Патова ситуація як стратегія. путін сподівається виснажити Захід
Одне можна сказати напевно: генерали путіна цього не планували. На своїх оптимістичних передвоєнних стратегічних нарадах вони уявляли, як російські повітряно-десантні війська (ВДВ) захоплять аеропорт "Антонов", а потім увійдуть до Києва, як російські військові візьмуть під контроль столицю, коли президент Володимир Зеленський і його кабінет евакуюються під градом снайперського вогню, і як росгвардія путіна розчавить залишки українського опору.
Проте майже через 15 місяців війни, яка перетворилася на війну на виснаження, найкраще продумані плани російського верховного командування призвели до катастрофи для москви. Збройні сили російської федерації залишаються загрузлими на ворожій території, безпорадно стікаючи кров'ю з кожним днем. Тим часом їхній супротивник продовжує отримувати високотехнологічні системи озброєння зі столиць країн НАТО.
російський персонал і військова техніка знищуються тисячами. Зникли дифірамби путіну, вихваляння військової мудрості генерала Валєрія Гєрасімова або так званої "доктрини Гєрасімова" гібридної війни. Натомість Євгєній Прігожин з приватної військової компанії "Вагнер" представляє нове обличчя сучасної російської федерації, яка тепер є імпортером зброї з Ісламської Республіки Іран.
Плани російської еліти відродити радянську імперію зазнали краху. Якщо кремль колись прагнув до фінляндизації України, то наразі Фінляндія сама є новітньою країною НАТО. Польща озброюється до зубів. Від американських ракет HIMARS до британських основних бойових танків Challenger-2 і турецьких безпілотників TB-2: високотехнологічні системи озброєння країн НАТО всіяли російський кордон. Для москви справи дійсно кепські.
путін розпочав війну, сподіваючись на блискавичну перемогу. Події змусили його прийняти іншу стратегію: стратегію патової ситуації. Тепер він сподівається виснажити Захід у марафоні, повільно поглинаючи політичну рішучість, яка підтримує зусилля України.
Оскільки необхідність є матір'ю винаходів, ця стратегія випливає з неспроможності збройних сил російської федерації та стійкості українських бойових формувань. Проте кремль знає: якщо Україна зазнає невдачі в майбутньому контрнаступі, західні столиці візьмуть це до відома. путін сподівається, що у разі, якщо Київ спіткнеться, західна підтримка сповільниться, і що будь-яка українська невдача підбадьорить тих у західних політичних колах, хто виступає за зменшення уваги до України і зосередження на Індо-Тихоокеанському регіоні.
У попередньому спеціальному випуску "Звіту про військову ситуацію в Україні" Hudson Intitute пояснювалося, чому Україна не має іншого вибору, окрім як провести рішучий контрнаступ. В умовах, коли західна оборонна промисловість перенапружена, а російські війська балканізують її територію, Київ знає, що повинен діяти. російська еліта також знає це, і відповідно формулюватиме свою оборонну стратегію.
Читайте по темі: Чи можливий успіх без F-16? Які сили і засоби Україна може застосувати в контрнаступі – Джан Касапоглу
Військова стратегія російської оборони. Простору для оперативних пауз не буде
Розумний російський оборонний бойовий план може скористатися перевагами поточної геометрії поля бою. Дані розвідки з відкритих джерел свідчать про те, що її ешелоновані лінії оборони не будуть настільки вразливими для атак, як це було під час штурмів Харківщини і Херсона восени 2022 року. Після нещодавньої мобілізації російські бойові формування на півдні окопалися, будуючи укріплення, доти, зигзагоподібні траншеї, "зуби дракона", протитанкові загородження типу "їжак" і посилені снайперські позиції в глибині окупованих українських територій.
Це підкреслює вразливість України, яка готується до контрнаступу: вона не матиме достатньо простору для оперативних пауз між різними фазами наступальних дій. Натомість українські бойові формування – поєднання новостворених і підготовлених бригад і старих підрозділів – повинні будуть підтримувати блискавичний темп на відстані від 70 до 100 кілометрів за російськими лініями, щоб розірвати сухопутний зв'язок москви з Кримом.
Таким чином, російська оборона може досягти успіху, якщо утримуватиме тактичні "вузькі місця", як-от місто Токмак, щоб перебити імпульс українського наступу. Київ, маючи переваги добре розвиненої дорожньої мережі та рівнинного ландшафту, матиме змогу обирати можливі напрямки штурму, які дозволять його військовим обійти ключові населені пункти і вийти на фланги російських позицій. Саме тому збереження вогневого контролю над дорогами, особливо над трасами Е105 і Р-37, буде ключовим фактором успіху російської оборони.
