Як ви оцінюєте перемир’я, що було оголошене після підписання домовленостей у Мінську 12 лютого.
- З моменту оголошення перемир'я минуло не так багато часу. Можна сказати, що інтенсивність вогню справді стала значно менша, за винятком двох напрямків - Дебальцево (на той момент ще не були виведені війська) і Новоазовськ-Маріуполь.
А який настрій бійців, як вони ставляться до цього нового перемир’я, адже декілька режимів припинення вогню у нас вже було?
- Я не зустрічав бійця, який би сказав, що це перемир’я принесе нарешті мир, російські війська відступлять з нашої території і ми зможемо контролювати наші кордони. Жоден з військових не покладає на це перемир’я великих надій. Усі розуміють, що боротьба буде продовжуватись, але з бойовим духом на фронті все нормально. Поки не зустрічав серед військових таких, хто не хотів би чи не міг би воювати. Зараз на фронті залишилися ті, хто вміє воювати, розуміє навіщо вони туди прийшли і що повинні робити.
Фото: Iv Bogdan/facebook.com
Явище патріотизму. На скільки воно багатогранне і відмінне на фронті і у тилу. Ви як волонтер, який неодноразово побував у зоні АТО, можете це порівняти.
- Різниця, звичайно ж, є. На фронті кількість патріотично налаштованих бійців наближається до межі 100%. У тилу все по-іншому. Мені здається, що багато людей не розуміють глибину трагедії і рівень небезпеки, які вже зараз несе війна. Поняття патріотизму в тилу є доволі розмитим і як явище має різні форми: синьо-жовта стрічка на руці, вишиванка на вихідних, в’язання шкарпеток для воїнів, половини зарплати на медикаменти у госпіталь, збір коштів і поіздки в АТО. У кожного різне розуміння патріотизму.
ЧИТАЙТЕ: Дорогою на війну
А яка різниця між цими людьми?
- Різниця у тому, що у тилу завжди можна зробити більше ніж робиш тепер, особливо в часи небезпеки, а на фронті патріотизм вимірюється не тільки здоров'ям, але і життям.
Як ви стали волонтером?
- Я вихований у патріотичних тонах і на патріотичних мотивах, але історія мого волонтерства зовсім не патріотична. Коли розпочалася війна на сході потрібно було для себе прийняти рішення. Покинути роботу та сім'ю і піти добровольцем на фронт у мене не вистачило духу. Сидіти склавши руки не дозволяла совість, тому шукав собі заняття, яке б дозволило виправдати перед самим собою перебування тут, а не там.
На той момент у суспільстві вже збільшувалася недовіра і до Міноборони, і до деяких волонтерів у питанні "куди витрачаються кошти", які жертвують громадяни. Я запитав декількох знайомих, як вони дивляться на те, щоб я сам почав збирати гроші, купляв необхідні амуніцію чи медикаменти, завозив у зону АТО і передавав безпосередньо у руки бійцям. Моі друзі і знайомі мене підтримали. З цього все почалося.
Фото: Iv Bogdan/facebook.com
Чи є у вас постійні жертводавці. Чи увесь процес відбувається спорадично?
- Я б розділив усіх на декілька груп. Перша - це ті люди, які з певною періодичністю здійснюють перекази коштів. Декого я знаю особисто, а когось ніколи не бачив. Хочу сказати ще про суму переказів - вони бувають різними. Бувають випадки, коли людина перераховує 50 чи 100 гривень і вибачається, що більше не може. Я не публікую і не порівнюю хто і скільки коштів перерахував, бо вважаю це некоректним. По-перше хтось може дозволити собі купити для бійців машину чи тепловізор, а хтось максимум блок цигарок. Для мене цінною є не тільки величина допомоги, але і сам факт допомоги, незалежно від бюджету. По-друге, один мій товариш з Донецька, що теж перераховує мені значні кошти, говорить, що Бог заповідав допомагати не для похвали.
