Тендітна блондинка з відкритою усмішкою і приємною вдачею. Вона одразу ж погодилася на розмову і з радістю поділилася з нами деталями свого професійного та особистого життя. Інна Осипенко-Радомська надзвичайно відкрита і життєрадісна. За її словами, цими рисами вона завдячує не лише характеру, але й місту, яке любить понад усе, - маленькій Вінниці.
Стати спортсменкою Інна вирішила ще в 6 років, і тоді ж обрала спорт, який привів її на найвищі п'єдестали світу, - веслування на байдарках. В Інни - незвичайна сім'я. Йдеться не лише про те, що її чоловік теж спортсмен, а заодно і тренер чемпіонки. Справа в тому, що за згодою сторін, в родині Інни побутом займається чоловік, а вона здобуває нагороди.
Інна любить гарно одягатися. Мріє, що коли завершить кар'єру, забуде про спортивний одяг і носитиме підбори. Але до цього ще далеко, оскільки спортсменка прагне підкорити ще одну Олімпіаду.
"На батьківщину краще повертатися зі золотом"
- Як змінилося ваше життя після Олімпіади-2012?
- Варто почати з того, що перемога на Олімпійських іграх у будь-якому разі змінює життя. Кожен спортсмен проходить довгий шлях до Олімпіади, тому коли вдається здобути нагороду – це не може не тішити, оскільки це результат твоєї роботи. Це відчуваєш одразу, як повертаєшся на Батьківщину, коли тебе зустрічають в аеропорту.
Ще гірше, коли прилітаєш додому без медалі, - тебе не зустрічають, дуже часто і не пам’ятають, адже ти не завоював жодних нагород. Яскравий тому приклад – імена тих, хто брав участь в Олімпіаді і не виборов медалей, навіть не згадують потім. Також існує велика різниця між золотом і сріблом та бронзою, особливо у нашій країні. Оскільки за моїми плечима і бронза з Афін, і золото з Пекіна і два срібла з Лондону, можу сказати, що зустрічають краще і пам’ятають довше, якщо ти виборов золото. Якщо ж у тебе друге або третє місце – то найяскравіші враження залишаються лише після прильоту, коли олімпійців нагороджує Президент.
Інна Осипенко-Радомська. Фото: myvin.com.ua
- Чи отримали ви обіцяні урядом виплати?
- У нас спочатку була зустріч із Президентом, потім із Миколою Азаровим, де нам одразу ж видали картки з одноразовими виплатами. Щодо обіцяних президентських стипендій – поки що ми нічого не отримували, але надіюся це залагодять уже найближчим часом.
Про вплив політики на спорт
- Ви ставали призеркою Олімпіад за чотирьох різних урядів і трьох різних президентів. Можете порівняти, який уряд був щедрішим?
- Сума виплат за нагороди – фіксована. Після Олімпіад в Афінах і Пекіні сума нагород залишалася тією ж самою. Після Олімпійських ігор-2012 суму виплат збільшили, а також перевели нагороди у долари. Цю суму зафіксували для наступної Олімпіади. У мене за всі роки не виникало жодних претензій до жодного уряду. При кожному президентові і уряді все виплачували без затримок, зазвичай, протягом двох тижнів після повернення з Олімпіади. Тому мені важко сказати, чи хтось був кращим чи гіршим.
Нагороди спортсменки: бронза - Афіни-2004, золото - Пекін-2008, два срібла - Лондон-2012. Фото з архіву Інни Осипенко-Радомської.
- Ви у спорті не перший рік і за плечима у вас аж чотири Олімпіади. Чи спортсмени відчувають на собі зміну політичної верхівки, президента або уряду, чи це проходить повз вас непомітно?
- Такі зміни завжди відчутні тим, чи виділяють фінансування, чи ні. Незалежно від уряду, ми переживаємо і хороші дні, і погані – коливання присутнє завжди. Тому конкретно оцінити важко, хоча часом недостатнє фінансування завдавало певних труднощів, адже ми часто виїжджаємо на різні збори, тренування. Ці питання більше стосуються бюджету країни: чи можна цього року більше виділити на спорт, чи менше і т.д. Одне можу сказати: олімпійські роки дуже добре фінансуються при будь-якому уряді, у післяолімпійський рік завжди спостерігається затишшя.
"Вести політичну агітацію відмовилася принципово"
- Ви взагалі цікавитеся суспільно-політичним життям країни?
- Дивлюся новини, відслідковую якусь інформацію в Інтернеті. Але я не заглиблююся в політику, не веду жодної політичної діяльності, як до прикладу, моя колега, теж вінничанка Наталія Добринська (олімпійська чемпіонка з багатоборства), яка представляє Партію регіонів. Під час передвиборчої кампанії мені неодноразово надходили пропозиції щодо участі у політичній рекламі, але я відмовилася. Я – спортсменка, а не політик.
