментальністю. Якщо всі попередні хвилі репатріантів цілком успішно проходили ізраїльський плавильний котел і відрізнялися від інших ізраїльтян хіба що акцентом, то алія 80-90-х вперше доправила до Ізраїлю людей, багато з яких не бажали вивчати мову, говорити та читати на івриті, надавали перевагу новинам з колишнього СРСР.
Російська мова масово зазвучала на ізраїльських вулицях, згодом нові репатріанти отримали своє представництво у парламенті. Усіх їх називали росіянами і саме так вони себе і відчували, росіянами із ізраїльським громадянством та із ізраїльською пропискою. Цих людей і сьогодні дуже багато, вони становлять значну кількість виборців. Вони орієнтовані на росію, охоче дивляться російські канали телебачення, ходять на концерти російських зірок, ведуть своє, паралельне ізраїльському, культурне життя. Існує ізраїльська мережа КВК, клубів авторської пісні, численні товариства дружби з Росією.
Все це підживлюється фінансами із російських культурних центрів та російського посольства. Багато хто відкрив бізнеси, орієнтовані на торгівлю з Росією або на торгівлю російськими продуктами. Знаходження в російськомовному культурному гетто полегшує і те, що в Ізраїлі всі державні установи мають російськомовні сайти, банкомати пропонують у своєму меню російську мову, працює кілька ізраїльських російськомовних телеканалів та радіостанцій, безліч інтернет-ресурсів, створені та ведуть успішний бізнес десятки магазинів з російською ікрою, "бородинським" хлібом та свининою в асортименті.
Третя причина. Легенда про український антисемітизм
Окремо слід виділити і сформовану, в ізраїльтян зокрема і в євреїв взагалі, т.зв. "чорну легенду" про антисемітизм як невід'ємну рису українців. Ця легенда має під собою певну основу, оскільки під час воєн доби Богдана Хмельницького та Руїни єврейське населення винищувалося та виганялося з території Козацької держави. Конституція Пилипа Орлика, незважаючи на твердження про походження козаків від хозар, містила згадку про "зловіріє жидівське" і вимагала вигнання іновірців. Події Коліївщини не додали симпатій євреїв до українського національно-визвольного руху. Усе це старанно підігрівалося імперської владою, котра любила нацьковувати одні народ ина інші. Євреї взагалі були загальноєвропейськими "хлопчиками для биття", рівні права вони отримали вперше в епоху Наполеона, а кількість антиєврейських указів у росії становила десятки.
За часів комуністичної влади на українців продовжували вішати ярлик антисемітів, дорікаючи це і уряду Центральної Ради (єдиному з постімперських, який мав у своєму складі посаду міністра з єврейських справ) і всіх без винятку діячів українського національного відродження. Особливий акцент робився на тому, що ОУН та УПА нібито брали активну участь у Голокості та масовому знищенні євреїв під час Другої світової війни. У програмах ОУН справді були антисемітські пасажі, проте практика показала, що євреї знаходили спільну мову з українцями й у боротьбі з нацистами, й – у повоєнний час – у боротьбі з комуністами. Міфи про український антисемітизм розвіялися на Заході, проте в СРСР вони всіляко заохочувалися та культивувалися. В результаті до Ізраїлю приїхали десятки, якщо не сотні тисяч носіїв цих міфів.
Зараз, коли в Ізраїлі зайшла розмова про необхідність допомагати Україні, з усіх щілин почали вилазити вихідці з СРСР, які ледве володіють івритом, вчилися за радянськими підручниками, дивилися фільми про "банди націоналістів". Саме вони розповідають про те, що українці не варті допомоги, бо "історично винні" перед євреями та взагалі нацисти. Все це накладається на російську пропаганду про "націоналістичні батальйони" та інші нісенітниці.
Четверта причина – неявна. Російський шантаж арабами, впливові росіяни в Ізраїлі і впливові євреї в росії
Важливий аспект проблеми ізраїльського нейтралітету в українсько-російській війні – це географічне та зовнішньополітичне становище Ізраїлю. Єврейська держава з трьох сторін оточена ворожими чи умовно мирними державами. З четвертого боку - море. Населення Ізраїлю – близько 10 млн. і на 20% складається з арабів. Населення лише одного Єгипту перевищує 123 млн. чоловік, загальна кількість арабського населення на Близькому Сході та у Північній Африці становить понад 320 мільйонів на площі 13 млн. кв. км. Площа Ізраїлю – 22 145 км.кв.