Українські Військово-повітряні сили не завдадуть особливих проблем російським сухопутним військам. Але російські Повітряно-космічні сили (ВКС) можуть становити серйозну загрозу для українських загальновійськових маневрених бойових дій, особливо якщо Київ не зможе забезпечити свою армію адекватною стратегічною протиповітряною обороною і системами М-ШОРАД (маневрена протиповітряна оборона малої дальності). Бойові повітряні патрулі ВКС, що здійснюються переважно літаками Су-35 і Су-30, можуть вражати українські зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) протирадарними ракетами Х-31 і Х-58, і, ймовірно, не матимуть особливих проблем у повітрі.
Прогнозування оборонних бойових дій росії. Україні достатньо виявити слабкі місця
Не секрет, що український контрнаступ, швидше за все, буде зосереджений на південному напрямку. Залишається невідомим, яку вісь наступу Київ обере між Мелітополем, Маріуполем та Бердянськом. Кожен із цих варіантів може бути розбитий на різні варіації за рахунок вибору різних мереж доріг, переправ через річки та обхідних маневрів. Враховуючи складність ситуації, український Генеральний штаб, швидше за все, розпочне кілька наступальних операцій на півдні, щоб змусити росію здогадуватися про основну лінію дій: наприклад, він може атакувати вісь Кам'янське-Василівка, щоб просунутися до Мелітополя на південному заході, або просунутися до Пологів на південному сході, рухаючись до Бердянська. Щоб досягти успіху, Україні не обов'язково знищувати всі оборонні позиції, достатньо вибрати найслабші місця в російській обороні і сподіватися на швидкий прорив.
Така кількість варіантів ускладнює завдання для російської військової розвідки, яка повинна сподіватися на спостереження в режимі реального часу і точний аналіз розвідувальних даних. Коли розпочнуться бойові дії, важливими будуть також дані розвідки за допомогою зображень і зйомки з дронів. Коли ця операція розпочнеться, здатність командирів тактичного рівня приймати рішення і бойова майстерність російських передових загонів будуть ключовими для запобігання колапсу протягом перших 24 годин. Відзначаючи глибину російського занепокоєння щодо проривного потенціалу України, британська військова розвідка нещодавно повідомила про російські укріплення в Медвєдєвці – понад 77 миль від Мелітополя.
Як тільки українські механізовані формування почнуть проривати російську лінію оборони, основний тягар ляже на російську артилерію, якій буде кинуто виклик. Бойові можливості української артилерії у Вугледарі продемонстрували ефективність її підрозділів вогневої підтримки проти важкої бронетехніки на відкритій та інтенсивно замінованій місцевості. Її реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) у поєднанні з безпілотними літальними апаратами і протитанковими мінами виявилися надзвичайно небезпечними. У поєднанні з контрбатарейними радіолокаційними системами західні важкі РСЗВ в українському арсеналі (HIMARS, М-270 і TRLG-230) можуть завдати серйозної шкоди російським артилерійським і ракетним угрупованням. Якщо ці системи почнуть полювати на незахищені позиції, російські лідери матимуть підстави побоюватися швидкого краху.
Щоб збити з пантелику свого українського супротивника, російське вище командування, ймовірно, застосовуватиме власні стратегічні зусилля із заперечення та обману, розпалюючи сутички вздовж білоруського кордону і водночас здійснюючи масштабні ракетні та повітряні атаки, щоб відволікти Україну. Це може завадити українським планувальникам спрямувати основну частину своєї військової потужності на головні зусилля.
Вразливі місця росії. Політична лояльність путіну не зупинить наступ ЗСУ
Ці зусилля, спрямовані на відволікання України, не можуть приховати дві кричущі вразливості, з якими стикається росія, готуючись до відбиття українського контрнаступу.
По-перше, проблеми, які вразили російську армію зсередини – ще з часів кампанії в Чечні у 1990-х роках – продовжують загострюватися. Погана логістика, низький моральний дух, низька живучість бронетехніки і некомпетентна розвідувальна підготовка поля бою (РПБ) із самого початку перешкоджали її зусиллям в Україні. По-друге, російське політичне керівництво втратило будь-яке відчуття об'єктивності у плануванні та проведенні бойових операцій. кремль вдається до кидання призовників у бій без жодної відповідальності.
Жоден російський генерал не зміг досягти в Україні того, що зробив генерал Владімір Шаманов під час російсько-грузинської війни 2008 року. У тому конфлікті Шаманов повернувся з відставки, прийняв командування і відразу ж стабілізував фронт. Нинішні вищі військові керівники росії, Сєргєй Шойгу і Валєрій Гєрасімов, не змогли зробити те ж саме і заблокували просування більш перспективних лідерів, таких як генерал Сєргєй Суровікін з ВКС і генерал Міхаїл Тєплінскій з ВДВ. Гєрасімов і Шойгу зберегли свої посади завдяки лояльності. Але політична лояльність до кремля не може зупинити наступ української бронетехніки.
