Тепер, коли США і росія обміняли Віктора Бута – торговця зброєю на прізвисько "Торговець смертю" – на американську баскетболістку Брітні Грінер, може здатися, що гра в торгівлю людьми закінчилася.
Та це не так.
кремль натякнув, що колишній морський піхотинець США Пол Вілан, якого росіяни утримують з грудня 2018 року, може повернутися додому лише в тому випадку, якщо москва витягне іншого засудженого злочинця із західної в'язниці.
Черга за Вадимом Красіковим. Це найманий вбивця, який у серпні 2019 року серед білого дня у берлінському парку Тіргартен убив чеченського польового командира, але зробив це так незграбно, що його одразу ж заарештувала німецька поліція. У грудні 2021-го Красікова засудили довічно. Суд встановив, що він скоїв убивство за прямим наказом кремля – 50-річний чоловік приїхав до Німеччини з підробленим паспортом та псевдонімом, що надала російська держава. У в'язниці він вимагав книги про відомих радянських розвідників і заперечував зв'язок з російськими спецслужбами.
Красіков не є шпигуном того типу, що випускав кдб за радянських часів, якими захоплювалися колишній агент путін і його колеги. Він не схожий на радянського шпигуна під прикриттям Рудольфа Абеля, який працював у США, видаючи себе за художника і фотографа. Після чотирьох років в американській в'язниці його обміняли на так званому "мосту шпигунів" у Берліні в 1962 році. Красікова не можна назвати досвідченим офіцером із вражаючим досвідом вербування агентів. Він – найманий вбивця, чистий як лист і простий, з обмеженими навичками, і його швидко схопили.
Хоча про його звільнення підняв питання кремль, та все ж він не єдиний російський розвідник серед ув’язнених по всьому світу. Є, наприклад, 59-річний Сєргєй Скворцов, який утримується у шведській в'язниці: його і дружину заарештували у листопаді за шпигунство впродовж дев'яти років, згідно з документами Стокгольмського окружного суду. Подружжя проживає у Швеції з 1997 року і, крім російського громадянства, має шведські паспорти. Дружину звільнили під заставу, а Скворцов все ще перебуває під вартою.
Є ще один російський нелегал (тобто шпигун без дипломатичного прикриття) Сєргєй Черкасов, який, як вважають, є офіцером гру і живе під фальшивим бразильським ім'ям Віктор Мюллер Феррейра. Голландська спецслужба AIVD заарештувала його після того, як він намагався влаштуватися до Міжнародного кримінального суду (МКС) в якості стажера. У травні бразильський суд засудив його до 15 років ув'язнення.
Є також російські хакери, спіймані у різних юрисдикціях і екстрадовані до США за звинуваченнями, пов'язаними з втручанням росії у американські вибори. Нещодавно список бранців поповнився дітьми російських високопосадовців, яких кремль залучав до розвідувальних операцій: наприклад, Артьом Усс, син губернатора Красноярського краю росії, якого арештували в Італії у жовтні на запит Сполучених Штатів за звинуваченнями – ухилення від санкцій і незаконний продаж американських військових технологій російським збройним компаніям. Він перебуває під домашнім арештом та очікує на екстрадицію.
І все ж таки, вибір кремля серед своїх громадян, ув’язнених за кордоном, першим падає на кілерів, а не на шпигунів чи хакерів.
І це не випадково. російська розвідка завжди була одержима політичною еміграцією. Це почалося зі Сталіна, який був зациклений на своєму найвагомішому політичному суперникові, провідному революціонері Леоніді Троцькому – його вважали лідером опозиції (і розглядали як більш перспективну фігуру, ніж Сталіна). Він доручив своїм агентам за кордоном вистежити Троцького і вбити його (завдання, як відомо, виконали льодорубом у будинку Троцького в Мексиці).
На цьому не закінчилося. Сталін наполягав на переслідуванні прихильників Троцького навіть після вбивства їхнього лідера в серпні 1940-го. У січні 1941 року московський центр надіслав таємну депешу своєму шефу розвідки у Нью-Йорку, в якій наказано посилити боротьбу з троцькістами. Друга світова війна вже йшла повним ходом, залишалося всього п'ять місяців до того, як нацисти спробують стерти з лиця землі Радянський Союз, і все ж сталінські шпигуни отримали вказівку вистежувати і наглядати послідовників-емігрантів небіжчика.
Ця одержимість мала величезний вплив на методи і способи роботи російської розвідки. Шпигуни важливі були завжди – вони забезпечували доступ до західної розвідки та технологій. Але не менш важливими були і кілери, які забезпечували порядок серед емігрантів. Подальший список спонсорованих росією убивств за кордоном за часів перебування путіна при владі досить довгий. І це вказує на те, що цю традиціяю ніколи не порушували.
Тому вимога кремля про видачу Красікова (в обмін на Вілана) мала на меті подати конкретний сигнал.
кремлю не бракує кілерів, і все ж він хоче, щоб саме цей повернувся додому. Кілери розуміють, що їхня робота цінується. Емігранти ж розуміють, що їхні життя не турбують Захід. Убивці вийдуть на свободу. Це не послання Заходу – це послання всім тим росіянам, які сотнями тисяч покинули країну, тому що вони не схвалюють путіна і його війну.
Автори: Іріна Бороган та Андрєй Солдатов – старші позаштатні наукові співробітники Центру аналізу європейської політики (ЦЕПА). Вони російські журналісти-розслідувачі та співзасновники сайту Agentura.ru, що стежить за діяльністю російських спецслужб.
Джерело: CEPA
