ПОЛІТИКА СТАТТІ

Матеуш Моравєцкий: Історичні виклики та хибні шляхи для Європи на роздоріжжі

Пропонуємо вам редакційний переклад програмної колонки польського прем’єр-міністра Матеуша Моравєцького, в якій він закликає відійти від домінування двох великих держав в ЄС через посилення інституційної надбудови та заклики до прийняття рішень більшістю замість консенсусу. Як приклад хибної політики, яка призвела до слабкої реакції ЄС на загрозу з боку росії, він називає постійне намагання Франції та Німеччини шукати діалогу з росією, замість вчасної боротьби з імперіалізмом росії.
Матеуш Моравєцкий: Історичні виклики та хибні шляхи для Європи на роздоріжжі Матеуш Моравєцкий

Прокинувшись після геополітичного сну, європейські лідери повинні мати мужність мислити категоріями, адекватними до часу, в якому ми живемо, пише Матеуш Моравєцький в ексклюзивній колонці на Euractiv.

Автор: Матеуш Моравєцкий, прем'єр-міністр Польщі

Війна в Україні оголила правду про Росію. Ті, хто не бажав бачити, що держава путіна має імперіалістичні схильності, сьогодні змушені зіткнутися з тим, що в росії відродилися демони 19-20 століть: націоналізм, колоніалізм і тоталітаризм.

Але війна в Україні також оголила правду про Європу. Багато європейських лідерів дозволили володимиру путіну себе спокусити  і сьогодні в перебувають в шоці.

Повернення російського імперіалізму не повинно дивувати. росія повільно відновлювала свої позиції протягом майже двох десятиліть прямо під носом у Заходу. Тим часом, Захід пішов у геополітичну дрімоту замість того, щоб зберігати розумну пильність. Захід волів не бачити наростання проблеми, аніж боротися з нею заздалегідь.

Сьогодні Європа перебуває в такій ситуації не тому, що була недостатньо інтегрованою, а тому, що вона відмовилася прислухатися до голосу правди. Голос уже багато років лунає з Польщі.

Польща не має монополії на правду, але у відносинах з росією ми набагато досвідченіші за інших. Президент Польщі Лех Качинський мав рацію, мов Касандра, яка передбачила падіння Трої, коли багато років тому сказав, що росія не зупиниться на Грузії і буде прагнутиме більшого. Його теж не почули.

Те, що голос Польщі ігнорується, є лише прикладом ширшої проблеми, з якою сьогодні бореться ЄС. Рівноправність окремих країн має декларативний характер.

Політична практика показала, що голос Німеччини та Франції важить більше за всіх. Таким чином, ми маємо справу з формальною демократією та фактичною олігархією, де владу тримає найсильніший. Крім того, сильні роблять помилки і не здатні сприймати критику ззовні.

Запобіжником, який захищає ЄС від тиранії більшості, є принцип одностайності. Пошуки компромісу між 27 країнами, чиї інтереси так часто суперечать, іноді можуть бути неприємними, і компроміс може не задовольнити всіх на 100%. Проте це гарантує, що кожен голос буде почутий, а прийняте рішення відповідатиме мінімальним очікуванням кожної країни-члена.

Якщо хтось пропонує, щоб дії ЄС ще більше, ніж раніше, залежали від рішень Німеччини – що означало б скасування правила одностайності – короткий ретроспективний аналіз рішень Німеччини мав би зробити свою справу. Якби протягом останніх років Європа завжди діяла так, як того хотіла Німеччина – чи були б ми сьогодні в кращій чи гіршій ситуації?

Якби вся Європа рушила за голосом Німеччини, то не тільки Nord Stream 1, але й Nord Stream 2 був би запущений вже багато місяців. Залежність Європи від російського газу, який сьогодні служить путіну інструментом шантажу проти всього континенту, була би майже незворотною.

Якби вся Європа прийняла пропозицію президента Німеччини в червні 2021 року провести саміт ЄС-росія – це б закінчилося визнанням путіна повноправним партнером і зняттям тих санкцій, які були накладені на росію після 2014 року. Якби пропозиція, заблокована тоді Польщею, Литвою, Латвією та Естонією, була прийнята, путін отримав би гарантію, що ЄС не вживатиме реальних дій на захист територіальної цілісності України.

Ми були б сьогодні радше об’єктом, аніж суб’єктом міжнародної політики, якби Європейський Союз замість жорсткої політики захисту власних кордонів – фундаментального атрибуту державного суверенітету – прийняв також запропоновані у 2015 році правила розподілу мігрантів.

Ще тоді путін помітив, що мігрантів можна використовувати як інструмент у гібридній війні проти ЄС – і у 2021 році разом з олександром лукашенком таким чином напав на Польщу, Литву та Латвію. Наша стійкість до наступної великої кризи була б ще більше слабшою ніж сьогодні, якби ми прислухалися до прихильників відкритих кордонів у 2015 році.

Насамкінець: якби вся Європа надсилала Україні зброю в таких масштабах і темпах як Німеччина – війна давно б закінчилася. Але закінчилася б абсолютною перемогою Росії. І Європа опинилася б на межі нової війни. Росія, підбадьорена слабкістю своїх опонентів, пішла би далі.

Сьогодні будь-який голос із Заходу про обмеження поставок зброї в Україну, послаблення санкцій, залучення до діалогу "обидвох сторін" (тобто агресора і жертви) – для путіна ознака слабкості. І все ж Європа набагато сильніша за росію.

