Facebook iPress Telegram iPress Twitter iPress search menu

Два шляхи, як виключити росію з Ради Безпеки ООН. Єдиним, з ким путін зможе говорити, має стати Гаазький трибунал – Ніколя Тензер

Переклад iPress
Два шляхи, як виключити росію з Ради Безпеки ООН. Єдиним, з ким путін зможе говорити, має стати Гаазький трибунал – Ніколя Тензер
Важлива стаття французького науковця та експерта з міжнародних відносин Ніколя Тензера про те, як поблажливість Заходу дозволила росії постійно здійснювати воєнні злочини, порушувати основоположні документи Організації Об'єднаних Націй і при цьому продовжувати перебувати в Раді Безпеки ООН. Ніколя Тензер доводить, що Генасамблея без проблем може виключити росію з організації, оскільки та втратила будь-які підстави там перебувати та грубо порушила Статут ООН. Причому існує відразу два можливих шляхи виключення рф. Питання полягає тільки у наявності політичної волі та інтелекту у 9 демократичних держав-членів Ради. А виключити росію можна швидко і жорстко.

З 1 квітня 2023 року росія протягом місяця головуватиме в Раді Безпеки ООН, як вона вже робила це в лютому 2022-го. Саме під час свого головування вона розпочала війну на знищення проти України. Це нове ротаційне головування постійного члена Ради Безпеки відбувається через два тижні після того, як Міжнародний кримінальний суд (МКС) висунув російському президенту звинувачення у воєнних злочинах і видав міжнародний ордер на його арешт. Така перспектива справедливо викликає міжнародне обурення. Спливає на поверхню також той факт, що російська федерація декларацією від 24 грудня 1991 року, через три дні після Алма-Атинських домовленостей, зайняла місце колишнього СРСР без обговорення і без застосування будь-якої конкретної правової норми. І те, що росія є найбільшою країною з СНД, не забезпечує таку норму.

Лідери демократичних країн розгубилися. Що говорить про Захід майбутнє головування росії в Раді Безпеки

Рішення МКС від 17 березня 2023 року історичним обвинувальним актом проти владіміра путіна та уповноваженої з прав дитини марії львової-бєлової (її посада характерна для інверсії реалій, притаманної російському режиму) вписало в ордер те, що, зрештою, було кричущим очевидним фактом. путін фактично був автором воєнних злочинів і злочинів проти людяності протягом 23 років. Вони були видимими і очевидними для всіх, включно з главами держав і урядів.

Використавши право вето в Раді Безпеки, російський режим також блокував розслідування власних злочинів і злочинів своїх союзників, зокрема режиму Асада, а також саботував роботу Ради. Але до 24 лютого 2022 року уряди майже ніколи відкрито не засуджували ці злочини і не оголошували путіна воєнним злочинцем. Вони змирилися з постійною присутністю у найвищому міжнародному органі держави, винної у найвищих за масштабом злочинах. Цей сумнівний привілей росія розділяє з Китайською Народною Республікою.

Як це зазвичай буває, лідери демократичних країн розгубилися, посилаючись на майже повну неможливість реформування ООН. Вони, звичайно, могли б послатися на прецедент реформи, запропонованої Кофі Аннаном, яка, як швидко виявилося, була приречена як мертвонароджена. Але можна також стверджувати, що ця реформа мала менше шансів на успіх, бо ніхто не сприймав її як життєво важливу, і навіть прихильники не доклали всіх зусиль, аби вона відбулася. Можна також згадати проєкт, який вже десять років підтримує Франція, - щодо заборони вето у випадку масових вбивств, який мав ще менше шансів на успіх, зважаючи на присутність у Раді Безпеки країн, які їх практикують. Саме так, будь-яке рішення щодо присутності росії як постійного члена Радбезу, є екзистенціальним для майбутнього ООН, але виправдання апріорного безсилля знищило будь-які пошуки такої можливості. Гамівна сорочка Статуту, якою б важкою вона не була, не дозволяла нам думати, що рішення існує.

Реальність полягає в тому, що міжнародне право найчастіше відсувається на другий план західними зовнішньополітичними лідерами, їхніми міністрами і частиною дипломатичного корпусу. Таким чином вони відокремлюють питання права від основних зовнішньополітичних орієнтирів і не розглядають його як невід'ємну частину стратегій безпеки. Тож стосовно російського режиму вони ще менше пов'язували порушення москвою основоположних прав із загрозами від неї, оскільки їхнім головним прагненням було мінімізувати останні.

