Дехто просить не писати "про все", бо з району Соледара-Бахмута знову надходять погані новини – і, схоже, щонайменше один український солдат там, у Бахмуті, читає мої звіти, а отже, мої звіти можуть знизити його бойовий дух...
...а я саме збирався сьогодні в заголовку після "...10 січня 2023 року" додати назву "Соледарська криза"...
Вибачте, хлопці, але у мене є своя "політика", яка полягає в тому, щоб повідомляти все, що я знаю про будь-який конфлікт. І хороші новини, і погані. Єдиний виняток – надто чутлива інформація (і не хвилюйтеся: після 35 років у цьому "бізнесі" я достатньо кваліфікований, щоб вирішувати, що є чутливим, а що ні).
Більше того, я можу зрозуміти, якщо росіяни можуть стежити за моїми звітами, але якщо комусь там, на українській стороні в Бахмуті, потрібні мої звіти, щоб знати, що відбувається, то... ситуація насправді сумна.
Перед тим, як я продовжу, нагадування №1: нічого з наведеного нижче не є офіційним, на 1000% підтвердженим та/або перепровіреним...
Нагадування №2: війни – це не розвага, і вже точно не футбольні матчі. Війни не виграють, перераховуючи обладнання, яке НАТО збирається надати Україні (і не скаржачись на це, як у випадку з росіянами); або не повідомляючи про критичні ситуації і поразки. Навіть якби війни були футбольними матчами: не кожен футбольний матч закінчується так, як хотілося б. Зовсім не так. Техніка, яку збираються поставити... Так, вона гарна, але це справа майбутнього. І не повідомляти про критичні ситуації, про поразки, применшувати кризи – це брехати самому собі: коли починаєш брехати самому собі, то далі немає сенсу. І тут не допоможе жоден патріотизм, жодна бравада і жодні найкращі наміри.
Зараз ситуація в Соледарі дуже і дуже критична. Це дуже серйозно.
Як вже писалося не раз і не два, останні кілька днів позиції ЗСУ в місті оточені з трьох боків. Контратака на південь від соляної шахти провалилася. Вчора зранку з'явилися чутки про взяття села Яковлівка. Це була б чудова новина, але поки що жодних підтверджень немає, а отже, доводиться робити висновок, що або такої контратаки не було, або вона закінчилася невдало.
Якщо цього недостатньо, то станом на вчорашній ранок росіяни атакували і зайняли більшу частину Красної Гори – села між Соледаром і Бахмутом. До обіду вони заявляли, що весь український фронт на цій ділянці розвалився.
Тепер, звичайно: майже через добу, схоже, українці "стабілізували" ситуацію. Зупинили росіян незадовго до того, як ті вийшли на дорогу Т0513. Таким чином росіяни контролюють не всю Красну Гору і не все Підгородне. Принаймні, українські військові з кількох підрозділів все ще перебувають там і роблять все можливе, щоб їх зупинити.
Але, кінцевим результатом є те, що росіяни зараз мають вогневий контроль над доленосною дорогою Т0513 (з'єднує Бахмут із Сіверськом), і вони дійсно мають вогневий контроль над трасою М03 (з'єднує Бахмут зі Слов'янськом). Це означає, що вони можуть обстрілювати все, що рухається вгору або вниз по будь-якій з цих двох трас.
Таким чином, відрізана основна лінія постачання ЗСУ для бахмутського гарнізону.
Щоб ніхто не панікував: це не означає, що весь Бахмут відрізаний. Завдяки тому, що їхні підрозділи в Кліщіївці вистояли, українці надійно утримують трасу Т0504, яка з'єднує Бахмут з Костянтинівкою.
Таким чином, постачання до Бахмута продовжує надходити. Просто вони "довше" доходять до гарнізонів (адже шлях зі Слов'янська через Краматорськ, Дружківку та Костянтинівку довший, ніж прямий шлях зі Слов'янська до Бахмута). Серйозніше з евакуацією поранених: їх тепер довше вивозять з району Бахмута...