Якщо ми дійсно хочемо сьогодні говорити про демократичні цінності, то настав час великого відновлення совісті Європи. Занадто довго найважливішою цінністю для багатьох країн була низька ціна російського газу. Але ми знаємо, що він міг бути таким низьким через те, що до нього не було додано "податок на кров", який сьогодні сплачує Україна.

Перемога над імперіалізмом в Європі також є викликом для самого Європейського Союзу. Міжнародні організації можуть успішно протистояти імперіалізму лише тоді, коли вони захищатимуть фундаментальні цінності – свободу та рівність усіх своїх держав-членів. Особливо це актуально для Європейського Союзу.

ЄС стикається з дедалі більшими недоліками в дотриманні свободи та рівності всіх держав-членів. Все частіше ми чуємо, що не одностайність, а більшість має вирішувати майбутнє всієї громади. Відхід від принципу одностайності в наступних сферах діяльності ЄС наближає нас до моделі, в якій сильніші та більші домінують над слабшими та меншими.

Дефіцит свободи та рівності також очевидний у єврозоні. Запровадження єдиної валюти не гарантує сталого та гармонійного розвитку. Насправді євро запроваджує механізми взаємного суперництва, що можна побачити, наприклад, у постійному профіциті експорту одних країн, які протидіють підвищенню курсу власної валюти, підтримуючи економічну стагнацію в інших. У такій системі рівні можливості залишаються лише на папері.

Ці недоліки роблять Європейський Союз особливо вразливим і слабким у протистоянні з російським імперіалізмом. росія хоче перетворити Європу на щось знайоме і близьке їй протягом кількох століть – концерт держав із спільно визначеними сферами впливу. Немає потреби говорити про те, що такий "міжнародний порядок" означає для європейського миру.

Все частіше шанси захистити права, інтереси чи потреби середніх і малих держав є марними у протистоянні з найбільш важливими державами. Це порушення свобод, яке часто здійснюється в ім’я нібито інтересів цілого.

Загальне благо було цінністю, яка лежало в центрі європейського проекту. Воно було рушійною силою європейської інтеграції з самого її початку. Це саме те, чому загрожують власні інтереси, зазвичай інспіровані національним егоїзмом.

Система ставить нас у нерівну боротьбу між сильними і слабкими. У цій грі є місце як для найбільших країн, які володіють величезною економічною владою, так і для малих і середніх, позбавлених цього надбання.

Найсильніші досягають політичного та економічного панування; слабші ж приречені на політичний та економічний клієнтелізм.

Для всіх них спільне благо стає навіть більшою абстрактною категорією. Європейська солідарність стає відкритою концепцією, яка зводиться до примусового прийняття фактичного диктату сильнішого.

Скажімо так: порядок Європейського Союзу недостатньо захищає нас від зовнішнього імперіалізму. Насправді все навпаки: інституції та дії ЄС, невільні від спокуси домінувати над слабшими, залишаються вразливими до проникнення російського імперіалізму.

Тому я звертаюся до всіх європейських лідерів з проханням мислити категоріями, адекватними тому часу, в якому ми живемо. А ми на переломі. Імперська росія може бути переможена – завдяки Україні та нашій підтримці її. Перемога у цій війні – лише справа нашої послідовності та рішучості.

Завдяки поставкам обладнання в масштабах, які – судячи з можливостей Заходу – поки що відносно невеликі, Україна почала змінювати вектор цієї війни.

Росія продовжує атакувати, поширювати смерть і руйнування, здійснювати жахливі військові злочини – але вже майже півроку моральний дух українців не зломлений.

Бойовий дух російської армії, навпаки, як свідчать дані розвідки, стає дедалі слабшим. Армія несе великі втрати. Запаси озброєнь та іншої техніки не є невичерпними, а їх виробництво галузям, що потрапили під санкції, буде дедалі складнішим.

Тому ми повинні підтримати Україну в її боротьбі за повернення територій, які були в неї відібрані, і змусити росію відступити. Тільки тоді стане можливим справжній діалог і фактичне припинення цієї війни, а не просто тимчасова перерва перед наступною агресією. Тільки такий кінець буде означати нашу перемогу.

Фото з відкритих джерел

 

Ми також повинні перемогти загрозу імперіалізму всередині ЄС. Нам потрібна глибока реформа, яка б повернула спільне благо та рівність на вершину принципів Союзу.

Це не відбудеться без зміни фокусу – саме країни-члени, а не інституції ЄС мають вирішувати напрямки та пріоритети дій ЄС, оскільки інституції створюються для держав, а не для себе.

Основою співпраці завжди має бути розвиток консенсусу замість домінування найсильніших над іншими.

Сьогоднішні обставини змушують мислити в інших рамках.

Ми повинні мати сміливість визнати, що ЄС не спрацював так, як мав би перед лицем кризи COVID і нинішньої війни.

Проблема, однак, не в тому, що ми надто повільно йдемо по шляху інтеграції, а повинні стрімко пришвидшувати цей процес. Проблема в тому, що цей шлях сам по собі є хибним. Замість того, щоб зробити два кроки вперед, іноді добре зробити крок назад і поглянути на певну справу з відстані.

Найяскравішою виглядає перспектива повернення до принципів Європейського Союзу.

Мета полягає не в тому, щоб підірвати, а в тому, щоб зміцнити їх, а не будувати через них. Європі як ніколи потрібна надія. І надію можна знайти лише у поверненні до принципів, а не у зміцненні інституційної надбудови.

Джерело: Euractiv


Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Facebook та Twitter. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

08 08 2022 17:53
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