Ця тенденція простежується і в реакції на рішення Міжнародного кримінального суду. Багато хто намагається мінімізувати його значення через конкретні і реальні труднощі притягнення путіна до суду. Вони поводяться так, ніби значення цього рішення остаточно вичерпується арештом і засудженням путіна і львової-бєлової, і ніби жодного іншого значення цього рішення більше не існує. Ставлення до рішення МКС із насмішкою, легковажністю і навіть іронією говорить про те, наскільки мало вони зважають на міжнародне право. Такі ж настрої, схоже, переважають і щодо статусу росії як постійного члена Ради Безпеки.

Правосуддя та історія. Настане момент Нюрнберга

Прямолінійні формулювання рішення МКС не можна обминути мовчки, і вони не можуть одразу ж не вплинути на позицію росії та її президента на міжнародній арені. Ще до винесення рішення обвинувальний акт містить факти, достатньо серйозні, щоб мати правові наслідки. Прокурор суду Карім Хан не приховував, що очікуються наступні обвинувальні акти, й суди в Україні та інших країнах за універсальною юрисдикцією повинні будуть судити осіб нижчого рівня, причетних до масових злочинів росії. Можливо, одного дня вільна росія також зробить це, як це зробила Німеччина після капітуляції нацистського режиму. Настане момент Нюрнберга.

17 березня міжнародне правосуддя написало історію, а завтра історія урочисто проголосить справедливість. Я не вірю, що ми можемо сказати разом із Фрідріхом Шиллером: "Світова історія – це Страшний суд". Фраза, яка в кінцевому підсумку означатиме певну форму відносності справедливості, переплутану з результатом історії. Навпаки, припис справедливості є політичною орієнтацією, яка спрямовує історичну роботу демократичних лідерів. Він усуває історію як долю і відновлює її як політичний вибір.

Наслідки вже зрозумілі: путін юридично є втікачем, і 123 країни-учасниці Римського статуту зобов'язані заарештувати його, якщо він ступить на їхню землю. Відомо, що цього не сталося з Омаром аль-Баширом, єдиним чинним главою держави, якому Суд висунув звинувачення. Це також дає переконливі вказівки на майбутнє. Як зазначає Сем Грін, не може бути й мови про повернення до "business as usual" з путінською росією і нормалізацію відносин з нею після закінчення війни.

Більше того, жодна демократична держава не може розглядати питання про зняття санкцій з росії доти, доки путін та інші злочинці, обвинувачені Судом, не будуть передані – незалежно від інших міркувань, таких як повне звільнення України, повернення депортованих дітей, виплата збитків від війни та реституція майна, вкраденого росією, у тому числі творів мистецтва, викрадених з українських музеїв.

Рішення МКС також має ту перевагу, що засуджує будь-які спроби домовитися з путінським режимом – ідея, з якою дехто все ще грається. Багато хто вже давно, задовго до 24 лютого 2022 року, мав намір придушити цю спокусу в зародку саме через масові злочини, скоєні путіним і росією. Обвинувальний акт проти президента рф, якого зараз розшукує поліція всього світу, має унеможливити це. Єдиними людьми, з якими путін зможе говорити, окрім співучасників свого злочину, будуть судді в Гаазі.

Окрім класичних російських пропагандистів, дві категорії, які висловили своє невдоволення рішенням МКС, – це, з одного боку, ті, хто хотів зберегти цю відкритість до переговорів, а з іншого – псевдореалістичні аналітики, які хочуть встановити водонепроникну перегородку між стратегічним аналізом і міркуваннями міжнародного права. Перші наполегливо вірять у те, що всі конфлікти закінчуються перемовинами і що одного дня нам доведеться сісти за стіл переговорів, так, ніби радикальна поразка росії не є єдиним рішенням, яке принесе мир. Другі все ще застрягли в якійсь байдужості, якщо не зневазі до міжнародного права, так, ніби вони не зрозуміли, що безпека пов'язана з міжнародним правом, і так, ніби вони втратили будь-який стратегічний компас. Насправді, порушення цього права свідчить про загрозу безпеці, а правила, які воно накладає, є невід'ємною частиною інтересів, які ми захищаємо. Вони також не зрозуміли, що міжнародне право – і Суд мав намір показати це – також є фундаментальним елементом нашої системи стримування.