- Пропозиції надходили від вінницьких політиків?
- Не тільки. Пропозиції були дуже різними і лунали від різних політичних сил, і не тільки з Вінниці.
Під час тренувань. Фото з архіву Інни Осипенко-Радомської.
- Ви через принципи відхили пропозиції такого роду?
- Так, для мене це принципово. Я спортсменка, і залишаюся професіоналом. Тим більше, що у моїх планах – підготовка до ще однієї Олімпіади. Тому на цьому етапі життя мені це абсолютно нецікаво. Можливо, після закінчення спортивної кар’єри я б розглянула ці пропозиції чи зацікавилася б політикою. Але наразі – ні.
- Без зайвої скромності можете сказати, що ви у Вінниці відома людина, чи ні?
- Я не знаю. Можливо, але не так, як Наталя Добринська. Коли ми повернулися додому після Олімпіади у Пекіні, Добринську знали краще ніж мене. Мене більше почали впізнавати після Олімпіади у Лондоні завдяки місцевій владі, яка влаштувала мені грандіозний прийом. Також мене впізнають, оскільки місцеві телеканали часто запрошують на різні телепрограми і зустрічі.
"Ніколи не проміняю спокійну Вінницю на великий Київ"
- Ви родом із Херсонської області, зараз мешкаєте у Вінниці. Чи ніколи не виникало спокуси переїхати до більшого міста?
- Я понад 10 років мешкала у Києві і виступала за столицю. У мене батько родом із Вінницької області, однак ще до мого народження сім’я переїхала на Херсонщину, де вже народилася я. Згодом я поїхала до Києва на навчання у спортивному ліцеї, а потім вступила в Університет фізкультури, де провчилася чотири роки. Ще два роки після того мешкала у Києві. Після Олімпіади отримала в Києві квартиру. Але вийшла заміж за вінничанина і переїхала до Вінниці, і просто закохалася у це місто. Я тут живу вже 8 років і мені навіть на думку не спадає проміняти Вінницю на будь-яке інше місто.
Під час Олімпіади-2008 у Пекіні. Фото з архіву Інни Осипенко-Радомської.
- Ви мешкали у трьох різних регіонах України, чи зауважували різницю у ментальності, поведінці людей?
- Я як спортсменка об’їздила увесь світ, всю Європу, а також рідну Україну. Але що відповісти, не знаю. Я дуже комунікабельна людина, люблю людей, завжди зустрічаю усіх з усмішкою, і якщо люди мені у відповідь усміхаються – то відразу зароджується спілкування. Неодноразово траплялося так, що зі звичайними перехожими могли розговоритися і потоваришувати. Єдине, що відрізняє людей, так це – великі міста. Якщо порівняти Київ, Вінницю чи Херсон, то Херсон і Вінниця між собою схожі. Це невеликі міста, де все набагато простіше. Київ – великий мегаполіс, напружений, усі кудись поспішають, що впливає на людей і на їхнє ставлення до життя – вони стають якимись сірими, роздратованими і втомленими. А в таких містах, як Вінниця, люди більш комунікабельні і відкриті, адже тут менше напруження, більше простору для життєрадісності.
"Із шести років мріяла веслувати на байдарках"
- А ви з дитинства знали, що займатиметеся веслувальним спортом?
- Так. Із шести років знала, що буду спортсменкою. Тобто, коли мої друзі та однокласники мріяли стати космонавтами чи продавцями в магазині, я мріяла стати спортсменкою. Тому вже у 6 років сказала мамі, що веслуватиму на байдарках. Можна сказати, що на здійснення своєї мрії я почала працювати вже тоді. На момент вступу у спортивний ліцей вже мала власні досягнення.
- Звідки у 6 років виникло бажання займатися веслуванням?
- У моєму рідному селі Ольговка, де я народилася, все стоїть на Дніпрі. У нас була база для олімпійської підготовки з веслування на байдарках і каное ще з часів СРСР. Сільський голова дуже любив спорт і активно його розвивав. Коли я приєдналася до цього спорту, все було організовано на вищому рівні. У нас ціле село займалося веслуванням, тому я не виняток. Однак, лише мені вдалося досягнути світової слави.
Інна Осипенко-Радомська. Фото: chursin.com.ua
- На якому рівні веслувальний спорт розвинений наразі в Україні?
- Так чи інакше, усе рухається вперед. І наш спорт у тому ж числі. Однак в Україні існує проблема в тому, що бази та інвентар старіють, тим більше, що за останнє десятиріччя змінилися човни і весла для змагань. Тому коли приходять діти, не завжди є можливість посадити їх на хороший човен, або дати незламане весло. Але навіть не дивлячись на це, гребля на байдарках розвивається. Цей спорт дуже популярний у світі, і наша країна не відстає у цьому. Мої перемоги і нагороди додають ентузіазму маленьким спортсменам, які приходять до нас вперше. Тому я ніколи не нехтую можливістю піти до школи, зустрітися з дітьми, розповісти, як я починала свій спортивний шлях.
