Перша платформа виявилася пробним камінцем. Але цьогоріч очікування більші
Минулого року саміт Кримської платформи проходив напередодні великого свята, 30-річчя Незалежності України, що саме по собі достатній привід для іноземних топ-політиків відвідати Україну. Прибули 47 делегацій (43 держави та 4 організації). Втім, лише 14 країн були представлені своїми лідерами – президентами чи прем'єр-міністрами. Це включно з українським. Ще сім – Туреччина, Австрія, Люксембург, Ірландія, Болгарія, Чорногорія, Північна Македонія – відправили на саміт міністрів закордонних справ. Ще десяток обійшлися послами. Сполучені Штати делегували міністра енергетики. Як для окупації та анексії, що спричинила чи не найбільшу з часів Другої світової кризу в Європі, назвати склад потужним важко.
Та слід зазначити, що все-таки всі члени НАТО, країни ЄС та "Великої сімки" на заході були присутніми.
Зустріч відбувалася в Києві. За її підсумками учасники затвердили Декларацію. Втім, її загальний зміст можна звести до вельми скромних планів: моніторити ситуацію, вчасно висловлювати занепокоєння, періодично закликати РФ припинити порушувати права людини на півострові, а також надалі не визнавати Крим російським. А ще в рамках саміту урочисто відкрили в Києві офіс Кримської платформи з 7 посадами у штатному розписі й зробили групове фото на фоні його будівлі. Та й роз'їхалися.
Торішня Кримська платформа декларувалася як консультативний і координаційний формат з метою виключно мирного припинення окупації Криму Росією.
Минув рік – і ці рядки пишуться на тлі новин про широку географію "бавовни" на півострові – гупає від Євпаторії до Севастополя. Тим часом українська влада на паніку російських відпочивальників у Криму відповідає або відвертим стьобом, на кшталт, ось вам, росіяни, і жарке кримське літо. Або ж абсолютно серйозними заявами про те, що Кримський міст – то незаконне будівництво та основні ворота для постачання російської армії в Криму, а відтак – і законна ціль української армії. Це майже дослівна цитата Михайла Подоляка – радника керівника Офісу президента.
Тому навряд чи цьогоріч на саміті Кримської платформи йтиметься про виключно політично-дипломатичні варіанти припинення окупації. Хіба що в контексті російської капітуляції та щедрих репарацій. Інші варіанти виглядали б дивно.
Всім знайомі малюнки-розвивайки на кшталт "знайди 5 відмінностей", коли картинки здаються однаковими лише на перший погляд, але, якщо уважно придивитися, вони різні. Щодо Кримської платформи все може статися з точністю до навпаки. Ззовні різні заходи можуть виявитися однаковими по суті. Про різницю між першим і другим самітом можна говорити ще до його початку. Перш за все – виклики інші. А відтак і склад та рівень учасників інший. Та чи наблизить цей саміт Крим до України?
Очікується, що цьогоріч склад учасників Кримської платформи буде іншим і кількісно, й якісно. Станом на 21 серпня вже 48 країн підтвердили свою участь. НАТО представлятиме Генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг (минулого року цю місію поклали на його заступника Мірча Джоане). Можливо, серед учасників Кримської платформи побачимо і президента Франції Емманюеля Макрона. (Тогоріч від імені Франції у кримському питанні розбирався міністр торгівлі та економічної привабливості Франк Рістер). Напевно, чекатимуть українці й виступу свого улюбленця Бориса Джонсона. Поки що невідомо, кого делегують США. Та невже як і минулого разу міністра енергетики?
Збиратися таким складом в Києві тепер небезпечно, тому цьогорічна зустріч відбуватиметься в онлайн-форматі. Це має свої переваги – можна запросити до участі широке коло експертів. А заодно й заслухати звіт про роботу того самого офісу Кримської платформи, який того року урочисто відкрили у найпрестижнішому та найдорожчому районі Києва – на Печерських Липках. Що з задекларованого на минулій зустрічі було зроблено й який від того був зиск?
Однак, як говорять організатори, цього разу експертної дискусії й не передбачається – лише виступи учасників та спільна заява. І це не дивно, бо всі учасники розуміють, що їхня експертна думка наразі не має значення – важливі лише поставки ними зброї.
Українські Збройні сили мають змінити ставлення до кримського питання навіть у проросійських політиків. Але нагадувати про це буде Кримська платформа
Після окупації Криму гарячою точкою став Донбас. Україна захлиналася кров'ю як не в Іловайську, то в Дебальцево. Піски, Авдіївка, Попасна не зникали із зведень Генштабу роками. З початком повномасштабного вторгнення світовій спільноті довелося ще глибше вивчити українську географію – він взнав, що в нас є Буча, Ірпінь, Лисичанськ і, як постріл в саме серце, Маріуполь.
А де ж Крим? І чий він? Однією з задач Кримської платформи було не дозволити зняти ці питання з порядку денного міжнародної політики. Комусь друге запитання може здатися недоречним чи провокативним через очевидність відповіді, мовляв, звісно ж, український. Та варто нагадати, як у 2018 році тодішній президент США Дональд Трамп під час вечері з лідерами "Великої сімки" в рамках саміту в Канаді сказав, що, очевидно, можна вважати Крим російським, адже "там всі розмовляють російською". Можна лише уявити, як зашарілася Канада, якій у такий екстравагантний спосіб повідомили, що вона, очевидно, належить Великобританії та Франції. Висловлювання дике й дивне ще й тому, що вимовляв його Трамп точно не сполучено-штатською мовою. Але цей інцидент свідчить про те, що не лише російський маргінес та кремлівські підлабузники, а й поважний світовий політикум має серйозні проблеми з розумінням кримського питання. А отже, говорити про це варто багато, часто й на всіх рівнях.
Звісно, створена на тлі російсько-української війни група з оборони України (UDCG), відома як "формат Рамштайн", виглядає куди більш поважним і ефективним майданчиком для вирішення кримського питання. Там говорять про озброєння. А інших аргументів, як вже всі ми зрозуміли, росія не розуміє.
Та, напевно, битва за Крим вже не зможе вирішитися виключно на полі бою, адже російська історіографія привласнила собі історію українського півострова, оповила її міфами та маніпуляціями й у 2014-у році об'єднала їх під одним огидним неологізмом "Кримнаш". Без перемоги й на цьому фронті не розв'язати кримський вузол, який, між іншим, може стати зашморгом на горлі не лише України.
Тож сподіваємося, що вже завтра нам вдасться почути що ставлення до кримського питання в усіх учасників заходу змінилося на краще. Особливо, якщо заяви політиків супроводжуватимуться новими "бавовнами" на стратегічних об'єктах російських військ у Криму.