Тепер справа за державами-членами ООН і, зокрема, за її членами, які віддані правилам демократії, трансформувати це судження в рамках самої організації.

Виправлення потрійного провалу ООН. Справа про виключення росії

З точки зору міжнародного права, а також практики, ООН сьогодні стикається з потрійною кризою, яка може призвести до банкрутства легітимності організації. Перша – це параліч Ради Безпеки перед обличчям масових вбивств. Друга – співучасть деяких її органів у злочинах режимів, як це було продемонстровано, зокрема, в Сирії. Третя – присутність в якості постійних членів Ради Безпеки держав, які не поважають основи Статуту ООН. Вирішення третьої проблеми, принаймні на початковому етапі у випадку з росією, значною мірою сприятиме вирішенню перших двох.

Декілька осіб урочисто заявили, що путінську росію слід виключити з Ради Безпеки ООН. Це, звичайно, український уряд, але і президент Європейської Ради Шарль Мішель, зокрема. Присутність росії вже давно стала нестерпною через масові злочини, які вона скоїла. Вона стала ще більш неприйнятною, коли Міжнародний суд ООН 16 березня 2022 року засудив її вторгнення в Україну, і стала немислимою відтоді, як її президенту було пред'явлено звинувачення у найгірших злочинах. Сама ідея про те, що росія може головувати в Раді Безпеки, з повноваженнями, які це їй надає, є однією з тих речей, від яких треба відмовлятися, керуючись простими міркуваннями. Її головування навіть руйнує принцип права. Ще більш неймовірним видається те, що провідні світові лідери не заявили про це урочисто.

Ще до вивчення юридичних текстів деякі аналітики поспішили зробити висновки, що вони формально це виключають. Керуючись не стільки інтелектуальними лінощами, скільки політичним трепетом, вони поверхово проаналізували Статут ООН і тексти, що випливають з нього.

Вони зробили лінивий аналіз непереконливої статті. Стаття 6 Статуту говорить: "Якщо член Організації систематично порушує принципи, викладені в цьому Статуті, він може бути виключений з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки". Як справедливо зазначає Ден Маурер, традиційне тлумачення цієї статті не дозволяє виключити росію. З іншого боку, інше тлумачення, яке, ймовірно, більше відповідає бажанням батьків-засновників ООН, потенційно допускає іншу інтерпретацію. У цій статті Маурер показує, що відкрите тлумачення, здається, узгоджується з іншими статтями Статуту, де згадується рекомендація (зокрема, про призначення Генерального секретаря, де Генеральна Асамблея була покликана прийняти рішення після блокування в Раді Безпеки), і, перш за все, з рішенням Міжнародного Суду ООН, який віддає перевагу ролі Генеральної Асамблеї, яка має найвищу легітимність. Здається, встановлено, що, з одного боку, влада в цьому питанні належить Генеральній Асамблеї, а з іншого – термін "рекомендація" вказує на побажання, яке не є обов'язковим до виконання, не є еквівалентом рішення. Згідно з документами, вето може бути накладено лише на рішення. Видається законним вважати, що рекомендація, видана дев'ятьма членами Ради Безпеки, буде цілком дійсною.

Але оскільки цей аргумент може здатися занадто складним або ризикованим, інші положення дозволяють виключити росію, яка порушила майже всі положення Статуту, на якому заснована Організація Об'єднаних Націй, і зокрема статтю 1, пункт 1 (підтримання миру) і пункт 2 (дружні відносини, право народів на самовизначення), статтю 2 (мирне врегулювання спорів) і статтю 4 (відмова від "застосування сили, спрямованої проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави"), статтю 4 (договірне зобов'язання поважати Статут) і, зокрема, статтю 24 ("При виконанні цих обов'язків Рада Безпеки повинна діяти відповідно до цілей і принципів ООН" – росія справді регулярно перешкоджала роботі Ради). Тому надзвичайно ризиковано дозволити, аби держава, яка протягом 23 років порушувала десятки міжнародних договорів і регулярно, систематично і свідомо порушувала Статут ООН, не була виключеною. Якщо це неможливо зробити шляхом перегляду Статуту (стаття 108 вимагає згоди всіх постійних членів), є інші шляхи.