Про Олімпіаду в Україні
- З усіх Олімпіад, в яких ви брали участь, яка запам’яталася найбільше?
- Перша Олімпіада у 2000 році. Це завжди залишиться найяскравішим спогадом. Я їхала на Олімпіаду у віці 17 років, і вже тільки там мені виповнилося 18, що дозволило мені стати наймолодшою учасницею Олімпійських ігор у Сіднеї. Ще більшого драйву додавало те, що мені вдалося вибороти право на участь в Олімпіаді у такому юному віці, адже деякі спортсмени проводять в спорті усе життя і жодного разу не отримують такої нагоди. А загалом, кожна Олімпіада запам’яталася по-своєму: Афіни – там я здобула першу нагороду, Пекін – отримала золото, Лондон – завоювала дві медалі одразу. Щодо Олімпійських ігор у Лондоні – їхала за двома медалями. Я була б рада будь-якій нагороді, але мала на меті здобути дві. Коли ж мені вдалося двічі вийти на п’єдестал, радості не було меж. Щодо атмосфери – то кожна Олімпіада була іншою. Дуже важко порівняти. Адже кожна країна намагається зробити це свято надзвичайно яскравим, показати свою культуру і традиції, тому кожна Олімпіада – особлива.
Інна Осипенко-Радомська під час Олімпіади-2008 у Пекіні. Фото з особистого архіву спортсменки.
- Ви, як і багато українців, мрієте, що колись Олімпіада відбудеться в Україні…
- Звичайно. У нашій країні вийшла б дуже яскрава Олімпіада, оскільки у нас надзвичайно багата природа, культура, дуже багато людей є добрими і відкритими. Принаймні, більшість із них. Це було б дійсно дуже колоритно, але ми усі добре розуміємо, що з фінансової точки зору провести в Україні Олімпіаду залишається нереальним завданням.
"Мрію про те, що після завершення кар'єри носитиму тільки красиві речі"
- Ваш чоловік – одразу і ваш тренер?
- Так, він теж спортсмен, майстер спорту, довгий час займався водним слаломом і туризмом. Коли народилася наша донечка, ми вирішили, що хтось із нас двох повинен займатися побутом і дитиною, а хтось – тренуванням. Тоді мені Діма сказав, що вірить у мене, адже в мене є потенціал, який досі нерозкритий. Так і сталося: чоловік залишився на господарстві з дитиною, я продовжила кар’єру у спорті. А потім якось так все плавно перейшло в роботу, і чоловік став моїм тренером.
- Тобто у вашій сім’ї суперечок, хто сьогодні готує їсти не виникає?
- Усе, що стосується їжі, залишається на жіночих руках, а вирішенням побутових проблем займається чоловік.
- Ваша донька, напевне, не має вибору і теж подасться у спорт?
- Я не намагатимуся зробити з неї професійну спортсменку. Наразі ми її розвиваємо у всьому: і у творчості, і в спорті. Якщо вона сама вирішить займатися спортом і обере певний вид, який їй сподобається, то я підтримаю її, щоб облегшити цю долю. Адже професійний спорт – це дуже важкий вибір. Якщо ж вона вирішить вчитися, то ми будемо її підтримувати в цьому.
Сім'я Осипенко-Радомських на відпочинку. Фото з особистого архіву спорстменки.
- У повсякденному житті ви як і кожна жінка любите різний стиль одягу, чи віддаєте перевагу спортивному?
- Я люблю різний одяг: і сукні, і підбори, однак не завжди маю можливість їх кудись одягнути. Буває, піду собі щось куплю, порадуюся, що в мене є таке гарне. Однак це вдається одягнути лише від випадку до випадку на якісь прийоми, зустрічі чи свята. А в основному ношу спортивний одяг, оскільки більшу частину свого життя віддаю спорту – це й постійні щоденні тренування, і відпочинок, який у моїй сім’ї минає у туристичних походах або на велосипедах. Тому більша частина одягу в гардеробі – спортивна. Як жінка я завжди звертаю увагу на те, як одягнуті на вулиці дівчата. Люблю дивитися модні телепрограми. Щиро кажучи, завжди уявляю собі, що коли завершу спортивну кар’єру, буду ходити тільки такою красивою.
З чоловіком Дмитром. Фото з особистого архіву Інни Осипенко-Радомської.
- Як спортсменкам вдається зберігати їхню жіночність, оскільки спорт – це суворий вчитель життя, який вимагає багато внутрішньої витримки та фізичної сили?
- Усе йде зсередини. І неважливо, чи ти спортсменка, чи двірник, чи працівниця заводу, або ж домогосподарка – в душі жінка завжди залишається жінкою і матір’ю. Тому жіночність - це не одяг, а внутрішнє відчуття.
