Коли у 1979 році Папа Іван Павло ІІ відвідав свою батьківщину – Польщу, він зібрав величезні натовпи захоплених людей, розвіявши хмари страху та брехні комуністичного режиму і показавши світові та самим полякам справжню картину країни. Заклик Папи: "Не бійтеся!" знайшов відгук у грізних політиків, включаючи Рональда Рейгана і Маргарет Тетчер, і прирік імперію зла на загибель.
Нове папське послання дещо відрізняється. Відвідавши столицю Монголії Улан-Батор, Папа Франциск звернувся з вітальним словом до сусідньої країни, закликаючи китайських віруючих "бути добрими християнами і добрими громадянами". Проте комуністична диктатура в Пекіні не має поняття громадянства: вона вимагає беззаперечного, абсолютного, постійного послуху. На фотографіях відважних китайських вірних, які приїхали до Монголії, щоб побачити понтифіка, видно, як вони закривають обличчя в надії вирватися з лап партійно-державної машини спостереження. Католицьким єпископам у материковому Китаї, які тепер призначаються лише з дозволу партійного керівництва, було заборонено їздити до Монголії.
Ще більш вражаюча поразка сталася минулого місяця під час відеозустрічі з молодими римо-католиками у Санкт-Петербурзі. Франциск сказав їм: "Ви є спадкоємцями великої росії. Великої росії святих, царів, великої росії Пєтра Вєлікого, Єкатєріни II, тієї великої імперської росії, в якій було стільки культури і людяності. Ніколи не забувайте про цю спадщину. Ви – спадкоємці великої матері-росії, йдіть вперед".
Це було, м'яко кажучи, дивно. Важко уявити собі римо-католицького лідера, який би закликав бельгійських, британських, нідерландських, французьких, німецьких, португальських чи іспанських віруючих святкувати великі імперські традиції своїх країн. Зі сучасного погляду, європейські імперії були жадібними і жорстокими, відразу жахливими для колонізованих і, зрештою, згубними для колонізаторів. Дійсно, якби Папа звернувся до історії своєї власної церкви, він би побачив, що взаємодія Римської імперії з християнством, починаючи з моменту його заснування, навряд чи була безконфліктною.
Більше того, імперські настрої росії – це не лише питання історичних дебатів. Вони живі і зараз. Кілька хвилин достатньо витратити на перегляд російських телевізійних ток-шоу, де експерти говорили про країни-сусідів у недбалому презирливому та погрозливому тоні. А для українців російський імперіалізм є питанням, буквально, життя і смерті.
Ці висловлювання викликали надзвичайну публічну критику з боку Глави Української Греко-Католицької Церкви. Блаженніший Святослав Шевчук засудив, зокрема, схвальні згадки Папи про двох російських царів, Катерину ІІ та Петра І, які обидва прагнули знищити українську мову, ідентичність та культуру.
Однак речник кремля Дмітрій Пєсков небагатослівно віддав належне невдало підібраним висловлюванням Папи Франциска. Він сказав, що знання понтифіком російської історії "радують" і "співзвучні" із зусиллями російської держави викладати історію згідно з інтерпретацією владіміра путіна. Це, хоч й із запізненням, але пролунало тривожним дзвіночком, і офіційні особи Ватикану спробували применшити значення висловлювань Папи Римського. Але шкоди було завдано.
Занадто легко звинувачувати в цих промахах погані поради. Дипломатичні (і розвідувальні) можливості Ватикану величезні. Дехто пояснює позицію Папи Римського латентним антиамериканізмом, який випливає з його раннього досвіду перебування під владою підтримуваної США аргентинської хунти 1970-х і початку 1980-х років. Можливо. Але найгіршим аспектом цього є те, що він, здається, не вчиться на своїх помилках.
Один з великих ризиків полягає в тому, що Святий Престол відмовиться від дипломатичного визнання Тайваню (що стає все більш самотньою позицією) в марній надії отримати якісь поступки від пекінського режиму. Інша причина полягає в тому, що потурання кремлю посилює втомлені війною голоси на Заході, які хочуть схилити Україну до перемир'я. Нам не вистачає не лише Івана Павла ІІ.
Від iPress: Іван Павло II став першим Папою, який відвідав Україну, – попри спротив російського патріарха Алєксія II і заяви про цей візит як зазіхання на "ісконно православную" територію. 23-27 червня 2001 року понтифік завітав як паломник – вклонитися одній із найбільш переслідуваних церков XX століття і вказати на неї й Україну світові. Понтифік був переконаний, що наша країна невпинно віддаляється від пострадянських колоній. А зазираючи в майбутнє, вбачав в Україні вільну державу й "лабораторію екуменізму", де можуть бути віднайдені відповіді на запитання, корисні всьому світові. Він казав: "За війну відповідальні не тільки ті, хто її безпосередньо розв'язує, а й ті, хто не чинить усього можливого, що в їхніх силах, аби їй перешкодити". Ще один його вислів став справді пророчим: "Я благаю вас! Ніколи, ніколи не втрачайте надії, не майте сумнівів, ніколи не втомлюйтеся і ніколи не сумуйте. Не бійтеся". Не бійтеся – бийтеся, як доповнюють його слова сьогодні захисники України.
Джерело: CEPA