Арабські країни давно і небезкорисливо співпрацюють з росією, у всіх війнах Ізраїлю росія незмінно виступала на боці арабських держав, а бойовики Організації визволення Палестини проходили підготовку у Радянському Союзі. Будь-яка зовнішньополітична активність Ізраїлю, на противагу інтересам росії, відразу обертається серією терактів, обстрілами з сектора Газа та загрозою проникнення бойовиків із Сирії.
В оточенні Путіна є чимало мільярдерів єврейського походження, які стали такими завдяки російській владі. Навесні цього року Forbes нарахував 11 мільярдерів російського походження з ізраїльським громадянством, що робить ізраїльський паспорт у цьому середовищі другим за поширеністю після кіпрського. Роман Абрамович, Дмитро та Ігор Бухман, Михайло Фрідман, Герман Хан та інші - ці люди мають певний вплив в Ізраїлі, серед представників єврейської діаспори на Заході і, природно, просувають там проросійські та пропутінські наративи. Не будемо говорити, що причиною твитів Маска стало спілкування з Абрамовичем чи, скажімо, Фрідманом. Але його приклад дуже явно демонструє як цей механізм загалом працює.
Натомість нещодавно ми спостерігали за тим, як впливова в усіх сенсах російська примадонна Алла Борисівна Пугачова поставила на місце однією фразою з Ізраїлю і кремль, і путіна. Проте вона, зверніть увагу, різких рухів не робила, Україну не підтримувала. Тобто переважній більшості тих росіян, хто втік в своєчасно в Ізраїль, навіть на думку не спливає йти проти генеральної лінії Кремля. Це, звісно, віддзеркалюється і на зовнішній політиці країни.
Нарешті п'ята причина – вибори. Знайома ситуація
Політична система Ізраїлю характерна тим, що в ній велику вагу мають секторальні партії. "Російські" голоси є дуже важливими на виборах, політики змушені орієнтуватися на настрої "російської вулиці", щоб сформувати коаліцію, в якій кожен голос має значення. Останні роки різниця між лівими та правими у Кнесеті становить один-два мандати, претенденти на формування уряду намагаються заручитися підтримкою навіть арабських партій. Все це створює ситуацію нестабільності в політичній системі, лідери держави змушені орієнтуватися на популістські заяви і чуйно прислухатися до думки своїх не найрозумніших і не найспівчутливих співгромадян.
Із початком війни Ізраїль фактично скасував безвізовий режим для українців, міністерство внутрішніх справ зумовило в'їзд до Ізраїлю безліччю додаткових умов. У той момент це виглядало як відверте небажання допомагати тим, хто біжить від війни. Водночас Ізраїль вже мав досвід надання статусу біженця громадянам України під час російської агресії 2014-15 років, коли Ізраїль використовувався просто як територія для заробітку нашими співгромадянами з вінницькою чи рівненською пропискою. Все це можна пояснити, ось тільки на громадян росії, у якої теж безвіз з Ізраїлем, ніякі додаткові обмеження не накладалися.
Що далі. Орієнтуватися можна тільки на військових - колишніх і нинішніх
Суттєва різниця між росією та Україною полягає в тому, що Україна не використовує своїх єврейських громадян як важіль тиску на Ізраїль. росія ж, що на словах проголошує супертолерантність до євреїв, загрожує закриттям представництв єврейського агентства "Сохнут", а біля самих кордонів Ізраїлю брязкає зброєю в Сирії, підтримує союзницькі відносини із найлютішим ворогом Ізраїлю – режимом аятолів в Ірані і приймає в Москві представників терористичних угруповань палестинських арабів.
Зараз ізраїльська влада готується до прийому можливої хвилі тих, хто біжить з росії. Офіційно йдеться про людей, які мають право на репатріацію, проте разом з ними слід очікувати і безліч росіян, які тікають від мобілізації. Чи будуть перед ними виставлені такі ж прикордонні бюрократичні бар'єри як перед українцями, котрі рятуються від війни – покаже час.
Наразі не доводиться говорити про якусь чітку та звернену у майбутнє політику Ізраїлю щодо російсько-української війни. Незабаром в Ізраїлі відбудуться чергові вибори, втратити навіть одну десяту відсотка голосів нікому не вигідно. Найближчим часом нам варто розраховувати лише на споглядальну ізраїльську позицію. І на доброзичливе ставлення до України окремих міністрів, які мають значно більшу свободу дій, ніж у нас. Оскільки багато ізраїльських політиків - вихідці з Армії оборони Ізраїлю і зустрічалися з російською зброєю і російськими кулями (нехай і в арабських руках) на передовій, то з ними цілком можна порозумітися.