- 93-тя мехбригада три місяці тримала ті ж позиції в Соледарі практично одна (підсилена 2-3 батальйонами територіальної оборони). І вистояла;
- "горді десантники" 46-ї десантно-штурмової не змогли цього зробити після якихось 2-3 тижнів перебування в строю, хоча й перепідготовлені у Великій Британії та інших країнах, за підтримки частин 4-ї та 17-ї танкових, плюс 10-ї та 128-ї гірсько-піхотних, плюс (тепер) 3-го штурмового, плюс двох БПЛА-батальйонів, набагато кращої та набагато більшої артилерійської підтримки, ніж могла б викликати 93-тя, плюс, плюс...
- ...і хоча було абсолютно зрозуміло, що після невдачі з взяттям Бахмута лобовими атаками росіяни підуть в наступ на північ і південь від нього, з метою зробити саме те, що вони роблять зараз: відрізати шляхи постачання, незважаючи на жодну ціну.
Поклавши руку на серце, мені не це видається проблематичним. Мене дійсно турбує декілька інших моментів.
Не менш тривожним є враження, що нинішні відповідальні українські командири, схоже, опинилися у тій самій ситуації, в якій вже з жовтня перебувають їхні російські опоненти: у них немає жодних рішень на руках. Я не маю чіткого уявлення, про кого саме йдеться: про командирів бригад, батальйонів чи когось вищого рівня – але, схоже, у них у всіх немає інших ідей, окрім як: "відправити більше військ".
Менш тривожним, але сумним є те, що сьогодні навіть люди, які славляться "щирими звітами", більше зайняті тим, щоб лити мармелад в очі і вуха громадськості, підкреслювати переваги того чи іншого підрозділу, ніж тим, щоб доповідати про те, наскільки серйозна ситуація.
Гаразд, якщо мене просять не розповідати про те, наскільки все погано, значить, питають і мою думку. Звісно, легко теревенити з відстані понад 1000 км, але: патріотизм і рішучість – це все добре і чудово. Однак ця криза потребує досвідченого і перевіреного командира з ідеями. Один командир, а не 25+. Вона потребує військового мислення: військова справа – це не демократія, а дисципліна, яка вимагає холодних голів, критичного аналізу, мозкового штурму, ідей та рішень. Без приховування, брехні, бравади та розгортання елементів з 25 різних бригад... (поклавши руку на серце: останнє є безглуздим, і не дивно, що російські соціальні мережі висміюють результат – див. малюнок нижче, і майте на увазі: маса росіян серйозно переконана, що кожен окремий "квадратик" означає "одну українську бригаду").
"Ми" всі пройшли довгий шлях від тих днів, коли мені доводилося повідомляти про прориви російських військ під Ізюмом, а потім – найстрашніше – під Попасною, у квітні-травні минулого року. Стан ЗСУ зараз набагато кращий, ніж був тоді, і стан де-факто ополченців, які сьогодні складають всрф, вдв і ту саму пвк "вагнера" теж кардинально відрізняється. Втім, ніхто не очікує, що ЗСУ будуть "бігти від перемоги до перемоги, залишаючи за собою вогняний слід". Просто треба зберігати холоднокровність і робити свою роботу.
Зберігати холоднокровність може допомогти температура повітря: вночі вона опускається до -10°C, -18°C (або нижче). Так, це ускладнює роботу, майже кожен рух людини перетворюється на велику проблему. За таких температур навіть дихати важко. Але те ж саме можна сказати і про масу російських мобіків, яких останніми днями відправляють у цей бій без бронежилетів, часто навіть без шоломів – і це при тому, що мало хто з "вагнерівців" може похвалитися прицілами нічного бачення...
Зауважте: зважаючи на мерзлий ґрунт, низька температура – це теж можливість...
