Завдяки матеріальній допомозі Заходу, а також розвідці, навчанню і консультуванню, Україна змогла власними надзвичайними зусиллями прогнати російські війська з-під Києва (на півночі), Харківщини (на сході) і Херсона (на півдні). Однак, щоб завершити звільнення своєї території й завдати остаточної поразки російським військам, Україна потребує не лише більшої кількості, але й різних видів озброєнь, у тому числі сучасних бойових танків, потужної протиповітряної та протиракетної оборони, і, перш за все, системи глибокого ураження – армійських тактичних ракетних комплексів (ATACMS) і безпілотників дальнього радіусу дії. З такою зброєю Україна може і буде підривати російську логістику, і проводити контрнаступи.
Розмір, запаси зброї з часів Холодної війни, відверта жорстокість. Ключові переваги росії
росія достатньо знекровлена. Чверть її довоєнної армії загинула або поранена під час перших атак на Україну. Поспішно мобілізовані війська, зібрані в результаті пресингу, зазнають втрат із шаленою швидкістю. Але ці втрати ще не зламали російську армію чи непохитність путінського режиму в москві. Так, українські джерела повідомляють, що готується нова мобілізація, яка подвоїть чисельність російської армії до двох мільйонів військовослужбовців.
За західними стандартами, російські військові мало мотивовані, недостатньо навчені, погано керовані й не мають повного забезпечення. Підрозділи утримують на фронті страхом перед штрафбатами, що розстрілюватимуть дезертирів. Утримання підрозділів примітивне, пайки прострочені, командування не здатне координувати загальновійськові операції в умовах сучасної війни. Але досі в росії є три великі переваги.
Перша – це розмір. З населенням 146 мільйонів рф може кинути на боротьбу проти України багато людських ресурсів. Населення України – 43 мільйони, третина з яких стали біженцями або внутрішньо переміщеними особами.
По-друге, росія має значні запаси військової техніки з часів Холодної війни (навіть якщо вони зараз і поменшали). Ці переваги слабшають, оскільки кваліфікована молодь тікає з країни, а санкції гальмують і руйнують військову економіку. Та станом на зараз це вагомі переваги.
Інші переваги росії менш суттєві. Однією з них є відверта жорстокість. президенту путіну і його генералам геть байдуже, з точки зору милосердя, скільки десятків чи навіть сотень тисяч російських солдатів буде вбито або покалічено на війні. Вони також не відчувають жодного жалю чи докорів сумління до українського цивільного населення у житлових будинках, школах чи лікарнях. Вони будуть кидати в жерло війни і солдатів, і цивільних, доки це не загрожуватиме їхньому існуванню.
росія, крім того, має перевагу у тому, що її лігво захищене. Україні вдалося завдати кілька карколомних ударів по російській території, але вони не наробили значної шкоди, а тим більше не зруйнували російську економіку.
Війна скам'янілостей проти вільного суспільства. Україна має більше сильних сторін
На противагу, Україна має багато, і навіть більше, власних сильних сторін. Ця війна нагадала нам про надзвичайну важливість мотивації. Українці знають, за що вони воюють, і вони йдуть до кінця. Їхня майстерність над своїм ворогом зростає, зростає потенціал вільного суспільства та волонтерів, які підтримують фронт різними способами: це і створення імпровізованих ескадрилій безпілотників, і винаходи озброєння, і постачання продовольства та тактичної інформації для фронтових підрозділів.
Війни – це, певною мірою, випробування волі та стійкості нації, і ця війна показала, наскільки росія та Україна різні. Війни – це також перевірка на витривалість. путіну 70 років, українському президенту Володимиру Зеленському – 44. Начальнику російського генерального штабу (а тепер і головнокомандувачу російських сил в Україні) валєрію гєрасімову – 67 років, Головнокомандувачу Збройних сил України Валерію Залужному – 49. Найзатятіше підтримують війну ті, хто пам'ятає Радянський Союз, а війною командує найближче старече оточення путіна.
В Україні повсюдно підтримують свою боротьбу, покоління в розквіті сил веде її. У дечому це війна скамянілостей кровожерливого племені з вільним суспільством, що прагне гідного майбутнього.
За Україною стоять сили Заходу, що в старомодному розумінні сприймається як вільна коаліція держав на чолі зі Сполученими Штатами. Незважаючи на логічне занепокоєння повільною військово-промисловою мобілізацією, західні союзники мають величезний і зростаючий потенціал, і вони – занадто повільно, а іноді і скупо – надають Україні бойову техніку, яка перевершує російську. З часом ця диспропорція зростатиме, якщо західні зобов'язання відповідатимуть хоча б частці зобов'язань перед українськими цивільними і солдатами.