У чудовій першій підсумковій статті Томас Д. Грант навів переконливі аргументи, що ґрунтуються як на Правилі 17 Тимчасових правил процедури Ради Безпеки, так і на Статті 23(2) Статуту, яка не передбачає можливості вето з процедурних питань. Таким чином, є всі підстави поставити під сумнів статус росії як постійного члена Ради Безпеки, який замінив СРСР, єдину країну, яка досі згадується в Статуті. На думку Гранта, порушення росією Алматинських угод 1991 року, на яких ґрунтується претензія росії на правонаступництво СРСР, і Будапештського меморандуму робить досягнуті на той час домовленості недійсними.

У двох інших, набагато детальніших статтях, які є найкращими доктринальними есе на цю тему, Грант ще більше роз'яснює свої міркування. Підсумовуючи, можна сказати, що крихкий правовий фундамент, на якому росія обґрунтовувала свій титул правонаступниці, був зруйнований її неодноразовими і численними порушеннями міжнародного права. На думку Гранта, в Раді Безпеки також має бути достатньо голосів, якщо вистачить політичної мужності, щоб проголосувати за це. Загалом, Генеральна Асамблея неодноразово і переважною більшістю голосів засуджувала агресію росії проти України і виключила москву з Ради з прав людини. Важко уявити, що дев'ять із п'ятнадцяти членів Ради не погодять і це рішення.

Кожен із цих двох шляхів може мати свої переваги і недоліки. Якщо поставити під сумнів назву російської федерації замість росії, це може де-юре призвести до ретроспективного анулювання всіх рішень, ухвалених Радою з першого дня присутності росії в Раді, тобто за понад 32 роки, якщо тільки не буде інтерпретовано, що росія порушила всі свої зобов'язання пізніше, що можливо встановити апостеріорно. Але перевага полягає в тому, що це рішення є радикальним, і перед обличчям широкомасштабного вторгнення для знищення, розпочатого росією, демократичні держави повинні продемонструвати цей радикалізм, якого їм бракувало протягом 22 років.

Застосування статті 6 може мати потенційний недолік у вигляді зміщення фокусу реальної влади від Ради Безпеки до Генеральної Асамблеї, але це також може розглядатися як рух в напрямку історії. Навіть без такої зміни у внутрішньому балансі сил в Організації можна було б також використовувати статтю 27(3) Статуту, яка передбачає, що член Ради Безпеки, який є стороною у спорі, утримується від голосування при прийнятті рішень відповідно до Глави VI (мирне врегулювання спорів) та статті 53(2) (регіональне застосування врегулювання). Цей момент тим більш важливий, що західні держави, особливо інші три члени Ради Безпеки ООН, демонструють постійний страх посилатися на цю статтю, яку вони якимось чином примудрилися зробити застарілою. Їх не можна повністю виправдати, оскільки її застосування неодноразово зірвало б вето росії як активного учасника сирійського конфлікту, тим самим зруйнувавши фікцію про легітимну інтервенцію на прохання режиму Асада, яку вона використовувала.

Реальність така, що ООН має дуже широку свободу дій. Зрозуміло, що головне рішення в цьому питанні – замінити Тайбей на Пекін в якості постійного члена Ради Безпеки ООН – було прийнято без абсолютної відповідності правилам і з певною формою юридичної нерозсудливості. Вибір, який доведеться зробити державам, і, зокрема, провідним демократіям, у цьому питанні, буде політичним, і вони не можуть ховатися за нібито юридичною неможливістю, яка насправді не доведена. Таким чином, вони знаходяться в моменті вирішального вибору, який матиме визначальний вплив не лише на росію, але і на майбутнє нью-йоркської організації.

Сила і застосування права. Якщо ми захочемо, росія може розвалитися

Отже, давайте будемо абсолютно відвертими: якщо буде бажання, провідні демократії світу мають юридичну можливість виключити російську федерацію зі складу Ради Безпеки і навіть з ООН. Вони повинні мати можливість зробити те ж саме і з Сирією Асада, і з білоруссю лукашенка, зокрема. Правова основа існує. Тепер це питання політичної волі та інтелекту – нічого більше. Це також вимагає від демократичних урядів чіткого розуміння ролі ООН і міжнародного права. Згаданий приклад статті 27(3) показує, що невизначеність демократій у цьому відношенні не є новою. Сем Грін, в унісон із багатьма іншими, також справедливо зазначив у вищезгаданій статті, що для Вашингтона також настав час стати учасником Римського статуту. Це також було б найкращою відповіддю на хибні аргументи "whataboutism".