Волонтер - не тільки служба пошуку коштів і доставки на фронт, але і курси психологічної підтримки
Друга група - це окремі люди чи спільноти, що самостійно збирають кошти, купляють необхідний товар і присилають мені для передачі в АТО. Розуміючи, що нашим військовим потрібна більша допомога, ніж є можливості, я намагався знайти контакти з нашою діаспорою. На сьогодні допомога приходить з багатьох країн - з Великобританії, Шотландіі, Німеччини, Польщі, Італії, США, Канади, Гонконгу... Кожна з діаспор підтримує волонтерський рух у міру своїх можливостей. Для прикладу можна згадати наших відданих українців зі спільноти Євромайдан у Лондоні. За весь час нашої з співпраці тільки на мою волонтерську адресу вони переслали біля 5 тонн матеріальної допомоги. А взагалі загальна кількість допомоги від Євромайдан Лондон українським військовим та їхнім родинам сягає напевне вже десь 30 тон. Часто ставлю у приклад цих людей - могли б цілком спокійно, сидіти у затишних офісах, пити вдома англійський чай і нарікати на "важку долю України".
Виходить, що закордонні українці більше допомагають?
- Я б не порівнював ці речі. Допомога українців із закордону велика, але без усіх нас в самій Україні волонтерський рух був би неможливим.
Ви допомагаєте якомусь конкретному підрозділу чи тим, хто до вас звернеться?
- В першу чергу намагаюся допомагати ВСУ. Їхні потреби більш гострі, ніж потреби добровольчих батальйонів. Це мій особистий висновок після багатьох поїздок по лінії фронту. 80% мого часу і сил іде на допомогу 95-й та 72-й бригадам, однак, не відмовляюся і, по можливості, допомагати іншим підрозділам - буваю у морпіхів, у 128-й бригаді, у нацгвардіі і "Правого сектора"...
Фото: Iv Bogdan/facebook.com
Чому бійці на фронті радіють найбільше?
- Усе що допомагає зберегти їхнє здоров'я, а деколи і життя, приносить радість. Волонтер - не тільки служба пошуку коштів і доставки на фронт, але і курси психологічної підтримки. Важливо підтримувати зв'язок між нашим світом і їхнім. Шукаю для цього способи і можливості. Дуже допомагають листи та дитячі малюнки. Дитячі малюнки на фронті я бачу усюди - у бліндажах, в палатках, у військових машинах, на блок-постах... Вони як талісмани і обереги.
Окрема величезна радість військових, про яку можна писати книжки, це фантастична кулінарія та домашня випічка від наших дівчат. В кожну поїздку на фронт вони передають кекси, торти, пиріжки, вареники, млинці... Посеред війни, посеред стандартної каші і тушонки, поміж потужної бойової техніки з'являється щось шоколадне, з цукатами і горіхами, прикрашене кольоровими пряниками... Виглядає сюрреалістично і діє безвідмовно, хоча б на кілька хвилин, але хлопці відчувають себе вдома.
Чи не ставило вам перешкоди керівництво Міноборони чи підрозділів, куди ви їздите?
- Я не спілкуюся з вищим керівництвом. У моїй практиці таких перешкод не було. Я мав змогу проїхати туди, куди було потрібно.
ЧИТАЙТЕ: Війни немає тут, тому що там воюють наші хлопці, - волонтер зі Львова Люба Возняк
Віднедавна, була запроваджена система пропусків на територію зони АТО. Наскільки інтенсивно відбувається перевірка?
- Це важка і неприємна тема, яка мені дуже не подобається. Я приїзжаю у зону АТО майже кожного тижня. Буваю по усій лінії фронту. Хочу сказати, що є напрямки, де перевірка транспорту виконується дуже добре, незалежно від того хто виїжджає – військовий чи цивільний. Разом з тим, існують напрямки, де можна, знаючи певний набір правил, виїхати із зони АТО і жодного разу не відкрити багажник у авто.
Це халатність, яка потім перетворюється на вибухи у мирних містах.
Як з цим боротися?
- Не знаю, я дзвонив щодо цього на гарячу лінію в Генштаб і СБУ. Жодних результатів цього не дало.
Що потрібно щоб зібрати автомобіль у зону АТО, щоб без проблем поїхати туди і повернутися назад?
- Щоб зібрати автомобіль треба не так багато: дізнатися список пріоритетних потреб у командира підрозділу, знайти найкраще співвідношення ціни та якості на потрібний товар, зібрати кошти, спакувати товар у авто і з хорошим настроєм у дорогу.
Щоб повернутися треба трохи більше... Для початку необхідно знати актуальну карту АТО на день виїзду і трохи знати цей регіон, щоб розуміти на скільки відрізняються дороги між собою, в плані якості чи наявності дорожнього покриття. Потрібно мати постійний зв’язок з військовими, до яких ти їдеш. Одним з моіх правил в дорозі є періодичний телефонний дзвінок військовим, котрим везеться вантаж. Таким чином отримується актуальна інформація про інтенсивність обстрілів і безпеку доізду.