Цей наступ буде вестися двома версіями української армії на одному полі бою. Одна версія – це типова пострадянська армія. Інша – навчена країнами НАТО воювати за стандартами Альянсу. Коли почнеться контрнаступ, доля України залежатиме від того, яка версія її армії візьме гору.
Джерело: Hudson Institute
Що потрібно Україні для контрнаступу. Рекомендації Hudson Institute для американського уряду щодо термінового надання Україні озброєння
Незабаром може розпочатися контрнаступ України, але її збройним силам все ще бракує певних систем озброєння, які могли б стати вирішальними у розгромі укріплених російських військ. Експерти Hudson Institute вже давно стверджують, що Сполучені Штати повинні надати Києву низку озброєнь і техніки, деякі з яких адміністрація Байдена досі не надавала, для того, щоб Україна могла звільнити свою територію.
Оскільки світ очікує на контрнаступ України, США повинні якнайшвидше надати Києву наступне озброєння:
155-мм вдосконалені звичайні боєприпаси подвійного призначення (DPICM): DPICM – це артилерійський снаряд калібру 155 мм (касетні боєприпаси), який розпилює боєприпаси, схожі на гранати, з осколковим ефектом. Вони покривають більшу площу, ніж традиційні артилерійські снаряди, що робить їх дуже ефективними проти укріплених позицій. DPICM допоможуть Україні прорвати російську оборону і слугуватимуть мультиплікатором артилерійських сил, який може сприяти оперативним проривам.
Маневрений зенітно-ракетний комплекс малої дальності (M-SHORAD): Цей потенціал об'єднує зенітні гармати, зенітну артилерію і ракети у високомобільні платформи, які супроводжують головні маневрені підрозділи. Україна отримала кілька таких засобів – 12 "Месників" з ракетами "Стінгер" і 37 зенітно-ракетних комплексів "Гепард" з 35-мм спареними авіаційними гарматами, але для широкомасштабного контрнаступу потрібно набагато більше.
Безпілотники MQ-9 Reaper та MQ-1C Grey Eagles: MQ-9 дозволили б Україні знищити російську артилерію, що дислокується на Донбасі або в Криму. MQ-9, які можуть нести ракети AIM-9X Sidewinder класу "повітря-повітря", також дозволять збивати безпілотники, що постачаються Іраном, за меншу ціну, стримуючи при цьому майбутні атаки. З огляду на те, що сотні цих одиниць планується списати, MQ-9 забезпечать значне посилення протиповітряної оборони України за мінімальних витрат для боєготовності США. Зі свого боку, MQ-1C Grey Eagles дозволять Україні атакувати командні центри і лінії постачання, а також надавати розвіддані в режимі реального часу для наведення на ціль. Обидва безпілотники нададуть Україні морське стримування в Чорному морі, якого вона наразі не має.
Передові зенітно-ракетні комплекси (ЗРК): велика кількість ракет AMRAAM для Національної передової зенітно-ракетної системи (NASAMS) може слугувати аналогічній меті, як і F-16, але за значно меншу ціну, пропонуючи вирішальний захист від російських повітряних ударів, що слабшають.
Штурмова броньована машина M1150 (Assault Breacher Vehicle, ABV): Ця важкоброньована і високомобільна платформа оснащена мінним плугом і системами підривних зарядів, які підривають російську вибухівку з безпечної відстані, розчищаючи шлях наступним бойовим формуванням для проникнення в сильно заміновані райони операцій.
Гаубиця М198: М198 надала б Києву потужну зброю калібру 155 мм, не вилучаючи її з арсеналів діючих американських бойових формувань; інформація з відкритих джерел свідчить, що Вашингтон має на зберіганні до сотні таких гармат. Хоча M198 застаріла за американськими стандартами, вона добре поєднується з іншою артилерією часів холодної війни, яка використовується в конфлікті.
Армійський тактичний ракетний комплекс MGM-140 (ATACMS): реактивні системи залпового вогню, що постачаються із Заходу, і турецькі безпілотники TB-2 виявилися критично важливими в минулих наступальних операціях України. ATACMS мають більш ніж втричі більшу дальність, ніж українські високомобільні артилерійські ракетні системи, і дозволять Україні вражати критичні цілі і пускові установки, які зараз є недосяжними.
Без цих систем і боєприпасів Україна буде вести свій майбутній контрнаступ у невигідному становищі. Хоча наступальні операції можуть незабаром розпочатися, вони не будуть швидкими. Уряду США ще не пізно надати Києву арсенал, необхідний для того, щоб повернути свою територію і відтіснити путінську армію вторгнення. Час діяти вже настав!
Джерело: Hudson Institute
