ПОЛІТИКА СТАТТІ

Генрі Кіссінджер стурбований "порушенням рівноваги" та вважає, що тепер до України треба ставитися як до члена НАТО - The Wall Street Journal

99-річний колишній держсекретар щойно опублікував книгу про лідерство та бачить небезпеку у відсутності стратегічної мети у зовнішній політиці США
Пропонуємо прочитати адаптований переклад розмови впливової The Wall Street Journal з колишнім Держсекретарем США Генрі Кіссінджером, широко відомим в Україні своєю "проросійською" риторикою в питанні війни та підтримки Заходом України.
Генрі Кіссінджер стурбований "порушенням рівноваги" та вважає, що тепер до України треба ставитися як до члена НАТО - The Wall Street Journal Колаж IPress

Вважаємо за потрібне опублікувати бесіду Кісенджера, оскільки цей державний діяч з епохи 70-х продовжує повторювати свою мантру про наші території як російські та буферну зону між росією та Заходом, тож моємо розуміти хто і як переконував та переконує високопосадовців США "прислухатися до занепокоєнь росії та враховувати її інтереси", зокрема щодо збереження контролю росією над Кримом та Донбасом. Зверніть увагу, з яким лукавством він розповідає про те, що з Гітлером морально неможливе було співіснування, натомість путін для нього виявляється цілком прийнятним. І це навіть після всіх злочинів та проголошення геноциду українців як мети війни. Водночас у нинішньому інтерв'ю він констатує: наразі до України слід ставитися як до члена НАТО. Читайте суперечливе інтерв'ю суперечливої постаті на IPress.

У віці 99 років Генрі Кіссінджер щойно опублікував свою 19-ту книгу "Лідерство: шість досліджень світової стратегії". Це аналіз бачення та історичних досягнень особливого пантеону лідерів після Другої світової війни: Конрада Аденауера, Шарля Де Голля, Річарда Ніксона, Анвара Садата, Лі Куан-Ю та Маргарет Тетчер.

У 1950-х роках, "ще до того, як я почав займатися політикою, — каже мені пан Кіссінджер у своєму офісі в центрі Манхеттена одного гарячого липневого дня, — я планував написати книгу про встановлення та припинення миру в 19 столітті, починаючи з Віденського конгресу, і це перетворилося на книгу, а потім у мене була приблизно третина книги, написаної про Бісмарка, і вона мала закінчитися з початком Першої світової війни". Нова книга, каже він, "є своєрідним продовженням. Це не просто сучасне відображення".

За словами колишнього держсекретаря та радника з питань національної безпеки, усі шість постатей, описаних у "Лідерстві", були сформовані під час періоду з 1914 по 1945 роки (він називає цей період - "друга Тридцятилітня війна"), і зробили свій внесок у формування світу, що склався після неї. І все це поєднує, на думку пана Кіссінджера, два архетипи лідерства: далекоглядний прагматизм державного діяча та сміливість пророка.

На запитання, чи знає він якогось сучасного лідера, який має таке поєднання якостей, він відповідає: "Ні. Я б сказав, що у випадку Ніксона і, ймовірно, Садата, або навіть Аденауера, ви б не знали про це на ранньому етапі. Хоча Де Голль мав це в собі, це бачення себе самого. З іншого боку, ніхто з цих людей не був по суті тактиком. Вони опанували мистецтво тактики. Але у них було відчуття мети, коли вони прийшли на посаду".

"Я вважаю, що теперішньому періоду дуже важко визначити напрям. Він дуже чутко реагує на емоції моменту".

Жодна розмова з паном Кіссінджером не триває надто довго, аби почути від нього слово "мета" як визначальну якість пророка, так як і інше — "рівновага", визначальну турботу державного діяча. З початку 1950-х років, коли він був науковцем Гарварду, котрий пише ядерну стратегію, пан Кіссінджер розумів дипломатію як балансування між великими державами, відтінене потенціалом ядерної катастрофи. Апокаліптичний потенціал сучасних технологій зброї, на його думку, робить підтримку рівноваги суперників, якою б непростою вона не була, головним імперативом міжнародних відносин.

"На мою думку, рівновага складається з двох компонентів, — каже він мені. – Свого роду баланс сил із визнанням легітимності подекуди протилежних цінностей. У випадку, якщо ви вірите, що кінцевим результатом ваших зусиль має бути нав’язування ваших цінностей, тоді я вважаю, що рівновага неможлива. Тож один рівень — це свого роду абсолютна рівновага". Інший рівень, за його словами, — це "рівновага поведінки, тобто існують обмеження щодо використання ваших власних можливостей і влади відносно того, що необхідно для загальної рівноваги". За його словами, досягнення цієї комбінації потребує "майже художньої майстерності". "Державні діячі не часто націлювалися на це умисно, тому що сила мала стільки можливостей для розширення без катастрофічних наслідків, що країни ніколи не відчували такого цілковитого зобов’язання".