Оборонні системи на наступальне озброєння. Що має зробити Захід, який наразі не жертвує нічим
"Втома від війни" в західних демократіях – це засмальцьований штамп. Ми на Заході не жертвуємо нічим, окрім скромних фінансових ресурсів – не порівняти з кров’ю, що сплачують українці. Як зазначають аналітики, витратити кілька десятків мільярдів доларів на те, щоб зруйнувати наземні й повітряні сили одного з наших головних супротивників, росії, – це вигідна угода. Витратити на кілька десятків мільярдів доларів більше, за будь-які терміни, – не менш вартісна справа.
Нагальними потребами України, як чітко дав зрозуміти Київ, є протиповітряна і протиракетна оборона, важкі танки і ударні системи дальньої дії. Україна отримала деякі оборонні системи, але ще не отримала бронетехніку та наступальні озброєння. Виправдання, які Німеччина, в першому випадку, і США, в другому, наводять для того, щоб не постачати танки Leopard і такі системи, як ATACMS, є одночасно і пустопорожніми, і ганебними.
Українці неодноразово показували, що здатні освоювати складні військові технології з вражаючою швидкістю. Чесний аудит того, скільки часу, за оцінками західних експертів, знадобиться українцям, щоб навчитися керувати ними, і скільки часу це зайняло насправді, був би показовим. Так само Україна продемонструвала неабияку витримку: ідея про те, що ракетні системи дальнього радіусу дії будуть використані для невибіркових ударів по росії, не має надійної підтримки. А побоювання про застосування ядерної зброї неодноразово спростовані, в тому числі і в The Atlantic.
Війну можна завершити тільки перемогою України. Як не зганьбитися західним лідерам
Насправді причини небажання виглядають як страх і брак уяви. Тож, можливо, найкраще для західних лідерів, які не можуть змусити себе ставитися до війни як до війни, – це пояснити їм, чого справді варто боятися, якщо вони не вживатимуть заходів, яких вимагають як стратегічні розрахунки, так і моральні заклики.
Оскільки росія велика, безжальна і розраховує на недоторканність своєї території, війну можна завершити на раціональних умовах – лише шляхом рішучої її поразки в Україні: ліквідації російських сил шляхом втечі, полону, поранення або смерті. Близько 100 000 жертв – мало, але воля і ресурси росії не безмежні. Якщо втрати москви мають бути в кілька разів більшими, Захід має можливість забезпечити такий результат з невеликим ризиком для себе. Якщо Україна матиме важку бронетехніку та ударні системи дальнього радіусу дії, російська позиція на окупованій території може стати недієвою. Поразка такого масштабу призведе до внутрішніх змін, які утримають росію від продовження її нинішнього курсу.
Якщо західні лідери через свою пасивність або небажання будуть схиляти до припинення вогню, що залишить росію на українській території, вони зганьблять себе так само, як це зробили французькі та британські лідери в Мюнхені у 1938 році – і з меншим виправданням. Вони закладуть підґрунтя для майбутніх воєн, бо після певного періоду відновлення росія неодмінно нападатиме знову. росія не визнала легітимність української незалежності; на руках Заходу вже є кров через нездатність озброїти Україну і стримати росію в попередніх інцидентах. Наступного разу буде гірше.
Якщо страх – це єдине, що відчувають деякі західні лідери, їм варто замислитися над цим. Для інших країн урок України, якій не дають виграти цю війну, дуже простий: придбайте собі ядерну зброю. Фіни, поляки, казахи, українці та багато інших зроблять висновок, що звичної зброї недостатньо. Керівництво Південної Кореї не випадково заговорило про необхідність повернути ядерну зброю на півострів.
У світі, де велику хижацьку державу загнали в кут, але не перемогли, єдиний вихід для її менших сусідів – мати зброю катастрофічної потужності. Їхні лідери були б безвідповідальними, якби не розглянули цю можливість. А лідери найбільших західних держав будуть не просто легковажними, але й свідомо бездіяльними, якщо не зроблять все, що в їхніх силах, щоб уникнути світу, який ця помилка залишить прийдешнім поколінням.
Еліот Коен – автор статей у The Atlantic. Він є професором кафедри Роберта Е. Осгуда (зовнішньої та військової політики) в Школі передових міжнародних досліджень Університету Джонса Гопкінса і завідувачем кафедри стратегії Арлі Берка в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень.
Джерело: The Atlantic