Можна говорити, що все важко, але якщо хочеш змін, то бери і зроби сам скільки зможеш
Обов'язковим є наявність бронежилета, шолома, аптечки з кровоспинним, перевязочний і жгутами.
Обов'язковим є голова на плечах, бо небезпека ближче ніж здається. Зупинка на обочині грозить розтяжками чи снайперськими обстрілами. Крім того є небезпека бути викраденим диверсійними групами.
А де найчастіше таке відбувається?
- Є траси та напрями, де часто працюють диверсійні групи противника, це грозить обстрілом транспортних засобів чи викраденням. Потрібно розуміти як виглядає твоє авто. Пізнавальні військові знаки чи фарба під камуфляж твого цивільного авто не зробить тебе більшим патріотом чи героєм, а навпаки може стати проблемою - твоє авто виділятиметься на трасі серед інших цивільних. Є райони де волонтери потрапляли у такі неприємні історії, наприклад, біля Артемівська чи Волновахи.
Фото: Ratushnyak Oleksandr/facebook.com
А ви потрапляли під обстріл ?
- Під прицільний вогонь, на щастя ні я, ні автомобілі, якими я пересуваюсь в АТО, не потрапляли. Однак треба розуміти, що це лінія фронту, тому обстріли ведуться постійно, навіть у так зване перемир'я.
Існують скептики, які говорять, що силами волонтерів не все можна зробити. Зокрема відомий автогонщик та волонтер Олексій Мочанов заявив, що "волонтерство - це партизанщина, а партизани ніколи не вигравали війну". На скільки можна з цим погодитись, і на скільки вистачить сил у волонтерів?
- Поки що це виглядає так, що МО взяло на себе забезпечення технікою і озброєнням. Більшість всього іншого на плечах волонтерів, точніше усіх людей, що допомагають волонтерам. Чи на довго вистачить сил сказати важко. Допомога коливається залежно від того, як подаються новини з фронту. Якщо у людей виникає ілюзія, що все стало спокійно, то допомога стає меншою. Як тільки суспільство дізнається про нові наступи та масштабні жертви, допомоги стає більше. Війна виснажує, економічна криза виснажує, але поки що є підтримка і бажання дочекатися результатів реформ у МО. Можна говорити, що все важко, але якщо хочеш змін, то бери і зроби сам скільки зможеш.
А як зустрічає вас місцеве населення?
- З місцевим населенням я останнім часом не спілкуюся по тій причині, що просто не вистачає часу. Скажу, що є люди, які категорично налаштовані проти усього проукраїнського, говорив би тут радше проти київської влади з якою ці люди асоціюють свої біди. Звичайно, що багато і проукраїнськи налаштованих, але все-таки більшість це ті, хто просто хочуть аби закінчилася війна. Я не хотів би звинувачувати їх у не патріотизмі, бо для пошуку причини треба вдаватися у історію.
Серед людей, які живуть на окупованих територіях є такі, що регулярно перераховують мені гроші на підтримку украінських солдат. Одному з них недавно у будинок недавно прилетів арт снаряд. Ці люди незалежно від масштабу кремлівської брехні вміють розрізнити біле і чорне. Ці люди теж чекають на мир, на нашу перемогу.
Чи відчули ви запах "русского міра"?
- Запах "руського міра" - це психотропний газ з запахом смерті. Переважно подається з імперськими легендами і ладаном московського патріархату.
Як фотограф, чи плануєте ви якусь виставку чи випуск своїх робіт, щодо відображають ситуацію на сході України.
- Зараз я мало фотографую, бо більшість часу займає волонтерство, крім того, що є ще моя основна робота в німецькій компанії. Часу на фотографію залишається не так багато. Я не знімаю війну у розумінні масштабних військових операцій, скоріше це історії про людей і війну. Частина фотографій вже приймають участь у групових виставках у різних країнах.
Фото: Iv Bogdan/facebook.com
Чи буде щось додаткове?
- Потрібен час, для того щоб все проаналізувати та осмислити. А часу катастрофічно не вистачає. Нехай спочатку закінчиться війна.
Для охочих допомогти волонтерові подаємо реквізити за якими це можна зробити:
1 - Гривня:
Картка Приватбанку - 5168 7553 8744 8885
Богдан Іван Іванович
2 - Pay-Pal [email protected]
Призначення: I'm sending money to family or friends
3 - Western Union - Ivan Bogdan