Пан Кіссінджер визнає, що рівновага, хоча й необхідна, не може бути цінністю сама по собі. "Можуть бути ситуації, коли співіснування є морально неможливим, – зауважує він. – Наприклад, з Гітлером. З Гітлером було марно обговорювати рівновагу — хоча я відчуваю певну симпатію до Чемберлена, якщо він думав, що йому потрібно виграти час для вирішального бою, який, на його думку, все одно був неминучим".

У "Лідерстві" є натяк на сподівання пана Кіссінджера, що сучасні американські державні діячі зможуть засвоїти уроки своїх попередників. "Я думаю, що нинішній період має великі труднощі з визначенням напрямку, – каже пан Кіссінджер. – Це відповідає настрою поточного моменту". Американці не хочуть відокремлювати дипломатію від "особистих стосунків із супротивником". Вони схильні дивитися на переговори, каже він мені, у місіонерському, а не в психологічному світлі, прагнучи навернути або засудити своїх співрозмовників, а не проникнути в їхні думки.

Містер Кіссінджер вважає, що сьогоднішній світ стоїть на межі небезпечного порушення рівноваги. "Ми перебуваємо на межі війни з росією та Китаєм через причини, які ми частково створили, не маючи жодного уявлення про те, чим це має закінчитися або до чого це має призвести", — каже він. Чи могли б США впоратися з двома супротивниками шляхом тріангуляції між ними, як у роки Ніксона? Він не пропонує простих рецептів. "Ви не можете просто зараз сказати, що ми збираємося розділити їх і налаштувати один проти одного. Все, що ви можете зробити -  це не прискорювати протистояння та створювати варіанти, але для цього у вас повинна бути якась мета".

Стосовно Тайваню пан Кіссінджер стурбований, що США та Китай маневрують у бік кризи, і радить Вашингтону проявити стійкість. "Політика, яку проводили обидві сторони, сприяла перетворенню Тайваню в автономне демократичне утворення та дозволила зберегти мир між Китаєм і США протягом 50 років, — каже він. – Тому слід бути дуже обережним із діями, котрі, як здається, змінюють базову структуру".

Раніше цього року пан Кіссінджер викликав суперечки, припустивши, що необережна політика з боку США та НАТО могла спричинити кризу в Україні. Він не бачить іншого виходу, окрім як серйозно сприймати висловлені владіміром путіним занепокоєння щодо безпеки, і вважає, що було помилкою НАТО давати Україні сигнал, що вона може врешті-решт приєднатися до альянсу: "Я думав, що Польща — усі традиційні західні країни, які були частиною Західної історії — були логічними членами НАТО", — каже він. Але Україна, на його думку, — це сукупність територій, колись приєднаних до росії, які росіяни вважають своїми, навіть якщо "окремі українці" ні. Заради стабільності було б краще, якщо б вона була буфером між росією та Заходом: "Я був за повну незалежність України, але вважав, що її найкраща роль — це щось на зразок Фінляндії".

Однак він каже, що наразі жереб кинуто. Після того, як росія поводилася в Україні, "тепер я вважаю, так чи інакше, формально чи ні, після цього до України слід ставитися як до члена НАТО". Проте, він передбачає врегулювання, яке збереже здобутки росії від її початкового вторгнення в 2014 році, коли вона захопила Крим і частини Донбасу. Але він не має відповіді на питання, чим таке врегулювання відрізнятиметься від попередньої угоди, яка мала стабілізувати конфлікт 8 років тому.

"Як поєднати нашу військову спроможність із нашими стратегічними цілями, — розмірковує пан Кіссінджер, — і як пов’язати це з нашими моральними цілями — це невирішена проблема".

Проте, оглядаючись на свою довгу і почасти суперечливу кар’єру, він не схильний до самокритики. На запитання, чи шкодує він про роки перебування при владі, він відповідає: "З маніпулятивної точки зору, я мав би завчити чудову відповідь на це запитання, тому що його завжди ставлять". Але хоча він може переглянути деякі другорядні тактичні моменти, загалом він каже: "Я не мучу себе такими речами, що ми могли б зробити щось інакше".

Джерело: The Wall Street Journal
Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Facebook та Twitter. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

15 08 2022 08:51
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