Насправді, це рішення можна прийняти досить швидко. На це не підуть місяці. Як тільки воно буде прийняте, воно буде негайно застосоване. Канцелярії демократичних держав повинні діяти в цьому сенсі в пріоритетному порядку. Звичайно, ми ще почуємо тих, хто проголошуватиме, що це нова "провокація" для росії, ознака "ескалації", що виключення з ООН буде перетином "червоної лінії", оскільки завадить рф контролювати (краще сказати, блокувати) світову безпеку, або що це буде остаточним "приниженням", чи навіть актом "агресії". Я сумніваюся, що вони насправді серйозно сприймають деструктивний потенціал, який росія розгорнула в Раді Безпеки і який вона все ще здатна застосовувати, навіть якщо вони продовжують надавати занадто великого значення її загрозам. Вони не зрозуміли, що москва має деструктивну силу не тому, що вона сильна, а тому, що вона слабка і може змусити нас повірити у її силу. Якщо ми захочемо, росія може розвалитися.

Без сумніву, дії, які ми зобов'язані очолити в рамках ООН, є першим конкретним втіленням цієї воєнної дипломатії, про яку я згадував у своєму попередньому есе. Це має переважати зараз.

Але також і в самій війні ми повинні інтенсифікувати наші зусилля. У певному сенсі, якби це було дійсно необхідно, рішення МКС зобов'язує нас ще більше. Єдиний шанс на його виконання – це повна поразка росії. Якщо ми сприймаємо закон серйозно, повинні негайно надати Україні всю зброю, якої їй все ще бракує, про що ми говоримо вже кілька місяців. Ми знали, що путін – абсолютний злочинець, і повинні були давно відмовитися від нашої позиції. Міжнародний кримінальний суд зобов'язує нас і наказує нам, так би мовити, перемогти путіна. Цей наказ повинен змусити до дій великі держави, про що я благаю з 24 лютого 2022 року і навіть раніше.

У цьому сенсі рішення від 17 березня 2023 року чітко встановлює розмежувальну лінію між "до" і "після". Воно встановлює зобов'язання. Це те, від чого ці псевдореалісти, які забули про закон, бо тікають від закликів до порядку, намагалися втекти за допомогою нерішучості, самовдоволення і мовчання. Відтепер вони більше не зможуть цього зробити. Правосуддя знову привело історію в рух.

Джерело

Допоможіть Україні перемогти. Інакше розпочнеться смуга невдач для США – Atlantic Council
Допоможіть Україні перемогти. Інакше розпочнеться смуга невдач для США – Atlantic Council
Фантазія про диктатора у США. Та диктатура в реальному житті – Тімоті Снайдер
Фантазія про диктатора у США. Та диктатура в реальному житті – Тімоті Снайдер
Веймарський трикутник. Макрон нормалізує ідею про можливість відправки європейських військ в Україну – Філліпс О'Брайен
Веймарський трикутник. Макрон нормалізує ідею про можливість відправки європейських військ в Україну – Філліпс О'Брайен
"Переломний момент: бомба і Холодна війна". Серіал Netflix запитує, чи не відновив путін Холодну війну, або чи закінчувалася вона взагалі – Rolling Stone
Ці
Ці "вибори" не дадуть старт жодним змінам у росії. Але поразка путіна в Україні – може –Тімоті Ґартон Еш
Дональд Трамп є загрозою для національної безпеки США. І проблема не в тім, що він невіглас – Том Ніколс
Дональд Трамп є загрозою для національної безпеки США. І проблема не в тім, що він невіглас – Том Ніколс
Як Чехія допомогла зупинити путіна. В Україні почали закінчуватися боєприпаси, бо саме цього хотів Трамп – Девід Екс
Як Чехія допомогла зупинити путіна. В Україні почали закінчуватися боєприпаси, бо саме цього хотів Трамп – Девід Екс
Оборонна стратегія – найкращий план для України у протистоянні з росією у 2024 році. То чому ж обговорюється контрнаступ? – Мік Раян
Оборонна стратегія – найкращий план для України у протистоянні з росією у 2024 році. То чому ж обговорюється контрнаступ? – Мік Раян